Як херсонського депутата від ОПЗЖ судили за роботу в окупаційній поліції: «Ви нікуди не сховаєтеся»

Сергій Остапенко був депутатом Корабельної райради міста Херсона від проросійської партії «Опозиційна платформа — за життя», працював державним реєстратором у відділі Херсонської міської ради.

Під час окупації Херсона не пізніше 6 липня 2022-го він став тимчасово виконуючим обовʼязки оперуповноваженого відділу по боротьбі з економічними злочинами Дніпровського міського відділу окупаційної поліції.

19 серпня 2022 року Остапенко звільнився із «поліції» за власним бажання і до деокупації міста працював на підприємстві, створеному окупаційною владою, яке вивозило українське зерно до РФ. Але згодом на лаві підсудних опинився саме за звинуваченням у колабораціонізмі — зайнятті посади в незаконному правоохоронному органі (ч.5 ст. 111-1 ККУ). Кримінальна справа Остапенка більше року слухалась у Шевченківському районному суді міста Києва. Репортаж з зали суду вело видання “Судовий репортер”

Прізвище Остапенка фігурувало в багатьох документах, покинутих окупаційною поліцією. Зрештою, на своєму мобільному телефоні він зберігав фото службового посвідчення і погонів окупаційної поліції, фото, на якому він у бронежилеті з кобурою і поліцейським києм, фото предмета, схожого на пістолет Макарова.

«На память. Ну и чтоб если шо понимание было. Если я буду общаться с сотрудниками спецслужб Украины, видели что да как», — пояснював він ці фото в судовому засіданні. Показання, до слова, давав тільки російською мовою.

Остапенко не заперечував роботу в «поліції», але намагався переконати суд, що це було недобровільно, а під тиском і, зокрема, у звʼязку з обіцянками неприємностей його батькові.

І водночас Остапенко висловив думку, що правоохоронні органи РФ у Херсоні були створені тільки після проведеного окупантами референдуму про приєднання до РФ. А влітку 2022-го це, нібито, був самоорганізований правоохоронний орган «в діалозі між громадянами і військовою адміністрацією». Захист доводив, що Остапенко, працюючи в цій структурі, навпаки, сприяв дотриманню прав громадян на окупованій території.

— В основном мы помогали гражданам. Потому что некому… Не лучше ли в этой ситуации, что будет местный человек на этой должности, который знает все вокруг и может как-то помочь, а не из России?! — говорив Остапенко

Про каральні заходи проти українців, як запевняє Остапенко, він нічого не знає, бо його підрозділ політичними справами не займався, а тільки підтримкою громадського порядку.

Адвокат під час допиту уточнила, чи 24 лютого були ще в Херсоні українські силові структури.

Остапенко із відтінком зневаги відповів, що вони протягом першого дня покинули місто.

— В течении дня повтікали, это видно было пока ехал на работу в горсовет. Эвакуировались подразделения нацгвардии, управления СБУ, полиции.

— Тікали кацапи в листопаді 2022 року. Підбирайте висловлювання, будь ласка, — втрутився суддя.

— Не, не обижая… Это был бег. Я в 4 часа получил звонок от одноклассника с СБУ: «Вот началось, давай валить». Я ж местное самоуправление. Мне нет указа с Киева тікать отсюда.

«У вас тут нєдвіжка залишилася»

На флешці, яку при обшуку вилучили в Остапенка, були проєкти документів, складені російською мовою від імені «оперуполномоченного», із посиланням на російське законодавство. Зокрема, рапорт на ім’я начальника райвідділу «поліції» про те, що Остапенко зробив дзвінок до громадянина України Литвинова з приводу крадіжки трудової книжки громадянина Іванова.

Свідок Литвинов працював у ТОВ «Епіцентр-К» комерційним директором. У судовому засіданні він розповів, що в середині липня 2022-го виїздив із окупації і був на дорозі до Одеси, коли йому подзвонив незнайомець, представився слідчим Дніпровського райвідділу поліції і назвав прізвище Остапенко.

Співрозмовник сказав, що на Литвинова написана заява про крадіжку ним документів — трудової книжки і особової справи його підлеглого. У відповідь Литвинов почав пояснювати, що не міг украсти документи, адже вони і повинні зберігатися в нього як комерційного директора компанії-роботодавця.

«[Остапенко] запропонував зустрітися десь на нейтральній території. Запропонував зустрітися у місті Києві. Сказав: «Ми зустрінемось, не думайте, що ви сховаєтесь у Одесі. Ми скоро будемо і в Одесі. Ви нікуди не сховаєтеся. У вас залишилася тут і квартира, нєдвіжка залишилася». Я поклав трубку», — пригадував свідок.

Після цього Литвинов набрав Іванова і виказав йому все, що про нього думає, а той, у свою чергу, нібито, почав погрожувати.

— Казав, що знає, де моя мама, знає, де мої квартири, де моє все… Що я потєряю і ніколи не повернусь. «Ти усвідомлюєш, що ти більш ніколи не повернешся до Херсона і просто ти гадіш!». Так дослівно він казав. «Я приїду до Одеси і поріжу тебе на ремені», — цитував Литвинов погрози Іванова.

Після погроз матері Литвинов звʼязався зі знайомим у Херсоні і попросив віддати колишньому співробітнику трудову книжку. Сьогодні, за інформацією свідка, Паша Іванов працює в окупаційному Міністерстві спорту Херсонської області.

Остапенко каже, що про погрози з його боку Литвинов бреше. Він памʼятає, що Іванов приходив у райвідділ і повідомляв, що його директор забрав його трудову книжку і відмовляється віддавати, тому що він не скинувся на прилад нічного бачення для ЗСУ, на який, нібито, в окупації скидалися працівники «Епіцентру». Остапенко виїхав за місцем проживання Литвинова, але не застав його. По телефону Литвинов відповів що в Києві і не хоче спілкуватися, а через 2-3 дні Іванов поінформував «поліцію», що трудову книжку йому повернули через посередника.

Інший рапорт був про опитування свідків за фактом убивства громадянки Французової — 15 липня 2022 року на вулиці Суботи. Наступного дня Остапенко приїздив туди в складі слідчої групи. Був у цивільній одежі, але з пістолетом. «Поліція» пішла по сусідам розпитувати, хто що бачив. Жінка, яку псведополіція допитувала як свідка, впізнала Остапенка й дала свідчення у суді. Вона уточнила, що дзвонила в «поліцію» тітка сусіда, якого звинувачують у вбивстві, і викликали поліцію, яка була, тобто окупаційну. Особисто з нею як свідком спілкувалася дівчина з нашивкою «полиция».  Обвинувачений не представлявся і стояв збоку, але свідок впізнала його за зовнішністю. Остапенко не заперечував свою присутність на місці події.

— Продавщица магазина единственная сказала, что это муж сделал. Если человек не хотел общаться, мы просто шли дальше. Но в в основном все были заинтересованы этой ситуацией. На контакт люди шли, — пригадував Остапенко ті «слідчі дії».

Ще одним свідком був працівник СБУ в Херсонській області, який вчився із Остапенком в одній школі та підтримував товариські відносини. Він каже, що під час окупації вони з Остапенком не бачились, а тільки списувались через інтернет-месенджери. Вперше есбівець набрав Остапенка вранці 24-го, коли обдзвонював родичів, друзів і знайомих, щоб попередити про небезпеку. Сам за командою керівництва СБУ він виїхав із Херсона. Знаючи, що Остапенко залишився, на початку березня есбівець написав йому і попросив поїхати й подивитися, чи є за певною адресою російські військові, але той відмовився.

У червні або липні Остапенко написав знайомому і поцікавився його думкою, скільки це ще триватиме і що буде далі. Працівник СБУ йому повідомив, що все буде добре і Херсон буде в Україні та порадив виїжджати. Остапенко написав, що виїхати не може. Потім вони вже не спілкувалися і побачилися тільки після деокупації.

Адвокат запитала, чи правда, що батька працівника СБУ, який залишився в окупації, затримували російські військові і Остапенко пропонував свою допомогу. Свідок заперечив, кажучи, що затримання на було, лише один раз проводився обшук і батька возили на допит.

— Чи пригадуєш ти, коли ми переписувались, що я написав: «Все, з мого телефона сидить уже ФСБ». Ти потім написав «+» і видалив переписку в Телеграмі.

Свідок відповів не пам’ятає.

— Ти мені писав, що твого батька побили?

— Мого батька били?! Я такого не писав.

Чуючи це, Остапенко сказав, що не бачить сенсу ставити запитання.

«Ты от партии ОПЗЖ, вроде-бы уже определенный»

Обвинувачений згодився давати показання в кінці. Та коли настав час озвучувати свою версію подій, намагався це відтягнути. Посилався на погане самопочуття, казав, що не готовий, хоча перебував під слідством і судом уже півтора роки, хотів давати показання частинами і просив додаткових свідків. Говорив, що не викликаний у суд для дачі показань його сусід полковник СБУ, який міг би підтвердити, що він незаконно затримувався українськими правоохоронцями в Херсоні і не міг фізично приїхати сам у Миколаїв на власному авто за повісткою, як про це зазначається у матеріалах справи.

Остапенко розповів, що під час окупації міста глава райради, депутатом якої він був, написала в месенджер і запропонувала займатися гуманітаркою. У подальшому він складав списки людей, яким потрібно інсулін, їздив по місту і допомагав усім, хто його просив. У 10-х числах березня з ним, начебто, вперше сконтактували російські спецслужби.

Знайомство з ФСБ, як твердить Остапенко, — нещасливий збіг обставин. Він потрапив на очі російським спецслужбам, коли приїхав до подруги Оксани, яка мешкала в домі навпроти захопленої окупантами будівлі управління СБУ.

— Их заинтересовал факт, что я являюсь депутатом Корабельного райсовета от ОПЗЖ. Также увидели удостоверение, что я сотрудник горсовета и они очень захотели со мной пообщаться.

Посилаючись на те, що в дівчини сьогодні день народження, Остапенко переконав росіян його відпустити. Але через три тижні офіцер ФСБ РФ на імʼя Макар написав йому в телеграм і призначив зустріч у Ленінському парку. При особистій розмові розпитав, хто він, чим займається і як ставиться до того, що відбувається, чи є «нацисти» в місті. Запитував, що мер про все це думає, але Остапенко відповів що про мера нічого не знає. Феесбешник дозволив йому піти, але продовжив писати і призначати зустрічі, познайомив Остапенка зі своїм напарником Федором.

Наприкінці травня розмова стала більш конкретною.

— Говорил, что «пора определяться, на чьей ты стороне. Ты от партии ОПЗЖ, вроде-бы уже определенный». Намекнул, что знает моего отца, который работает в университете на кафедре физмата (…) Федор в ультимативной форме сказал, что нужно идти работать, иначе будут проблемы. Фізичного примусу нет, но мне он конкретно дал понять, что если я этого не сделаю, то будут проблемы и у моего отца будут проблемы.

Феесбешник Федір сказав, що знає, що Остапенко має відповідну освіту — закінчував школу міліції в Харківському університеті внутрішніх справ і окупантам зараз дуже потрібні такі кадри, адже в місті напружена обстановка, тому треба на тижні прибути в Суворовський райвідділ поліції.

Остапенко послухався. Він пройшов коротку співбесіду і його відвели в кабінет, де було кілька представників підрозділу  «Циклон» «ДНР МВД». Один із них спитав, де Остапенко живе і де йому зручніше було б працювати. Остапенко відповідав, хай вирішують самі. Його відправили в Дніпровський райвідділ і приставили до жінки-слідчого, допомагати їй. Він розповідає, що виїздив у складі слідчо-оперативної групи на події — крадіжки, згвалтування, вбивства,  а ще в місті велася боротьба з торгівлею гуманітаркою.

Одного разу в поліцію з приводу крадіжки акумулятора з авто звернувся деякий Дмитро Коваленко, заступник директора «Херсонської зернової компанії», за якою російська влада закріпила об’єкти сільськогосподарського призначення і, зокрема, реалізацію покинутого в окупації зерна українських підприємств.

Коваленко — кримчанин, колишній геодезист. Він дізнався, що Остапенко раніше працював у геокадастрі. Нібито помітив, що Остапенку погано в «поліції», що той не по своїй волі тут і запропонував перейти працювати до нього. Остапенко каже, що саме Коваленко домовився про його переведення в зернову компанію на посаду юриста.

Як запевняє Остапенко, після деокупації він сам звернувся до СБУ в Херсоні. 13 листопада його на вулиці, нібито, зупинили люди у військовій формі, перевірили машину і документи. Він сказав, що хотів би поспілкуватися з однокласником із СБУ. Приїхала машина поліції і Остапенко поїхав слідом за ними.

Далі він спілкувався із працівником СБУ, пояснив, що під час окупації вимушено працював і його однокласник знав, що він вимушено спілкувався з росіянами. Есбівець, начебто, поцікавився, чи скидав він гроші на ЗСУ, на дрони, чи передавав координати українській стороні. Остапенко відповів, що ні, бо сам потребував грошей і координати  передавати було небезпечно.

Працівники поліції і СБУ, як твердить Остапенко, допитували його в приміщенні магазину «Меркурій». «Завязали через капюшон глаза скотчем, имитировали расстрел небольшой. Посадили на табуретку, общались». Він ночував у цьому магазині і наступного дня побачив свого однокласника. Той підійшов і сказав, що Остапенко вляпався, говорив, що він нічого йому не писав. Потім інший працівник СБУ знімав на відео його допит.

16 листопада Остапенко опинився в Миколаєві і там його ще раз допитали, а ввечері того ж дня привезли до Києва.

Офіційно Остапенка 13-го числа не затримували і тільки вручили повістку прибути до слідчого в Миколаїв. Далі він, начебто, добровільно і сам приїхав у Миколаїв і вже там після спілкування зі слідчим був затриманий. На такій версії наполягає прокурор і  звертає також увагу, що адвокат під час досудового слідства і обрання запобіжного ні разу не скаржився на порушення при затриманні і тілесні ушкодження.

Остапенко без зауважень підписав протокол затримання 16 листопада. Каже, що адвоката зустрів у Києві на Володимирській, тобто в будівлі СБУ, і в присутності конвою поспілкувався 20-30 секунд, після чого підписав протокол. Тепер він посилається на те, що був дуже стомлений і підписував усе тільки, аби йому тільки дали нормально поспати.

Остапенко каже, що співпрацював з українськими правоохоронцями, а саме передав документи і флешки по роботі «Херсонської зернової компанії», яка реалізувала українське зерно. Також за наполяганням захисту прокурор приніс до суду документи про участь Остапенка у впізнанні ряду працівників окупаційної поліції — справи деяких із них уже передані до суду і розглядаються заочно.

— Якби повернути час назад, як би ви вчинили? — поцікавився суддя.

— Наверное последовал бы совету своего одноклассника и бежал с города, как полиция, как СБУ и все остальные. И ни у кого бы не спрашивал. Руководство мне не давало таких указаний, что нужно бежать из города. Голова райсовета сказал, что наоборот те, кто остались, правильное решение приняли, так как надо помогать… На тот момент мне это казалось неправильным.

Обвинувачений посилався на те, що погодився працювати в окупаційній поліції, тому що боявся за свого батька пенсійного віку. Коли справа вже слухалася судом, батько Остапенка приїздив із Херсона в одне із засідань побачити сина, але показань не давав. На запитання судді він підтвердив, що свідчити не буде і зіслався на статтю 63 Конституції, щоб мати змогу бути присутнім у судовому засіданні.

Адвокат просила Остапенка виправдати і звертала увагу, що опитані судом свідки не показали, що Остапенко тиснув на людей, висловлював прихильність до окупантів і агітував за приєднання до РФ, здавав ФСБ РФ громадян України. Водночас адвокат звертала увагу на велику кількість жертв серед цивільних, які не підкорялися волі агресора під час окупації. Мовляв, загроза життю і здоров’ю людей під час окупації виключає добровільність їх співпраці із ворогом.

Прокурор просив для Остапенка 13 років позбавлення волі із конфіскацією майна. Суд визнав Остапенка винним і визначив йому навіть триваліший строк покарання — 14 років.

Автор: Ірина Салій

Джерело: «Судовий репортер»