Радянські системами ППО та ПРО і «діри» в небі над Україною

Радянські системами ППО І ПРО і «діри» в небі над Україною
Нам конче потрібні сучасні протиповітряна і протиракетна оборона, і добре, що перемовини щодо них з нашими партнерами вже ведуться

Українська армія стала якісно іншою – сильнішою, професійнішою, далеко не такою, якою була у 2014 році. І це незаперечний факт. Але водночас мусимо визнати, що проблеми в збройних силах існують і серйозні, зазначає Укрінформ.

…Напередодні, в ефірі програми «Свобода слова» на телеканалі ICTV, на одну із таких проблем звернув увагу міністр закордонних справ Дмитро Кулеба, наголосивши, що наразі протиповітряна і протиракетна оборона – це «ключові «дірки», які треба заповнювати». Для цього Україні потрібна надійна система ПРО, однак вона не обов’язково має бути американською.

«Нам потрібна українська система ПРО. І ця технологія може прийти не обовʼязково зі Сполучених Штатів. Є інші країни, які володіють нею. І ми ведемо перемовини про доступ до неї, працюємо над цим предметно», – підкреслив глава МЗС.

Укрінформ зацікавила ця складна, втім, надважлива тема. Ми запитали у військових експертів, що ж мав на увазі пан міністр, зокрема, під «дірками» у протиповітряній та протиракетній обороні.

Не обов’язково зі США, або Що мав на увазі міністр

«Військові роблять ставку на швидку закупку іноземного озброєння: про це йдеться у стратегії розвитку Повітряних сил «Візія-2035», презентованій весною 2020 року». – розповідає Укрінформу капітан I рангу в запасі, керівник військових програм Центру глобалістики «Стратегія ХХІ» Павло Лакійчук.

Швидше за усе, за його словами, йдеться про американські системи ППО/ПРО Patriot PAC-3, ізраїльські тактичні комплекси Iron Dome (той самий «Залізний купол», – Ред.) і ЗРК Barak-8, а також норвезький NASAMS малого-середнього радіусу дії.

NASAMS
Норвезький NASAMS

Але зараз «скоріш за все, мається на увазі співпраця з турецькими компаніями», – вважає військовий експерт Михайло Жирохов.

Зокрема, з турецькою Aselsan, яка з 2017 року постачає елементи озброєння до ЗСУ.

«Наскільки мені відомо, державна компанія «Укрспецекспорт» підписала з ними контракт, який передбачає модернізацію окремих систем протиповітряної оборони. Простіше кажучи, турки пропонують нам зразки техніки для ППО ближньої дії – 35-мм самохідний зенітний комплекс Korkut. Це, звісно, непогано, але Korkut, перш за все, призначений для боротьби з безпілотниками», – каже пан Жирохов.

Згадав експерт і про Ізраїль. «На сьогодні йде «промацування» щодо можливої закупки їхніх комплексів. Зокрема, декілька тижнів тому в ЗМІ ширилася інформація, що в Маріуполі може з’явитися «Залізний купол». Гадаю, це був вкид. Його мета – побачити, як на це зреагує ізраїльська преса, ну і, звісно, наша. Але чи ведуться перемовини про це насправді?», – розмірковує Михайло Жирохов. І додає, що, скоріш за все, так і є: «Втім, враховуючи наскільки все це діло знаходиться під грифом секретності… Маємо поки лише чутки».

Ізраїльський тактичний комплекс «Залізний купол»
Ізраїльський тактичний комплекс «Залізний купол»

Нарешті, що стосується американських Patriot, питання закупівлі яких в Україні вже неодноразово піднімалося, то пан Жирохов в першу чергу зробив акцент на ціні цих комплексів. До слова, сусідній Польщі дві батареї Patriot обійшлися майже в 5 млрд. доларів. І поставки триватимуть до 2023 року.

«По-перше, це дуже дорого, це – мільярди доларів. А, по-друге, це політичне питання. Тобто поставки цих комплексів можливі тільки в ті країни, які є членами НАТО або найближчими союзниками США, або ж… це питання вирішується на якихось особливих умовах», – зауважив він.

Американські ЗРК Patriot
Американські ЗРК Patriot

Військовий експерт Михайло Самусь теж вважає, що «системи Patriot є дійсно ефективними і… дорогими».

Втім, є різні фінансові механізми… Якщо подивитися на країни НАТО, то деякі з них, наприклад, Чехія, взяла у Швеції в лізинг літаки «Гріпен» (швед. Gripen — грифон, багатоцільовий винищувач четвертого покоління, який розроблений і виробляється компанією Saab, – Ред.). Тобто, чехи платять частинами й спокійно користуються «Гріпенами».

«Чехи взяли літаки в лізинг на 20 років. А після того, коли виплатять усю суму – ці літаки перейдуть їй у власність. Зараз же вони у власності Швеції. Але хіба це проблема? Я до того, що навіть коли грошей катма – можна знайти різні варіанти», – переконує пан Самусь.

А як щодо власного виробництва?

З цього приводу думки експертів різняться.

«Наша оборонна промисловість в плані ППО зараз мало що може дати», – стверджує Михайло Жирохов.

За його словами, є проекти держпідприємства «Державне Київське конструкторське бюро «Луч», а також – КБ «Південне». Але ці проекти – на основі вже існуючих ракет. «Наприклад, був у нас проект на базі Р-27 (керованої ракети класу «повітря-повітря», середньої дальності, – Ред.), втім, на даний час все заглохло», – додав експерт.

Українська керована ракета класу «повітря-повітря» Р-27
Українська керована ракета класу «повітря-повітря» Р-27

Натомість, що стосується сучасних розробок…

«Для того, щоб створити власний сучасний комплекс, тобто з «нуля»» – треба багато грошей. А щодо часу, то йдеться, без перебільшень, про десятиліття. Тому коли я чую про те, що, мовляв, дайте нам гроші і ми все швидко зробимо… Звісно, хтось може дорікнути, згадавши протикорабельний комплекс «Нептун», який розробили швидко, ну, або відносно швидко, однак… Що стосується «Нептуна», то йдеться про напрацювання ще радянських часів. А що стосується сучасних комплексів ППО, то, на жаль, таких напрацювань у нас немає», – підкреслив Михайло Жирохов.

Михайло Самусь, менш скептичний з цього приводу.

«Ми вже згадували про Ізраїль. Досвід Ізраїлю унікальний в тому, що вони брали американські технології, адаптували їх, і створювали комплекс, який підходить саме їм, – наголошує експерт ЦДАКР. –  Звісно, Ізраїль – не Україна, загрози й територія абсолютно інші, тож і системи нам треба дещо інші. Але я не бачу проблем для нашої держави».

Пан Самусь згадав про нещодавній візит нашої делегації на чолі з Президентом до США.

«Якщо уважно прочитати підписані у Вашингтоні угоди, то там ідеться про перехід на новий рівень довіри між державами, зокрема, у сфері військово-технічного співробітництва. А це якраз те, що потрібно для передачі технологій. В Україні, наголошу, є низка науково-дослідних інститутів, які можуть брати ці технології й адаптувати їх під українські потреби», – стверджує експерт.

І це, за його словами, потребуватиме набагато менше грошей. Хоча, безумовно, фактор часу нікуди не подінеться.

«Але в нас немає виходу, українська ППО і ПРО залишає бажати кращого», – додав Михайло Самусь.

З «Нептуном» справились, справимося й з ЗРК/ЗУР
З «Нептуном» справились, справимося й з ЗРК/ЗУР

В схожому ключі висловився Павло Лакійчук: «Готового до запуску у виробництво прямо зараз комплексу ППО середньої і великої дальності українська оборонна промисловість ще не має, але.. На безпековому форумі «Ефективна промисловість для обороноздатності», що відбувся в липні в Одесі, генеральний конструктор КБ «Луч» Олег Коростельов переконував, що Україна спроможна за 2-3 роки представити власний ЗРК ППО/ПРО. І що коштуватиме це на порядок менше, ніж закупка іноземних комплексів і ракет».

«Луч» і «Південне», каже пан Лакійчук, мають для цього необхідні напрацювання. Приміром, «Луч» ще у 2016 році підготував три аванпроекти розробки і виробництва ЗРК дальності дії до 10 км, до 30 км і до 100 км. А серед напрацювань «Південне» – ЗРК «Дніпро» і «Кільчень».

«Генеральний конструктор «Нептуна» був переконливий, і я йому вірю. Власне, з «Нептуном» справились, хоч недоброзичливці казали, що це неможливо, справимося і з ЗРК/ЗУР. Але вирішувати, що матиме Україна на озброєнні ППО через два-три роки самим військовим», – акцентує експерт.

І про «діри»: стан українських ППО і ПРО

«Ми користуємося «радянськими» системами ППО, які частково виконують і функцію ПРО, – наголошує Павло Лакійчук. – С-300П і С-300В різних модифікацій, Бук-М1, С-125 різного ступеню модернізації, ЗРК Оса-АКМ – вони застарілі, як морально, так і фізично. Це дійсно серйозна «діра», яку вже треба затикати. Модернізаційний потенціал старих комплексів не безкінечний».

Зенітна ракетна система протиповітряної/протиракетної оборони С-300В
Зенітна ракетна система протиповітряної/протиракетної оборони С-300В

«Про «діри» підмічено досить точно, адже протиракетної оброни, як цілісної системи, в України фактично не існує. С-300В має теоретичну можливість перехоплювати ракети. Підкреслюю – теоретичну. Всі інші ЗРС, які знаходяться на озброєнні ЗСУ, навіть такої можливості не мають. Що стосується ППО, то її теж потрібно оновлювати. Але, окрім коштів, немає ще й розуміння, в якому напрямку йти», – вважає Михайло Жирохов.

Зараз вся українська система ППО, продовжує експерт, тримається на тому, що старі радянські комплекси ремонтуються, зокрема, шляхом закупівель «сірими схемами» запчастин і товарів подвійного призначення з РФ.

«Пам’ятаєте нещодавній скандал з клістронами для С-300 (клістрони необхідні для роботи системи наведення ЗРК на ціль – без них, простіше кажучи, радар мертвий, просто купа металу й ракети не полетять, – Ред.). Я, звісно, жодним чином не виправдовую тих людей, які ці прилади в РФ закуповували по 20-40 тисяч доларів, а тут продавали їх по 200 тисяч доларів. Але питання: де брати нові клістрони у разі їхнього знищення, де брати ці критично важливі деталі, адже канал перекрито? – розмірковує пан Жирохов. І додає, що днями він бачив інформацію про те, що нібито в Україні почали виробляти аналоги: «Втім, я до цього відношуся скептично. Заради якоїсь однієї детальки ніхто не розгортатиме серійне виробництво, тому що ця деталька, скажемо так, буде «золота».

ЗРК С-125
ЗРК С-125

«​Радянські ЗРК і системи ППО, які стоять на озброєнні ЗСУ, вони… заточені на ті цілі, які існували в той час – 50 років тому. Зараз, звісно, техніка йде вперед і я не впевнений, що ті системи, які у нас є, можуть ефективно відбити масовану ракетну загрозу з боку Росії», – доповник попередніх спікерів Михайло Самусь.

Що стосується загроз, то, нагадує він, зараз довкола України знаходяться більше 100 балістичних ракет «Іскандер». Крім того, є ракети «Калібр» морського базування (в Чорноморському флоті, – Ред).

«Ну, і «Калібр» наземного базування. Саме через ці ракети, до речі, у 2019 році американці вийшли з договору про ліквідацію ракет середньої і малої дальності. Де наземні «Калібри» зараз, тобто, чи є вони на озброєні тих армій, які дислокуються поруч наших кордонів? Думаю, що так. Тому протиракетна оборона – ключовий елемент», – наголошує пан Самусь.

Замість висновку…

«Діри» в небі над Україною є і їх потрібно «залатати». Однак, в цілому, військові експерти позитивно оцінюють той факт, що військово-політичне керівництво держави не лише добре обізнане із проблемами ПРО, але й шукає шляхи для їх вирішення.

«Якщо про це каже міністр закордонних справ, ще й в ефірі одного з телеканалів, – значить ця проблема дійсно розглядається. Тобто не лише фахівці, як ото ми, це обговорюють, але й на високому державному рівні. Це добрий знак. Значить робляться певні кроки. Сподіваюся, що вони будуть ефективними, і, як сказав пан Кулеба, предметними. І що досягнення необхідного рівня довіри між Україною та Сполученими Штатами для передачі технологій стане для України поворотним моментом», – підсумував Михайло Самусь.

Автор: Мирослав Ліскович. Київ; Укрінформ

You may also like...