Один із найуспішніших радянських асів – “незручний герой” для радянської пропаганди

Володимир Бобров – один із найуспішніших радянських асів періоду громадянської війни в Іспанії та Другої світової війни. Попри це, у радянські часи про нього практично не писали й не розповідали по радіо чи телебаченню.

На тлі Кожедуба, Покришкіна, Глінки й інших асів, Бобров залишався майже невідомим. Заслуживши щонайменше дві “Золоті Зірки” Героя Радянського Союзу, він за життя не отримав жодної. Навіть був виключений із лав компартії. Для радянського агітпропу це був справді незручний і небажаний герой.

Володимир Іванович Бобров народився 11 липня 1915-го, у Луганську, у робітничій родині. Дитинство та юність проминули досить типово. Десять класів середньої школи (хоча для тих часів це було немало – діти переважно закінчували 4-7 класів), потім – школа фабрично-заводського учнівства й робота ливарником і бригадиром слюсарів на Луганському паровозоремонтному заводі.

У 19 років Володимира призвали до Червоної Армії та направили до Луганської (тоді вона називалася Ворошиловградською) військової школи льотчиків імені Пролетаріату Донбасу. Після її закінчення молодий офіцер став пілотом-винищувачем у частинах Білоруського військового округу.

У березні 1938 року разом із 24-ма іншими радянськими військовими фахівцями-добровольцями на борту пароплава “Кооперація” вирушив до Іспанії, де вирувала громадянська війна між республіканцями та франкістами. Радянський Союз підтримував республіканців, хоча в лавах цієї різномастої потуги билися і комуністи-сталіністи, і троцькісти, і соціалісти, і анархісти.

В Іспанії Бобров провів майже пів року. Здійснив 78 бойових вильотів, взяв участь у 8 повітряних боях, збив особисто й у складі групи 17 літаків франкістів. Так повідомляє офіційна радянська статистика. Республіканцям ці звитяги, щоправда, не допомогли – війну вони програли, в Іспанії встановився режим каудільйо Франсіско Франко. Бобров із тими товаришами, які залишилися живими, повернувся до СРСР.

Взимку 1939-1940 років Володимир Бобров став учасником радянської збройної агресії проти Фінляндії, здійснивши 48 бойових вильотів (збитих літаків на свій рахунок не записав). На початок німецько-радянської війни він – уже капітан, командир ескадрильї 237-го винищувального авіаполку, дислокованого в Балтії. Літав на новому винищувачі Як-1, машини такого типу тільки починали надходити до радянських винищувальних авіачастин. Уже на світанку 22 червня 1941 року Бобров піднявся в повітря на перехоплення німецьких бомбардувальників і підбив “Гайнкель” 111. Щоправда, німецькими документами ця перемога не підтверджується, а невдовзі й сам Бобров був збитий, отримав поранення й опіки та був змушений довго лікуватися.

Після одужання Володимир повернувся на фронт. Пересів у кабіну американського винищувача P-39 Airacobra, які постачалися Радянському Союзові за програмою ленд-лізу. Командував 27-м винищувальним авіаполком, брав участь у битвах на Курській дузі, за Дніпро, Кіровоградській наступальній операції. Його бойовий рахунок постійно зростав. Хоча в серпні 1943 року Бобров дослужився до звання підполковника, командування з якихось причин ставилося до нього неприхильно.

Йому неодноразово виписували догани, на початку 1944-го зняли з командування полком, а невдовзі виключили з партії з формулюванням “за негідну поведінку у побуті та порушення партійної етики”. Це могло стати крахом військової кар’єри, однак відомий ас Олександр Покришкін домігся переведення Боброва до своєї 9-ї гвардійської винищувальної авіадивізії, де доручив йому командувати ескадрильєю, а потім і 104-м гвардійським винищувальним авіаполком.

Завдяки цьому Володимир Бобров провоював до самої капітуляції нацистської Німеччини у травні 1945-го, брав участь у боях за Берлін і Прагу. Точних даних про бойовий рахунок аса немає. За різними відомостями, у роки німецько-радянської війни він виконав 451 або 455 бойових вильотів, у 112 повітряних боях знищив від 34 до 50 літаків ворога – як особисто, так і разом із іншими пілотами. Такі звитяги цілком заслуговували на звання двічі Героя Радянського Союзу. Покришкін представляв Боброва на нагородження “Зіркою”, але командування відмовилося це затвердити.

Після війни Володимир Бобров продовжив службу у ВПС СРСР, але за службові порушення був понижений із полковника до майора. Потім знову дослужився до полковника та вийшов у запас 1960 року. Закінчив юридичний інститут, працював заступником директора інституту “Гіпрокомунбуд”. Мешкав у Харкові, де й пішов із життя 28 лютого 1970-го, не доживши навіть до 55 років. Звання Героя Радянського Союзу йому присвоїв Михайло Горбачов посмертно – своїм Указом від 20 березня 1991-го, коли до остаточного краху СРСР залишалися лічені місяці.

Автор: Марися Тишкевич

Джерело: Український інтерес