«Воду треба перевіряти в кожній квартирі…»

«В три посудини набрали водопровідну, бутильовану та артезіанську воду і запустили у них рибок. У воді з-під крану води одразу померли. У воді з пляшок — протрималися п’ять-вісім хвилин. Нормально жили тільки в артезіанській воді». Розповідає академік Владислав Гончарук про експеримент, якій кілька років тому провели в очолюваному ним Інституті колоїдної хімії та хімії води Думанського.

Нещодавно  він презентував на засіданні Президії академії наук про сучасний стан водопровідної води.

— Яка вода тече з наших кранів?

Не знаю. І ніхто не знає. Але точно не питна. У нас же як воду перевіряють — на станції. А що з крану тече… Я ж наполягаю, що питну воду мають перевіряти на виході. Тоді, коли вона безпосередньо потрапляє до нас і вже пройшла через усі труби.

Років 15 тому я поставив собі запитання, яким чином можна визначити наявність хімічних сполук у воді, коли у природі їх десятки мільйонів. Це просто не можливо. Тим паче у водопровідній воді, яку людина вживає щодня. Склад води змінюється практично щодня.

— Чому так? У нас же є стандарти для якості води?

З 2005 року діє програма «Питна вода України» за якою найближчими роками ми маємо забезпечити населення якісною питною водою. І тут виникає питання як оцінити якість води? Нині у світі кожна країна має рекомендації для контролю за водою. Всесвітня організація охорони здоров’я рекомендує перевіряти воду за 95 показниками, США — за 102. Відповідно до нормативів України воду контролюють за 29. Це правильно? Тим паче, що кожного року з’являється до півтора мільйони нових сполук.

Ось ще одна проблема. Ще під час Першої світової війни хлор використовували як отруйний газ. А ми ним дезінфікуємо воду. Така вода апріорі не може бути питною. Вона ж просто токсична.

— Виходить, навіть якщо вода і відповідає ГОСТу — це ще не говорить про її безпеку?

— Згадайте як на весні цього року у Київському водосховищі задихнулися тонни риби. Вода просто смерділа. Люди налякалися, почали дзвонити до МОЗу. А там їм: «Вода відповідає ГОСТу». То в МОЗі їх обманювали? Ні — говорили правду. Нашим ГОСТом не передбачений контроль за токсичним речовинами. А тут мова йде ще й про «трупний яд».

— А якщо водопровідну води закип’ятити?

Ще гірше… Ви тільки знезаражуєте воду і більше нічого. Хімічно очистити її не можливо. А з парою хімікати потрапляють у повітря, яким Ви дихаєте. З нього — до легень, а потім прямо в кров. Це ще більша шкода, а ніж б Ви випили сирої води.

— Що тоді пити?

Артезіанську воду. Але вона має бути свіжою — стояти не більше двох днів.

— А що пропонує Ваш Інститут?

— Змінити ГОСТ на більш сучасний. Два з половиною роки тому ми підготували відповідний проект. Погодили його усі — Академія наук, технічний комітет, інститути Медведя та Богомольця. Застряг він у МОЗі. На жодного нашого листа там не відповідають. Так от, за цим ГОСТом ми пропонуємо розділити воду на технічну — холодну та гарячу і питну. Причому контролювати якість води безпосередньо на виході, тобто в квартирі.

А ще ми розробили спеціальне обладнання для доочищення водопровідної води. Його можна ставити як у кожній квартирі окремо, але це дорогувато — вісім тисяч гривень. Так і на цілі мікрорайони.

Це спеціальна система доочистки водопровідної води, яку більше 15 років тому розробили в Інституті Гончарука. Розкривати як працює система, академік не став: «Це ж таємниця».

Подібні системи доочищення води уже встановлені в Борисполі, Харкові, Одесі, Львові, Луганську. У Києві трохи менша за розмірами система з 1995 року стоїть в «Охматдиті».

Від «Свідомо»: Якість питної води, яка подається до наших кранів, регулюється радянським стандартом 1982 року. ГОСТ 2874-82 «Вода питьевая» передбачає перевірку води за 28 показниками.

У 1996 році Міністерство охорони здоров’я запровадило Державні санітарні норми і правила «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання». Згідно цих норм, вода має перевірятися за 54 показниками. Але й вони діють лише на папері.

«Якщо Вам дуже подобається смак води – це має викликати певну настороженість. Це як ковбаса: чим більше хімії – тим смачніша», — настонак додає академік Гонарук.

Марія Землянська,  Свідомо

 

Читайте также: