ЖУРНАЛІСТИ РОЗСЛІДУВАЛИ,”ПОЛТАВСЬКА ДУМКА” ДРУКУВАЛА, ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ПРИЙНЯВ РІШЕННЯ…

Рішення прийняте одразу після публікації в обласній, незалежній від місцевої влади газеті «Полтавська Думка-2000» журналістського розслідування під заголовком «Я Фисуна не вбивав». Ці слова належать Анатолію Сторожуку, з якого місцеві правоохоронці намагалися «вибити» зізнання про вбивство відомого на Полтавщині аграрія, Героя Праці Андрія Фисуна та його дружини. Злочин стався вночі в оселі Фисунів, які проживали у с.Лип’янка. А в сусідньому селі мешкає 35-річний А.Сторожук, юрист за фахом, колишній працівник міліції, який протягом останніх років направляв листи-звернення до Президента України, Генпрокуратури, в місцеві органи влади з проханням припинити криміналізацію країни і, зокрема, села. В гострих посланнях перепадало і керівнику приватного господарства А.Фисуну, який мав борги перед орендодавцями землі, в т.ч. і сім’єю Сторожуків. Перевіряючи факти, правоохоронні органи не стільки переймалися ними, як просили невгамовного селянина припинити скаржитися Президентові, тобто не виносити сміття з хати.

Трагедія в Лип’янці надоумила когось встрелити одразу двох зайців: «розкрити» резонансне вбивство, «повісивши» його на А.Сторожука, і позбутися «злісного» скаржника. Не знайшовши ніяких доказів, підозрюваного піддали неймовірним катуванням та підкиданням в оселю зброї.

З самого початку всю цю ситуацію відстежували полтавські журналісти Анатолій Банний, Людмила Кучеренко та адвокат Геннадій Журба. І коли їхній матеріал був готовий до друку, постало питання: де, яким чином, оприлюднити?

Анатолій Банний прийшов у редакцію «Полтавської Думки»:

– Він припустив, якщо стаття ніде не вийде — Сторожука вб’ють, на мертвого «повісять» «справу Фисуна», слідство закриють і прозвітують в Київ, — пригадує першу розмову з А.Банним Ігор Черчатий, відповідальний секретар газети, голова Полтавської міської організації Українського Народного Руху. — Це було в середу, коли газету ми вже зверстали і поспішали по домівках подивитися матч ліги чемпіонів між київським «Динамо» і голландським «Фейєнордом». Довелося і газетні сторінки переверстати, і футбол «відставити». Статтю ми поставили в номер під рубрикою «Журналістське розслідування».

-Ні скільки не посягали на полковницькі погони Трембача, хоч і його вина, і карлівського прокурора, здається, доказові з тих фактів, що опубліковані, — продовжує Ігор Черчатий. — Головне, що спонукало мене піти назустріч колезі, — врятувати невинну людину, а відтак попередити подібні незаконні дії правоохоронців.

Пізніше сам потерпілий А.Сторожук, якого в день виходу газети таки випустили з міліцейських «катівень», сказав: «Якби не журналісти і стаття в «Полтавській Думці» — мене б убили».

Коментуючи ці події, засновник «Полтавської Думки-2000», голова Полтавської обласної організації Українського Народного Руху, депутат Верховної Ради третього скликання Олександр Кулик сказав:

– У сумній історії є дві світлини. Перша: газета як засіб масової інформації виконала свою справжню роль рупора гласності. Друга: обласне міліцейське начальство не озлобилося на газету, а, здається, зробило правильні висновки. Думаю, що підмогою правоохоронним органам буде і заява, прийнята обласним УНР з приводу пошуку коштів на утримання повного штату сільських дільничних міліціонерів. Адже якби вони були присутні в кожному полтавському селі, а не один на 5-7 сіл, як зараз, то «полтавська глибинка» не потерпала б від злочинності, — підкреслив Олександр Кулик.

Євгеній Мюллер, “Політична Україна”, Полтавська обл.