Як Росія переслідує політв’язнів на окупованих територіях Криму та Сходу України

Як Росія переслідує політв’язнів на окупованих територіях Криму та Сходу України

Понад сотню політичних в’язнів – українських громадян досі лишаються за ґратами в Росії, на окупованих територіях Криму та Сходу України. Правозахисники наполягають на їхній беззаперечній невинуватості й закликають світ тиснути на Росію, щоб та їх звільнила. 

У Центрі прав людини ZMINA пояснюють на прикладі Криму, хто ці полонені, як вони ними стали, як РФ фальсифікує кримінальні справи й у яких умовах живуть політв’язні.  

Перед окупацією Ольга Скрипник викладала історію в Кримському гуманітарному університеті в Ялті. Згадуючи події так званої “Кримської весни”, жінка зізнається, що для неї було дивно після щойно завершеної лекції про Другу світову війну з подвір’я університету спостерігати за військовою машиною. У ній були озброєні чоловіки без розпізнавальних знаків. Скрипник пішла за нею до санаторію, що був поряд і який орендував Чорноморський флот РФ. Так вона зняла перші кадри російської окупації Кримського півострова.

Ольга Скрипник

З міркувань безпеки Ольга покинула Крим у березні 2014 року. Після цього разом з кримськими журналістами та активістами, які також виїхали з півострова, заснувала громадську організацію “Кримська правозахисна група” (КПГ), щоб документувати для ООНМіжнародного кримінального суду порушення прав людини, злочини проти людяності та воєнні злочини на Кримському півострові.

Велика кількість політв’язнів з’явилася з початком війни між Україною та Росією. Попри те, що обидві країни не оголосили одна одній війни, експерти з міжнародного гуманітарного права кваліфікують військову окупацію Криму як міжнародний збройний конфлікт.

Єдиної точної статистики про кількість бранців Кремля у сфабрикованих справах немає. Офіс Омбудсмана та окремо коаліція громадських організацій самостійно намагаються через адвокатів отримати доступ до кримінальних справ, вивчають їх і виводять цифру політв’язнів.

Правозахисники  вирізняють такі категорії громадян, яких Росія незаконно переслідує в Криму: політики, проукраїнські активісти, кримськотатарські активісти, віряни та громадяни, яким приписують саботаж і шпигунство. Часто серед політв’язнів – українські громадяни, які публічно критикують окупацію півострова і заявляють у своїй риториці, що Крим – це Україна.

“Поставте себе на місце цих людей. Уранці ви прокидаєтесь і стаєте свідком, як сусідня країна окупувала вашу територію. Ви публічно виступаєте проти цього, і за це вас починають переслідувати. Вас заарештовують за мирну та юридично дозволену діяльність. Родина та адвокат не можуть вас знайти тривалий час після затримання, а коли знаходять, то слідчі кажуть захиснику про свідків, які підтвердять вашу терористичну діяльність. І вас ув’язнюють на 10 років за 2,5 тисячі км від ваших рідних”, – каже керівний партнер британської правозахисної організації Global Rights Compliance Мартін Скотт. Він переконаний, за кордоном уже звиклися з політичним переслідуванням Росії в Україні.

Правозахисники Мартін Скотт та Олександра Матвійчук

Останнє взаємне звільнення ув’язнених між Росією та Україною було півтора року тому, наприкінці 2019-го. Західні медіа тоді говорили про позитивні зрушення у війні між обома країнами. Утім, голова Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник відкидає це твердження.

Відтоді Росія в Криму та на своїй території з політичних та релігійних мотивів ув’язнила ще 33 українських громадянина. Серед них десятеро мусульман і шестеро “свідків Єгови”.

Отже, загальна кількість політв’язнів сягнула щонайменше 114 людей. Ще 251 полоненого незаконно утримують на окупованих територіях Донеччини та Луганщини, повідомляє СБУ.

За даними Об’єднання родичів бранців Кремля, загалом усім ув’язненим Росія присудила 240 років в’язниці. За сім років окупації деякі політв’язні вже відбули повні терміни ув’язнення і вийшли на свободу – Володимир Присіч, Олександр Костенко, Олександр Стешенко, Гліб ШаблійОлексій СтогнійОлександр ШумковРенат СулеймановНаріман Мемедемінов.

Правозахисники звертають увагу, що після великого обміну 2019 року Росія так і не звільнила жодного кримського політв’язня. На певному етапі перемовного процесу вона блокує прогрес зі звільненням бранців Кремля. Правозахисники закликають світ шукати ефективні механізми тиску на Росію для того, щоб вона звільнила політв’язнів.

Цілі Росії

Політичним переслідуванням Росія намагається досягти одночасно кількох цілей, переконані експерти. Одна з них – інформаційна війна. На російському телебаченні потрібно періодично формувати та підтримувати образ ворога. Уже сім років, як там показують так званих українських шпигунів, диверсантів, зображують кримських татар як терористів та екстремістів, каже голова правління Центру громадянських свобод (ЦГС) Олександра Матвійчук.

З нею погоджується й Скрипник. Вона наголошує, що такими справами Росія продовжує залякувати населення Криму терористичними актами.

“Такі справи завжди мають пропагандистську складову. Вона також може одночасно досягати кількох цілей. Наприклад, залякати G20, показуючи, що в Криму є українські диверсанти, або населення Криму, надсилаючи йому меседж: ось прийдуть “страшні бандерівці” і вчинять на ринку терористичний акт. Але насправді РФ грає життями людей, які лишаються беззахисними. Адже вони позбавлені можливості в правовому полі захистити себе”, – каже вона.

Друга мета, на переконання Матвійчук, – це метод ведення війни. Правозахисниця нагадує про низку активістів, яких з початку російської агресії викрадали та знаходили мертвими, як це було з Решатом Аметовим у Криму та горлівським депутатом Володимиром Рибаком.

“Цей метод ведення війни має на меті знищити або вичавити за межі тих територій активну меншість і залякати пасивну більшість. Це дозволяє швидко взяти контроль над регіоном. Але територію треба ще й утримувати, і тому ці репресії продовжуватимуться”, – переконана Матвійчук.

Щомісяця активісти правозахисної організації “Крим SOS” протестують під посольством РФ у Києві із запитанням, куди поділися зниклі безвісти в Криму громадяни України. Правозахисникам та Управлінню Верховного комісара ООН з прав людини (УВКПЛ) відомо про 44 жертви насильницьких зникнень за всі роки окупації півострова. Дев’ятнадцять з них були згодом звільнені, троє засуджені внаслідок політично вмотивованого переслідування. Одну людину екстрадували за межі Криму. Шістьох знайшли мертвими.

Досі ні живими, ні мертвими не знайшли 15 громадян: Тимура Шаймарданова, Сейрана Зінедінова, Ісляма Джеппарова, Джевдета Іслямова, Ескендера Апселямова, Мухтара Арісланова, Руслана Ганієва, Арлена Терехова, Ервіна Ібрагімова, Ескендера Ібраїмова, Валерія Ващука, Івана Бондарця, Василя Черниша, Федора Костенка та Арсена Алієва.

Крім того, Росія замінює нелояльне до окупації населення півострова своїми громадянами. У РФ уже кілька років існує низка програм для завезення на півострів громадян Росії з різних її регіонів. Насамперед ідеться про військових, колишніх суддів, ексспецслужбовців, учителів та їхні родини.

За даними Генерального секретаря ООН Антоніо Гуттереша, 2019 року до Криму незаконно переселилися 140 тисяч росіян. Утім, з такими даними не згодний лідер Меджлісу кримськотатарського народу Мустафа Джемілєв. Він указує на дані окупаційної влади Севастополя про те, що в цьому місті населення збільшилося на 80% (на 240 тисяч людей). Так само вдвічі збільшилася кількість мешканців Сімферополя: із 350 тисяч до 600 тисяч людей.

Кримська правозахисна група зазначає, що та офіційна статистика, яку оприлюднює Росія, не враховує військових та силовиків. Офіс генерального прокурора України стверджує про майже 48 тисяч переселенців, які покинули півострів за весь час тимчасової окупації Криму.

Четверта мета Росії, на переконання Матвійчук, – домогтися від Києва політичних поступок.

“Уже сім років РФ послідовно використовує незаконно утримуваних людей як спосіб тиску та шантажу. Під час переговорів ми постійно бачимо політичні вимоги, що ми звільнимо людей, якщо ви внесете зміни до Конституції, проведете вибори на Донбасі, дасте воду через Північно-Кримський канал, проведете тотальну амністію воєнних злочинців. Люди – інструмент, щоб повернути Росії п’ять обвинувачених Києвом у розстрілах активістів Євромайдану співробітників “Беркуту”, щоб звільнити ключового свідка у збитті літака Boing MH17 Володимира Цемаха”, – пояснює вона і висловлює переконаність, що Росія постійно збільшуватиме обмінний фонд людей, щоб тиснути на Україну та досягати своїх цілей.

Cправи “Хізб ут-Тахрір”

Значну кількість кримських татар Росія переслідує в так званій справі “Хізб ут-Тахрір”.

Політичну партію “Хізб ут-Тахрір” 1952 року через ідеологічні розбіжності руху “Брати-мусульмани” заснував ісламський богослов Такіюддін ан-Набхані в Східному Єрусалимі. Її основна доктрина – повернення мусульман до заснованого на шаріаті способу життя за допомогою відтворення халіфату.

“Хізб ут-Тахрір” заборонила німецька Федеральна служба захисту конституції (Bundesverfassungsschutz), оскільки заперечення демократичної правової держави суперечить Основному закону ФРН. Організація оприлюднювала антисемітські висловлювання. Також різні рівні заборон існують в деяких арабських країнах, Індонезії, Малайзії та Туреччині.

У Росії цю релігійну організацію як терористичну заборонив 14 лютого 2003 року Верховний суд. В Україні немає жодних обмежень у роботі “Хізб ут-Тахрір“.

Нав’язавши всім громадянам України, які на момент окупації півострова мали кримську прописку, російське громадянство, РФ застосовує своє антитерористичне та антиекстремістське законодавство в Криму. Це заборонено їй за міжнародним гуманітарним правом. Відповідно до ст. 64 Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, Росія має застосовувати на півострові українське законодавство.

Терористичні та екстремістські справи, відповідно до російського законодавства, розглядаються у військових судах Росії. Тому політв’язнів із Криму етапують до СІЗО та судів Ростовської області. Управління Верховного комісара ООН з прав людини вказує, що Росії заборонено, відповідно до четвертої Женевської конвенції, незалежно від мотивів, переміщувати мешканців окупованої території за межі півострова. Українські правозахисники кваліфікують таке переміщення українців як воєнний злочин.

Політв’язень Азамат Еюпов перед обранням запобіжного заходу після затримання 17 лютого 2021 року

За роки окупації Росія порушила десятки справ щодо “Хізб ут-Тахрір” проти мусульман та членів Меджлісу – представницького органу кримськотатарського народу. Тільки із січня до грудня 2020 року російські силовики провели щонайменше 48 обшуків у межах релігійних або політичних переслідувань. За весь минулий рік ув’язнено 69 кримських мусульман. Востаннє, 17 лютого, затримали сімох кримчан за терористичними статтями.

Минулого року окупаційні та російські суди ухвалили 15 вироків про позбавлення волі. Десять із них – на термін від 12 до 19 років.

Заступниця президента України в Автономній Республіці Крим Таміла Ташева зауважує, що в останні три роки Росія почала переслідувати правозахисників, активістів та громадських журналістів ініціативи “Кримська солідарність”, які висвітлюють політичні утиски.

Громадську ініціативу “Кримську солідарність” створили родини політв’язнів, їхні адвокати та небайдужі кримськотатарські активісти. Її учасники також відстежують і документують порушення прав людини, надають правову допомогу та спостерігають за судовими процесами.

За роки окупації Росія згорнула свободу слова на півострові, погіршивши власне законодавство, закривши чи вичавивши за межі Криму незалежні ЗМІ або журналістів. Натомість на півострові проросійські ЗМІ транслюють наративи де-факто влади про загрозу тероризму. На цьому тлі в Криму став помітний феномен громадянської журналістики, коли звичайні люди ведуть стріми обшуків помешкань чи судових засідань, у такий спосіб повідомляючи, що стається в Криму.

“Нам з чоловіком просто сумління не дозволило ізолюватися від реальності й бути байдужими, – каже дружина затриманого громадського журналіста Сейрана Салієва Муміне. – У нас було відчуття, що одного разу до нас прийдуть силовики. Вони рано-вранці, як це завжди роблять, увірвались у наш будинок у січні 2016 року. Не пояснили жодних мотивів обшуку, не показали постанов, перевернули речі в будинку в пошуках зброї. Тоді порушили кілька адміністративних статей проти нас. У такий спосіб нам дали обрати: або залишитись і мовчати, або покинути півострів. Ми залишилися. Через пів року під час других масових обшуків у Бахчисараї затримали також мого чоловіка”.

Муміне Салієва

Наразі Росія утримує щонайменше 44 учасники цієї ініціативи під вартою. З них – правозахисників Еміра-Усеїна КукуСервера Мустафаєва, громадянських журналістів Тимура ІбрагімоваМарлена АсановаСейрана СалієваРемзі БекіроваАмета Сулейманова, Руслана СулеймановаОсмана АріфмеметоваРустема ШейхалієваЕрнеса Аметова та волонтерів “Кримської солідарності”, які відвідували судові засідання, організовували передачі в СІЗО та в’язниці, опікувалися родинами політв’язнів і допомагали їхнім дітям.

Кримська правозахисна група наголошує, що Росія порушує право громадян України на справедливий судовий розгляд. Немає жодних доказів, що політв’язні належать до цієї організації, проте Росія систематично подає це як факт, і їм  присуджують тюремні ув’язнення, каже Ольга Скрипник. Такі справи ґрунтуються на повідомленнях таємних свідків, записах розмов у мечетях та експертизах.

“Якщо почитати матеріали кримінальних справ та стежити за судовими процесами, то можна зрозуміти, що російські силовики не доводять під час досудового слідства чи в суді причетності людей до “Хізб ут-Тахрір”. Максимум, який є в цих справах, – це їхній стосунок до ісламу як релігії. Нічого більше забороненого в цих справах немає. Просто віра. У справах фігурують записи розмов на релігійні теми, які зафіксувало слідство в незаконний спосіб. На них немає бесід про підготування терактів”, – пояснює правозахисниця.

Часто політв’язні заявляли, що під час обшуків силовики підкидали їм заборонену в Росії релігійну літературу. Також адвокати бранців Кремля стверджують, що в справах “Хізб ут-Тахрір” російські слідчі використовують здебільшого співробітників ФСБ як таємних свідків. Ці свідки заявляють, що їм нібито погрожували з боку обвинувачених і вони бояться за свою безпеку, тому їхні ідентичності та імена завжди приховані під час судових засідань.

“18 лютого на засіданні Південного окружного військового суду таємний свідок, що мандрує зі справи в справу, відповідав лише на запитання обвинувачення. До того ж так точно. Наприклад, про модель мобільного телефона та сайт. А от на питання сторони захисту відповідав “не пам’ятаю”. Казав, що щотижня ходив до мечеті протягом багатьох років, але описати, який вигляд має ця мечеть та будинки, де начебто “Хізб ут-Тахрір” проводила заборонені заходи, так і не зміг”, – каже адвокатка низки політв’язнів Ліля Гемеджі.

Ліля Гемеджі

Також автори експертиз афільовані з російськими спецслужбами. Докази, які надають сторони захисту, окупаційні та російські судді не беруть до уваги.

Правозахисниця Ольга Скрипник переконана, що Росії важливо змусити громадянське суспільство на півострові змовкнути.

“Росія ставить за мету усувати тих, хто здатен довкола себе об’єднувати людей. Олег Сенцов – найяскравіший приклад. Також цією людиною була 65-річна Галина Довгопола, яку засудили до 12 років за нібито шпигунство. Такі люди – загроза для РФ, оскільки під час подій весни 2014 року кримчани виходили на мирні акції протесту, ставали в живі ланцюги проти окупації півострова. Таких протестів у ненасильницький спосіб було багато на півострові”, – розповідає Ольга Скрипник.

Росія звинувачує в тероризмі навіть людей з інвалідністю. Так, до прикладу, 7 червня 2020 року ФСБ затримала незрячого 36-річного Олександра Сізікова після обшуку будинку його друзів у Бахчисарайському районі. Сізіков утратив зір у червні 2009 року: його збила автівка, коли він їхав на велосипеді. Відтоді в повсякденному житті йому допомагали односельці та імам Едем Смаїлов, аж допоки самого імама не затримала ФСБ і не звинуватила в тероризмі.

Олександр Сізіков

З арештом свого імама Сізіков не міг змиритися, тому він з допомогою двох пенсіонерок виходив на одиничні протести у квітні 2019-го, травні 2020 року та відвідував судові процеси.

Під час обшуку силовики ФСБ вилучили в Сізікова мобільний телефон. Тож він не міг зв’язатися зі своїм адвокатом. Російська спецслужба вважає, що Сізіков “заснував 2015 року терористичний осередок “Хізб ут-Тахрір”, а Алім Суф’янов та Сейран Хайретдінов стали членами цього осередку. Як докази провини Сізікова ФСБ наводить знайдені під час обшуку книжки релігійно-політичного об’єднання. Утім, вони не надруковані шрифтом Брайля. Незаконна “суддя” Київського районного суду в Сімферополі Ольга Кузнецова обрала чоловікові домашній арешт як запобіжний захід.

“Суд не побачив підстав для звільнення, вважаючи, що послаблений запобіжний захід не забезпечить належного судового розгляду підсудного та суперечитиме рівності приватного та суспільного інтересів. Пом’якшений захід не відповідатиме також інтересам правосуддя в частині вчасного розгляду справи”, – написала Кузнецова у своєму рішенні. Суддя заборонила чоловікові листування, мати доступ до інтернету та будь-кому телефонувати, окрім як батькам та лікарям.

Ще одна проблема, яку для політв’язнів створює політичне переслідування, – блокування банківських рахунків через терористичні звинувачення. Від цього особливо потерпають політв’язні з інвалідністю та їхні багатодітні родини, які мають отримувати соціальну допомогу. Так, до прикладу, наразі рахунки заблоковані в таких бранців з інвалідністю, як Амет Сулейманов, Джеміль Гафаров, Тимур Ібрагімов, Олександр Сізіков та Зекір’я Муратов.

Сізіков далеко не перший політв’язень з інвалідністю, якого переслідує Росія. Зокрема, Едема Бекірова вона звинуватила в тому, що в травні 2018-го він нібито передав свідку вибухівку та патрони загальною масою 14 кг. Однак цього не могло бути, каже адвокат Олексій Ладін, оскільки Бекіров має інвалідність першої групи: у нього ампутована нога, він має діабет та значні проблеми з хребтом. Йому зробили операцію на серці, вставивши чотири шунти, а отже за медичними показаннями він не міг підняти більше ніж 1 кг ваги.

“Протягом восьми місяців правова система РФ повторювала, що Бекіров такий небезпечний для суспільства, що його навіть не можна випускати під домашній арешт. Увесь цей час його утримували в СІЗО”, – сказав захисник.

Росія відпустила Едема Бекірова внаслідок взаємного звільнення у вересні 2019 року, однак незаконний “Центральний районний суд” Сімферополя досі розглядає кримінальну справу. У цій справі також є засекречений свідок

Дружина Ісмета Ібрагімова Разіє згадує обшук 7 липня 2020 року. За словами жінки, її діти сильно тремтіли та постійно просились у туалет. У середньої дочки температура піднялася до 40, однак силовики не дозволили відвести її до сусідів. Відтоді на тлі стресу вона багато їсть, скаржачись, що відчуває постійний голод. Молодша схудла на 5 кг за два місяці.

Діти бранців Кремля – ще одна категорія громадян, на яких позначається переслідування. За даними громадської ініціативи “Кримське дитинство”, в Криму – 191 неповнолітній, який лишився без годувальника.

У липні минулого року Україну вразила смерть трирічного сина політв’язня Руслана Сулейманова. Муса грався біля будинку і лишився без нагляду дорослих на 10–15 хвилин, оскільки його маму покликала хвора свекруха. Протягом двох діб хлопчика посилено шукали в селі Строганівка, що під Сімферополем, і зрештою знайшли в стічній ямі утопленим.

Голова Кримськотатарського ресурсного центру Ескендер Барієв покладає повну відповідальність за смерть хлопчика на Росію. Адміністрація Сімферопольського СІЗО не пустила Руслана Сулейманова на похорон свого сина. А “Верховний суд Криму” відмовився визнати незаконними дії слідчого Сергія Махнева, який не дозволив політв’язню відвідати похорон сина.

Активісти вказують, що в низки дітей обшуки та арешти спровокували серйозні хвороби. Їм потрібна адекватна медична допомога та психологічна реабілітація. Кримські активісти неодноразово закликали українську владу надавати фахову допомогу таким дітям.

3 листопада 2020 кремлівський куратор у Криму Сергій Аксьонов прокоментував один з чергових вироків справи “Хізб ут-Тахрір”. Він був обурений тим, що кримські татари масово їхали на судове засідання в російському Ростові-на-Дону. Лишень факт належності до “Хізб ут-Тахрір”, “мета якої – розбудова всесвітнього халіфату”, порушує законодавство РФ, а також підтримує тероризм, наголосив Аксьонов.

“Я переконаний, що наші правоохоронці наведуть лад у ситуації та ухвалять необхідні рішення в межах законодавства. Наполегливо раджу прихильникам “Хізб ут-Тахрір” відмовитися від ідеї, яку проповідує ця терористична секта і завуальовує релігією. Зверніться до справжніх релігійних та моральних цінностей”, – написав Аксьонов на своїй фейсбук-сторінці.

З цим категорично не погоджуються російські та українські правозахисники. Російський правозахисний центр “Меморіал” вказує на те, що як рішення Верховного суду РФ про заборону організації, так і кримінальні справи в Криму, Росії та країнах СНД не містять фактів про терористичну діяльність організації на цих територіях.

Немає також даних про участь партії в джихадистських групах Європи чи на Близькому Сході. Російські правозахисники звертають увагу, що ця організація, окрім як у Німеччині, легально діє в демократичних країнах Західної Європи, Північної Америки. Тамтешні правоохоронні системи не порушують кримінальних справ за факт належності до “Хізб ут-Тахрір”.

У 2020 році перед оголошенням вироків у справах “Хізб ут-Тахрір” Росія розпочала нову практику з фільтрування подорожніх через Керченський міст, щоб не пропускати на судові засідання кримських татар.

120 кримських активістів російські силовики не пропустили на материкову Росії через Керченський міст у ніч проти 12 січня 2021 року

Російський адвокат Микола Полозов реагує емоційно на такі дії російських силовиків. Він назвав цю практику дискримінацією та сегрегацією за національною ознакою.

“Востаннє про такі “масові заходи” доводилося читати в різних публікаціях, що описують дискримінаційні практики гітлерівської Німеччини проти євреїв та інших “неблагонадійних” національностей і соціальних груп. Тепер подібний підхід відкрито практикує влада Російської Федерації”, – обурився він після того, як увечері 11 січня російські поліцейські затримали 120 кримських татар.

Російська влада перешкоджає не тільки висвітленню політичного переслідування в Криму, а й будь-якій його критиці. Поліцейські неодноразово ухвалювали родичам політв’язням адмінпротоколи за одиничні пікети, як це було, зокрема, із Севілі Омеровою, Мустафою Сейдалієвим, Венерою Мустафаєвою, Деліхаб Хаїровою, Зурі Емерусеїновою, Еміне Абдулганієвою, Ельвіною УсеїновоюФерою Абдуллаєвою.

Одиночний пікет матері фігуранта красногвардійської справи “Хізб ут-Тахрір” Рустема Емірусеїнова Зурі 31 жовтня 2020 року

Російські силовики також регулярно відвідують домівки активістів та роздають листи-попередження від прокуратури та “адміністрацій міст” про неприпустимість порушення екстремістських статей Кримінального кодексу РФ. У 2020 році російські силовики вручили щонайменше 46 таких попереджень. Їх поліцейські активно приносили після ранкових обшуків 17 лютого в будинках кримських татар у Сімферополі, Бахчисараї та Білогірську.

Загалом КПГ зафіксувала щонайменше 410 постанов “поліції” як адміністративне покарання за участь у мирних зібраннях за роки окупації півострова. З них – 344 штрафи на загальну суму не менш як 4 140 000 рублів і, 21 постанову про обов’язкову працю від 20 до 40 годин (загалом на 500 годин) та 45 постанов про адмінарешт від 1 до 15 діб (загалом 243 доби).

Час від часу після вироків у справах “Хізб ут-Тахрір” ЄС виступає із заявами щодо засудження дій Росії. Так було й у вересні 2020 року, коли Південний окружний воєнний суд Ростова-на-Дону призначив фігурантам бахчисарайської “справи “Хізб ут-Тахрір” від 13 до 19 років ув’язнення. Утім, після таких заяв Росія дратується і продовжує свою політику переслідування кримських татар, називаючи їх “терористами”.

“Політичні погляди учасників організації, національність і  належність до етнічних груп не мають жодного стосунку до вердикту суду, як це намагаються вивернути в Брюсселі. Уже не вперше бачимо небезпечні спроби наших західних партнерів ділити терористів на поганих і хороших або поміркованих. Трагічні наслідки таких спроб не з чуток відомі жителям ЄС, які зазнали на собі жахів терористичних атак”, – відреагувала тоді представниця МЗС Росії Марія Захарова.

Мария Захарова — лицо нашей страны. Пьянство и хамство — Рамблер/спорт
Мария Захарова — лицо нашей страны. Пьянство и хамство
Мария Захарова в студии Радио Свобода
Марія Захарова

Вона звернула увагу на те, що організацію “Хізб ут-Тахрір” з 2003 року заборонено на території ФРН.

“Німеччина завжди декларує свою непохитну прихильність верховенству права, тому хочеться почути оцінку Берліна щодо спроб дипломатії ЄС прирівняти терористичну структуру до політичної. Або, якщо справа стосується нападок на Росію, можна закрити очі на суперечності із законодавством?” – сказала представниця МЗС РФ.

Пресслужба МЗС Німеччини відмовилася коментувати закиди Захарової. У відповідь на запит ZMINA німецьке зовнішньополітичне відомство наголосило, що Німеччина беззаперечно підтримує заяву ЄС від 16 вересня.

У ній Брюссель укотре наголошує, що не визнає застосування російського законодавства в Криму та передання громадян України з Криму до судів у Росії. Європейський Союз послідовно закликає Росію скасувати ці рішення і звільнити всіх незаконно затриманих українців.

“Українські диверсанти та шпигуни”

Станом на кінець 2020 року 15 людей продовжували перебувати в ув’язненні в справах “українських диверсантів та шпигунів”. Йдеться про Андрія ЗахтеяВолодимира ДудкуОлексія БессарабоваДмитра ШтибліковаГліба Шаблія, Геннадія ЛимешкаЛеоніда Пархоменка, Костянтина ДавиденкаДениса Кашука, Дмитра Долгополова, Анну Сухоносову, Юнуса МашаріповаІвана ЯцкінаКостянтина Ширінгу та Галину Довгополу.

У цих справах експерти зафіксували незаконні методи ведення слідства, застосування тортур для отримання свідчень і зізнань, порушення презумпції невинуватості та поширення ФСБ через російські ЗМІ відео “зізнань”.

“Суди” в цій категорії справ 2020 року ухвалили два вироки. Один стосувався Юнуса Машаріпова, якому ув’язнення замінили на примусове лікування в психіатричній лікарні. Тепер що шість місяців судова медична комісія вирішує, чи тримати чоловіка надалі в закладі. Другий вирок стосувався Дениса Кашука, якого “суддя” незаконного “Армянського міського суду” Лариса Лихачова ув’язнила на три роки та вісім місяців.

Найостанніше верифіковане затримання в цій категорії справ відбулося 10 березня. ФСБ затримала позаштатного кореспондента “Крим.Реалії” після того, як 9 березня він зняв покладання квітів з боку кримчан до пам’ятника українського поета Тараса Шевченка.

Владислав Єсипенко

Кілька разів до чоловіка не допускали незалежних адвокатів Еміля Курбедінова та Олексія Ладіна. Натомість йому призначили адвокатку Віолетту Синеглазову, яку КПГ звинувачує у вмовляннях бранців Кремля давати “зізнавальні” свідчення.

“У тих політично вмотивованих справах, де вона була, завжди були присутні катування. Тому тут ідеться не просто про представлення інтересів ФСБ, а про покривання катувань, – каже Ольга Скрипник і додає: – Тортури – це найжахливіше, що можуть робити силові структури на окупованих територіях. Вони катують струмом, чинять страшний психологічний тиск, залякують ґвалтуванням, тим, що вони можуть убити когось із рідних. Вона про це знала, мовчить і не захищала своїх підзахисних. Жодного разу в таких справах вона не подавала скарг після тортур, не робила жодних формальних кроків, які має робити кожен адвокат”.

Віолетта Синеглазова не подала апеляційної скарги на запобіжний захід, тримання під вартою, для журналіста. Це зробив адвокат Тарас Омельченко, якому пізніше таки вдалось отримати доступ до Владислава Єсипенка. Адвокатка не відповіла на наш запит щодо коментарів.

Дружина журналіста Катерина Єсипенко переповідає діалог, який відбувся з її чоловіком телефоном 16 березня, через годину після оприлюдненого пресслужбою ФСБ повідомлення про затримання. Його голос був “рівний та беземоційний”.

– Я можу говорити на побутові теми. 

– Тебе били чи розмовляли з тобою? – запитала дружина.

– Я не можу відповісти на це запитання. 

– Чи ти знаєш, що Віолетта Синеглазова – адвокатка, яку призначила окупаційна влада Криму? 

– Так, знаю. Я відмовився від Курбедінова

У телефонній розмові Катерина обурилася цим і сказала йому, що в такий спосіб він “зв’язує їм руки”.

– Іншого адвоката бути не може і не буде. Я не можу цього зробити. Слідчий ФСБ Віталій Власов дозволив мою зустріч з дитиною і мною в СІЗО. Приїжджайте, чому б не використати цю можливість, поки вона є. 

Дружина трактувала ці слова як сигнал про те, що, навпаки, не слід їхати на півострів. За словами Скрипник, зазвичай у таких “шпигунських справах” поговорити просто так телефоном неможливо.

“Цей дзвінок – підтвердження того, що ФСБ використовує незаконні методи слідства, приховує Владислава від адвокатів, приховує інформацію про його стан здоров’я, що може підтверджувати тортури та психологічний тиск. У цій справі можливе застосування тортур”, – каже правозахисниця. У цьому також переконані “Репортери без кордонів”.

Підконтрольний Москві телеканал “Крим 24” оприлюднив інтерв’ю гендиректора каналу Олега Крючкова із затриманим журналістом.

“І хоча Захід заявляє, що Росія – неправова держава, навіть українські диверсанти можуть спокійно спілкуватись із журналістами. З 2014 року на півострові затримали понад 10 українських шпигунів, диверсантів та провокаторів. Одних вербували, щоб зливали документи, які становлять військову таємницю про діяльність Чорноморського флоту, інші намагалися штурмувати держкордон, треті планували теракти в Криму. Усі вони дістали заслужені тюремні строки”, – каже перед інтерв’ю ведуча каналу Анна Нічуговська.

У ньому Владислав Єсипенко заявляє, що перевозив у своїй машині вибуховий пристрій “задля власної безпеки“, знімав на півострові для проєкту “Крим.Реалії” і нібито дублював відзняте відео українським спецслужбам. Утім, як виявилося, чоловіка два дні катували, щоб той зізнався в злочинах в інтерв’ю для телеканалу “Крым 24”.

Кримський журналіст “Крим.Реалії”, який покинув півострів після переслідування, пояснює: щоб у діях Єсипенка був склад злочину, інформація мала бути б таємною. А в тому, що йому інкримінує ФСБ, а саме “фото- і відеофіксацію місцевості, об’єктів життєзабезпечення і місць масового перебування людей”, не було нічого таємного.

6 квітня, коли незаконний “Верховний суд Криму” розглядав апеляційну скаргу журналіста на обрання йому запобіжного заходу, під час слухання Владислав Єсипенко заявив про тортури. За його словами, його душили пластиковим пакетом, били по тулубу, по ногах та в ділянку геніталій. Силовики ФСБ також приставляли журналісту до мочок вух та голови контакти, після чого вмикали електричний струм, що завдавав нестерпного болю. Коли він більш-менш звикав до цього, силу струму збільшували.

Єсипенко також стверджує, що його ставили в стійку лежачи на кулаки, на руки, і, коли він уже більше не міг стояти й падав, його починали бити ногами по різних частинах тіла.

Крім того, ФСБ погрожувала йому, що якщо він не дасть зізнавальних свідчень, то його знайдуть у камері повішеним і все буде обставлене як самогубство. Через це на судовому засіданні журналіст заявив, що він не збирався і не збирається накладати на себе руки.

Навіщо йому потрібно було передавати українській розвідці матеріали, якщо всі зняті сюжети він передавав редакторам “Крим.Реалії”, дивується Катерина Єсипенко. Вона заперечує, що її чоловік міг працювати на Службу зовнішньої розвідки.

За даними “Крим.Реалії”, за всі роки окупації півострова понад 50 журналістів зазнали тиску з боку російської спецслужби в Криму. 27 медійників через тиск припинили співпрацю з проєктом, а 29 покинули Автономну Республіку Крим, каже редактор видання Володимир Притула. З кінця лютого 2014 до вересня 2019 року дослідники організацій “Кримська правозахисна група” та “Центр прав людини ZMINA” зафіксували понад 300 порушень прав журналістів на окупованому півострові.

Ще одна категорія справ стосується добровольчого кримськотатарського батальйону ім. Номана Челебіджихана. Його 2015 року створив власник телеканалу ATR Ленур Іслямов. Тоді батальйон влаштував продовольчу та енергетичну блокаду півострова на його адмінкордоні.

У ньому служать українці та кримські татари або ті кримчани, які не бажають служити в російській армії. З моменту створення батальйону в Україні тривають обговорення його приєднання до структури правоохоронних органів України. Наразі батальйон не входить до системи Міністерства внутрішніх справ України.

Росія звинувачує учасників батальйону в тому, що вони не з’явилися до ФСБ і не заявили про свою участь у “не зареєстрованій за кордоном організації”. Так, окупаційні “суди” засудили за участь у цьому батальйоні Едема Кадирова, будівельника Февзі Саганджі, перукаря Дилявера Гафарова, фермера Нарімана Межмедінова, військового Айдина Мамутова, експедитора Меджита Аблямітова. Їм присудили від чотирьох до одинадцяти років ув’язнення в колонії суворого режиму.

У грудні минулого року незаконний “Верховний суд” Криму заочно засудив до 19 років позбавлення волі Ленура Іслямова за організацію батальйону, заклики до повернення Криму під контроль влади України та підрив енергоопор на материковій Україні, завдяки яким постачалась електроенергія до Криму.

Ольга Скрипник звертає увагу на непропорційність покарання.

До російського законодавства внесли жорсткіші зміни про покарання після початку тимчасової окупації Криму. У цих справах чітко простежуються політичні підстави переслідування. Цих людей звинувачують у тому, що вони брали участь у батальйоні, який хотів порушити “територіальну цілісність Росії”, тобто виступали за те, що Крим – це Україна. Такої справи не було б, якби не було нападу Росії на Україну. Тому ці справи – прямий наслідок російської агресії в Україні”, – пояснює правозахисниця.

Релігійні справи

Росія переслідує всі релігійні спільноти на півострові, окрім Російської православної церкви.

За даними Уповноваженої Верховної Ради з прав людини Людмили Денісової, із 49 українських православних організацій, які діяли на початок окупації, наразі в Криму лишилося тільки шість. Окупаційна влада захопила десятки храмів Православної церкви України.

Російські силовики встановлюють у мечетях відеоспостереження і штрафують за читання Корану та масові молитви імамів, які відмовилися входити до створеного Москвою Духовного управління мусульман Криму.

За даними КПГ, за останні шість років у тимчасово окупованому Криму релігійні організації оштрафували майже на півтора мільйона рубліві.

Лишень із 16 лютого до 31 липня 2020 року Управління Верховного комісара ООН з прав людини зафіксувало 26 справ проти релігійних організацій або окремих осіб за правопорушення, пов’язані з прозелітизмом. Переслідування стосувалися, зокрема, протестантів, мусульман, месіанських євреїв та кришнаїтів.

Минулого року значно погіршилося становище вірян “Свідків Єгови”.

Коли 2017 року Верховний Суд РФ визнав цю релігійну групу екстремістською організацією, 22 об’єднання “Свідків Єгови” та близько 8 тисяч їхніх кримських вірян також підпадали під цю заборону. Росія переслідує не лише за організацію цієї релігійних осередків, а й за членство в них.

Оперативники потрапляють на молитовні зібрання, виявляючи “інтерес до Біблії”. Вони потайки записують і фільмують такі збори та встановлюють активних вірян осередку. Заборона Верховного суду РФ не змінила думки “свідків Єгови”. Вони вважають, що суд не має права втручатись у їхню віру, і продовжують збиратися для молитов.

УВКПЛ повідомляє про 19 обшуків минулого року в помешканнях кримчан, які сповідують свою віру. За даними організації “Свідки Єгови” з 2018 року в Криму переслідувань зазнали дев’ять людей. Російські силовики на закритих судових засіданнях використовують оперативників як таємних свідків та висновки експерта, який визначає, що в досліджуваних записах ідеться саме про “Свідків Єгови”.

У 2020 році окупаційна влада Криму ув’язнила щонайменше сімох вірян “Свідків Єгови” за їхні релігійні переконання.
Зокрема, Євген Жуков, Володимир Маладика, Ігор Шмідт, Володимир Сакада, Віктор Сташевський. А Сергій Філатов та Артем Герасимов уже отримали вироки – по шість років тюремного ув’язнення.

Тортури та тиск на політв’язнів 

Ольга Скрипник вирізняє дві стадії катувань в Криму – на етапі досудового розслідування та у виправних колоніях.

Коли немає доказів провини, то здебільшого слідчі ФСБ катують людей, щоб сфабрикувати справу. Тут найстрашніші перші дні. На етапі затримання людей б’ють по різних частинах тіла. Далі спецслужбовці використовують стандартні для них методи – електричний струм та імітацію розстрілу. Контакти під’єднують до пальців, тіла, голови, статевих органів та вставляють в анальний прохід. Людей вивозять у поле чи ліс, де приставляють пістолет до голови.

“Російські силовики вдаються саме до таких видів катувань, щоб було якомога менше слідів на тілі. Непідготовлені люди й дійсно не побачать слідів від таких тортур. Але ознаки таки є. Якщо подивитися на те ж пропагандистське відео телеканалу “Крим 24” з Єсипенком, то там можна помітити, як він сидить, його опухле обличчя, короткі фрази, як йому важко говорити”, – каже правозахисниця.

У своєму інформаційному поданні до Міжнародного кримінального суду, правозахисники Global Rights Complience та ЦГС навели свідчення про застосування електрошокера, ламання пальців, відбивання нирок, печінки. Громадян України часто били до втрати свідомості.

Проаналізувавши судові рішення, у КПГ дійшли висновку, що загалом Росія ефективно не притягує своїх силовиків за катування. У російському кримінальному кодексі немає відповідної статті. А навіть якщо справу й порушують, то слідчі використовують статтю про перевищення службових повноважень.

“Судді” також ухвалюють вироки з умовним терміном. Та й присуджують вони менші строки покарання, ніж передбачено цією статтею.

Кримські правозахисники зауважують, що жоден випадок катування з боку співробітника ФСБ та “МВС Криму” так і не дійшов до суду, тоді як політв’язні у своїх свідченнях наголошують, що саме ефесбівці вдаються до найжорсткіших тортур під час досудового слідства. Російські правоохоронці взагалі не порушують кримінальних справ за заявами про тортури, які подавала Кримська правозахисна група та бранці Кремля.

КПГ наголошує, що безкарність – основа поширення практики катувань серед представників силовиків у Криму. Речниця Генпрокуратури РФ Анна Генералова проігнорувала запит ZMINA про коментарі щодо висновків кримських правозахисників.

Також нерозслідуваними лишаються випадки насильницьких зникнень, задокументованих правозахисними організаціями. Винних у цих злочинах досі не встановлено й не притягнуто до відповідальності.

“Російські слідчі регулярно закривали ці справи, і родичі змушені були проходити через психологічний бар’єр, домагаючись від де-факто влади поновлювати розслідування. Українські правоохоронні органи відкрили свої провадження, але в них немає доступу до окупованої території. Це не просто 15 людей. У них є дружини, які продовжують на них чекати, діти…” – не стримує сліз правозахисниця Української Гельсінської спілки з прав людини Анастасія Мартиновська.

Правозахисниця Анна Мартиновська під час виставки “15 викрадених життів” у Національній бібліотеці ім. Ярослава Мудрого, 25 лютого 2021 року

Окупаційні правоохоронні органи не розглядають версії причетності російських силових структур, “Кримської самооборони” або інших підконтрольних РФ груп. Водночас вони намагаються нав’язати альтернативні версії зникнення, наприклад виїзд воювати до Сирії чи комерційні конфлікти.

Ольга Скрипник вважає, що до відповідальності в політично вмотивованих справах необхідно притягувати як російських суддів, так і незаконно призначених у Криму. Правозахисна організація складає списки таких суддів і закликає демократичні країни запроваджувати проти них санкції.

“Але це непроста розмова. Коли ми говоримо про це з нашими західними партнерами, їм складно таке уявити. За їхніми уявленнями, сам суддя має брати участь у тортурах чи затриманнях. Але якщо ширше дивитися, то такі судді в цих справах – один з елементів системи переслідувань. Вони всі лояльні до Кремля. Ніхто з них не відповідає стандартам правосуддя. Ми доводили, що ці судді знали про тортури, але не дали потерпілим навіть заявити про це на засіданнях, що вони не виконують функції правосуддя”, – пояснює Скрипник.

Тортури у виправних колоніях, за її словами, залежать від їхнього режиму. Інколи можна почути про розподілення таких місць несвободи на “червоні” та “чорні”: на устрій та взаємовідносини в колонії більше впливають або адміністрація безпосередньо, або кримінальна спільнота. У будь-якому разі ставлення до громадян України жорсткіше.

Коли людина прибуває до колонії, то зазвичай їй влаштовують “коридор знущань” чи інші тортури, щоб зламати її, принизити гідність, щоб далі вона поводилася “за поняттями”. Також, щоб українці не передавали інформації про колонію, для “профілактики” напередодні зустрічей з консулами чи рідними людину можуть або жорстоко побити, катувати безсонням, або забрати теплі речі в холод чи навіть їжу.

Адвокати стверджують, що політв’язні зазнають упередженого ставлення в СІЗО та у виправних колоніях. Часто їх поміщають до штрафних ізоляторів без вагомих підстав.

Так, до прикладу, коли співробітники Ростовського СІЗО 17 вересня 2020 року ввійшли в камеру Ельдара Кантимірова, то побачили, як він здійснював намаз. За це його, як стверджують адвокати Айдер Азаматов та Олексій Ладін, відправили в карцер на сім діб.

Уже близько року штрафний ізолятор виправної колонії №2 Республіки Башкортостан не залишає Теймур Абдуллаєв. Адміністрація місця несвободи та Федеральна служба виконання покарань не надали інформації ані ZMINA, ані адвокату політв’язня про причини переведення в штрафний ізолятор. Також у ШІЗО перебували, зокрема, Муслім АлієвАндрій КоломієцьВалентин ВигівськийЕмір-Усеїн Куку.

Також кримські правозахисники прирівнюють неналежні умови тримання в Сімферопольському СІЗО до тортур. Раніше кримський адвокат Еміль Курбедінов заявив, що російські слідчі погрожують кримчанам ув’язненням у цьому слідчому ізоляторі, якщо вони не визнають своєї провини.

Почасти політв’язнів поміщають до психіатричної лікарні на примусову експертизу. Це було з колишнім головою Меджлісу кримськотатарського народу Ільмі Умеровим, Юнусом Машаріповим, Алі Федоровим, Ленуром Сейдаметовим, Азаматом Еюповим, Іваном Яцкіним, Рустемом Сейтмеметовим, Русланом Сулеймановим і, власне, з Олександром Сізіковим. Усі підконтрольні Москві судові інстанції підтримали рішення про психіатричну експертизу Сізікова.

“Без допомоги сторонніх осіб він не може пересуватися, сам себе обслуговувати, робити елементарні речі… Навіть коли в нього просто беруть аналізи, він не розуміє: це дійсно беруть аналіз чи роблять ін’єкцію. Сізіков також не може судити про те, чи є якісь лікарські препарати в його їжі”, – каже один з адвокатів, які відвідували Сізікова в психіатричній установі, Едем Семедляєв. Кримські та російські адвокати намагаються по черзі відвідувати політв’язнів у місцях несвободи. Вони сподіваються, що це може убезпечити від порушення прав бранців Кремля, особливо коли про це повідомляють ЗМІ.

Неналежні умови ув’язнення та охорона здоров’я

На півострові виправні колонії розміщені в Сімферополі, Севастополі та Керчі. У Сімферополі також розташований єдиний на весь Крим слідчий ізолятор, який, за даними керівника ФСВП Олександра Калашникова, переповнений.

Так, до прикладу, Джеміль Гафаров живе з 10 в’язнями в камері, де лише шість ліжок.

УВКПЛ задокументувало свідчення політв’язнів про недостатнє харчування, опалення, відсутність вентиляції в місцях несвободи.

Крім того, в’язні живуть у жахливих гігієнічних умовах як у Сімферопольському СІЗО, так і в місцях несвободи, що розташовані в Росії. У камерах – миші та клопи. Співробітники місць несвободи не проводять дезорації в камерах.

Сімферопольське СІЗО

Так, до прикладу, в сирій двомісній камері з цвіллю в Сімферопольському СІЗО в Тимура Ялкабова почала прогресувати астма. За словами дружини політв’язня Аліє Муждабаєвої, чоловіка перевели в спецблок, де йому дали місце на верхній частині двоярусного ліжка. Утім, це ще більше погіршило здоров’я Ялкабова.

“Там стеля, чорна від цвілі, тому він задихається. Приходив лікар, вивів його в коридор. Він віддихався, і його знову завели туди. Я ходила до начальника, попросила, щоб його перевели в іншу камеру. Тут зовсім жодних умов, стіни й стеля мокрі. Він там не може дихати”, – розповіла дружина кримського татарина після побачення з ним.

Мешканці окупованої території, відповідно до Женевської конвенції про захист цивільного населення під час війни, перебувають під спеціальним захистом. Цей документ також покладає низку обов’язків на країну-окупанта. Серед них – “за допомогою всіх наявних засобів […] забезпечувати та підтримувати діяльність медичних та лікарняних установ, а також забезпечувати та підтримувати на окупованій території умови, задовільні з погляду охорони здоров’я та санітарії, зокрема вдаючись до запобігання поширенню інфекційних захворювань та епідемій”.

Українські правозахисники переконані, що під час коронавірусної пандемії Росія не виконала своїх зобов’язань. Ба більше, сприяла поширенню коронавірусу, проводячи мілітаристські заходи. Де-факто влада не перекрила Керченського мосту та не припинила авіасполучення з російськими регіонами, де були високі показники хворих на коронавірус.

За даними Украероруху, кількість перельотів до Криму під час пандемії тільки збільшилась. У середньому щодня було близько 100 рейсів на добу із січня до вересня 2020 року, що на 11% більше за попередній період.

Коронавірусна пандемія погіршила і без того складне становище політв’язнів у Криму, ОРДЛО та Росії. На це також звертає увагу й Генеральна Асамблея ООН, висловлюючи занепокоєння переповненими камерами, відсутністю належного медичного догляду.

Російські відомства проігнорували рекомендації ВООЗ та Європейської Ради з приводу захисту ув’язнених під час пандемії. “Суди” на окупованій території та російські суди не послаблювали запобіжних заходів для політв’язнів. Їм усе одно присуджували ув’язнення в СІЗО замість альтернативного домашнього арешту. Інвалідність не є перешкодою для утримання бранців Кремля в слідчих ізоляторах.

За даними КПГ, адміністрація Сімферопольського СІЗО не видавала в’язням медичних масок, засобів дезінфекції та не робила тестів на коронавірус. Медичну допомогу за коронавірусних ознак не надавали Валентину Вигівському, Геннадію Лимешку, Івану Яцкіну, Руслану Сулейманову, Аліму Карімову, Осману Сейтумерову, Мусліму Алієву, Теймуру Абдуллаєву, Еміру-Усеїну Куку, Сейрану Хайредінову.

В Еміля Зіядінова, Руслана Зейтуллаєва, Сервера Мустафаєва були коронавірусні симптоми, утім лікарі місць несвободи їх не тестували та не надавали медичної допомоги, кажуть у “Кримській солідарності”.

Не менш ніж вісім затриманих, вивезених з Криму до СІЗО міста Новочеркаська Ростовської області Російської Федерації, стверджували, що попри низьку температуру їм не надавали ковдри і на час сну їм доводилося накриватися пальтами. Щонайменше у двох випадках охоронці в’язниці насильно привозили хворих осіб, узятих під варту, для участі в планових слуханнях, незважаючи на критичний стан їхнього здоров’я і неодноразові прохання про відвідування лікаря.

Величезна проблема в питанні бранців Кремля – регулярне ненадання медичної допомоги.

Адвокати політв’язнів масово заявляли про ненадання медичної допомоги, як це було у випадах, зокрема, з Асаном Яніковим, Джемілем Гафаровим, Енвером Омеровим, Вадимом Бектеміровим.

Джеміль Гафаров має третю групу інвалідності. У чоловіка – хронічне захворювання нирок і пов’язані з цим хвороби серця.

Адвокат Ріфат Яхін розповідає, що в січні 2020 року в чоловіка було загострення подагри ніг як ускладнення і наслідки хронічного захворювання нирок, потім з’явилася пухлина на нозі з болями. Адвокат і політв’язень нарікають на ненадання жодної медичної допомоги. Медична частина 91 УФСВП продовжує ухилятися від надання інформації і відомостей про стан здоров’я Гафарова та приховує дані про результати медичних аналізів.

Інший бранець Кремля Іван Яцкін має хронічні захворювання серцево-судинної системи, які вимагають комплексного обстеження за межами СІЗО в профільній клініці.

Його турбують болі в грудях. Після травми чотири місяці його належним ніяк не оглядали. Рентгенівський знімок грудини втратили. У Яцкіна підозра на тріщину в ребрі або на защемлення нерва, у будь-якому разі фахівець повинен бачити рентгенівський знімок“, – розповідає його адвокат Микола Полозов.

У грудні 2020 року адвокат Рустем Кямілєв заявив, що його підзахисного Ескендера Сулейманова адміністрація СІЗО Ростова-на-Дону посадила в камеру до в’язня з відкритою формою туберкульозу. Вона також приховує від політв’язня результати флюорографії.

В іншого політв’язня Тимура Абдуллаєва – гостре порушення мозкового кровообігу. У нього німіють кінцівки рук і ніг, сильні головні болі, шум у вухах і голові, німіє права частина обличчя.

“У Теймура хронічний гепатит С та хворий шлунок. Він з дитинства алергік”, – розповідає його мати Діляра Абдуллаєва. За її словами, через те, що він постійно перебуває в ШІЗО, адміністрація колонії не допускає туди медиків.

Росія заперечує свою відповідальність за грубі порушення прав кримчан, постійно повторюючи про законність “референдуму” та “приєднання півострова до Російської Федерації”.

Під час презентації доповіді УВКПЛ про порушення стандартів правосуддя на окупованих територіях радник російського посольства в Києві Дмитро Костюченко відкинув усі висновки документа, які стосувалися правосуддя в Криму.

“Мандат УВКПЛ не поширюється на територію Республіки Крим та місто Севастополь. Рішуче відхиляємо всі звинувачення, висловлювання та термінологію щодо Росії як країни-окупанта та Криму як окупованої території”, – сказав він.

За словами Матвійчук, становище бранців на окупованій частині Донеччини та Луганщини ще складніше. Міжнародний комітет Червоного Хреста та інші міжнародні організації також не мають до них доступу, а Росія приховує і не підтверджує тамтешніх військових та цивільних полонених.

“Центр громадянських свобод знає про 15 випадків, коли рідні отримали документи від окупаційних органів влади на Сході України, а на мінських перемовинах їхні представники та Росії кажуть, що місце перебування цих людей не відоме”, – пояснила вона.

 Що робити? 

Перемовини з Росією щодо звільнення бранців Кремля заморожені. Це усвідомлює експертне середовище та констатує Олексій Резніков, віцепрем’єр та перший заступник глави делегації від України в Тристоронній контактній групі в Мінську.

На різних майданчиках правозахисники закликають усіх небайдужих підписувати петиції, започатковують та проводять усе нові й нові кампанії за звільнення політв’язнів. Утім, замість зрушення в цьому питанні вони отримують хіба що фрустрацію та вигорання.

Перемовини продовжуються в нормандському форматі на рівні політичних радників. Були зустрічі в Берліні як офлайн, так і онлайн. Проте з липня практично заблоковано мирний переговорний процес на Мінському майданчику. Припинено будь-які дискусії, є просто колотнеча та дивні вимоги. От, наприклад: “Нехай парламент України ухвалить постанову, якою визнає Мінські угоди, а президент Зеленський її підпише. Ми вам текст постанови напишемо”, – переповідає віцепрем’єр-міністр.

“Ми завжди відповідаємо, що Мінські угоди не є міжнародним договором. Вони не мають обов’язкового характеру. Це є політико-дипломатичні домовленості. Наприклад, російська Дума їх навіть не думала ратифікувати. Але це не означає, що Україна відмовляється від принципів та засад, які закладено в Мінських угодах”, – додає Резніков.

Підтримка кримських резолюцій з боку країн Генасамблеї ООН поступово зменшується. Утім, експерти та представники української влади стверджують, що окупація Криму стосується не лише України. Це й геополітична безпекова проблема. Адже Росія перетворює півострів буквально “на велику військову базу”, що загрожує країнам НАТО. Вони тісно пов’язують питання політв’язнів з ефективністю стратегій повернення Росії в межі міжнародного права. А цієї спільної стратегії щодо Росії, як наголошує Олександра Матвійчук, у демократичних країнах досі немає. На її переконання, тема санкцій має бути одним з елементів такої стратегії.

У грудні минулого року ЄС затвердив новий Глобальний режим санкцій за порушення прав людини (EU Global Human Rights Sanctions). Завдяки цьому механізмові Євросоюз накладатиме санкції на порушників прав людини в усьому світі.

Міністр закордонних справ України Дмитро Кулеба дивується, що ЄС уперше зробив це щодо Росії через незаконне ув’язнення опозиціонера Навального, а не через порушення прав кримчан. МЗС України спільно з Прокуратурою Автономної Республіки Крим склало список осіб, яких вони вважають винними в порушенні прав людини на півострові, й регулярно закликає Брюссель використати його в санкціях щодо Росії.

Представництво ЄС в Україні відповіло виданню ZMINA, що країни-учасники Євросоюзу визначаються з кожним санкційним кейсом окремо і за принципом одностайності. Відомство утрималося від подальших коментарів щодо запровадження санкцій, до яких закликає Україна.

Лідер Меджлісу кримськотатарського народу Рефат Чубаров називає окупацію Криму “джерелом порушень прав людини та страждань на півострові”. І покласти край цьому може деокупація. У цьому також переконана правозахисна спільнота в Україні, заявляючи, що ніщо не убезпечить жителів окупованих територій від політичного переслідування і Росія затримуватиме все нових і нових громадян України.

Рефат Чубаров

“Сьогодні для мене головне питання не хто винний у політичних переслідуваннях, а як відновити територіальну цілісність, щоб це припинилося. Кримськотатарський народ перебуває в заручниках у Криму. У нас немає іншої землі. Ми десятиліттями робили все можливе в СРСР, щоб повернутися додому. З багатомільйонного народу лишилося 300 тисяч кримських татар”, – каже Чубаров.

Він указує на одну з головних проблем світової спільноти у кримському питанні – відсутність механізму, який би примусив Росію покинути півострів. Росія проігнорувала всі рішення, звернення чи резолюції Генасамблеї ООН, Ради безпеки ООН, ОБСЄ, Ради Європи, ЄС, Міжнародного суду ООН.

“Усі ці організації ухвалювали категоричні рішення, які спираються на міжнародне право. Вони закликали звільнити окуповану територію, оскільки Крим – це Україна. Голосуючи та ухвалюючи такі рішення, ти відповідаєш за його виконання. Але в міжнародних організаціях немає відповідних механізмів”, – додає один із лідерів кримськотатарського народу. За його словами, саме це спонукало Меджліс працювати над організацією Маршу до Криму “Світ – проти насильства та окупації. Марш гідності”.

“Ми спостерігаємо, як у Раді безпеки ООН Росія постійно в кримських темах використовує право вето, як в ОБСЄ ухвалюються рішення за принципом консенсусу. Тоді ми сказали, що ми самі не можемо. Ми теж виходимо з того, що Крим – це українська територія. Давайте ми зреалізуємо наше рішення та переконання. Усі, хто голосував на міжнародних майданчиках, підімо разом із нами з однієї частини української території на іншу. Що ви кажете? Там окупанти? Тоді придумайте механізми, як зреалізувати рішення міжнародних організацій. Якщо ви як парламентарі з ОБСЄ боїтеся разом з нами йти до окупованого Криму, тоді зробіть так, щоб в ОБСЄ був змінений механізм реалізації рішень, які ви ухвалюєте. Це саме стосується Ради безпеки ООН. Тому ми назвали цей захід Маршем гідності. Треба усім відновити цю гідність. Проблема не в російській агресії, а в тому, що над усім світом нависла ця загроза і світ не знає, що робити. А ухвалює лишень заклики та заяви”, – емоційно реагує Рефат Чубаров. Меджліс не відмовився від планів щодо Маршу гідності. Його планують провести, щойно коронавірусна пандемія послабне.

Тим часом президент Володимир Зеленський та МЗС України ініціювали Кримську платформу, яка покликана працювати над деокупацією Криму. Її перший саміт відбудеться 28 серпня, до 30-річчя незалежності України.

Платформа матиме три рівні – рівень глав держав, парламенту та експертів. Україна сподівається на широку міжнародну координацію та активності в п’яти пріоритетних областях: політика невизнання, безпека, ефективність санкцій, захист прав людини, подолання негативного впливу тимчасової окупації Криму на економіку і довкілля. Володимир Зеленський уже ухвалив Національну стратегію з деокупації та реінтеграції Криму, що свідчить про незмінність курсу України на відновлення територіальної цілісності.

Утім, наскільки світова спільнота готова доєднатися до механізмів деокупації Криму та повернення Росії в межі міжнародного права – питання лишається відкритим. Росія тим часом заявила, що розцінює участь країн у Кримській платформі як “загрозу її територіальній цілісності”.

Рефат Чубаров закликає українську владу пропонувати міжнародним партнерам у світі рішучі заходи, які змусять Росію таки повернутись у межі міжнародного права. Серед іншого він говорить про запровадження повного ембарго на російські енергоносії.

“Конкретних механізмів, щоб змусити Росію повернутись у межі міжнародного права, майже не лишилося, за винятком декількох. Вони всі у сфері економіки, а потім, не дай Боже, у військовій. Щоб не доходити до військової сфери, нам треба зробити все що завгодно, щоб наші партнери підтримали радикальні санкції проти Росії”, – підсумовує Чубаров.

З ним погоджується й Ольга Скрипник. Вона закликає не забувати, що після Другої світової війни світ будувався так, що саме права людини стали фундаментом розбудови системи безпеки. На її переконання, такі проєкти, як “Північний потік – 2”, не відповідь на російську агресію після окупації Криму. Скрипник думає, що Росія не обмежиться лише порушенням прав людини на території України.

“РФ уже зараз загроза для економіки різних країн та загроза світовій безпеці. Вона проводить гібридні операції не лише на території України. Вона дедалі більше наближається до європейських країн. Її спецагенти діють у країнах ЄС, які з нею хочуть продовжувати економічні відносини, або РФ втручається у вибори в США. Це стається тому, що ані Володимир Путін, ані його оточення не зазнають значних економічних втрат”, – наголошує правозахисниця.

Автор: Микола Мирний; Центр прав людини ZMINA

Читайте также: