Біла халатність

Впродовж останніх двох років жоден лікар на Івано-Франківщині не відповів за свою помилку перед судом. Тенденція – всеукраїнська… Правовідносини у галузі медичних послуг досі не врегульовані на законодавчому рівні! Від найдавніших часів, даючи клятву Гіппократа, лікарі всього світу зобов’язуються утримуватися від завдання своїм хворим будь-якої шкоди. Українські медики, починаючи з 1992 року, після закінчення медичного вузу дають так звану «Клятву лікаря», в якій уже не так категорично декларується основна лікарська заповідь: «Не нашкодь». Натомість кожен український лікар присягає «бути безкорисливим і чуйним до хворих, визнавати свої помилки». Промовляючи ці слова, молодий доктор усвідомлює своє право на помилку, тільки-но ставши на тернистий путь охорони здоров’я. Щоправда, про необхідність визнавати свої помилки більшість випускників медакадемій та університетів швидко забуває. Так само, як про чуйність та, тим паче, про безкорисливість.

Чому люди в білих халатах часом байдуже, а іноді просто халатно ставляться до своїх пацієнтів? Як змусити медичного працівника відповісти за неправильно встановлений діагноз, намарно придбані ліки за помилково виписаним рецептом, недбало проведену операцію чи невчасно надану допомогу? На ці питання спробував знайти відповідь репортер «Галицьких контрактів».

Нещодавно прокуратура Івано-Франківської області завершила перевірку закладів охорони здоров’я. Виявлені за два місяці роботи факти надзвичайно промовисті. Зокрема, правоохоронці розвіяли міф про безкоштовну медицину, встановивши, що на території області не забезпечено надання державними та комунальними закладами громадянам медичної допомоги безоплатно.

Наприклад, при поступленні в обласну клінічну лікарню на стаціонарне лікування хворих тільки частково забезпечують ліками, решту препаратів пропонують придбати в аптеці або внести відповідну суму «благодійного внеску» на рахунок «Фонду захисту медико-соціальних інтересів працівників і сприяння діяльності установ охорони здоров’я». За ці гроші фонд передає лікарні необхідні медикаменти для лікування особи, яка, власне, й здійснила благодійний внесок. В медичній картці стаціонарного хворого облік придбаних медикаментів за кошти фонду ведеться в окремому листку призначень. На внесену суму коштів до фонду видається чек.

«Під виглядом благодійних внесків особа, яка перебуває на лікуванні, фактично оплачує за медикаменти, необхідні для лікування, — повідомила прес-секретар обласного прокурора Людмила Гласова. — Така діяльність благодійного фонду при лікувальному закладі суперечить Закону України «Про благодійництво та благодійні організації», згідно з яким благодійництво — це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у наданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги».

Фатальні помилки

Як відомо, не тільки суперсучасна діагностична апаратура чи якісь чудодійні ліки можуть допомогти хворому одужати. Часто достатньо простої уваги та турботи про пацієнта, щоб поставити його на ноги. Той, кому доводилося безкоштовно та без блату лікуватися на стаціонарі, знає, що в наших клініках вкрай рідко трапляються кваліфіковані лікарі, які виявляють таку необхідну хворому чуйність. З байдужістю до своїх проблем стикатися доводиться значно частіше. Інколи недбалість у роботі медичних працівників близька до халатності і призводить до непоправних лікарських помилок.

Ось тільки деякі факти, виявлені прокуратурою.

У терапевтичному та хірургічному відділеннях Лисецької ЦРЛ було допущено порушення стандартів лікувально-діагностичної стаціонарної допомоги та вимог щодо ведення медичної документації при наданні медичної допомоги хворій Камаш К.М. А саме: не було організовано своєчасне лабораторне обстеження, консультацію спеціалістів та, відповідно, не була адекватно надана медична допомога. Камаш К.М. померла. Згідно з актом судово-медичного дослідження, смерть пацієнтки настала від отруєння невідомою речовиною, до складу якої входив етиловий спирт. За поданням прокуратури Тисменицького району до дисциплінарної відповідальності притягнуто 2 лікарів, 2 завідувачів відділень та заступника головного лікаря Лисецької ЦРЛ.

Прокурором Калуського району порушено дисциплінарне провадження стосовно лікаря-хірурга Калуської ЦРЛ, яким було допущено порушення при діагностиці та лікуванні хворого Титарчука С.Р. Його було переведено з хірургічного в гастроентерологічне відділення, коли хворий потребував хірургічного втручання. Смерть Титарчука С.Р. наступила внаслідок розлитого гнійного перитоніту.

Акушер жіночої консультації Городенківської ЦРЛ без поважних причин відмовила у наданні медичної допомоги жительці села Чортовець Дмитращук Г.С., яка наступного дня була госпіталізована із загрозою переривання вагітності.

Не треба думати, що таке ставлення до пацієнтів — новітнє явище в медичній практиці. Подібні випадки бували й раніше. Скажімо, шість років тому в реанімаційному відділенні у Надвірній після несвоєчасної операції на апендицит помер 20-річний юнак. Тоді лікар помилково поставив хворому інший діагноз — запалення підшлункової залози.

«Лікар також людина…»

Репортер «ГК» скористався нагодою зустрітися з начальником управління охорони здоров’я ІФ ОДА Григорієм Бойчуком, щоб з’ясувати, що ж таке коїться в сучасній українській медицині.

— Чи можна пояснити низький рівень надання медичних послуг недофінансуванням, відсутністю сучасного обладнання?

Скільки б не давали грошей на медицину, їх завжди буде мало. Якщо ми будемо утримувати такі заклади, які не виконують свою функцію, ситуація не зміниться. Медицина кошти має ще сама заробляти, не може бути вся безоплатна. Давайте легалізуємо оту тіньову медицину і всі зрозуміємо: доктор має мати гідну зарплату. Доктор має думати не про те, як прокормити сім’ю, а про здоров’я пацієнта. Щодо діагностичного обстеження, лабораторних аналізів, то вони мають допоміжне значення. Лікар повинен бути клініцистом. Він має знати симптоматику захворювань, а додаткові методи використовувати лише для того, щоб уточнити діагноз.

— У нас достатньо кваліфікованих лікарів?

Достатньо. Ми багато що втратили в людяному ставленні, є багато моментів в роботі медичних працівників, які переходять межу з бізнесом. Але здоров’я нації — тільки на 10 відсотків це відповідальність моїх колег. 15 відсотків — це спадковість. 20 відсотків — стан довкілля. А 55 відсотків — наш спосіб життя, ми самі себе губимо.

— Якщо у нас достатньо кваліфікованих медиків, чому ж наші високопосадовці лікуються виключно за кордоном?

Я працював за границею, бачив умови, які там створені для роботи. Наші лікарі нічим не поступаються закордонним колегам. Але має бути така ж система організації праці на державному рівні, система підготовки. Я знаю одне: доктор має думати про свого пацієнта, а керівник медичного закладу має створити умови з тих можливостей, які має. А не обкрадати, як це робилося в одному із закладів, коли головний лікар виписував дорогі медикаменти, не призначені для лікування тієї категорії хворих, які лікувалися в його закладі, списував вартісне обладнання. Багато залежить від першого керівника лікарні, який має думати і про пацієнта, і про умови роботи доктора, і при цьому повинен бути безкорисним.

— Люди нарікають на ставлення з боку лікарів, кажуть, що бракує їм людяності, а тоді йдуть до знахарів, шукають бабок на селі…

Так воно є зараз. Але все з реалій життя виходить: лікар вранці піднявся і знає, що дитину не має у що вдягнути, чим нагодувати, а це відбивається на його роботі, на ставленні до пацієнта. Лікар така сама людина, такі самі проблеми має, як в інших. Те, що гонорари дають лікарям… І в Америці дають, і в Африці дають. Але це за працю його, за виконану працю, яку він може і заслужив.

— Гонорар за добру працю — це добре, але чи є покарання за лікарську помилку?

Звичайно. Але помилки бувають різні. Якщо помилка фатальна, лікар має відповідати, а якщо були об’єктивні причини — діагностика не та або пацієнт приходить на останній стадії захворювання, — то що той лікар має зробити?

— А були факти, щоб судили лікаря за помилку?

За останні два роки не було. Хоча справ у прокуратурі було дуже багато. По Снятину ми розбиралися. Була помилка лікаря. Були дисциплінарні висновки, ми віддали справу в прокуратуру. А як іще я маю впливати?

— Експертиза, на основі якої робиться висновок про лікарську помилку, робиться медиками. Чи немає в цьому випадку корпоративної солідарності між лікарями?

Ми поставили питання перед судмедекспертизою, анатомічною службою: забезпечити об’єктивність обстежень. Сказати, що на сто відсотків усе об’єктивно, я не можу. Бо не так є. Але ми підходимо до скарги пацієнта ретельно, я кажу колегам: постав себе на його місце, як ти маєш поступити? Таке наше відношення.

Пацієнти без захисту?

За неналежне виконання своїх професійних обов’язків, ненадання хворому допомоги, порушення прав пацієнта в Україні передбачено кримінальну відповідальність для медичного працівника. При цьому слідство має довести злий умисел з боку лікаря або злочинну халатність. Але у сфері медичних послуг трапляється чимало випадків, коли пацієнт може відстояти свої права, вимагаючи матеріального та морального відшкодування за недбалу роботу лікаря відповідно до механізму цивільно-правової відповідальності.

У великих містах уже стали звичними позови до суду зі скаргами на неякісну стоматологічну чи косметологічну операцію. Однак в Івано-Франківську з такими скаргами до юристів люди майже не звертаються.

Як пояснив працівник юридичної фірми «Lex consulting» Андрій Садковий, правовідносини у галузі медичних послуг досі не врегульовані на законодавчому рівні. Тобто не можна знайти в законі чітко визначений перелік прав та зобов’язань лікаря і пацієнта. «Визначення того, чи нашкодив лікар, чи ні, було це умисною дією, дією з необережності чи добросовісною лікарською помилкою, залишається надзвичайно складним і проблематичним питанням», — сказав у розмові з репортером «ГК» юрист.

За словами Андрія Садкового, недоліки сучасної вітчизняної законодавчої бази не дозволяють повноцінно захищати права пацієнта. Цивільний кодекс України прямо не визначає правила укладання та виконання договорів про надання медичних послуг, а також порядок притягнення сторін до відповідальності за порушення цього договору. А тим, хто все-таки вирішив ризикнути і розпочати прогнозовано затяжну судову баталію у «медичній справі», юристи радять уважно стежити за належним документальним оформленням всього процесу надання медичної допомоги, щоб можна було визначити відповідність дій лікаря наказам, інструкціям, формулярам та стандартам лікування, затвердженим МОЗ України, і документально підтвердити всі медичні дії щодо діагностики та лікування на суді.

Виглядає на те, що убезпечити себе від лікарської помилки і не стати жертвою халатності людей в білих халатах можна тільки в одному випадку: якщо ніколи не хворіти. Тож дай, Боже, нам здоров’я…

Богдан Скаврон, Івано-Франківськ,Галицкий корреспондент

P.S. По данным отечественных экспертов, около 80 процентов врачебных ошибок остаются безнаказанными. Соцопросы показывают, что от 40 до 50 процентов пациентов сталкивались с врачебными ошибками. От них вовсе не застрахованы ни врач, ни пациент. Как известно, больше всего об ошибках медиков знают патологоанатомы…

До сих пор у меня перед глазами стоит картина вскрытия, во время которого известный профессор-патологоанатом извлек из брюшной полости умершего несколько марлевых тампонов, забытых впопыхах хирургами. При этом он иронически заметил, что доволен уже тем, что не обнаружил на этот раз пинцет или зажим. В его многолетней практике такое бывало.

Подобные ситуации не относятся к разряду черного юмора. «Страшилки» про врачей из уст в уста передаются пациентами хирургических клиник, родильных домов, стоматологических кабинетов и даже психиатрических отделений. Несмотря на то, что права пациента защищены нашим законодательством, врачам почему-то удается избегать ответственности, а пострадавшим больным практически невозможно добиться справедливости.

Обычно врачи не хотят говорить на столь щекотливую тему, как врачебные ошибки. «Разборы полетов», как любят называть медики свои внутренние консилиумы, проводятся обычно за закрытыми дверьми. И хотя над каждым врачом стоит закон, по данным экспертов, около 80 процентов врачебных ошибок остаются совершенно безнаказанными. У пострадавшей стороны, как правило, нет ни моральных, ни физических сил довести «дело белохалатных врачей» до логического конца.

В этой ситуации можно понять и самих медиков. Количество претензий к ним бывает неимоверным, а требования — завышенными и совершенно необоснованными. Очень часто больные и их родственники ждут от медицины чуда, а когда оно в силу объективных причин не происходит, сразу же ищут виноватого. Конечно, это врач, а кто же еще? Кроме того, все врачи «берут взятки», ничего «не могут», и это все потому, что дипломы «купили». В подобных обывательских рассуждениях содержатся обида, злость, неудовлетворенность ситуацией.

В случае плохих исходов пациент и медик находятся по разные стороны баррикад. Вот, например, история одной тридцатидвухлетней киевлянки: «Я пережила ад. Мой второй ребенок умер на пятый день после рождения в родильном доме. Добиться от врачей внятных объяснений я так и не смогла. Девочку мне не показали, а во врачебном заключении было написано, что она родилась с врожденными пороками развития. Но как это может быть? Ведь на тот момент я уже имела здоровую семилетнюю дочь. Мы с мужем не пьем, не курим, не наркоманы. Мы оба нормальные, здоровые люди, а вся моя беременность протекала хорошо. Не могу забыть равнодушия врачей, этого холода, доходящего до цинизма».

Историй, подобных этой, довольно-таки много. В Украине показатель смертности детей до года — один из самых высоких в мире. Но сегодня для того, чтобы привлечь к уголовной ответственности врача, нужен приговор суда. При таком подходе вся система государственного здравоохранения встает на дыбы и пытается «отмазать» доктора. Есть масса случаев, когда медики переписывали заключения, вставляли в истории болезни новые страницы, заменив ими старые описания, собственные неверные назначения, диагнозы. И такая «корпоративная этика» считается повсеместной и общепринятой.

А вот как прокомментировал ситуацию заведующий женской консультацией акушер-гинеколог Алексей Клименко:

— Врач должен нести ответственность не «после», а «до». Желательно, чтобы с этим чувством ответственности он не только работал, но и жил. Хотя это очень трудно. Наши коллеги — акушеры-гинекологи — ходят по «лезвию бритвы», поскольку профессия сопряжена с очень высоким риском. Ведь врач отвечает не только за здоровье женщины, но и новорожденного. Трагические случаи были, есть и будут, пока медицина будет находиться в таком состоянии, в каком она находится сегодня. Ведь и частные клиники не гарантируют того, что с человеком ничего не случится. Страховая медицина в этой ситуации могла бы разрубить этот гордиев узел.

КСТАТИ

В США огромные суммы компенсационных выплат по выигранным судебным искам пациентов приводят к увеличению стоимости медицинской страховки и удорожанию медицинских услуг. Растет и количество необоснованных исков. Страхование ответственности врача является обязательным для получения им лицензии на врачебную практику в развитых странах. В Украине уже несколько лет существует Лига по защите интересов пациентов. И хотя судебные дела по нарушению прав больных все еще весьма редки и, в общем-то, безденежны по сравнению, например, с хозяйственными спорами, большая часть адвокатов понимает, что поток жалоб на медиков со временем будет лишь возрастать.

Галина Лебединская, Киев, СН

Читайте также: