ДОНЕЦЬКИЙ ПІДПРИЄМЕЦЬ НЕ ПЕРЕЖИВ ПОДАТКОВОЇ ПЕРЕВІРКИ

Перелік жертв держподаткової служби України поповнився ще одним ім’ям. 5 серпня помер Андрій Ситник – директор донецького кафе “Кураж”, який отримав інфаркт, став інвалідом другої групи, провів у лікарні понад два місяці, а потім – помер внаслідок конфлікту, що виник у нього зі співробітниками ДПІ у Ворошиловському районі м. Донецька.
Щоправда, керівництво ДПА в Донецькій області не вважає, що такий результат спілкування державних службовців з громадянином є ненормальним. Принаймні, під час горезвісного брифінгу 4 липня, на якому податкове керівництво області намагалося виправдовуватися у зв’язку із затриманням автора цих рядків, конфлікт між директором кафе “Кураж” та ДПІ подавався як приклад справжньої “партнерської політики”. Як взірець грамотного підходу податківців до розв’язання господарських спорів. І ані пари з вуст – про самопочуття підприємця, перетвореного в інваліда.
Що й казати, славно “покуражилися” 18 жовтня 2001 року співробітники ДПІ у Ворошиловськім районі м. Донецька. І місце вибрали затишне – кафе “Кураж”, що поруч з головним корпусом Національного університету, яке становить приклад сімейного бізнесу. Директор (вже бувший) – Андрій Ситник, шеф-кухар – його дружина Людмила, за барною стійкою – донька Світлана.

Щоправда, вже багато місяців кафе тримається тільки на жіночих плечах. Останній раз у реанімацію кардіологічного відділення главу сім’ї привезли безпосередньо з засідання Апеляційного господарського суду 8 травня. З лікарні А.Ситник вийшов ненадовго – щоби померти вдома.

Розповідає донька підприємця Світлана Ситник:

“Того злощасного дня 18 жовтня 2001 року в обідню пору в кафе зайшли дві жінки – брюнетка та блондинка. Дами були явно напідпитку, судячи з усього, цього дня вони вже відвідали кілька точок, скажімо так, громадського харчування. Я прийняла замовлення – два салати з крабових паличок, відбивна, риба, хліб і по бокалу вина. Блондинка мені довго пояснювала, що вони клієнти не аби які, заслуговують на окрему увагу. Довелося запросити кухаря, щоби догодити відвідувачкам – блондинка не любила огірки й вимагала приготувати їй салат за окремим рецептом. По обіді дам розвезло остаточно. Я прибрала посуд, подала рахунок, одержавши гроші, стала вибивати чек. У цей момент сталося відключення електроенергії, касовий апарат закляк і мені довелося виписати дві розрахункові квитанції. Одну – вередливим дамам, що “заслуговували на окрему увагу”, другу – нашим постійним клієнткам, активісткам руху “Жінки за майбутнє”, які сиділи за сусіднім столиком і чий штаб знаходився по сусідству. У той момент, коли я вручала квитанцію лідеру “Жінок”, п’яна блондинка вирвала в мене з рук розрахункову книжку і стала кричати, що вона з податкової інспекції й буде зараз проводити позапланову перевірку нашого кафе. Тоді я принесла журнал реєстрації перевірок і попрохала записатися. З’ясувалося, що в податківців немає посвідчення на перевірку, тому прізвища свої вони записали, а номер посвідчення – ні. Батька не було, сама я не знала, що робити в такій ситуації. Податкові дами стали вимагати в мене калькулятор і ручку (очевидно, перевірка була настільки позаплановою, що своїх знарядь праці у контролерів не виявилося). Попри мої протести, розрахункову книжку блондинка не випускала з рук і не дозволяла виписувати квитанції відвідувачам, які залишали гроші на барній стійці та уходили. Урешті-решт, податківцями був складений акт про те, що виявлений надлишок грошей, не відбитий на корінцях розрахункових квитанцій. При цьому жінки з податкової були настільки п’яними, що не могли навіть пригадати, яке сьогодні число, виявилися не здатними зняти Х-звіт касового апарату й перерахувати виторг – на корінчику розрахункової книжки вони поставили дату 17.10.01, а при підрахунку виторгу двічі врахували залишок на початок дня”.

Найвеселіше в цій сумній історії те, що співробітники податкової інспекції власноручно написали в акті перевірки, що ними проведено контрольну закупку відбивної, риби, двох салатів і двох бокалів вина. Були б тверезими, мабуть, написати таке б не наважилися, а тут – море по коліно.

А далі було фіскальне рішення про застосування до підприємства фінсанкцій. За що? – За те, що в корінчиках розрахункової книжки, яку п’яна блондинка з податкової не випускала з рук протягом години, не даючи нею користуватися, бармен не змогла записати суми, що в присутності податківців розгублені клієнти залишали на столі, виходячи з закладу.

Здивований таким поворотом справи директор кафе відправився до керівництва ДПІ у Ворошиловськім районі в надії відкрити останньому очі на те, що акт перевірки писали п’яні співробітники. Можна тільки припускати, яких висот досягли “партнерські взаємини” у бесіді між А.Ситником та податковими чинами, якщо, повернувшись з ДПІ, підприємець був доставлений “Швидкою допомогою” у лікарню з розлогим інфарктом, а по виході з лікарні одержав другу групу інвалідності.

Це, ясна річ, не могло залишити байдужими співробітників податкової інспекції – а як раптом що трапиться з підприємцем, хто буде штраф за нього платити? І доки А.Ситник лежав у лікарні, до його дружини та доньки чередою йшли посланці податкової. Фіскали вимагали сплатити накладений на кафе штраф у розмірі 1100грн. Даремно жінки пояснювали, що грошей не вистачає навіть на ліки, прохали почекати принаймні до виписки глави сім’ї з лікарні. Як тільки прийшов час одержувати нову ліцензію на роздрібну торгівлю спиртним, податківці відмовилися видавати довідку про реєстрацію касового апарату, без якого ліцензію одержати неможливо. Довелося родині залазити в борги та платити. Тільки не штраф – на той момент податківці заявили, що план по штрафах у них вже виконаний, тому Людмилі Ситник було вручено нову податкову вимогу – платити довелося по графі “інші податки”.

По виході з лікарні обурений А.Ситник направив позовну заяву в господарський суд Донецької області. Позов було, природно, відхилено. Тому що господарський суд – це суд документів. Показання свідків як спосіб доказування в ньому не розглядаються. От якби співробітники кафе викликали при вигляді п’яних податківців міліцію, надали в суд протокол – інша справа.

Оскільки спілкуватися з пресою податківці не бажають категорично, для з’ясування офіційної позиції Ворошиловської ДПІ в конфліктній ситуації скористуймося відзивами, спрямованими фіскалами в господарський суд і Донецький Апеляційний суд. Відсутність посвідчення на перевірку, підтверджене записом у журналі перевірок, та нездатність сформулювати ціль та характер перевірки податківці пояснюють просто “основанием для проверки является статья 11 Закона Украины “О государственной налоговой службе в Украине”, а не Указ Президента “О некоторых мерах по дерегулированию предпринимательской деятельности”. А що стосується вживання спиртних напоїв у робочий час, то “вино в процессе проверки было заказано с целью проверки минимальных цен на отечественную и импортную ликероводочную продукцию”.

Спеціально для податкових фантазерів роз’яснюємо: вино не є лікеро-горілчаним виробом, на нього не встановлено мінімальні ціни, саме через це в акті перевірки назву вина не вказано. Також нічого не вказано в акті й про результати контрольної закупівлі, як відсутній і дозвіл на її проведення взагалі.

Припустимо вино було дійсно закуплено з якоюсь фіскальною метою. Але з якою метою замовлялася закуска? Чи, може, вже встановлено мінімальні ціни на крабові палички? А додержання якого саме нормативного акта перевіряла податкова дама, замовляючи собі салат без огірків? І взагалі, чи знають в податковій інспекції, що контрольна закупка є елементом оперативно-розшукової діяльності, проводити яку співробітники контролю за розрахунковими операціями (а в кафе приходили саме вони) не мають права взагалі? І хто дозволив з’їдати й випивати придбані в ході контрольної закупки страви? І хто це фінансував? А якщо дами оплатили “закупку” з власної кишені, то при чому тут держподаткова служба та акт перевірки? І взагалі, це скільки ж треба заробляти держслужбовцям, щоби в робочий час влаштовувати за власний рахунок турне по розважальних закладах?

Що стосується Указу Президента від 23.07.98 №817/98, який податківці не хочуть визнавати як вказівний документ щодо порядку проведення перевірок, то їхній світогляд у цій частині навіть коментувати не хочеться.

Та на жаль, високий суд не став шукати відповіді на ці запитання. Підприємець подає апеляційну скаргу, але засідання апеляційної інстанції було перервано з причини різкого погіршення самопочуття директора кафе, про що суд виніс ухвалу. З зали засідань А.Ситника увозять в кардіологічне відділення, де він перед смертю перебуває два з половиною місяці.

Ясна річ, що намагався автор з’ясувати позицію й протилежної сторони, узнати точку зору керівництва Ворошиловської ДПІ на конфлікт з підприємцем. Але Геннадій Мар’яненко, начальник ДПІ, дати інтерв’ю категорично відмовився. Мовляв, переобтяжений справами державної ваги. Було це ще 12 червня біля 10 години ранку. Та для родичів підприємця слова у податківців знайшлися, причому негайно.

Розповідає дружина підприємця Людмила Ситник:

“12 червня біля 11-00 год. в кафе зателефонував невідомий. Він сказав, щоби мій чоловік негайно прибув у податкову міліцію Ворошиловскього району. Я намагалася пояснити, що він знаходиться в лікарні, але на тому кінці сказали, що якщо чоловік зараз не з’явиться, нам з донькою буде гірше. Такі ж дзвінки лунали через кожні три хвилини, невідомий чоловік промовляв кілька фраз, а потім кидав трубку. Складалося враження, що він побоюється пристрою по визначенню номера. Потім чоловік сказав, що в податкову телефонував журналіст Бойко, і якщо ми з ним зустрінемося, нас з донькою порвуть, а кафе більше працювати не буде. Я перелякалася та звернулася до прокуратури з заявою, де попросила забезпечити нас з донькою охороною, а також написала листа в обласну податкову. Але реакції не було – через пару тижнів мене викликали в прокуратуру, поставили кілька запитань, та й усе.”

Реакції й не могло бути, оскільки і прокурор району Павлов і голова ДПА Папаїка прекрасно розуміють, що телефонували саме податківці, а вони в цій країні – особи недоторкані.

Як би там не було, випадки, коли внаслідок податкової перевірки підприємець перетворювався в інваліда першої групи в Донецькій області вже траплялися (наприклад, розбитий паралічем підприємець Дорошенко з м. Красноармійськ). Але смерть за таких обставин в області є першою. З почином Вас, панове податківці.

Володимир БОЙКО, спеціально для УК