Прокурорська справа Лозинського

У перших числах березня Офіс генпрокурора прозвітував про скерування до суду справи проти екскерівника прокуратури Київської області, якого звинувачують у скоєнні злочинів в інтересах колишнього нардепа Віктора Лозинського. Мова про колишнього першого заступника прокурора області Володимира Бабенка.

3 червня 2014 Бориспільський райсуд Київської області звільнив Лозинського «за станом здоров’я» від відбуття покарання за смертельне поранення у мисливських угіддях на Кіровоградщині місцевого жителя Валерія Олійника. Судове рішення викликало громадське обурення. Лозинський провів на свободі близько 10 днів. Апеляція повернула його в колонію, нагадує видання «Судовий репортер».

Саме у зв’язку з цією спробою звільнення було повідомлено про підозру судді, кільком співробітникам прокуратури і заступниці начальника поштового зв’язку в Борисполі, яка поставила на конверт штемпель позавчорашньою датою, допомагаючи прокурорам, які спізнились із подачею апеляції.

Лозинський вийшов на волю у 2016-му, коли йому перерахували відбутий 6-річний строк за «законом Савченко». Колонію він покинув у свій день народження.

25 жовтня 2020 року на місцевих виборах Лозинський став головою Підвисоцької ОТГ Голованівського району Кіровоградської області. Цьому передувало судове рішення про зняття судимості. Лозинському пощастило, що закон, який забороняє достроково знімати судимості за тяжкі і особливо тяжкі злочини, набув чинності після його засудження і на його справу не розповсюджується.

Як говориться у матеріалах справи, після звільнення Лозинський займався організацією нових підприємств і виробництва у сфері сільського господарства. Відповідно до характеристики Голованівської селищної ради Кіровоградської області, зарекомендував себе винятково з позитивної сторони. Ним була створена агрофірма «Вітчизна-Агро», також він є засновником та власником ще декількох підприємств на території Голованівського району (ТОВ Агрофірма «Копенкувате»).

За цей час неодноразово надавав волонтерську допомогу бійцям і зоні АТО, за що має численні подяки від благодійних фондів, Національної спілки ветеранів і учасників бойових дій в зоні АТО, військового комісара Волноваського районного військомату. Неодноразово надавав благодійну допомогу освітнім, спортивним та дитячим закладам, релігійним громадам, сім’ям загиблим в зоні АТО та Афганістану, бере активну участь в роботі ветеранських організацій району, постійно надаючи їм матеріальну підтримку.

Через чотири місяці після перемоги Лозинського на виборах Офіс генпрокурора повідомив про направлення до суду обвинувального акту щодо експрокурора, який нібито допомагав Лозинському достроково покинути колонію.

Справа Лозинського

У 2009 році Віктор Лозинський був народним депутатом від «Блоку Юлії Тимошенко», членом підкомітету ВРУ з питань контролю за дотриманням законодавства у сфері боротьби з організованою злочинністю і корупцією.

16 червня того року Лозинський відпочивав на батьківщині, у Голованівську Кіровоградської області. Там у стані алкогольного сп’яніння він у компанії прокурора району і начальника райвідділу міліції об’їздив свої мисливські угіддя.

Близько 19.40 у полі вони зустріли підозрілого молодика. Далі версії різняться.

Обвинувачення стверджувало, що Лозинський під незначним приводом почав бити Олійника і той для самозахисту показав пістолет та ніж. Лозинський відібрав у нього пістолет. Олійник почав тікати у напрямку лісу, діставши з кишені ще один пістолет і тримаючи в руках ніж. Лозинський начебто наздоганяв його машиною. Під’їхавши ближче, надеп узяв рушницю, заряджену картеччю для полювання на великого звіра, та поранив Олійника в ногу. Чоловік на одній нозі пострибав у бік лісу, рятуючись із останніх сил. А Лозинський через відсутність набоїв просто поїхав слідом і збив Олійника машиною. О 21.15 того вечора чоловік помер у машині швидкої.

Версія Лозинського така, що він просто гукнув чоловіка, запитуючи, хто він такий. У відповідь останній почав стріляти.

«Стало зрозуміло, що залишати озброєну людину у полі, не можна, бо вона небезпечна й очевидно здатна на будь-що. У незнайомця вдалося вибити із рук револьвер. Чоловік (пізніше було встановлено, що це В. А. Олійник) виявився фізично дуже сильним і під час боротьби застосував ножа. Він наніс В. О. Лозінському 19 травмуючих ударів. З урахуванням того, що головна небезпека – вогнепальна зброя була нейтралізована і щоб не отримати більш серйозних ушкоджень, чоловіка відпустили, але йому цього здалось мало і він витягнув другий пістолет та навів його на В. О. Лозинського», – писав з цього приводу адвокат Ярослав Зейкан, який захищав Лозинського у Вищому суді.

Захист переконував, що Олійник був місцевим дурником. Нібито вилучені записки, де Олійник називає себе «офіцером сил неба», «князем», розповідає, що розробив бойову операцію проти рабів, які зайняли його землю. В одній із записок Олійник визначає, що у 2009 розпочне операцію звільнення та викладає плани залежно від кількості пістолетів, які у нього будуть. 80-річна мати Олійника та його колишня дружина нібито дали свідчення, що покійний був неадекватний, впадав у безпричинну лють, бив їх до крові, вів бродячий спосіб життя, ніде не працював.

Попри все, у 2011 році Дніпровський райсуд Києва засудив Лозинського до 15 років позбавлення волі. Апеляційний суд зменшив строк лише на один рік. Разом із Лозинським були засуджені колишній прокурор Голованівського району Євген Горбенко (після касації — 6 років в’язниці), ексначальника Голованівського райвідділку міліції Михайло Ковальський (умовно до 5 років позбавлення волі), а також єгер (4 роки в’язниці).

Але у березні 2013 Вищий спеціалізований суд пом’якшив кваліфікацію обвинувачення для Лозинського.

Суд вирішив, що рушниця як знаряддя злочину, кількість та локалізація на трупі тяжких тілесних ушкоджень не свідчать про наявність у Лозинського умислу саме на вбивство Олійника. Суд звернув увагу, що Лозинський, будучи досвідченим мисливцем, стріляючи з незначної відстані, в першому випадку схибив, а в другому — влучив лише в нижню частину ноги. Далі саме Лозинський викликав правоохоронців і медиків як для фізичного затримання Олійника, так і надання йому медичної допомоги. Також, на думку суду, раніше не достатньо враховано поведінку самого потерпілого та наявність у нього пістолетів і ножа.

Суд вирішив, що умисел Лозинського був спочатку направлений на хуліганство, оскільки він умисно, використовуючи малозначний привід, показуючи свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, необґрунтовано зупинив Олійника, ставив безпідставні питання, а потім умисно бив руками та ногами по тулубу, зламавши 6 ребер. Оскільки потерпілий на вимоги Лозинського не прореагував, пістолети, які демонстрував, не передав, а, на думку Лозинського, повівся агресивно, чим розлютив його, то в останнього виникло бажання заподіяти Олійнику тяжкі тілесні ушкодження через постріли з рушниці. Суд вважає, що, стріляючи в Олійника, Лозинський не передбачав настання його смерті, хоч свідомо допускав. Тому його дії мають бути кваліфіковані за наслідками, які настали.

У підсумку суд зняв обвинувачення у вбивстві (ст. 115), замінивши його статтею хуліганство (ч. 1 ст. 296). Час у в’язниці скоротили до 10 років.

Спроба дострокового звільнення за станом здоров’я

3 червня 2014 Бориспільський суд Києва в особі судді Сергія Вознюка, який водночас є головою цього суду, ухвалив звільнити Лозинського від відбуття покарання за станом здоров’я.

У судовому засіданні для з’ясування характеру захворювання Лозинського представником Бориспільської виправної колонії надано висновок спеціалізованої лікарської комісії Державної пенітенціарної служби про те, що діагноз засудженого не відповідає переліку захворювань, які є підставою для звільнення від подальшого відбування покарання, а стан його здоров’я не перешкоджає подальшому ув’язненню.

Засуджений та його захисник заперечували об’єктивність такого медичного висновку та клопотали заслухати в судовому засіданні пояснення осіб, які його готували. Суд оголосив перерву і викликав лікарів. Але у зв’язку з несвоєчасним надходженням судових повісток у судове засідання лікарі не прибули. Суддя не здійснив їх повторний виклик та за власною ініціативою призначив судово-медичну експертизу стану здоров’я засудженого, проведення якої доручив Головному бюро судово-медичної експертизи Міністерства охорони здоров’я України.

Але експерти не дали відповіді на питання, чи має засуджений захворювання, які б давали підстави для його звільнення від покарання, тобто висновки експертизи були неповними. Після цього суддя відхилив клопотання прокурорів про виклик до суду експертів для надання відповідних роз’яснень щодо висновку судово-медичної експертизи, нібито усвідомлюючи, що їх пояснення можуть спростувати наявність підстав для звільнення Лозинського. Натомість суддя завершив розгляд справи і видалився до нарадчої, після якої оголосив рішення про звільнення засудженого.

Можливо, для особливого цинізму, окрім клопотання самого Лозинського, схоже клопотання про звільнення надійшло і від… представника потерпілої — матері вбитого Олійника. При тому що на момент такого звільнення Лозинський відшкодував цій 80-річній жінці аж 110 із 15 888 гривень, призначених для відшкодування вироком суду. Згодом апеляційний суд роз’яснить, що потерпіла не мала права подавати таке клопотання, а суд його приймати. А ще пізніше з’ясується, що старенька жінка і не подавала ніякого клопотання, а документ від її імені надіслав адвокат, який насправді був племінником Лозинського.

За версією слідства, суддя діяв у змові з керівництвом прокуратури. Прокурор за вказівкою зверху погодився у засіданні не заперечувати проти того, що відбувається, діяв з особистих мотивів, не бажаючи ускладнювати відносини зі своїм безпосереднім керівником.

10 червня 2014 в останній день подання апеляції цей прокурор, за матеріалами справи, збрехав колезі, який також брав участь у справі, що він уже вніс до суду апеляційну скаргу, тому додаткову апеляцію вносити не потрібно.

На оскарження ухвали давалося 7 діб. 11 червня 2014 після того, як ухвала набула чинності, Лозинського випустили.

Ситуація набула розголосу. Президент України викликав генпрокурора на килим і поставив завдання перевірити законність прийнятого судом рішення і роботу прокурорів, знайти винних і покарати.

Приховування злочину

Злякавшись, прокуратура області таку апеляцію подала, начебто заднім числом.

Про те, як горіли шапки на головах у прокурорів, можна прочитати в одному із судових рішень. Уточнимо, що ключові фігуранти цієї історії ще не засуджені обвинувальними вироками. Тобто це лише версія обвинувачення.

Близько 20 години вечора керівник прокуратури наказав начальнику відділу підготувати апеляційну скаргу на рішення по Лозинському. О 23 годині прокурор області в себе в кабінеті провів нараду зі своїм заступником, начальниками відділів прокуратури області, Бориспільським міжрайонним прокурором та прокурором цієї прокуратури, на якій доповів про ініційовану президентом перевірку і загрозу притягнення прокурорів до відповідальності.

Начальнику відділу доручили забезпечити наявність документального підтвердження факту вчасної подачі апеляції. Посадовець не мав доступу до комплексу «Єдина система статистики та аналізу роботи органів прокуратури України», тому посеред ночі о 00 год.40 хвилин зателефонував співробітниці секретаріату прокуратури Київської області.

В одній із судових ухвал наведено показання цієї жінки. Вона розповіла, що 12 червня 2014, після звільнення Лозинського з місць позбавлення волі та висвітлення цього факту в засобах масової інформації, що викликало значний суспільний резонанс, до неї близько 00 год. 40 хв. на особистий номер зателефонував співробітник прокуратури та просив внести зміни до відомостей в системі щодо вихідних документів, відправлених прокуратурою Київської області 10.06.2014, вказавши, що під вихідним номером “16-309вих-14” ним начебто була внесена апеляційна скарга.

Будучи введеною в оману, жінка послухалась і о 00 год. 50 хв. відредагувала в системі надісланий лист. Раніше під цим вихідним номером був запит до Головного управління юстиції у Київській області. Отримувача змінили на Апеляційний суд Київської області.

Начальник відділу прокуратури з іще трьома працівниками прокуратури прибули до Борисполя, де близько 2 години ночі підняли на ноги заступницю начальника відділення поштового зв’язку. Жіночку настійливим одноразовим проханням переконали поставити на конверті з апеляційною скаргою відбиток штемпелю з датою 10.06.2014. Хоча насправді на календарі вже було 12 червня.

Крім того, у ніч з 11 на 12 червня прокурор області задля уникнення дисциплінарної відповідальності наказав своєму заступнику внести до ЄРДР відомості про вчинення службовими особами Бориспільської виправної колонії службового злочину – незаконного звільнення Лозинського з попередньою кваліфікацією за ч.1 ст. 367 КК України (службова недбалість). Версія про порушення з боку співробітників колонії перевірялася, але дуже скоро її відкинули. А дії прокурора кваліфікували як штучне створення доказів.

П‘ятеро підозрюваних

Всього у справі фігурувало п’ятеро осіб – суддя Бориспільського міськрайонного суду Київської області Сергій Вознюк, начальник відділу прокуратури Київської області, заступник начальника відділення поштового зв’язку «Бориспіль», колишній перший зампрокурора Київської області Володимир Бабенко і заступник прокурора області Сергій Домбровський.

Розслідування закінчили ще у 2015 році. Щонайменше шестеро свідків допитали у 2014-му, на стадії досудового слідства, — через ризик тиску на них.

Але один із підозрюваних — прокурор Бабенко — зник із поля зору правоохоронців.

Посадовця оголошували у всеукраїнський і міжнародний розшук.

Пізніше його адвокат в суді дещо пояснив ситуацію, розповів, що Бабенко виїхав на лікування за кордон в листопаді 2014 року. Кримінальне переслідування начебто з політичних мотивів почалось через місяць.

Зі слів адвоката, Бабенко «не може повернутися в Україну, оскільки обґрунтовано не бажає терпіти незаконний екстрадиційний арешт за безпідставним обвинуваченням і супроводжуване ним принизливе і нелюдське поводження».

Наразі у провадженні про сприяння Лозинському вироком засуджено тільки ексначальницю поштового відділення — звільнено від відповідальності у зв’язку з дійовим каяттям.

У березні 2015 також була затверджена угода про визнання винуватості щодо колишнього начальника відділу прокуратури Київської області. Саме він, за матеріалами справи, був ключовою дійовою особою — організовував коригування інформації в системі реєстрації вихідних документів і підробку штемпеля на конверті. Йому дали 5 років позбавлення волі умовно з випробувальним строком 2 роки.

Але вирок за угодою був скасований за скаргою судді Бориспільського суду, який також є підозрюваним / обвинуваченим у цій справі. Апелянт, вважав, що таким вироком, всупереч презумпції невинуватості, вже встановлено факт ухвалення завідомо неправосудного рішення саме ним як суддею. Справу повернули на досудове розслідування. У 2019-му обвинувальний акт надійшов до суду повторно, вже без угоди, і кінцевого рішення там досі не прийнято.

Суддя Вознюк продовжує очолювати Бориспільський суд і приймати судові рішення. Справу проти нього та колишнього заступника прокурора Київської області Домбровського з 2015-го розглядає Печерський суд Києва. За цей час там змінилося щонайменше троє суддів. Але, очевидно, що із судді Вознюка мають бути зняті всі обвинувачення з урахуванням, що йому інкримінують лише статтю 375 Кримінального кодексу, яку Конституційний суд визнав неконституційною.

Повернення прокурора

З 2015 року розслідування щодо колишнього прокурора Київщини Бабенка було зупинено у зв’язку з розшуком.

Але у 2019 Інтерпол видалив інформацію про пошук: вирішено, що дані заявника не відповідають правилам Інтерполу, що застосовуються до обробки персональних даних.

2 липня 2020 суд змінив Бабенку запобіжний захід з тримання під вартою на заставу – 21 тисячу гривень. Причиною суддя назвав те, що протягом тривалого часу органом досудового розслідування не здійснено жодної слідчої дії на встановлення істини у справі, а також рівень обґрунтованості підозри.

Адвокати оскаржували дії та бездіяльність прокурорів. Зокрема відмову в закритті справи у зв’язку із закінченням строку досудового розслідування. Ще восени минулого року з’являлися рішення, якими орган досудового слідства зобов’язували закрити справу, але її, як бачимо, не закрили.

Більше того, у травні 2020 через Окружний адмінсуд Києва Бабенку вдалося поновитися на посаді першого заступника прокурора Київської області і відсудити понад мільйон гривень середнього заробітку за період вимушеного прогулу. Рішення суду мотивовано тим, що Бабенка звільнили виключно з причини люстрації, тобто лише за факт роботи на посаді у 2010-2014 роках, коли президентом України був Віктор Янукович.

У 2019 році Європейський суд з прав людини у справі «Полях та інші проти України» визнав, що український закон про люстрацію порушує права людини, оскільки його застосування не передбачало жодної індивідуальної оцінки. У жовтні 2020 апеляційний суд підтвердив поновлення Бабенка на посаді.

З приводу кримінальної справи проти Бабенка, то відомо, що обвинувальний акт скерували до Печерського суду Києва і розподілили на суддю Шапутько. Дату першого засідання ще не визначено.

Автор: Ірина Салій, «Судовий репортер»