Де на Донбасі наступають російські загарбники і які цілі їхньої кампанії літа-2024

План України - стратегічна оборона та виснаження ресурсів техніки противника

Весна та літо 2024 року проходять під знаком великого наступу російської армії – росіяни тиснуть фактично на всій лінії фронту, від Вовчанська на півночі Харківської області до півдня Донецької області.

Водночас є кілька напрямків, де армія РФ зосередила свої головні зусилля і де має певні успіхи, зазначає BBC News Україна. Як розгортається стратегічний наступ росіян на Донбасі та Харківщині влітку 2024 року та які наміри Росія та Україна собі ставлять на третій рік повномасштабної війни?

Основний напрямок

Росія продовжує свою наступальну кампанію літа 2024 року – Торецький, Краматорський та Покровський напрямки на Донбасі стали ареною найзапекліших боїв.

мапа фронту на сході України
Мапа фронту на Донбасі

На Покровському напрямку росіяни змогли на початку липня “протиснути” два села біля Новоселівки Першої – Восход та Євгенівку.

Тепер вони вже ведуть штурмові дії на околицях самої Новоселівки, атакуючи її і з півночі, і зі сходу. Українському гарнізону там непросто.

Російські атаки ідуть тут також у напрямку Воздвиженки, ціль – район стратегічної розв’язки на трасі Покровськ-Костянтинівка.

Мапа фронту на сході України
Мапа фронту на Донбасі

Найімовірніше, саме цю ділянку фронту російська армія визначила для себе напрямком основного удару.

Так росіяни намагаються посунути лінію фронту в напрямку Покровська, позначити загрозу просування до Костянтинівки, натиснути на старі, ще “АТОшні” позиції української армії на захід від Горлівки. Задум – “обтікати” рубежі оборони ЗСУ там, де є найбільший успіх штурмів.

Торецьк і Часів Яр

Під Торецьком російська авіація активно скидає півтонні КАБи (500-кілограмові керовані авіаційні бомби), йдуть жорсткі артилерійські обстріли – так росіяни “розм’якшують” міську забудову перед вуличними боями.

Українська влада продовжує звідти евакуацію цивільних – ще наприкінці червня у Торецьку залишалося більше 5 тисяч цивільних.

На цьому напрямку у супротивника трохи більше 10 тисяч бійців проти українських підрозділів, чию чисельність можна оцінити вдвічі менше.

За рахунок переваги у людях і в повітрі росіяни на цій ділянці фронту тіснять українські підрозділи, атакуючи і з фронту, від окупованого села Шуми, і прориваючись до околиць Нью-Йорка з півдня.

Мапа фронту на Донбасі
Мапа фронту на Донбасі

У Часовому Яру ЗСУ відійшли з мікрорайону Канал, уникнувши штурму з трьох боків та вуличних боїв. Перед цим супротивника неодноразово контратакували, але після того, як росіяни зачепилися у найближчій забудові, це втратило сенс.

У росіян в цьому секторі перевага в техніці та живій силі, їхня авіація працює від руїн Бахмута, притискаючись за радіогоризонтом, щоб бути невидимою для українського ППО.

Фортифікації

Після початку травневого наступу росіян на півночі Харківщини було багато розмов про інженерну підготовку по всій лінії фронту.

Особливо після того, як росіяни дійшли до Вовчанська без особливих проблем з точки зору мінування та інших перешкод, нехай там і малі відстані від кордону. Якщо вже біля Часового Яру подивитися на супутникові знімки, то окрім окопів і бліндажів на околицях знову ніяких ознак підготовки міста до оборони не видно.

Ходів сполучень до вогневих позицій мінометів, капонірів в межах міста, хибних позицій, завалів вулиць, барикад, обвалування, протитанкових ровів, пробитих усередині підвалів стрілецьких ходів і амбразур, маскувальних сіток – нічого цього не спостерігається.

Це при тому, що було багато місяців між падінням останніх українських “опорників” у Бахмуті та відходу з позицій ЗСУ в Івановському.

Тобто був час і можливість організувати будматеріали і техніку – нехай не на лінію зіткнення, але в тактичному тилу це зробити цілком реально.

Зрозуміло, що “чавун” авіабомб може завалювати навіть капітальні ДОТи, але сліди ровів, бетону, ходів на східних околицях Часвого Яру мали б залишитися, якщо вони там були.

Тому труднощі з фортифікаціями виглядають системною проблемою України. І так трапляється щоразу ще від початку великої війни, якщо згадувати прорив росіянами позиційного фронту у Попасній і продовжуючи, наприклад, Соледаром.

Там теж на жодному фото (зняти з дрона чи з супутника) нікому не вдалося побачити сліди реальних фортифікацій та інших ознак підготовки міст до оборони.

А мали б бути помітні хоча б проходи, які пов’язують кілька будинків у єдиний оборонний вузол, рови, обвалування. Водночас тримаються фланги біля Часового Яру, а це висоти біля Кліщіївки і безпосередньо позиції у місті.

А значить, у росіян залишається тут непросте становище – вони можуть атакувати тільки в лоб, через обмілілий після підриву дамби канал, у густій ​​забудові Часового Яру. А за це їхній штурмовій піхоті доводиться платити кров’ю та втратою техніки. Тому прямо зараз у секторі більше проходять рейдові дії, а також турбуючий вогонь.

В районі Серебрянського лісництва Сили оборони України проводять часті контратаки, іноді їм вдається просунутися, як біля села Терни.

Епізод бою біля села Терни

ФОТО,БРИГАДА “АЗОВ”. Епізод бою біля села Терни

А у Вовчанську на Харківщині російська група “Північ” зав’язла у забудові, і, по суті, перейшла до оборони. Судячи з усього, українцям там вдалося завдати втрат логістиці РФ дронами та артилерією.

При цьому, попри всі історії про оточення російської штурмової групи на Агрегатному заводі у Вовчанську, масової здачі росіян у полон не було. Це означає, що там йде ротація, ймовірно – по вулицях, що прострілюються і “обробляються” FPV-дронами, тобто у сірій зоні, але тим не менше постачання триває.

Плани і задачі російських загарбників

Задачі літньої кампанії 2024 року перед росіянами стоять ті самі, що й від початку їхнього наступу навесні.

Вийти з агломерацій, де їм воювати важко та незручно.

Бажано прорватися до Барвінкового на межі Харківської та Донецької областей, де вже третю війну поспіль місцевий вузол доріг стає ареною запеклих боїв.

Відкинути українську армію від Горлівки, як росіянам вже вдалося відкинути ЗСУ від Донецька – щоб убезпечити великий центр і максимально використати місцеві ресурси для ведення війни, без загрози артилерійських обстрілів по маршрутах логістики.

Просунутися до Краматорська та Слов’янська, чим викликати евакуацію сотень тисяч цивільних. І використати спогади про бої у Слов’янську 2014 року у пропаганді – мовляв, там де все почалося, все й закінчується (звісно, ​​нічого там не закінчиться).

Також серед стратегічних цілей російської армії зараз – завдати серйозної поразки ЗСУ з тисячами полонених, обвалом фронту та виходом угруповань армії РФ на оперативний простір.

І загалом Росії важливо підійти зі здобутками на полі бою до можливих переговорів з Україною.

Вони вже будуть відбуватися після виборів президента США, на яких цілком може перемогти Трамп. А він озвучує тези ізоляції Сполучених Штатів, урізання витрат на Командування американських військ у Європі (у частині розвідки) та переформатувати НАТО з опорою на витрати країн-членів від ВВП.

Однак, можна пригадати, що саме за президентства Трампа стався розгром “вагнерівців” під сирійським Хішамом та ракетні удари по силах президента Сирії Асада.

Ініціатива на фронті

український танк

ФОТО,ГЕНШТАБ ЗСУ. ЗСУ перебувають у стратегічній обороні

План України також незмінний – стратегічна оборона та виснаження ресурсів техніки супротивника, особливо складної: далекобійних ЗРК, комплексів “Тор”, різних станцій радіотехнічної розвідки та РЕБ, нових російських танків та САУ.

Після того, як РФ зупинила український наступ улітку 2023 року, ЗСУ перебувають у стратегічній обороні.

Причини цього зрозумілі – російська армія після відходу з Херсона використала для стабілізації фронту майже 700 тисяч мобілізованих, масово відправляла на фронт погано навчені “маршеві” поповнення, робочі команди з цивільних будівельників тощо.

Плюс кремлівський режим довів “підйомні” виплати за службу в армії до 700-800 тисяч рублів разово на руки. Інфляція, звісно, впливає на зменшення кількості охочих вмирати, але поки що цих цифр російському командування вистачає, щоб залучати нових контрактників.

Крім того, в тилу росіяни теж “докрутили” можливості – виробництво 3 тис. КАБів і 250-350 “Шахедів” на місяць пряме підтвердження цьому.

Втім, російські штурмовики все більше використовують мотоцикли і квадроцикли замість важкої техніки, або ж старі танки Т-55 і Т-62, перетворені саморобною бронею на черепахи, а також розконсервовані буксовані гармати брежнєвських і сталінських часів М-46 – це зброя 1951 року виробництва.

M-46 - радянська 130-мм буксована гармата періоду 1950-х років

ФОТО,РОСІЙСЬКІ ТЕЛЕГРАМ-КАНАЛИ. M-46 – радянська 130-мм буксована гармата періоду 1950-х років

Але до кінця 2025 року запасів зі зберігання росіянам має вистачити. Хоча темпи відновлення БМП і танків сильно впали, все менше залишається пристойних категорій зберігання, дедалі дорожчим стає цикл капітального ремонту.

Україна ж понад півроку ухвалювала закон про посилення мобілізації, а після цього потрібен ще час на навчання нових військ, і дається в знаки брак важкого піхотного озброєння для нових бригад.

У США кілька місяців долали політичну кризу та пов’язану з нею затримку фінансування для України. Тому ініціатива на фронті залишається за росіянами.

Але навіть попри це фронт стабільний, ніде немає катастрофи, втрати управління, оточення з втратами тилу і глибоких проривів супротивника.

Найважчий напрямок – Покровський. Від колишніх українських позицій на “промці” в Авдіївці і до Новоселівки Першої, де зараз проходить лінія фронту і куди змогли просунутися росіяни з зими минулого року – 22 км.

Це те, що подається як великі успіхи нинішнього наступу Росії.

Стратегія України

українські військові ведуть вогонь

ФОТО,ГЕНШТАБ ЗСУ

Далекобійні дрони долітають до російської Єлабуги, а ракети “земля-земля” – до порту Кавказ в Азовському морі. Вся смуга біля Бєлгорода – це постійна зона “прильотів” дронів, нальотів артилерії на підстанції, ударів баражуючих боєприпасів по складах.

Лише за минулий тиждень в Росії було вражено п’ять нафтосховищ, останнє у Цимлянському районі довелося гасити пожежним поїздом.

Паралізовано кілька російських портів з транспортування нафти, велика нафтоперекачувальна станція в Калачі-на-Дону та НПЗ у Новошахтинську.

Кожен “приліт” по цистерні з нафтою чи системою перекачування на кораблі – це кілька мільйонів доларів втрат сировини, обладнання, а також на ППО і гасіння пожеж.

Тим часом, західні партнери, хоч і повільно, зміцнюють українську систему ППО.

Посилення ПРО та ППО у свою чергу призначене для розгортання і розвитку воєнно-промислового комплексу в самій Україні – нещодавнє замовлення Данією дивізіону САУ “Богдана”, контракти на повітряні та морські дрони є підтвердженням цього.

Тримати фронт, не допускати оточень та важких поразок у проблемних секторах, завдавати ударів по транспортуванню та очищенню нафти, цілити у металургійні та оборонні заводи, робити ціну цієї війни все дорожчою для агресора, освоювати західні літаки — таким буде 2024 рік для Сил оборони України.

Автор: Кирило Данильченко, воєнний оглядач

Джерело: BBC News Україна

You may also like...