Дослідження про те, як російські загарбники знищували Маріуполь: “Це патерн ведення росіянами війни”

Сили РФ та підконтрольні ним незаконні збройні формування застосували до Маріуполя типову російську тактику війни – тотальне руйнування та спустошення населених пунктів і винищення десятків тисяч цивільних. Такі методи вони вже використовували, наприклад, у Грозному наприкінці 1990-х, або в сирійському Алеппо у 2016-му.

Російські окупанти цілеспрямовано нищили цивільну інфраструктуру, атакували місця, де переховувалися цивільні, та робили усе можливе, щоб не дати мешканцям вирватися на підконтрольну Україні територію. 

Майже одразу після повної окупації міста росіяни почали знищувати докази своїх злочинів. Однак свідчення про ті події усе ж вдається документувати, у першу чергу, завдяки людям, яким вдалося таки виїхати з міста. 

Дослідники української правозахисної організації Truth Hounds та міжнародних організацій Human Rights Watch і SITU Research опитали понад 200 людей, які безпосередньо перебували в Маріуполі під час захоплення та окупації міста. Вони також проаналізували 850 фотографій і відео, знятих у період з 24 лютого 2022 року до 17 червня 2023 року. Це дозволило їм відтворити події у місті та провести попередній аналіз того, як саме росіяни знищували Маріуполь.

ZMINA переказує головне з дослідження “Наше місто зникло” Спустошення Росією Маріуполя, Україна”.

Руйнування інфраструктури та житла

Росіяни атакували Маріуполь з багатьох напрямків 24 лютого 2022 року. Вже 1 березня близько половини електромереж міста не працювали, найімовірніше через пошкодження ліній електропередач та опор внаслідок бойових дій, зазначають дослідники.

Зранку 2 березня зникла електрика на ключовій фільтрувальній станції, і все місто залишилося без води. Без водопостачання вийшла з ладу система опалення в місті, а на вулиці ще були морози.

Того ж дня сили РФ обстріляли частину трансформаторної станції Азовська-220, яка живила підстанції в Центральному та Кальміуському районах міста. Аналітики припускають, що росіяни навмисно поцілили в станцію, щоб світло остаточно зникло по всьому місту.

Мешканцям доводилося виходити з укриттів та стояти під обстрілами у черзі за водою, наприклад, або готувати їжу на відкритому вогні. Щоб митися та часом і пити, люди збирали дощову воду і топили сніг.

Через постійні обстріли житлових районів міста серед цивільного населення було багато поранених, та отримати медичну допомогу здебільшого вони не могли.

Внаслідок бойових дій усі 19 лікарняних комплексів міста були пошкоджені, та й дістатися до них часом було неможливо. Волонтер Михайло Пуришев, який тоді був в Маріуполі та допомагав місцевим, зазначає, що ані з водою, ані з їжею не було таких проблем, як з медикаментами.

Дослідники наголошують, що у більшості випадків залишається невизначеним, що саме спричинило пошкодження інфраструктури у тому чи іншому окремому випадку.

До прикладу, електроенергетична інфраструктура за певних умов може бути законною воєнною ціллю. Якщо цей об’єкт одна сторона використовує у військових цілях, інша сторона може атакувати його, але тільки за умови, якщо це забезпечить “явну військову перевагу” та не матиме надмірного впливу на цивільне населення. Це є принципом пропорційності у війні, однак командування та армія РФ, здається, геть не зважають на нього.

Близько третьої години дня 11 березня 2022 року російська авіаційна бомба впала на багатоповерховий житловий будинок на вул. Митрополитській, 98 у Центральному районі міста.

Реконструкція пошкодженої частини будинку на вулиці Митрополитська, 98

Третій під’їзд повністю обвалився. Частина людей опинилася під завалами у самому будинку, частина – перед під’їздом. Там зазвичай готували їжу. За словами одного з чоловіків, якому згодом наказали розбирати завали та збирати фрагменти тіл, купа уламків будинку була завширшки близько 25 метрів.

Ті, хто вижив, опинилися у пастці: вогонь охопив частину будівлі, пожежники намагалися загасити вогонь, але росіяни не припиняли обстрілювати район, тож рятувальникам довелося поїхати.

Загалом дослідники проаналізували 14 квадратних кілометрів в районі Драматичного театру. За їхніми підрахунками, на цій території було пошкоджено 93% багатоповерхівок та майже половина одноповерхових будівель.

Облога міста

У перші дні повномасштабного вторгнення з Маріуполя виїхали тисячі людей, і за пару днів у місті залишилося близько 450 тисяч мешканців.

Свідки згадують, що люди тоді переважно думали, що напад Росії буде недовгим, і, подібно до 2014 року, місто залишиться вільним та переважно цілим.

“Усі думали, що атаки обмежаться невеликими обстрілами передмість, тому ми не зважали на інформацію про евакуаційні поїзди. Ніхто не міг уявити, які жахи настануть”, – згадує одна з опитаних.

Росіяни тримали місто в оточенні протягом семи тижнів. З 1 по 13 березня майже нікому не вдалося виїхати з міста, оскільки російські війська та підконтрольні їм збройні формування перекрили усі шляхи та посилили обстріли.

Українська влада регулярно звітувала про спроби налагодити зелені коридори для вантажівок з гуманітарною допомогою місту та автобусами для евакуації, однак перемовини з російськими силами були переважно невдалими. Місцева влада хотіла використати близько ста автобусів міського автопарку, аби вивезти людей. Та вже з 4 березня автобусне депо постійно обстрілювали та пошкодили значну частину машин.

Намагалися організувати також коридори для проїзду колон приватного транспорту. 14 березня Моніторингова місія ООН повідомила, що колона приватних автівок та піших людей вийшла з Маріуполя в бік Запоріжжя.

З 14 березня по 31 березня влада Запоріжжя зареєструвала майже 60 тисяч людей, які виїхали з Маріуполя та прилеглих населених пунктів на приватних автомобілях. 30 квітня вдалося відкрити гуманітарний коридор до підконтрольних Україні територій, що дозволило вивезти ще частину людей, переважно жінок з дітьми.

Один з опитаних мешканців Маріуполя згадує, що на пунктах збору людей на евакуацію російські військові знімали на камеру тих, хто там був, а також попереджали гучномовцем про ракетний удар, який обов’язково трапиться під час евакуації.

До травня в Маріуполі залишалося близько 150 тисяч людей. Вони перебували у жахливих умовах: без світла, води, опалення та переважно без мобільного зв’язку та інформації про те, що відбувається у їхньому місті та в країні загалом. Базові послуги почали відновлювати лише у другій половині 2022 року.

Більшу частину часу люди вимушені були проводити в підвалах будинків та інших укриттях. Мешканці міста збиралися також великими групами в укриттях лікарень та інших нежитлових будівель. У деякі з цих місць перший час маріупольська міська влада доставляла допомогу.

Реконструкція уражень будівлі Драмтеатру

Через облогу в місто було неможливо доставити навіть харчі. Населення жило переважно зі своїх запасів і того, що роздавали волонтери. Крім того, люди були змушені під обстрілами пересуватися містом, аби знайти продукти.

Згодом росіяни встановили систему фільтрації усіх охочих виїхати з міста. Людей допитували, перевіряли телефони та інші гаджети, змушували заходити в акаунти у соцмережах та читали листування.

Частину людей росіяни затримували під час фільтрації, особливо часто таке траплялося з людьми, які мали виражені проукраїнські погляди.

Нині ж російська влада робить усе можливе, щоб якомога швидше асимілювати населення Маріуполя та нібито перетворити їх на росіян. Принаймні формально.

Згідно з повідомленнями в медіа, окупаційна адміністрація Маріуполя, як і в інших захоплених містах, нав’язує мешканцям російські паспорти. Це, зокрема, є обов’язковою умовою, щоб працювати в державному секторі: в навчальних чи медичних закладах, наприклад. Документ РФ потрібний також для того, щоб вести бізнес, отримувати пенсію чи подати заявку на відшкодування або ремонт пошкодженого житла, розповідають опитані мешканці Маріуполя.

Росія також вкладає значні зусилля в культурну та освітню окупацію. У міських школах навчання відновили російською мовою. Викладають там лише ті вчителі, що пройшли перепідготовку за російськими стандартами. Навчальні програми також змінили на російські. Так, у матеріалах з історії для 11 класу йдеться про події, зокрема, й 2014 року. У підручнику Україна зображена, як “нацистська держава”, а Росія – як переможниця та визволителька.

Загиблі та постраждалі

Під час облоги, російських штурмів та подальшої окупації було вбиті або померли через тяжкі обставини тисячі цивільних осіб. Та навіть орієнтовно приблизні цифри назвати складно.

Росіяни майже одразу почали знищувати докази своїх злочинів, перепоховувати тіла та плутати усіх навколо. Свідки ж тих подій, які й досі залишаються в місті, перебувають під постійною загрозою репресій, тож і спогадами про пережите переважно не діляться.

Частина людей загинула чи отримала поранення безпосередньо внаслідок бойових дій. Решта, особливо літні люди та діти, помирали від хронічних захворювань, відсутності медичної допомоги та нелюдських життєвих умов.

У перші дні боїв міській владі вдавалося збирати частину тіл, що лежали на вулицях, та доставляти їх до моргів. Однак це ставало все складніше та небезпечніше через обстріли.

Людей, які помирали під час облоги, часто ховали у неглибоких могилах у подвір’ях та в парках неподалік – через бойові дії та постійні обстріли дістатися до моргів чи лікарень було майже неможливо.  Так, один з опитаних розповів про 11 похованих людей у дворі його будинку за адресою проспект Будівельників 189. Інший свідок повідомив, що у дворі дев’ятиповерхівки на вулиці Троїцькій є могили близько 20 людей.

На початку квітня Росія почала встановлювати свій постійний контроль над містом. Тоді ж з вулиць почали прибирати тіла, ексгумувати могили в місті та розбирати завали. Тіла відвозили до імпровізованого моргу на західній околиці міста. Його розгорнули у приміщенні колишнього плодоовочевого складу на Запорізькому шосе, 23, десь за пів кілометра від торгового центру “Метро”. Туди, зокрема, звозили тіла, знайдені під завалами будинку на Митрополитській, 98.

У квітні окупаційні сили оголосили про створення ними бази даних загиблих, щоб рідні змогли їх відшукати. Одна з опитаних мешканок міста згадує, що база зберігалася на одному ноутбуці, який стяв на першому поверсі одної з будівель біля моргу. До нього завжди стояла велика черга, а пропускали до перегляду групами по 10 людей. Жінка розказує, що рідні просили онлайн-доступ до бази, однак їм відмовили.

Водночас, за словами свідкині, ця база не оновлювалася з 18 травня до середини вересня.

Частина тіл загиблих лишалася під завалами будівель. Аналітики зазначають, що ці рештки росіяни ймовірно знищили та вивезли разом з уламками, коли зносили пошкоджені будинки. Вони так і не були ідентифіковані.

Водночас на основі супутникових знімків та фото і відео, які є у відкритому доступі, дослідникам вдалося встановити, що з березня 2022 року до лютого 2023 року на п’яти найбільших кладовищах міста та околиць поховали щонайменше 10284 людини. Експерти припускають, що 8034 могли загинути внаслідок бойових дій та облоги.

Опитані дослідниками свідки змогли згадати загалом 661 загиблу людину. Деякі були їм знайомі, а тіла деяких вони просто бачили в місті, однак не могли ідентифікувати.

За даними української влади, з 24 лютого 2022 року до 28 липня 2023 року в Маріуполі було зареєстровано 9 016 зниклих безвісти людей. Майже 4000 з них – ймовірно цивільні. Рідні зниклих безвісти бояться, що так і не зможуть знайти їхні останки.

Винуватці

Аналітики дослідили широкий спектр відкритих джерел та реконструювали вертикаль російських військ та підрозділів, що брали участь у захопленні та облозі Маріуполя з кінця лютого до початку травня 2022 року.

Крім того, вдалося встановити імена 10 російських командирів та високопосадовців, у тому числі президента Володимира Путіна, які несуть безпосередню відповідальність за дій сил РФ в місті.

Водночас дослідники зазначають, що в їхній схемі військової ієрархії є суттєві прогалини. Частково це пов’язано з тим, що під час повномасштабного вторгнення над російськими військами не було єдиного командування. Також бракує даних, щоб встановити зв’язок між конкретними нападами та відповідальними за них підрозділами.

Сили, що брали участь у нападі на Маріуполь, були організовані під командуванням Південного військового округу, яким тоді керував генерал Олександр Дворніков.

Експерти Human Rights Watch ідентифікували в Маріуполі підпорядковані Південному військовому округу 8-му загальновійськову армію, зокрема підрозділи 68-го танкового полку 150-ї мотострілецької дивізії та 102-го мотострілецького полку, а також два сухопутних підрозділи Чорноморського флоту – 810-ї окремої бригади морської піхоти (ОБрМП) та 382-го окремого батальйону морської піхоти (входить до складу 810‑ї ОБрМП).

Крім того, у Маріуполі перебували підрозділи двох бригад спеціального призначення, які підпорядковуються Головному розвідувальному управлінню Генштабу Росії: 22-ї окремої бригади спеціального призначення та 346-ї окремої бригади спеціального призначення, а також поліцейські підрозділи МВС Чечні.

Російське військове керівництво відправило на взяття Маріуполя також і підрозділи, сформовані з мешканців раніше окупованих територій. Зокрема, аналітики ідентифікували декілька підрозділів 1-го армійського корпусу так званої “ДНР”, який у той час міг підпорядковуватися 8-й загальновійськовій армії. У Маріуполі були присутні “батальйон “Восток”, 1-й окремий танковий батальйон “Сомалі”, 107-й стрілецький полк, 9-й окремий полк морської піхоти та оперативно-бойове тактичне формування “Каскад”.

Військові усіх перелічених підрозділів могли бути безпосередніми виконавцями воєнних злочинів в Маріуполі. Відповідальність за командування можуть нести 10 осіб: президент Російської Федерації та верховний головнокомандувач збройних сил Володимир Путін, міністр оборони Сергій Шойгу, перший заступник міністра оборони – начальник Генерального штабу збройних сил Валерій Герасимов, перший заступник начальника Генерального штабу збройних сил – начальник Головного оперативного управління Генерального штабу збройних сил Сергій Рудськой, тодішній командувач Південним військовим округом Олександр Дворніков, головнокомандувач Нацгвардії РФ Віктор Золотов, командувач 8-ю загальновійськовою армією Андрій Мордвічев, голова Чеченської республіки та сил Національної гвардії Чечні Рамзан Кадиров, командувач чеченськими військами в Маріуполі Адам Делімханов та глава так званої “ДНР” і головнокомандувач збройними формуваннями “ДНР” Денис Пушилін.

Дослідники наголосили, що ці командири, а також керівники з інших 17 підрозділів, які були виявлені в Маріуполі, мають стати об’єктами розслідувань та понести відповідальність за свої дії.

Автор: Діана Колодяжна

Джерело: ZMINA