Розслідування військових злочинів армії Росії в Україні: що для цього робить “Фонд Клуні” та українська прокуратура

Міжнародна правозахисна організація “Фонд Клуні – За справедливість” чекає на відповідь з німецької прокуратури, куди вона звернулася із запитом: розслідувати злочини, які могли вчинити в Україні російські військові, і видати ордери на арешти підозрюваних. “Фонд Клуні” заснували британська юристка ліванського походження Амаль Клуні та її чоловік – знаменитий голлівудський актор Джордж Клуні. Злочини, про які йдеться у їхньому позові, – цілком конкретні три епізоди зловживань, внаслідок яких загинули люди.

Журналістка телеканалу “Настоящее  время” поговорила з представницею “Фонду Клуні” про те, що це за справи і чому ордери на арешт росіян мають видавати в Німеччині. А також розпитала головного прокурора України з розслідування військових злочинів Юрія Білоусова про те, яка допомога закордонних колег потрібна українським слідчим і як постраждалі можуть досягти справедливості в умовах війни.

Удари по Одесі, тортури у Київській та Харківській області: три військові злочини, про які говорить “Фонд Клуні”

“Фонд Клуні – За справедливість”, заснований Амаль та Джорджем Клуні, розслідує військові злочини по всьому світу. Захищає постраждалих від ІДІЛ, жертв насильства в Конго та Судані, бореться з переслідуваннями журналістів, правозахисників, опозиціонерів, геїв та жінок. 

“Ми зараз працюємо більш ніж у сорока країнах, і наша мета завжди одна і та ж – захищати переслідуваних та спробувати притягнути до відповідальності винних”, – каже Амаль Клуні.

Наразі юристи фонду звернулися до німецької прокуратури з проханням розслідувати три конкретні військові злочини в Україні. Перше – обстріл Одещини 1 липня 2022 року ракетами Х-22, розповіла консультантка фонду Таня Мазур. Вона – юрист, багато років працювала виконавчим директором Amnesty International Ukraine.

“Такий тип зброї був розроблений для того, щоб завдавати ударів по авіаносцях, що знаходяться в морі. І коли його застосовують на суші, дуже часто це призводить до трагічних наслідків. Були зруйновані цивільні об’єкти, загинули цивільні особи, і ми не виявили жодних військових. об’єктів навколо епіцентру обстрілу”, – коментує Мазур.

 Випущені 1 липня 2022-го ракети потрапили у багатоповерхівку та базу відпочинку у селищі Сергіївка. Загинуло 22 особи, більше 40 було поранено.

Другий злочин, яким “Фонд Клуні” просить зайнятися німецькими прокурорами, стався на Київщині. Юристи представляють інтереси чоловіка (імені жертв поки що не називають), якого катували представники російських окупаційних сил, та інтереси рідних ще одного чоловіка, якого вбили. І наводячи за приклад їх, говорять про злочини, скоєні одними і тими ж російськими військовими у десятках населених пунктів Київської області:

“Незаконне затримання, жорстоке поводження з цивільними особами, застосування тортур, незаконні вбивства, акти сексуального насильства, – перераховує Таня Мазур. – Було розграбовано безліч будинків, було спалено безліч цивільних будівель. При вході в населені пункти російські війська вели дуже хаотичний вогонь”. Має місце переслідування цивільного населення, і таким чином має місце злочин проти людяності”.

Справа номер три – Харківська область, де російські військові затримали чотирьох цивільних чоловіків, катували їх та вбили. Тіло одного було знайдено у братській могилі в Ізюмі після деокупації. “Фонд Клуні” представляє інтереси сімей трьох “незаконно вбитих”.

“Я розумію, що, може, трохи дивно звучить – “незаконно вбили”, але річ у тому, що під час війни, коли йдеться про комбатантів, то вбивство комбатанта не є злочином. У даному випадку ми говоримо про людину, яка не мала жодного відношення до військових сил України, він був цивільним”, – пояснює Мазур.

Ці три злочини обрали для першого звернення до прокуратури Німеччини як найбільш типові з тих, що російські військові скоїли в Україні, каже Таня Мазур. Але чому йдеться про прокуратуру Німеччини? Річ у тім, що у країні діє міжнародний принцип універсальної юрисдикції.

“Німеччина має так звану абсолютну універсальну юрисдикцію. Їх не хвилює ні де був скоєний злочин, ні громадянство передбачуваного злочинця, ні громадянство потерпілого – вони готові виконати свій обов’язок і розслідувати цей злочин і намагатися притягнути винних до відповідальності”, – розповідає Мазур.

“Фонд Клуні” має намір добиватися того, щоб засуджені були не тільки виконавці, які випускали ракети або розстрілювали  беззбройних, а й їхні командири – які віддавали відповідні накази або не віддавали, але нічого не зробили для того, щоб запобігти цим злочинам. Але що змінить рішення прокурорів у Берліні про арешт у житті підозрюваних, які перебувають у Росії? Таня Мазур пояснює: прокурори можуть видати міжнародний ордер, причому секретний – і підозрюваного можуть затримати, наприклад, на відпочинку у Туреччині чи іншій країні.

“Ми самі просимо інші країни розпочинати розслідування” – прокурор Юрій Білоусов

Юрій Білоусов, начальник департаменту протидії злочинам, скоєним в умовах збройного конфлікту офісу генерального прокурора, каже, що українські прокурори зацікавлені у допомозі іноземних колег:

— Інші країни можуть розпочинати розслідування у рамках універсальної юрисдикції – коли злочин не стосується взагалі жодним чином цієї країни. Але є й інший приклад – так званої національної юрисдикції. Коли інша держава починає розслідування, якщо це стосується його громадянина.

У цьому є унікальність моделі України: ми самі просимо інші країни починати розслідування, ми готові передати їм всю доказову базу, яка є. Тому що ми зацікавлені в тому, щоб російських військових злочинців починали притягувати до відповідальності – не лише у наших судах, не лише у Міжнародному кримінальному суді в Гаазі, який працює лише щодо вищого керівництва Російської Федерації, а й у національних судах інших країн.

Ми завжди наводимо приклад справи “Боїнга” MH-17. Це був звичайний районний суд у Нідерландах, який розпочав справу в рамках національної юрисдикції у зв’язку з тим, що загинули їхні громадяни.

Тому принцип універсальної юрисдикції – це лише один із напрямків, за яким ми працюємо. Але ми, зокрема, звертаємося й до інших країн, використовуючи механізм Євроюсту, щоб вони почали такі розслідування.

— Що таке процедура Євроюсту?

— Найвідоміша назва – Європол. Європол – це інституція, яка поєднує поліцейські органи Європи. А Євроюст – це організація, яка поєднує органи прокуратури Європи. На сьогоднішній день вже 24 країни розпочали розслідування військових злочинів, скоєних в Україні під час цього військового конфлікту з Росією. Частина цих країн розпочала у рамках універсальної юрисдикції, частина – у рамках національної юрисдикції. І для нас це не менш потужний інструмент.

— Ці справи, які розслідуються в цих 24 країнах (і будуть, можливо, ще інші), ви також паралельно розслідуєте ці справи?

– Це гарне питання. Найчастіше – так. Але треба розуміти, чому ми постійно закликаємо та інші країни розслідувати. По-перше, у нас понад 110 тисяч військових злочинів зареєстровано. Нам є чим займатися. І якщо ми знаємо, що інша країна готова провести розслідування у межах своєї юрисдикції, ми не витрачаємо ресурсу на збір цих доказів. Але є й інший, критично важливий момент: ми маємо запобігти подвійному притягненню до відповідальності однієї й тієї ж особи у двох різних країнах. Це вже буде порушення міжнародного права. Тобто якщо конкретного громадянина притягають до відповідальності у суді у Німеччині та в суді в Україні, то він може отримати вирок у двох різних судах. І потім може звернутися до Міжнародного суду з прав людини, сказати, що його права порушили, а потім…

— А потім ще й Німеччина, і Україна виплачуватимуть йому довічну компенсацію.

— Ну, не довічну, але буде визнано порушення його права на справедливий суд. Хоч би як це цинічно звучало. Тому ми коли дізнаємося, що інша країна проводить розслідування, ми відразу комунікуємо на тему, хто збирається доводити до кінця. Якщо вони кажуть: ми готові допомогти зібрати вам докази, але не готові розглядати у своїх судах, тоді окей Україна орієнтується на свою судову систему. Якщо ж та країна каже: ми готові судити у своєму суді, тоді Україна каже: окей, тоді ми не судитимемо у наших судах і готові ділитися з вами доказами. Це співпраця між правоохоронними органами двох країн.

— У вашій ідеальній картинці, як мають закінчитися ці справи? Наприклад, справи щодо універсальної юрисдикції в інших країнах.

— Однозначно, це має бути максимально справедливий судовий розгляд, це теж важливо. Адже Україна є жертвою агресії, і до нас завжди буде пильна увага, тому ми завжди намагаємося підвищувати якість доказів. Навіть якщо це ворог, це не означає, що ми не повинні об’єктивно розслідувати. Ми маємо нормально та об’єктивно розслідувати, доводити, що наші стандарти розслідування відповідають стандартам Євросоюзу.

Ми розуміємо, що більше 99% справ розглядатимуться у наших судах, бо жодна країна у світі не потягне такого обсягу даних. Якщо наші партнери готові допомогти нам, ми готові з ними ділитися. У тому числі, щоб увесь світ бачив, що не лише Україна визнала це злочином, а й інші демократичні країни. Щоб Росія ніколи не змогла поставити під сумнів наші вироки, говорячи про те, що ми жертви та упереджені. Ми завжди повинні мати можливість сказати: “Це не тільки ми! Це Міжнародний кримінальний суд, це й інші 24 країни! Весь світ засуджує такі дії!”

– Ви самі згадали “Боїнг” MH-17. Десять років минуло, є суд. Це процес, за яким стежив увесь світ, про нього писали усі світові медіа, але за фактом це лише рішення суду. Жоден із виконавців, жоден із замовників насправді не був покараний. Чи вірите ви взагалі, що хтось понесе відповідальність і реально сидітиме?

— Я розділив би це на два запитання. Перше – це збирання доказів та доказ винності особи. Це наше домашнє завдання, яке ми не можемо не виконати. Інше питання – коли ця особа потрапить до рук правосуддя. Це може бути завтра, можливо через рік або через десять років. Приклад Другої світової свідчить, що німецьких нацистів досі знаходять. Але все життя вони ховаються від правосуддя, все життя живуть під іншими прізвищами, все життя сахаються від будь-якої тіні.

— Так, але я невипадково згадала, що десять років минуло – і ніхто з російських офіцерів не мешкає з іншими документами, не ховається…

— Але ж вони обмежені! Вони обмежені територією болота свого, за яке вони ніколи не виїдуть. Для когось із них це окей. Але, будьмо чесні, ми не можемо на якомусь суперсучасному літаку залетіти на територію Росії, схопити їх і доставити на територію України. Що ми можемо? Ми можемо усьому світові показати, що ця конкретна людина є злочинцем. І його діти знатимуть, що світ вважає його злочинцем. Ми можемо шукати майно цих людей за кордоном. Заарештовувати його та забирати в Україну для компенсацій нашим потерпілим. І чекатимемо, доки ситуація зміниться, бо вибору у нас немає.

Автор:  Ірина Ромалійська

Джерело: Настоящее время