Суд на істориком-колаборантом Сосіновичем: “Я тоже хочу, чтобы украинский язык и украинский народ исчезли”

Дніпровський районний суд міста Києва визнав 49-річного Олександра Сосіновича винним у злочинах проти основ національної безпеки.

Про це повідомляє «Судовий репортер» із посиланням на вирок від 6 червня.

Чоловіка судили за україноненависницькі і проросійські дописи в соцмережах «Вконтакті» і «Facebook».

Сосінович має історичну і правничу освіту й на початку 2000-х близько 2 років працював вчителем історії — спочатку в одній школі, а потім в іншій.

У 2005-2011 роках Сосінович був коректором у Прогресивній соціалістичній партії України, лідером якої є Наталія Вітренко. Як він сам пояснив у Фейсбуці, його звільнили, коли в Вітренко закінчилися гроші на зарплату. А потім він став безробітним, бо після Вітренко його, начебто, цуралися роботодавці.

У 2008-му чоловік зареєструвався у мережах «Вконтакті» і «Facebook» і в подальшому розміщував там антиукраїнські пости.

Так у 2015-му він вітав «Новоросію», а в 2016-му писав, що Крим — російський, що в Україні засилля «нациків» із цим повʼязував власне безробіття і невлаштованість.

У коментарях під публікаціями чоловік багато розповідав  про себе. А саме, що він народився у Києві, але в паспорті записався «русскім», бо сам там захотів. Його дід по матері білорус і він носить його прізвище. А російські корені у нього від батька, який проживає у Москві, але прізвище його він не носить, бо батько-москвич він нього відмовився.

Сосінович неодружений, останні декілька років офіційно не працює і проживає у квартирі з матірʼю. Він неодноразово жалівся у соцмережах, що не може поїхати до РФ, бо мусить доглядати паралізовану матір після інсульту.

«Мамаша мешает. Она все время мне внушает, что в России я тоже не смогу устроиться на работу… А самое главное — у меня нет денег даже на дорогу. А заработать их негде и одолжить не у кого», — писав він.

У 2016-2018 роках Сосінович просив у соцмережах гроші на лікування матері і нарікав, що ніхто не допомагає у йому у працевлаштуванні.  У 2021-му Дніпровський райсуд Києва розглянув більше 10 адмінпротоколів про домашнє насильство психологічного і фізичного характеру Сосіновача до його матері.

У вересні 2023-го, вже перебуваючи під слідством і судом, Сосінович попросив у мережі «Вконтакті» грошової допомоги для себе. Він пояснив, що працювати не може за станом здоровʼя, а в оформленні інвалідності йому відмовили.

Антиукраїнську позицію Сосінович зберігав і після початку повномасштабної військової агресії Росії проти України.

У вироку цитуються його дописи від весни-літа 2022 року.

8 квітня 2022-го обвинувачений прокоментував у мережі «Вконтакті» публікацію, що починається словами «Минобороны России  опровергает заявления киевского режима…».

Чоловік залишив коментарі:

• «Я тоже хочу, чтобы украинский язык и украинский народ исчезли, но на это потребуется очень много времени. Я, к сожалению, сам живу в Киеве,  и я русский, но из-за больной мамы…я не могу переехать в Россию. Моя мама, к сожалению, против России и переезжать в Россию она не хочет. А я всей душой за Россию и против этой страшной Украины! … И вообще все хохлы будь прокляты!»;
• «Российские воины! Бейте этих проклятых хохлов! Не давайте им опомниться! Иначе они убют нас, русских! После разгрома хохляцких войск на Донбассе российским войскам нужно срочно взять Киев и уничтожить… (дає перелік представників української влади, включаючи президента – ред.) и прочих укронационалистических гадов!»;
• «Мы получим нормальное русское население самое большее через сто лет если уничтожим их язык и национальность. Это население станет нашим и будет воевать на нашей стороне. Приведу пример Чечни, тоже много было воплей мол зачем они нам нужны, мол отпустить их на все четыре стороны, а вот пришла беда в наш дом и они воюют как джигиты на нашей стороне. То же будет и с украинцами. Ради этого стоит потерпеть, мы будем больше и сильнее если сделаем как я говорю»;
• «Меня тут недавно укрополицаи страшно избили и чуть не пристрелили из автомата – только за то, что я сказал, что я русский, и отказался разговаривать с ними по-украински»;
• Особенно после того, как меня позавчера зверски избил укрополицай. Прикладом и дулом автомата в грудь и по голове. После ударов по голове у меня перед глазами появились черные точки и не исчезают. И грудь сильно болит. А к хохляцким врачам я обращаться не хочу – они такие же звери».

У Facebook 9 травня 2022 року він опублікував фото з текстом «Если ты против России, значит Я против тебя!».

24 серпня 2022-го обвинувачений написав у «Вконтакті»: «Мы, русские люди Киева, очень ждем российских воинов-освободителей! Укронацики над нами издеваются так, что и сказать страшно. Они нас в любой момент могут убить». А ще через два дні він висловив жаль, що росіянам довелося вивести свої війська з Київської і Чернігівської областей.

«Лично я за эту проклятую «ненадежность» не голосовал! И нациком я никогда не был! Я эту гадючью Украину нанавижу и презираю с детства. Но я не могу оставить здесь маму, парализованную после двух инсультов. Ведь это страшный грех — оставлять больного человека без присмотра. И поэтому я не могу переехать в Россию, хотя очень хочу. А я бы с радостью взял в руки оружие и пошел убивать хохлов, которые всю душу из меня вымотали, которые меня постоянно избивали и которые постоянно мне угрожают. Только взять это оружие негде…», — пояснював він.

27 жовтня 2022-го в мережі «Вконтакте» Сосінович написав: «Очень рекомендую к прочтению слова одного человека, который понимает, что происходит в Украине сейчас. К сожалению, его читает немного украинцев, а если бы читали побольше, то люди стали бы понимать, что по мирным людям русская армия не стреляет. Люди поняли бы, что в Буче, Изюме и других городах были инсценировки садистской украинской армии…» і додав лінк.

Посилання вело на проросійський допис мексиканця Едуардо Круза, який очолює міжнародну організацію «Вічний вогонь», що займається пошуком і викупом на аукціонах радянських орденів і медалей часів Другої світової війни. Круза внесли в базу «Миротворця» ще у 2020-му, після того, як він вручив передав нагороди ветерана до музею самопроголошеної «ДНР».

Саме за поширення цього допису Сосіновича вперше судили в червні 2023-го. Йому інкримінували виправдування збройної агресії РФ і тимчасової окупації частини території України, та глорифікація осіб, які здійснюють цю збройну агресію. Сосінович визнав себе винуватим і нібито щиро каявся. Крім того, пояснив, що через соціальні мережі познайомився з невідомим чоловіком, який за грошову винагороду попрохав його розмістити допис на своїй сторінці, на що він погодився, оскільки потрібні були гроші на лікування матері.

Оскільки доступ до російської соціальної мережі «Вконтакті, за рішенням РНБО заблоковано в Україні з  28 квітня 2017 року, і враховуючи малу кількість переглядів публікації, суд вважав, що обвинувачений може виправитися без ізоляції від суспільства. Його засудили до 5 років позбавлення волі, звільнивши з іспитовим строком 2 роки.

Але через 3 тижні після вироку було нове зареєстроване кримінальне провадження, в якому Сосіновича звинуватили з приводу поширення всіх інших дописів, згаданих вище.

При допиті у суді Сосінович розповів, що страждав від образ та булінгу в школі. Ідентифікує себе росіянином та євреєм. Він мав намір переїхати до Росії, однак не склалося. Публікації у соцмережах не заперечує, але каже, що не мав конкретної мети при їх розміщенні. Була особиста неприязнь до правоохоронних органів, образа на поліцейських, але він, начебто, не хотів виправдати дії РФ щодо захоплення українських територій. Стверджує, що його ставлення до українського народу і територіальної цілісності України є позитивним. Хоча не заперечує, що такі його публікації могли мати негативний вплив на суспільну думку та становити загрозу для національної безпеки України. Умислу на розповсюдження матеріалів із закликами до геноциду нібито не мав. У підсумку обвинувачений визнав, що, імовірно, своїми діями виправдовував агресію РФ, по відношенню до України, однак пояснення тому, що зробив, дати не зміг.

Суд визнав, що  пости Сосіновича розпалювали міжнаціональну ворожнечу і принижували національну гідність українців. Крім того, він поширював заклики до захоплення державної влади в Україні і назаконної зміни меж території.

Суд не побачив у дописах Сосіновича закликів до геноциду (ч. 2 ст. 442 ККУ). За версією обвинувачення, такими були його висловлювання: «Я тоже хочу, чтобы украинский язык и украинский народ исчезли, но на это потребуется очень много времени…», «Российские воины! Бейте этих проклятих хохлов! Не давайте им опомниться! Иначе они убьют нас, русских! После разгрома хохляцьких войск на Донбассе российским войскам нужно срочно взять Киев и уничтожить (дається перелік прізвищ, включно із президентом — ред.) и прочих укронационалистических гадов!».

Суд виходив з того, що неприйнятним є аналіз цих висловлювань «у вакуумі» і необхідно враховувати їх контекст і обставини, за яких вони зʼявилися було зроблено.

У висловлюваннях Сосіновича, на думку суду, не простежувався намір — розповсюдження матеріалів із закликами до геноциду групи. І єдине, що поєднує групу, про котру говориться в обвинуваченні, є громадянство, але цього критерію недостатньо. Національна, етнічна, расова і релігійна групи, захищені Конвенцією проти геноциду, відмежовуються просто громадян однієї країни.

На переконання суду, висловлювання Сосіновича у повністю поглинаються кваліфікацією ч. 2 ст. 110 ККУ — публічні заклики до дій на зміну меж території або державного кордону,  якщо вони поєднані з розпалюванням національної ворожнечі.

Щодо фрагменту висловлювання «я тоже хочу, чтобы украинский язык и украинский народ исчезли, но на это потребуется очень много времени…» з його подальшим контекстом, то суд вважає що цей заклик вчинений у межах кримінального правопорушення за ч. 1 ст. 161 ККУ — розпалювання національної ворожнечі та ненависті, приниження національної честі та гідності.

Суд зауважив, що міг би погодитися з доводами прокурора, що у дописах було виправдовування і визнання правомірною збройної агресії Російської Федерації проти України, виправдовування і визнання правомірною тимчасової окупації українських територій, глорифікації, як би не ареал їх поширення.

Стаття 436-2 Кримінального кодексу забороняє поширення таких повідомлень на аудиторію, що є складовою інформаційного простору України. Це випливає, зокрема, з пояснювальної записки до відповідного законопроєкту, де метою заявлено захист «національного інформаційного простору України».

Тобто, кримінальне законодавство України не розповсюджується на висловлювання, що обертаються у інформаційному просторі іншої держави. Відтак суд вважає, що в діях обвинуваченого немає складу цього злочину за епізодами, повʼязаними з соціальною мережею «Вконтакті», яка заборонена в Україні, бо користувачі інтернету в Україні не мають можливості нею користуватися. Прокурор начебто не довів, що попри таку недоступність інформація, поширена обвинуваченим, потрапила до інформаційного простору України.

Сосіновича засудили до 5 років реального увʼязнення із забороною на 2 роки обіймати посади повʼязані із державною службою і місцевим самоврядуванням. Наразі вирок ще може бути оскаржений. До набуття вироком законної сили Сосінович не має ніякого запобіжного заходу.

Джерело:  «Судовий репортер»