Ціна територій: темпи просування ЗСУ та рашистів у втратах і техніки та особового складу (інфографіка)

На графіку нижче не видно всього масштабу територіальних здобутків і втрат від початку війни, тому здається, що ворог знову загарбав багато. Та якщо показати всю війну на такому графіку, то з кінця 2022 року горизонтальна лінія практично рівна, на великому масштабі змін не видно. Але якщо придивитися ближче, то бачимо, як “хвіст” кривої різко пішов угору. У статті мова йде про те, як різні події впливали на динаміку війни, і показано момент, після якого рашисти змогли просуватися швидше.

На цьому графіку можна виділити кілька основних етапів.

Звільнення правобережної частини Херсонщини та Херсона. Наприкінці серпня 2022 року українські війська перейшли в наступ на правобережжі Херсонщини і вибили росіян із правого берега Дніпра. А 11 листопада ЗСУ тріумфально увійшли в Херсон.

Паралельно наші наступали на Харківщині. 12 вересня звільнили 6 тисяч квадратних кілометрів, майже всю Харківську область.

Але вже в грудні 2022 року росіяни знову починають рух на захід. Ситуація ускладнюється на Куп’янському, Лиманському, Бахмутському, Авдіївському напрямках. Але саме Бахмут став тим місцем, де російські війська починають потроху продавлювати українську оборону.

Битва за Бахмут. Точилася із серпня 2022-го, але під кінець року стала особливо запеклою. “М’ясні” штурми вагнерівців дали ворогу змогу просуватися по флангах міста. У грудні 2022-го — березні 2023-го російські війська наступають із Лисичанська на Соледар. У січні 2023-го вони захоплюють це місто, що суттєво ускладнило ситуацію для українських оборонців Бахмута. 21 травня 2023 року українські війська після тяжких вуличних боїв покидають місто.

Український контрнаступ 2023 року. Ще одна виправа українських військ, яку дуже чітко можна побачити на графіку. 7–8 червня 2023 року починається гучно й довго анонсований контрнаступ українських військ на півдні. Попри значні втрати, ЗСУ вдається потроху “прогризати” собі шлях. Українські війська звільняють низку сіл у Запорізькій та Донецькій областях.

У вересні 2023 року українські сили починають видихатися, у той час як росіяни ідуть вперед одразу в кількох напрямках. Один із них — Авдіївка — дуже добре укріплений район, об який ворожі штурми розбивалися ще в часи активної фази АТО і який вистояв під час повномасштабного вторгнення.

У жовтні потроху починають вимальовуватися обриси майбутньої втрати Авдіївки — ворог нарощує свою присутність на флангах оборони цього міста.

У січні — першій половині лютого 2023 року росіяни намагаються атакувати в різних точках, мають мінімальні успіхи, час від часу ЗСУ їх контратакують. Та ворог усе ж таки продовжує дуже повільне, але системне просування в районі Авдіївки.

Втрата Авдіївки. Це забрало в них рік. У другій декаді лютого 2024-го на графіку можна побачити невеликий стрибок кривої, що вказує на збільшення окупованої території. За цією не дуже показною зміною стоїть дуже важлива подія — втрата Авдіївки. 17 лютого стане відомо, що ЗСУ залишать це місто.

Надалі росіяни атакуватимуть на різних напрямках, але саме на Авдіївському вони просуватимуться найшвидше. При цьому очікування, що ворог видихається після захоплення Авдіївки й візьме тривалу паузу, так і не справдилося. Наступ росіян тривав і далі.

Просування в Очеретиному. 15 квітня 2024 року з’являється повідомлення про просування росіян в Очеретиному. ЗСУ не вдається стабілізувати ситуацію. Ворог розширює свою присутність у цьому населеному пункті, зрештою окупувавши його, а потім і сусідні населені пункти. Темпи захоплення окупантами української території починають зростати.

Наступ росіян на Вовчанськ. 11–12 травня 2024 року росіяни починають свій наступ під Вовчанськом. Очевидна мета — розтягнути українські сили, але зі “злету” кривої на графіку можна зрозуміти, що відбулося захоплення деяких територій. За якийсь час ситуацію на цьому напрямку ЗСУ вдається стабілізувати, відповідно закінчується “злет” і кривої.

Український наступ на Курщині. 6 серпня 2024 року українські війська стрімко зайшли на Курщину. Буквально за кілька днів наші частини займають сотні квадратних кілометрів ворожої території. На графіку втрата росіянами своїх земель виділена синім кольором.

Проте, як видно з того самого графіка, наступ ЗСУ на Курщині слабо вплинув на наступальний темп росіян на інших ділянках фронту. Це майже ніяк не позначилося на графіку, що відображає розширення росіянами зони окупації української території. Він продовжує свій висхідний тренд.

Втрати росіян і їх просування

На цьому графіку можна чітко простежити співвідношення просування росіян та їхніх втрат. Фактично перша половина графіка — це помірне просування ворога або навіть його відсутність. І навіть попри це втрати людського ресурсу в росіян досить помітні. Це хороша ситуація для нас.

Один із піків людських втрат окупантів ми бачимо безпосередньо перед відступом з Авдіївки. Нагадаємо, 17 лютого українські війська залишили Авдіївку. Вочевидь, російське керівництво, не рахуючись із втратами, гнало своїх солдатів на штурм цього міста.

Як свідчать дані, Росія готова втрачати 10 тисяч бійців щотижня, аби тільки продовжувати наступ

Далі максимальні темпи окупації української території росіянами і просто “злет” їхніх втрат ми бачимо у квітні. Якраз тоді росіяни просуваються в Очеретине і наступають уже на Покровському напрямку.

Піки темпів окупації і втрат росіян тут практично збігаються і, попри певне зниження, надалі тримаються на досить високому рівні.

Фактично Росія почала просуватися швидше, зазнаючи втрат (убитими й пораненими різного ступеня тяжкості) 10 тисяч щотижня.

Вочевидь, російське керівництво остаточно “підсідає” на формулу “великі людські втрати в обмін на території”. Але, як свідчать дані, вони готові йти на цей обмін. Отже, ми маємо змінити тактику й управління військами так, щоб знищувати ще більше окупантів і зробити ціну неприйнятною.

Бронетехніка

Українські війська весь час активно “вижарюють” російську техніку. Особливо це помітно в перші місяці повномасштабного вторгнення, коли втрати росіян у техніці просто зашкалювали.

З графіка також стає очевидно, що навіть без якихось суттєвих просувань росіяни постійно втрачають у рази більше бронетехніки, ніж українці. При цьому втрати окупантів на деяких напрямках можуть просто вражати.

Так, за оцінкою одного з членів спільноти, яка сьогодні продовжує проєкт Oryx, що відстежує втрати військової техніки (загалом ініціатори проєкту відійшли від справ у ньому), співвідношення втрат російської та української сторін на Покровському напрямку на середину жовтня становило 1877 одиниць російської техніки проти 363 одиниць української.

Проте наступ є наступ, і під час наступальних дій втрати українських військ у бронетехніці також зростають. Це можна побачити на графіку під час контрнаступу 2023 року, а також під час операції на Курщині 2024-го.

Що цікаво, під час наступальних дій українських військ на правобережжі Херсонщини та Харківщині графік показує значні втрати росіян у техніці. Варто нагадати, що тоді їхня оборона провалилася і вони відступали, лишаючи позаду велику кількість своєї техніки.

Також варто враховувати специфіку даних Oryx. Дані на Oryx оновлюються не тоді, коли знищена конкретна одиниця, а тоді, коли дослідники бачать її фотографію. Часто більша кількість фото потрапляє в мережу після зміни лінії фронту.

Артилерія

За втратами артилерії на графіку можна простежити, який вплив має введення того чи іншого нового типу озброєння.

Початок використання М777. Із початку травня 2022 року в соцмережах з’являються повідомлення про використання українськими військами американських гармат М777 (“три сімки”).

Звісно, насичення українських частин М777 відбулося не одразу. Але свою роль на полі бою вони відіграли, оскільки виявилися більш далекобійними, потужнішими і, головне, точнішими, ніж їх російські аналоги.

Активне використання “Ланцетів”. На початку листопада 2022 року росіяни ввели в бій свій ударний БПЛА “Ланцет”. Це дещо змінило співвідношення втрат російської та української артилерії — втрати буксируваної та самохідної української артилерії зросли.

Насамперед це стосувалося славнозвісних американських гармат М777, які опинилися в зоні досяжності “Ланцетів”. І головне — ці безпілотники виявилися набагато точнішими, ніж російська ствольна артилерія, що переважно могла працювати лише по “площах”.

Автори: Андрій Губицький, Надя Кельм

Джерело: Texty.org.ua