«Він мені сниться»: як триває ідентифікація загиблих під час окупації Ізюма
Знищену російську техніку з вулиць деокупованого Ізюма давно прибрали, проте слідів вторгнення ще багато — у зруйнованих будинках, магазинах та установах. Наприкінці травня з’явилися нові пошкодження — російська армія вдарила по Ізюму «шахедами»: побило будинки, горіла школа, люди не постраждали. Загальна кількість вбитих і померлих внаслідок російської агресії, за оцінкою міськради, сягає двох тисяч. 65 тіл з 449, що знайшли у масовому похованні після звільнення Ізюма, досі не упізнані. Як живе місто зараз і як триває ідентифікація загиблих — репортаж видання «МедіаПорт».
На узбіччях шляху, що веде на Донбас, продають полуницю та консервовані гриби. «Ну як там? Видно з Харкова, як горить Шебекіно?» — цікавиться продавчиня. З динаміків на центральному майдані лунає українська музика. У затінку біля різнобарвних клумб на тлі випаленого міськвиконкому відпочивають комунальники. Благоустрій — чи не єдина сфера зайнятості у зруйнованому росією Ізюмі, визнає заступник міського голови Володимир Мацокін.
«Ми постійно оновлюємо потреби, але у благоустрої, тепломережах, водоканалі є вакансії. Плідно працюємо з центром зайнятості, залучаємо на роботи. Це і прибирання блокпостів, й інші роботи, пов’язані із наведенням ладу в місті», — говорить Мацокін.
Основні підприємства, що наповнювали міський бюджет, зруйновані або пошкоджені. Грошей на капітальне відновлення житла та інфраструктури — а це сотні мільйонів гривень — у громади немає.
«Або повністю, або частково зруйновано 80% житла. Понад 200 багатоповерхових будинків в Ізюмі пошкоджені чи зруйновані. Постраждало 80% нежитлової забудови і приблизно 30-35% одноповерхової-двоповерхової. Є проєкти так званої комплексної кластерної забудови, до якої будуть прив’язуватися модульні котельні. З понад 20 котелень залишилось тільки дев’ять. Основні сподівання пов’язані з міжнародними донорами і допомогою держави», — продовжує Мацокін.
До повномасштабного російського вторгнення, за даними міської влади, в Ізюмській громаді проживало понад 35 тисяч людей. Попри масштабні руйнування, спричинені російською агресією, зі звільненням міста від окупантів населення зросло з 13 тисяч до 23 тисяч. Оживає малий бізнес. Днями відкрилося нове відділення «Нової Пошти», радіє заступник міського голови. Але залучити інвесторів, поки триває війна, місту складно.
«Безумовно, претензії у людей є. Можливо, ми не допрацьовуємо, але потрібно враховувати, що війна не закінчилася, фронт за кілька десятків кілометрів. Коли ми спілкувалися з донорами щодо відновлення центру соціально-психологічної реабілітації дітей, інвестори сказали: для такої відбудови потрібна тільки перемога», — каже Мацокін.
В очікуванні на перемогу Ізюм одним з перших на Харківщині майже повністю очистився від назв топонімів, пов’язаних з росією та СРСР. На карті міста з’явилися імена українських захисників, гетьманів, художників, письменників, інших діячів та знакових для України історичних подій.
За спостереженнями місцевих журналістів, на вулицях міста частіше звучить українська.
«Є інфіковані російською заразою — не знаю, як ще цю «хворобу» назвати. Але що мене тішить — наша молодь. Вона не потрапила під цю пропаганду, знаходила можливості критично мислити, шукати інформацію. А ще присутність військових все-таки вносить позитивний настрій: люди спокійніші, в Ізюмі більше чутно українську мову. У крамницях, на ринках — дуже приємно, коли люди нею вітаються, звертаються», — каже головний редактор газети «Обрії Ізюмщини» Костянтин Григоренко.
«В Ізюмі найскладніше — це не зруйновані будинки, мости, інфраструктура. Найскладніше — розмовляти з людьми, які були шість місяців в окупації. Вони неохоче говорять, налякані. Вважають, що не можуть говорити, бо колись цей сусід приніс їм російську хлібину чи консерву, і тепер винні йому все життя. Останні прильоти «шахедів» в Ізюм — я впевнений, що були місцеві коригувальники. Ніякі не Google-карти, не безпілотники. Є місцеві «любители русского мира», які продовжують жити серед нас. Бентежить те, що досі немає показових вироків суду», — додає журналіст.
Попри заперечення деяких місцевих жителів, вулицю Першотравневу, де під завалами враженої росією багатоповерхівки загинули близько пів сотні людей, перейменували на вулицю Пам’яті. У День міста 10 червня тут вшанували загиблих. Встановити імена та обставини загибелі всіх жертв російської агресії важливо для міста, говорить Володимир Мацокін.
«За нашими підрахунками, в той чи інший спосіб від російської агресії загинуло приблизно 2000 ізюмчан. Ми включаємо сюди і тих людей, які померли без догляду: наприклад, людина мала онкологічне захворювання або хворіла на діабет і не отримувала ліків в окупації, відповідних рекомендацій. Це все треба враховувати і дочекатися результатів ексгумації», — говорить Мацокін.
◆
Поліцейський мікроавтобус паркується поруч з амбулаторією. Мобільна криміналістична лабораторія приїжджає до Ізюма один-два рази на тиждень.
Під палючим сонцем слідча група вивантажує з короба обладнання. ДНК-лабораторії ANDE та розхідні матеріали Україні торік зі США передав Фонд Говарда Баффета. Це пришвидшило процес ідентифікації, розповідає заступник начальника відділу криміналістичного забезпечення слідчого управління поліції Харківщини Максим Шендрик.
За його словами, тільки один аналіз на п’ять зразків коштує 1700 доларів. Сама лабораторія — кілька десятків тисяч доларів.
«Лабораторія повністю мобільна, працює як від постійного живлення, так і від генератора. В отвір ми завантажуємо чіп-карти зі зразками (зазвичай букальний епітелій — з внутрішнього боку щоки; або волосся, слина, змиви з речей — ред.). Аналіз триває 90 хвилин. За допомогою програмного забезпечення проводиться порівняльний аналіз», — розповідає Шендрик.
«За фрагментами тіла або решток невстановленого трупу та особи, яка надала зразки, ми можемо судити, що вони є близькими родичами або віддаленими, або взагалі не є родичами. Дана лабораторія може працювати з кістками, свіжими і не зовсім свіжими фрагментами тіла», — додає поліцейський.
Завдяки новому обладнанню та базі даних — обліку генетичних ознак людини — родичі загиблих можуть швидше дізнатися попередній результат. Але офіційний висновок видають після молекулярної експертизи у державних науково-дослідних експертно-криміналістичних центрах.
«Для закріплення попереднього результату призначається судова молекулярно-генетична експертиза, яка триває довший час (понад місяць — ред.). Попередній результат слідчі вже знають. І для родичів це (збіг ДНК — ред.), якщо можна сказати, новина приємна, але не радісна», — каже Шендрик.
◆
Здати зразок на аналіз поліцейським цього дня прийшов Сергій Хвостик. Він не знає, де поховані троє його родичів: батько, матір та двоюрідна сестра. Перед слідчими діями чоловік погоджується розповісти про 81-річну матір. Валентина хворіла і перед смертю мучилася — потребувала знеболювального: «Лікарня ж не працювала повністю… Я до лікарні ходив, а там росіян було повно поранених. Мати померла і вдома чотири дні пролежала».
Те, що її поховали, син дізнався постфактум: «Я питав, де вона похована? Сказали: 317 могилка — і все».
Про обставини смерті батька та двоюрідної сестри Сергію мало що відомо. Батько мав інвалідність — був без ноги, у двоюрідної сестри в Ізюмі не було родичів, її єдиний син живе у росії.
«Їсти нічого було! Навіть сухарів. У нас у дворі так [з голоду] десь троє людей померли», — розповідає Сергій Хвостик.
Окупацію він згадує як суцільне страждання.
«Росіяни ходили по квартирах, дивилися, що у кого стоїть, що можна вкрасти. Ламали двері кувалдами. Сейфи виривали. Всі страждали! Особливо коли літаки, вертольоти. Над під’їздом літак пролітав і стріляв», — каже Сергій.
Наступної години чоловіка допитають і відберуть зразок для експертизи ДНК.
В іншому кабінеті допит щойно завершився, на експертизу вилучають речі. Криміналістка у захисному комбінезоні дістає з прозорого файлу чорного картуза. Його принесла жителька Ізюма Тетяна Коваленко.
«…виконаний з матеріалу, схожого на шкірозамінник, зі штучним хутром внутрішньої поверхні», — диктує поліцейська слідчій, яка вносить інформацію в комп’ютер.
Старша донька Тетяни зустріла війну у Бучі на Київщині і змогла виїхати з міста під обстрілами. Тетяна з 17-річним сином і матір’ю залишалася в Ізюмі. Коли у березні 2022 російська армія почала бомбардувати місто, її 50-річний колишній чоловік Сергій Коваленко пішов з дому, де мешкав з матір’ю, та зник.
«На той момент була така обстановка: вижити. Десь потрібно було переховуватись. Люди мерли. По дорозі лежали трупи. Літаки скидали снаряди, тремтіли стіни, дахи, — згадує Тетяна і плаче. — Постійно обстріли, ми між обстрілами якось готували їжу. Людей ховали у дворах, їх закопували, щоб смороду не було. Ідеш: хрести, хрести. Це психічно дуже важко. Не можна було панікувати поруч з матір’ю та сином».
Про пошуки колишнього чоловіка Тетяна дізналася не одразу. Припускає, що він загинув від обстрілу у перші дні масованих ударів по Ізюму.
«Ми всі переховувалися, хто де. Були у сусідів у підвалі. Тяжко було. Двері відкривалися у підвал від вибухової хвилі. На початку березня він вийшов з дому та не повернувся. Матір з двома палицями обійшла всіх його друзів, з ким він товаришував, але так його і не знайшла. Коли прийшла Україна, писала до поліції, але не дожила. У січні померла», — продовжує вона.
Тетяна відчуває свою відповідальність перед батьком дитини. Ще в окупації за останні гроші їй вдалося переправити сина за кордон.
«Я з чоловіком прожила 13 років, у нас спільна дитина, я не можу закрити на це очі. Він мені сниться. Пробачення просить. Може, після цього мені буде спокійніше», — говорить Тетяна Коваленко.
З 449 вилучених тіл з ізюмського кладовища, що утворилося під час російської окупації, ідентифікували 191, розповідає старша слідча слідчого управління обласного управління Людмила Подбой. Поки експертизи не завершені, тіла зберігаються у рефрижераторах.
«Видано [родичам для поховання] 188, троє — у процесі видачі. Взагалі без будь-яких даних — 65 осіб. Щодо інших у нас є певні дані, родичі очікують збігів ДНК-профілів для подальшої ідентифікації тіл та видачі для поховання. У людей були як вибухові травми, так і вогнепальні поранення, особи з ознаками катування, по-різному», — коментує слідча.
Людмила згадує, що після деокупації було багато звернень від родичів загиблих, зараз їх одиниці. Слідчі закликають родичів надавати біологічні зразки — навіть якщо ті перебувають за кордоном.
«Велика кількість тіл залишаються, родичі не звертаються. Відпрацьована процедура щодо осіб, які перебувають за кордоном — на сайті Харківської обласної прокуратури надано інструкції, щоб вони також надавали біологічні зразки. Вже більше 20 таких випадків, коли ми ідентифікували за зразками з-за кордону», — пояснює слідча.
За один виїзд до Ізюма на аналіз взяли зразки та речі від сімох людей. Якщо родичі невстановлених загиблих не відгукнуться, тіла доведеться ховати під номерами.
Джерело: МедіаПорт
Tweet
