Замінована рашистами Україна. «Просто вибух і я бачу, що зі стопи фонтан крові ллє»

“Я і болю спочатку не відчула. Просто вибух і я бачу, що зі стопи фонтан крові ллє. Другу ногу теж добряче розпотрошило, і руку поранило”, – згадує Лідія з Ізюма той день у лісі в липні 2023 року, коли вона підірвалася на міні-“пелюстці”.

“Відро з грибами і телефоном було за метрів сім від мене. У лісі ані лялечки. Перев’язала як могла одну ногу, сила зразу почала танути. У мене була думка сісти в автомобіль, доїхати, але подумала, що сили втрачу, ще й кудись впиляюся. Сім метрів повзла до відра з телефоном, все було в крові, піску, голках”, – розповідає жінка. Врятуватися тоді Лідії вдалося дивом, зазначає ВВС Україна. Вона додзвонилася подрузі, і знайомі відправили за нею машину.

“Коли вже темніло в очах, почула, що машина їде, почала кричати. Пам’ятаю, як в лісництві мені ногу перебинтували, далі в операційній розказую доктору, як це трапилося. І тоді відключилася. Втратила багато крові“.

Лідія все життя збирала гриби на продаж. Під час окупації 2022 року вона виїхала з Ізюма, а хтось з місцевих мешканців доніс на неї, мовляв, виводила з міста українських військових.

“Я бійцям допомагала, просто варення з шишок давала, гриби. Росіяни після доносу прийшли в мою хату, заселилися, автомат наставляли на зятя”.

Лідія повернулася додому в жовтні 2022 року після того, як російські війська відступили з Ізюма та його околиць. У будинку вибили 20 вікон і зруйнували дах. Щоб назбирати грошей на його відновлення, вона вирішила знову збирати гриби.

“Для мене ліс – це другий дім, я такі місця знала, де подосиновик росте… Що вони із лісом наробили… весь поритий, багато погорілих дерев, бліндажі…”

• «Заміновано все». Ідентифікація російських саперів-вбивць

І ще було багато мін-“пелюсток”. Так називають через зелений колір і форму міну ПФМ1, яку можна не помітити серед рослинності.

Лідія розповідає, що допомагала рятувальникам ДСНС знаходити ці міни. Але через кілька місяців після деокупації, збираючи лисички, наступила на якусь міну і два місяці провела в лікарні.

“Ніхто не давав мені шансу на життя. А я сказала, що виживу. Протез поставили. Я зараз тільки в думках згадую про гриби, дуже хочу піти позбирати, але не можу. Життя продовжується. Хожу, полю, в мене город 20 соток, клубніка вже спіє. За себе мені спокійно, дуже вболіваю за нашу Україну”.

Розмінування на десятки років

Подібні історії у деокупованих районах в Україні вже буденність.

За даними Центру протимінної діяльності, з початку повномасштабної війни і до 1 червня 2024 року сталося 664 інциденти з вибухонебезпечними предметами, під час яких постраждали цивільні. 297 з них загинули, 673 отримали поранення різного ступеня.

У минулому Україна вже була ареною кривавих битв Першої та Другої світових війн. Залишені в землі снаряди і міни можуть вбивати і через сто років після закінчення конфлікту. Про це показово свідчить трагедія в Карпатах у вересні 2021 року, коли кілька туристів розвели в горах багаття і загинули від вибуху боєприпасів.

З початком повномасштабної війни Росії проти України понад 150 тисяч кв. кілометрів української території – чверть території України – стали потенційно забрудненими мінами та боєприпасами.

• Скільки сантиметрів землі на день опрацьовує сапер, як виявляють рашистські міни та як фермери регулярно наражають себе на небезпеку

“Найбільше я зустрічав протитанкові міни, серія ТМ-62М, ТМ-62П3, протипіхотну міну натискної дії ПМН2 – це основні. Іноді, протипіхотну вистрибуючу міну ОЗМ72 – там 2400 елементів ураження всередині – небезпечна тим, що якщо щось піде не так, втекти вже не вдасться. Її називають міна-“відьма” або міна-“жаба”, бо коли вона спрацьовує, чути специфічний звук. ПМН2 ще дуже багато, можна якусь одразу і не помітити”, – розповідає головний сержант 783-ї бригади охорони Державної спеціальної служби транспорту Костянтин Шатило, який інструктує батальйон розмінування.

І ще знаходять чимало снарядів, мінометних мін, суббоєприпасів 3Б30, міни-пастки і багато іншого.

В Україні у 2023 році розмінували 3300 кв.км. У першому кварталі 2024 року вдалося обстежити і розмінувати 1080 кв. км, повідомило мінекономіки.

Прогнози, скільки знадобиться часу для розмінування, дуже різні. Більш як 10 років – заявив торік міністр внутрішніх справ Ігор Клименко. Тодішній міністр оборони Олексій Резніков казав про приблизно 30 років.

Це може поставити Україну в один ряд з країнами, де через десятиріччя після війн на мінах досі гинуть люди.

У Камбоджі, де з 1967 по 1998 роки відбулося кілька громадянських війн з залученням іноземних держав, у грунті досі лишається від 4 до 6 млн мін. З 1979 по 2023 роки вибухи мін та нерозірваних боєприпасів забрали життя майже 20 тисяч людей, ще понад 45 були поранені чи зазнали ампутацій.

У 2023 році, за даними Cambodian Mine Action and Victim Assistance Authority (CMAA), у Камбоджі від вибухів мін загинули 4 людини, 10 зазнали ампутацій. Понад мільйон людей продовжує жити в зонах, де є мінна небезпека.

У Боснії розмінування досі продовжується після громадянської війни 1992-1995 року. Тоді було заміновано 8% території, зараз лишається 2%. Під час лісових пожеж вогнеборці не можуть гасити на нерозмінованих територіях.

За 29 повоєнних років від вибухів мін тут загинули понад 600 людей, переважно малозабезпечені боснійці, які йдуть збирати дрова чи фрукти у лісі.

У Колумбії, де бойові дії тривали з 1964 року і переважно завершилися після підписання мирної угоди з угрупованням Фарк у 2016 році, щороку від мін гинуть десятки людей. За 30 років жертвами вибухів мін стали понад 12 000 людей. Торік загинули 85, з яких понад половина цивільні, повідомляє ООН.

Денис Головецький – голова операційного департаменту Halo Trust в Україні, одного з операторів протимінної діяльності, – відзначає, що в Україні ситуація ще складніша, бо війна все ще триває, а боєприпаси і міни, які лишаються на полях, функціонують майже на 100%.

“Наша організація довго працює в Афганістані, і там є тенденція, що деякі боєприпаси не функціонують, розтяжки перегнили. В Україні все працює. В деяких країнах були мінні поля з встановленими формулярами, які можна легко розмінувати. Там чітко зрозуміло, що є один тип загрози, тут цього немає”, – розповідає він.

• Замінована Україна. Коли все розмінують, скільки це коштує та хто такі “чорні сапери”

Чому цивільним нелегко пояснювати мінну небезпеку

Найбільше від мін страждають працівники сільського господарства, діти та люди похилого віку. Трагедії трапляються в тому числі, коли люди самі намагаються розмінувати землю, не маючи жодної підготовки.

Сапери ДСНС Артем Ющенко і Олександр Борисенко зараз беруть участь у навчальних поїздках по країні, де навчають школярів.

“Проводимо роз’яснювальну роботу на класах мінної безпеки. Показуємо, як можуть виглядати вибухонебезпечні предмети, пояснюємо правила поводження, що якщо знайшли боєприпас – не підходити, не чіпати, подзвонити 101 або 102, відходити по своїх слідах, лишити маркування”, – пояснює Олександр.

Обидва сапери поранилися під час розмінування у Харківській області через кілька місяців після того, як звідти вигнали російських військових.

“Підірвався в селі біля Балаклії. Там бабусі і дідусі ходять і вони бояться, а ще ж треба картоплю садити, тож ми вирішили допомогти з розмінуванням. Там було багато мін-“пелюсток”. Ми коли зібрали ці міни в кучу, штук 25, і робили закладку, в одній спрацював самоліквідатор і вибухнула вся ця куча”, – розповідає Артем Ющенко.

“Були в мене уламки і в очах, і в обличчі, в нозі уламки від лопати лишилися, з якою я йшов – її розірвало. У вухах перетинки повилітали, протез потім у ліве вухо поставив”.

Олександр підірвався на “пелюстці” під час обстеження школи, де була розбита техніка.

“Електрики попросили перевірити село, щоб вони знову пустили електроенергію. По всьому селу були розкидані міни. “Пелюстки” дуже небезпечні міни, на них трохи нажати і може вибухнути. Навіть на сонці можуть нагрітися і вибухнути”, – розповідає сапер.

“Перевіряв прибором, фонило всюди – через розбиту техніку. Міна була присипана землею, і я наступив на неї”.

Олександр втратив стопу, пройшов протезування у США.

“На класах мінної безпеки, якщо присутні діти постарше, то я можу показати протез, щоб вони зрозуміли, чим може закінчитися недотримання правил. Це потрібно, щоб вберегти дітей від того, щоб з ними цього не трапилося. Розповідаю і про наших колег, які загинули і за яких умов загинули”, – розповідає він.

Артем Ющенко каже, що до деяких людей достукатися відверто тяжко.

“На днях був випадок, коли бабуся йшла вулицею і збирала наші маркувальні кілки, бо їй треба помідори підв’язати. Ми людям кажемо: не беріть, не чіпайте. Потім інша людина поїде, побачить, що кілків немає, подумає, що сапери відпрацювали і чисто, може підірватися”, – розповідає Артем.

Він згадує недавню поїздку в місто Любеч на кордоні з Білоруссю в Чернігівській області:

“Розповідали місцевим, що і з цього боку заміновано, і з іншого, а вони кажуть, що як на річку ходили, так і будуть ходити, і по гриби. Все залежить від самих людей”.

• Мінний терор російських загарбників

Хто проводить розмінування

Розрізняють військове і оперативне розмінування після бойових дій і гуманітарне розмінування – сільськогосподарських земель, лісів і т.і. поза зоною бойових дій, щонайменше за 20 км від лінії фронту, щоб відновити там господарську діяльність.

Протимінну роботу в Україні координує Національний орган з питань протимінної діяльності, який очолює міністр оборони. Розміновують як державні структури (ДСНС, Державна спеціальна служба транспорту, сапери Національної поліції і Національної гвардії), так і недержавні.

Один з пріоритетів зараз – нетехнічне обстеження територій, які потенційно заміновані, повідомив BBC Україна начальник головного штабу ДССТ генерал-майор Сергій Затолокін. Для цього використовують безпілотники з різноманітними датчиками, данські дрони з магнітометрами, які дозволяють обстежувати акваторії.

Операторів протимінної діяльності в Україні акредитує Центр протимінної діяльності при Міністерстві оборони.

Станом на березень 2024 року сертифіковані 33 оператори протимінної діяльності, 50 – у черзі.

30 травня стартувала державна програма компенсацій за розмінування для аграріїв.

Держава компенсуватиме фермерам 80% витрат вартості розмінування земель, а також виплатить компенсації тим, хто вже очистив свої ділянки і почав на них працювати. Сподіваються, що це пришвидшить розмінування.

Наприклад, компанія “Нібулон” повідомила у травні 2024 року, що її демінери отримали сертифікат з машинного розмінування від Центру протимінної діяльності, і таким чином компанія стала першою агрокомпанією в Україні, яка має всі 5 сертифікатів з розмінування. Тепер вона може використовувати машини з розмінування, зокрема GCS-200, і повертати в користування тисячі квадратних метрів землі щодня.

Один з найбільших некомерційних операторів протимінної діяльності – Halo Trust. В Україні ця організація працює у шести областях, має приблизно 1200 співробітників, які працюють у 139 командах.

“Ми починаємо з технічного обстеження, спілкуємося з місцевими, виявляємо територію, яка далі підлягає розмінуванню. Потім визначаємо, яким буде розмінування, ручним чи механічним, залежно від типу загроз. І далі центр протимінної діяльності робить контроль якості і висновок, що ця територія розмінована, передається для користування”, – розповідає голова операційного департаменту HALO Trust в Україні Денис Головецький.

• Путін веде війну проти українських чорноземів і сільського господарства

Людей недостатньо, техніки теж

Що заважає Україні швидко розміновувати території?

“Головним питанням є нестача сучасного обладнання: машин механізованого розмінування, спеціалізованого транспорту для перевезення вибухонебезпечних предметів, обладнання індивідуального захисту”, – каже начальник головного штабу – перший заступник голови адміністрації ДССТ генерал-майор Сергій Затолокін.

Допомогу технікою надають партнери з США, Канади, Великої Британії, Литви, Нідерландів, Швеції.

Головний сержант батальйону інженерної підтримки ДССТ Костянтин Шатило, який також інструктує батальйон розмінування, каже, що не вистачає пікапів.

“Бо якщо дощова погода, поле перетворюється в болото, спробуйте попрацювати”.

Водночас і на рівні уряду, і на рівні недержавних операторів розмінування вже не перший місяць кажуть про нестачу кадрів.

У січні 2024 року в інтерв’ю Укрінформ заступник міністра економіки Ігор Безкаравайний заявив, що 3,5 тисячі саперів, які наявні в Україні, зовсім недостатньо.

“Мені здається, що якщо ми навіть з усього світу зберемо всіх саперів або навчених людей, які можуть розмінувати, і привеземо в Україну, це все одно буде недостатньо”, – відзначив він.

У The HALO Trust звертають увагу на ще одну проблему – необхідність забронювати всіх підготовлених демінерів-чоловіків.

“Кожен оператор протимінної діяльності зараз може забронювати 50% співробітників. Ми вкладаємо великі кошти в навчання і тренування складу, а потім людей призивають, і не обов’язково вони там саперами будуть. Ми хочемо 100% броні”, – каже Денис Головецький.

Хоча, щоб зрозуміти, скільки людей потрібно для розмінування, спочатку треба визначити, які ділянки з 150 тисяч кв км потенційно забрудненої території потребують розмінування.

“Ми впроваджуємо використання дронів. Це значно пришвидшує процес, ми з високою долею вірогідності можемо перед тим, як заходити на ділянку, побачити на поверхні боєприпаси, це робить процес розмінування більш ефективним, швидким і безпечним для людини”, – пояснює він.

• Кілька днів з життя саперів ДСНС: Протитанкові міни, “пелюстки”, нерозірвані снаряди та людська дурість

Як навчання долає страх

Підготовка демінерів з кожним роком покращується.

Сапер ДСНС Олександр Борисенко був безпосереднім свідком того, як відбувалися зміни. За його словами, у 2014 році, коли почалися бої на Донбасі, співробітники ДСНС мали переважно досвід роботи з боєприпасами, які лишилися з Другої світової. І тут з’явилися нові виклики.

“Перша моя ротація була в Сєвєродонецьку та Лисичанську у 2014 році. Ми знаходили міну, сиділи в інтернеті, дивилися, як з ними працювати. Були саморобні вибухові пристрої з пластикових труб, набитих вибуховою речовиною. Ми не знали як з цим працювати, але поступово цей досвід нароблявся”, – згадує він.

Доводилося вчитися на помилках.

“Хтось отримав поранення очей – почали закуповувати тактичні окуляри, при підриві осколки в шию полетіли – почали видавати бронежилет з кевларовим ошийником. Зараз сапери екіпіровані добре. І бронежилети, і костюми з охолодженням є, і налокітники, але ноги не захищені”, – розповідає Олександр Борисенко.

Власне для захисту ніг вже є винаходи, наприклад, протимінні черевики (spider boots, “павуки”), але думки щодо їхньої ефективності можна почути різні.

“Мені в “павуках” ходити не сподобалося. Ходиш як на ковзанах, а якщо мені треба нахилитися переперевірити щось – це дуже складно. Я себе безпечніше відчуваю, коли в мене їх немає, просто працюю повільно і переперевіряю все”, – каже головний сержант ДССТ Костянтин Шатило.

Один з закордонних центрів, де навчають українських демінерів – MAT Kosovo у Косові. За словами керуючого директора компанії Praedium Consulting Malta Бена Ремфрі, яка тренує в цьому центрі українців, наявність передових технологій не замінить добре підготовлених демінерів.

“У вас можуть бути безпілотники. Вони можуть мати теплові камери. Ви можете мати дистанційні засоби, щоб зайти та вирубати рослинність, утилізувати велику кількість боєприпасів. Та добре навчена людина, яка має гарний набір інструментів, зрештою зробить безпечним кожен предмет або утилізує. І це ніколи не зміниться”.

З листопада 2021 року в MAT Kosovo підготували понад 300 українських демінерів на початковому або середньому рівні. Тут навчалися демінери ДССТ, ДСНС, поліції, Нацгвардії та низки неурядових організацій.

Навчання відбувається за міжнародними стандартами протимінної діяльності.

Це стандарт підготовки та компетентності, який вироблявся протягом багатьох років. Він охоплює кожен аспект розмінування та знешкодження бомб”, – каже Ремфрі.

Деякі з українських демінерів повертаються на вищі рівні навчання.

“Україна унікальна не тільки в тому, наскільки забруднена мінами, але й принципово тим, що міжнародна спільнота та самі українці взяли на себе ініціативу розпочати навчання людей і почати звільняти землю від мін і боєприпасів під час війни”, – відзначає Ремфрі.

Дедалі більше демінерів-початківців проходять підготовку за кордоном.

• Про участь поліцейських у наступальних операціях та про про міни-пастки які позалишали окупанти

Демінер Центру розмінування ДССТ Радміла Воловецька після навчання в українських інструкторів проходила навчання за програмою Швейцарського фонду з протимінної діяльності та Женевського центру гуманітарного розмінування, а зараз вчиться за кордоном.

“Мене постійно займає думка, що навіть після нашої перемоги міни та невибухнувші боєприпаси будуть продовжувати вбивати, забирати можливість вільного та безпечного пересування. Ще довго будуть страждати люди, тварини”, – пояснює вона свою мотивацію долучитися до розмінування.

Чи може стати на заваді залученню нових людей страх поранень?

“Якщо всі процедури виконуються, то ця робота містить не більше небезпеки, ніж робота столяром. Це важка робота, але вона не є дуже небезпечною. У розмінуванні більший ризик потрапити у ДТП дорогою на роботу, ніж отримати поранення під час розмінування”, – переконує Денис Головецький з The HALO Trust.

Демінерка ДССТ Радміла Воловецька каже, що ключове в її професії – бути обережними і не додумувати.

“Не знаєш, що перед тобою? – Не чіпай! Не впевнений у правильності чи доцільності дій? – Не роби! Не скажу, що мені довелося бороти страх, бо його не було, але я бачила, як у інших він проходив з розумінням того, що саме для тебе небезпечне та як себе вберегти”, – каже вона.