Основні виклики та ризики для України на кінець осені 2018 року

Бойові стрільби зенітних ракетних підрозділів Повітряних Сил та Сухопутних військ ЗС України

До літопису російсько-української війни 25 листопада 2018 року увійде як день, коли протистояння на Азові перейшло в гарячу фазу. Новому етапу протистояння передувала тривала гра нервів.

У березні Кремль використав ситуацію навколо затримання українськими прикордонниками кримського риболовецького судна «Норд» як привід для посилення військової присутності в акваторії Азовського моря. Станом на кінець жовтня Росія зосередила в цьому невеликому водному просторі, що знаходиться осторонь «автобанів» світової політики, угруповання у більш ніж 120 військових кораблів і катерів. Паралельно РФ розпочала часткову економічну блокаду українських приазовських портів у формі постійних перевірок судів, які перетинали Керч-Єнікальський канал.

Кремль відчуває цілковиту вседозволеність через обмежений потенціал Військово-морських сил України (ВМСУ) на Азові. Росія розглядає ВМСУ як слабку ланку українського війська. Для російського командування вітчизняний військовий флот на Азові завжди був камінцем в чоботі, що здатен спричинити лише незначний дискомфорт.

180925 korez

Тому рішення Ради нацбезпеки і оборони (РНБО) України від 6 вересня 2018 року про створення в Азовському морі окремого корабельно-катерного угрупування, оснащеного ракетною та артилерійською зброєю спричинило роздратування в Кремлі. Наприкінці вересня РФ нервово відреагувала на проходження двох українських кораблів (пошуково-рятувального судна «Донбас» та буксиру «Корець») через Керченську протоку.

За деякими повідомленнями, росіяни вдавалися до небезпечних маневрувань. Командир походу, капітан 1-го рангу Дмитро   Коваленко, згодом запевняв, що українські моряки готувалися до конфлікту з російськими прикордонниками. Тоді минулося без ексцесів.

Захоплені Росією кораблі (рейдовий буксир «Яни Капу» і катери «Бердянськ» та «Нікополь») йшли до Азовського моря за тим самим курсом, що й «Донбас» та «Корець». Що ж змінилося за два місяці? Чому РФ вдалася до неприхованої агресії, грубо порушивши при цьому норми Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки та Конвенції ООН з морського права?

5bfbab9acddf9.jpeg

Фото: kerch.com.ru/Украинский буксир «Яны Капу» А947

Хронологія розвитку конфлікту свідчить, що довгий час російська сторона вагалася як реагувати на присутність кораблів ВМСУ в Керченській протоці. Ймовірно, затримка пов’язана з тим, що рішення приймалося верхівкою російської влади. До речі, на оприлюдненому аудіозаписі переговорів між російськими прикордонниками та їх командуванням під час атаки на українські кораблі поблизу Керченської протоки, мова йде про те, що ситуацію контролює саме Путін.

Зовнішня політика РФ, особливо після 2014 року, виказує патологічне невміння Кремля планувати свої дії стратегічно та прораховувати наслідки своїх рішень на декілька кроків вперед. Публічні заяви російського самодержця свідчать про втрату останніх крихт раціонального мислення. Менше з тим, фахівці ЦДАКР пропонують поглянути на ключові фактори Азово-керченської кризи.

Зовнішньополітичний контекст російської агресії в районі Азовського моря та Керченської протоки:

— Через атаку на ВМСУ, Кремль надіслав недвозначний сигнал Заходу – реінтеграція Криму супроводжуватиметься повномасштабним збройним конфліктом. Для європейських столиць такий сценарій табуйований. Відтак Кремль розраховує, що шантаж великою війною змусить європейців тиснути на Київ у питаннях стратегії відновлення українського суверенітету в ОРДЛО та Криму. В той же час, у такий спосіб Москва намагається відволікти увагу міжнародної спільноти від порушень Мінських угод (зокрема проведення так званих виборів голів псевдореспублік «ЛДНР»).

— Розгорнувши пряму агресію на морі, Путін зондує реакцію НАТО. Альянс отримав чергове нагадування — в разі вступу України до лав організації, НАТО отримає «бонус» у вигляді гарячого конфлікту з РФ. Цілком можливо, такою була реакція Москви на заяви, що пролунали напередодні в рамках Парламентської асамблеї (ПА) НАТО. Так у спеціальному звіті «Протидія російським гібридним загрозам: оновлення» зазначено, що ПА НАТО виступає за надання Україні чіткої перспективи членства у Альянсі. («Грузії, Україні та Молдові, а також країнам Західних Балкан слід дати чітку перспективу членства як у НАТО, так і в ЄС. Їх прийняття має ґрунтуватися виключно на втіленні критеріїв членства»). У документі також міститься заклик до вирішення проблем «сірих зон» у Східній Європі. «Залишаючи країни Східної Європи у невизначеності, ми будемо заохочувати подальшу російську агресію та напруженість у відносинах із Заходом», — дає висновок автор звіту, депутат Верхньої Палати парламенту Великої Британії Лорд Джоплінг.

— Керченська криза – перший тест нового енергопроекту Москви «Турецький потік», який експортує блакитне паливо в обмін на геополітичну лояльність. Будапешт та Софія, які претендують на спорудження «продовження» російського газопроводу через їхню територію дотримуються доволі нейтральної позиції. МЗС Угорщини вперто уникає згадок про дії Росії, як агресію, а прем’єр-міністр Болгарії Бойко Борисов закликав Україну і Росію до діалогу та стриманості. Особлива увага Москви в цьому контексті прикута до поведінки Анкари. Напередодні, 19 листопада президенти Туреччини та Росії запустили першу нитку газопроводу «Турецький потік». Турецький лідер Реджеп Таїп Ердоган уже запропонував свої послуги посередника. Він переговорив з президентами України, США та Росії і пообіцяв підняти тему Азово-керченської кризи на саміті G-20.

Ватро зауважити, що в ході листопадового візиту до Туреччини, український президент запевняв: «Важливими для нас є запевнення Туреччини, що вона не залишиться осторонь питань повзучої агресії в Азовському морі». Тепер українська сторона вустами командувача ВМС ЗС України Ігоря Воронченка висловила прохання до Анкари закрити протоку Босфор для російського флоту. В ЦДАКР вважають, що Туреччина не піде на такий крок.

По-перше з точки зору міжнародного права, Росія та Україна (як, власне, і сама Туреччина) не знаходяться в стані війни, тож апеляція до норм Конвенції Монтре 1936 року, яка встановлює суверенітет Туреччини   над протоками Босфор і Дарданелли, не має під собою твердого ґрунту.

По-друге, слід враховувати союзницькі відносини Анкари та Москви в сирійській проблематиці – сьогодні Ердоган не наважиться жертвувати на угоду Україні безпекою власної країни. Більше того, руки турецького керівництва Росія міцно зв’язала проектом атомної   електростанції «Аккую» і газопроводами «Турецький потік» та «Блакитний потік».

Контекст російсько-українських відносин:

— Керченська криза створила можливість для відпрацювання сценарію тотальної блокади українських портів на Азові. Так, станом на вечір 28 листопада Маріуполь та Бердянськ були фактично заблоковані Російською Федерацією для заходу та виходу суден.

— Інша мета — спровокувати Україну на односторонній вихід з Договору між Україною та Російською Федерацією про співробітництво у використанні Азовського моря і Керченської протоки. З часу загострення ситуації навколо Азову в Україні часто лунають заклики розірвати дану угоду в односторонньому порядку. Однак листопадове загострення демонструє передчасність такого кроку, адже саме цей документ значною мірою обґрунтовує позицію Києва в конфлікті.

— Через ескалацію конфлікту навколо Керченської протоки Росія перешкоджає створенню бази ВМСУ на Азові (в м. Бердянськ).   Тим самим Кремль виказав свої амбіції контролювати Азовське море від берега до берега (саме так Москва інтерпретує зафіксований в міждержавних угодах статус Азову як внутрішнього моря Росії та України).

— В діях Москви зчитується помста за дотримання Києвом шляху на зближення з НАТО. Масла в вогонь підлила Верховна Рада – напередодні відбулось позитивне голосування (конституційною більшістю) щодо закріплення в Конституції України євроінтеграційного курсу.

Заручники. Переговори в рамках процесу звільнення українських громадян, які досі утримуються в застінках ЛДНР, поставлені на паузу як мінімум до президентських виборів. Тепер Путін захопив 24 заручники, і розіграє цю карту по-повній. В Білокам’яній обрали тактику приниження українських військовиків, що, за задумом, має надломити моральний стан українського війська та суспільства. Показово, що захоплені екіпажі Росія оголосила злочинцями і влаштувала показове судилище.

На українських військовослужбовців чиниться моральний, а можливо й фізичний тиск. З них вибиватимуть сфабриковані «свідчення» про злочинні накази українського командування. Власне, відповідний вектор висвітлення подій в роспропаганди уже розгорнуто – залишається лише підживлювати його новими файками. До переговорного процесу щодо звільнення моряків-бранців Кремль намагатиметься залучити своїх агентів впливу в Україні. За розрахунком Москви, участь проросійської «опозиції» в цій режисованій виставі принесе їй дивіденди напередодні виборів. Втім досвід обміну кремлівських бранців свідчить, що витягнути наших моряків з російських казематів буде вкрай непросто.

Як Росія довела Україну до воєнного стану

«Україна знаходиться під загрозою повномасштабної війни з Російською Федерацією», — такими словами мотивував рішення РНБОУ про введення воєнного стану в 10 областях президент Петро Порошенко.   Ввечері 26 листопада Верховна Рада «з боями» ухвалила відповідний законопроект.

Останніми днями в ЗМІ циркулює дискусія, лейтмотивом якої є питання – чому аналогічний режим ввели в 2014-15 роках, коли масштаб російської агресії був значно більший, ніж сьогодні. Секретар РНБО Олександр Турчинов пояснює унікальність ситуації так: «Вперше вони (росіяни -ЦДАКР) неприховано атакували озброєні сили України.

Раніше це робилося приховано, раніше вони використовували своїх військових без розпізнавальних знаків». Він додав, що окрім «небезпечної обстановки і провокацій в Чорному та Азовському морях», Київ спостерігає активну підготовку військових підрозділів Російської Федерації, яка відбувається поблизу південних, східних і північних кордонів України.

181128 voennoePologenie 1

Атака РФ на українські кораблі є прямим виявом збройної агресії, тож введення воєнного стану на частині території країни вбачається раціональним кроком влади. В перу чергу, це дозволить посилити систему цивільної безпеки. Окрім того, відпрацювання механізму реагування у випадку наступу РФ – важливий елемент посилення стійкості держави та суспільства. В цілому, воєнний стан не допоможе краще підготуватись до війни з Росією, але, безсумнівно, приверне увагу міжнародної спільноти до України.

Коаліція «занепокоєних»

Реакція Західної Європи виявилась досить стриманою. Так, Генеральний секретар ОБСЄ Томас Гремінгер заговорив про деескалацію з обох сторін: «Я закликаю Україну та Російську Федерацію демонструвати стриманість, відмовитися від будь-яких подальших провокацій та негайно розпочати діалог з метою зниження ризику подальшого напруження в регіоні».

Речниця Європейської зовнішньополітичної служби Майя Коціянчич зазначила наступне: «Ми очікуємо, що Росія відновить свободу руху в Керченській протоці і закликаємо всіх дотримуватися максимальної стриманості для негайного зняття напруженості». При цьому західноєвропейські дипломати відмовчуються щодо ініціативи запровадження Євросоюзом нових санкцій у зв’язку з діями Росії на Азові.

Глава МЗС Франції Жан-Ів Ле Дріан закликав обидві сторони «виявляти стриманість». Очільник дипломатії Німеччини Хайко Маас заявив, що Берлін готовий стати посередником між Москвою і Києвом, щоб «цей конфлікт не перетворився на серйозну кризу». Посередництво ФРН виглядатиме дивно на фоні продовження будівництва «Північного потоку-2».

Очевидно, що московський газ паморочить голови в Берліні. Але, ця геополітична млосність може дорого коштувати не тільки Україні. В той же час, непослідовною виглядає вимога Києва щодо збереження об’ємів транзиту блакитного питлива з РФ в умовах відкритої агресії Кремля. Відтак Україні варто піднімати питання про квотування імпорту російського газу в Європу.

181127 Martial Law 2

Повертаючись до огляду міжнародної реакції на Азово-керченську кризу, доцільно виокремити позицію НАТО.   «НАТО повністю підтримує суверенітет і територіальну цілісність України, включно з її правами на мореплавство у територіальних водах. Ми закликаємо Росію забезпечити безперешкодний доступ до українських портів в Азовському морі відповідно до міжнародного права» — йшлося в заяві, оприлюдненій речницею Північноатлантичного альянсу Оаною Лунджеску.

Втім, за оцінкою ЦДАКР, наразі відповідь Північноатлантичного альянсу є досить млявою. Відкрита російська агресія проти європейської країни ставить перед НАТО цілком конкретні запитання: чи готовий Альянс толерувати агресію Росії в Європі? Чи готова НАТО діяти як воєнно-політична структура, а не «клуб по інтересам»?

Чи готова НАТО заявити про повагу до існуючого міжнародного права як до вищої цінності, яка утримує сучасний світовий порядок від сповзання в провалля правового хаосу та вирішення питань виключно з позиції сили ? Якщо НАТО проковтне російську агресію в Керченській протоці, питання про ефективність цієї структури перетвориться з риторичного на практичний. Більше того, недооцінка загрози РФ цього разу стане фактичним запрошенням до ще більш грубих і цинічних порушень суверенітету України в недалекому майбутньому.

Між іншим, дана ситуація нагадує реакцію Альянсу на провокацію РФ навколо остова Тузла восени 2003 року. Попри те, що тогочасне керівництво України спрямувало зовнішньополітичний вектор в сторону євроатлантичної інтеграції,   НАТО залишилось осторонь першого наступу путінської Росії в чорноморському регіоні. В Брюсселі «стояння на Тузлі» розглядали через призму україно-російських відносин, відповідною була і реакція – мовляв «домовляйтесь самі». Кучма і Путін порозумілись. Одним з результатом тих подій стало укладання правового режиму Азовського моря, який значною мірою розв’язує руки країні-агресору.

Однак в російсько-українських відносинах сьогодні вирують інші стихії. В критичний момент президент Порошенко навіть не зміг зв’язатися з Путіним – довелось терміново підключати до переговорів канцлера ФРН Ангелу Меркель (на піку загострення в 2003 російський президент також декілька днів уникав прямого зв’язку з Леонідом Кучмою).

181203 merkel

Відтак роль НАТО в питанні забезпечення безпеки регіону нині безпрецедентно висока. Вгамувати запал агресора може лише збільшення присутності кораблів Альянсу в акваторії Чорного моря. «Києву варто запропонувати постійне базування на ротаційній основі кораблів країн НАТО у воєнно-морських базах ВМС України» — вважає директор ЦДАКР Валентин Бадрак.

«Стосовно військового компоненту – Україні потрібна термінова допомога для нарощування бойового складу ВМС України» — додає експерт. Окрім того, через дипломатичні канали слід вимагати проведення Комісії Україна-НАТО на найвищому рівні – зокрема, закликати керівництво Альянсу зайняти більш проактивну роль в питанні розблокування важливих напрямів співпраці Києва та НАТО.

У якості асиметричних дій Україна може активно використовувати підрозділи спецпризначення. «Окрім підготовки до оборони морського узбережжя, забезпечення протидесантних операцій, виставлення мінних загороджень, посилення бойової охорони, мають розроблятися асиметричні протидії – як руйнація російської інфраструктури і озброєнь. Маю на увазі навіть такі речі, як руйнація Керченського мосту, підготовка до здійснення диверсій проти російських військових кораблів» — вважає директор ЦДАКР Валентин Бадрак.

Море чи суша: звідки чекати нового нападу?

В ЦДАКР вважають, що на морі можливості РФ доволі обмежені. На водному театрі бойових дій Росія не має змоги використовувати проксі-сили для прикриття власної експансії. Атака на ВМСУ автоматично зриває всі маски. Відтак в ЦДАКР схильні вважати, що найбільша загроза конвенційного характеру залишається саме на Донбасі – там, де Кремль може маскувати агресію під «громадянський конфлікт».

Тому доводиться констатувати – внаслідок останніх подій зростає ймовірність того, що РФ «підігріє» конфлікт на Донбасі,   щоб відволікти Захід від протистояння на Азові. Справність «перемикача» Росія перевірила одразу після захоплення наших кораблів. В російських ЗМІ та сегменті соцмереж була поширена дезінформація про масований обстріл українською армією жилих кварталів Донецька (до ситуації на Донбасі апелював і представник РФ на терміновому засіданні Радбезу ООН).

Цьому сприяє й пропагандистська накачка та низький поріг на застосування зброї, що культивується в середовищі російської воєнщини. (З яким осатанінням командир російського корабля «Дон» «давив» український буксир «Яни Капу», на відео, що розлетілося просторами інтернету!)

Центру досліджень армії, конверсії та роззброєння

Читайте также: