Авжеж, це стало темою для маніпуляцій російських пропагандистів. Проте Україна – не Росія, як колись зауважив другий президент Леонід Кучма. Ув’язнені, умовно-достроково звільнені за рішенням суду, не будуть сформовані в окрему «армію», а будуть розосереджені невеликими підрозділами у складі бойових бригад, що, варто сподіватися, дасть можливість і адаптувати цих новобранців, дбаючи про їхню рівність з іншими піхотинцями, і контролювати їх, аби навіть у мініатюрі не повторити досвід армії Пригожина, зазначає видання ГЛАВКОМ.
Проте навіть якщо всі засуджені, хто може скористатися правом умовно-дострокового звільнення, підпишуть контракт із ЗСУ (а таких у країні, за даними Міністерства юстиції, 20 тисяч), вони не перекриють і десятої частини мобілізаційних потреб армії. Станом на минулий тиждень лише трохи більше тисячі в’язнів скористалися нормою нового закону і долучилися до захисту країни.
Головорізи, сидіти!
Український підхід до мобілізації в’язнів принципово відрізняється від російського насамперед тим, що вдягнути військову форму може не кожен засуджений, а тільки той, хто відбуває покарання за нетяжкі злочини. Убивцям, ґвалтівникам, маніякам, педофілам шлях до лав ЗСУ закрито.
У російській армії ж радо вітають усіх учорашніх «зеків», і тяжкість статті Кримінального кодексу, за якою вони відбували покарання, не має значення. Багато кримінальників, приречених ще 10-20 років жити за ґратами, охоче скористалися шансом «спокутувати кров’ю вину». Інфопростір час від часу рясніє повідомленнями про помилуваного Путіним сатаніста-канібала чи про «героя СВО», який, приїхавши на побивку, зґвалтував та зарізав бабусю тощо.
Практику вербування на фронт головорізів та садистів запровадив у 2022 році Євген Пригожин, колишній кухар Путіна, олігарх та ватажок приватної військової компанії «Вагнер», добре обізнаний з законами тюремного буття, оскільки сам двічі «ходив на зону» і провів за ґратами сумарно 10 років. Після бунту Пригожина, а відтак його вбивства улітку 2023 року Міноборони РФ перехопило його «напрацювання», сформувавши із залишків «вагнерівців» та нових тюремників бригади під брендом «Шторм-Z». Такі, зокрема, були використані під час наступу на півночі Харківщини.
«У Росії це було не мобілізацією, а залученням в армію кримінальників з акцентом на засуджених за тяжкі злочини, що відбувалося всупереч чинному російському законодавству. У них на війну потрапляли жорстокі злочинці, які продовжували чинити злочини після повернення з фронту. У нас це заборонено законом», – наголошує в розмові з «Главкомом» політолог Володимир Фесенко.
Заступник командира 14-го окремого полку ЗСУ Євген Карась вважає, що українські в’язні значно менш криміналізовані, ніж російські, а отже, припускає, проблем після їхнього повернення до мирного життя буде менше.
Усі опитані «Главкомом» експерти підкреслюють: на тлі млявої мобілізації, спричиненої відсутністю дієвої мобілізаційної політики, залучення засуджених до оборони країни є правильним та раціональним кроком.
«На третьому році війни ми всі повинні зрозуміти: якщо це корисно у справі боротьби з ворогом – це потрібно робити. За попередніми розрахунками, на фронті може з’явитися 20-25 тисяч військових з середовища колишніх ув’язнених, і це доволі масивна цифра порівняно з темпами мобілізації людей на волі», – говорить Ігор Романенко, генерал-лейтенант у відставці, ексзаступник начальника Генштабу ЗСУ.
Експерти вважають, що парламент міг би й розширити норми законодавства, аби до лав захисників стала більша кількість засуджених. Зокрема, у законі вказано, що вдягнути піксель може в’язень, якому залишилося відбути не більше трьох років визначеного судом терміну покарання. Ветеран АТО і директор Національного антарктичного наукового центру Євген Дикий назвав цю умову «абсолютно нелогічною і необґрунтованою». Чому не може піти до війська, наприклад, засуджений за скоєння ДТП, якому до кінця тюремного строку залишилося три з половиною чи чотири роки?
«На мою думку, цей закон (закон про добровільну мобілізацію ув’язнених) занадто звужує кількість людей з колоній, які можуть бути мобілізовані. Я розумію, чому зброю не дають ґвалтівникам чи серійним убивцям, але чому не можуть воювати засуджені за корупційні злочини?» – риторично запитує Дикий.
Врешті-решт, нагадує експерт, ув’язнені є такими ж громадянами України, як і ми, тож, цілком ймовірно, що багато хто з них щиро хоче захищати Батьківщину зі зброєю в руках. «Вони можуть не любити закон, але це не означає, що вони не люблять свою Батьківщину», – зауважує Євген Дикий.
Закон у дії. На які особливості звертають увагу військові
У будь-якому разі мобілізація ув’язнених набирає темпів. Останніми тижнями суди масово задовольняють клопотання колоній про умовно-дострокове звільнення засуджених для проходження військової служби. Станом на 27 травня із тюрем вийшло 1090 осіб, і рекрутингові служби бойових бригад ЗСУ вже почали шукати бійців серед учорашніх в’язнів.
Для тих, хто надумає скористатися мобілізацією, як примарним вікном можливостей для втечі, є окрема норма закону – за ухилення від служби після умовно-дострокового звільнення загрожує від 5 до 10 років в’язниці.
Закон обумовлює, що добровольці із місць позбавлення волі не мають бути прикомандировані по одному в різні взводи чи роти, а повинні служити разом у, назвімо це так, спеціальних підрозділах. Оскільки добровольців, які донедавна носили в’язничну робу, розбирають бригади, можна припустити, що наразі з них будуть сформовані взводи чи роти, але аж ніяк не батальйони чи тим більше бригади, як в армії РФ. Принаймні поки що.
Перед тим, як відправитися на передову, новобранці ще півтора місяця пройдуть вишкіл у навчальних центрах.
Євген Карась у розмові з «Главкомом» переконує, що має бути певна сегрегація підрозділів ексзасуджених і командувати ними мають не вихідці з їхнього середовища, а лише офіцери ЗСУ.
З думкою про сегрегацію специфічних новобранців не погоджується командир Російського добровольчого корпусу Денис Нікітін (відомий як White Rex). Він вважає, що не варто створювати окремі підрозділи з учорашніх ув’язнених, бо це продемонструє недовіру і ще більше віддалить їх від військового колективу.
«Безумовно, цим хлопцям ще треба себе проявити, але не варто їх зразу виділяти в окремі підрозділи – це все має характер продовження російської кастової тюремної системи, а це треба ламати», – ділиться думками з «Главкомом» Денис Нікітін.
Командир РДК має досвід роботи з військовими, які потрапили до війська з колоній. Щоправда, не з українських, а з російських. Йдеться про в’язнів, які були мобілізовані у РФ і, потрапивши у полон, заявили про бажання перейти на український бік.
«Я звертаю увагу на багато факторів: біографія, вік, статті (за якими засуджений – «Главком»), обставини потрапляння у полон, мотивація йти до РДК, морально-психологічний стан, стан здоров’я, наявність чи відсутність залежностей; ми обов’язково тестуємо на ВІЛ, гепатит та туберкульоз», – розповідає офіцер і додає, що після співбесіди ці люди обов’язково проходять поліграф.
Нікітін каже, що як командир він цілком задоволений тим, як себе показують в бою колишні ув’язнені, і додає, що деякі з них навіть отримали нагороди від Міністерства оборони України за хоробрість і героїзм.
«Бандитський кураж» – не зайвий у бою
Те, що колишні засуджені можуть бути дуже ефективними воїнами, знають люди, які билися з росіянами за часів АТО.
Десять років тому Євген Дикий прямо з Майдану пішов добровольцем на Схід, командував ротою у добровольчому батальйоні «Айдар», де воювали, зокрема, і колишні засуджені.
«У часи формування «Айдару» (влітку 2014 року – «Главком») у добробатах ніхто не питав довідок про судимість. Приїхав, взяв до рук зброю і пішов вбивати окупантів, – пригадує ветеран АТО. – Лише пізніше виявилося, що у когось із наших непогашена судимість або кілька «ходок» за плечима. І всі вони залишилися воювати неофіційно, знаючи, що не матимуть жодних пільг, а їхні родини у разі їхньої загибелі не отримають компенсації».
«У деяких операціях засуджені так себе проявляли, що не кожний з нас на таке б наважився. Це те, що називається «бандитський кураж», і на війні він дуже не зайвий», – ділиться Дикий.
Про те, що під час АТО ефективно воювали колишні в’язні-добровольці у розмові з «Главкомом» нагадує й Олена Нагорна, офіцер-психолог, яка пішла на службу у 2016 році.
«Не скажу, що саме ця обставина в біографії (судимість та досвід в’язниці – «Главком») ставала ключовою для вибудовування комунікацій всередині підрозділів, – говорить Нагорна. – Армія – це зріз суспільства з усіма його верствами та групами. То чому тут не можуть бути колишні ув’язнені? Війна створює умови, де проявляються найяскравіші риси людини. І є не поодинокі випадки, коли колишні в’язні демонструють високі професійні та лідерські якості. Особливо зараз, коли основна мотивація військовослужбовців – не професійна служба, а захист країни та безпосередньо своєї родини».
«Якщо людина десь у житті схибила чи свідомо опинилася поза законом – це не означає, що людина не патріот своєї країни», – підкреслює Євген Дикий.
Автор: Дмитро Шутаєв
Джерело: «Главкома»
