Суд виправдав поліцейського, якого обвинувачували у побитті до смерті чоловіка на очах у дружини

У серпні 2020 року прокуратура у Хмельницькій області обвинуватила оперуповноваженого поліції Валерія Степанюка з міста Шепетівка у перевищенні повноважень, що супроводжувалося насильством. Двома роками раніше цей поліцейський разом із двома напарниками приїхав до села Велика Рішнівка та, за версією слідства, жорстоко побив 55-річного місцевого мешканця, якого родичка звинуватила у крадіжці бензопили. Наступного дня він помер.

Суд у Шепетівці слухав цю справу майже три роки і зрештою виніс поліцейському виправдувальний вирок. Видання «Ґрати» розповідає, як відбувалося слідство, і чому суддя ухвалила таке рішення.

Потерпіла

55-річний мешканець села Велика Рішнівка Володимир Михальчук 10 січня 2018 року разом із дружиною Ніною сидів у своїй літній кухні. Було близько 11-ї години. Володимир складав у мішки буряк, а дружина спілкувалася з сусідкою, яка зайшла в гості.

Раптом двері відчинилися, і Михальчуки побачили двох людей у поліцейській формі і одного — у цивільній.

«[Один із поліцейських запитав]: «Ти хазяїн?!» А Володя дивиться на міліцейську форму і каже: «Я». [Поліцейський уточнив]: «Михальчук?». Він каже: «Михальчук», — розповідає про події того дня 66-річна Ніна Зотівна.

Поліцейські приїхали до Великої Рішнівки за заявою її старшої сестри Надії, з якою Ніна була у сварці через спадок. Надія поскаржилася, що Михальчуки не віддають їй електропилу покійного брата, яку той їй заповів. Ніна стверджує, що це — неправда. За її версією, брат сам за життя віддав пилу її чоловікові, щоби той її відремонтував.

За заявою Надії у Велику Рішнівку із Шепетівського райвідділу приїхали троє поліцейських — оперативник Валерій Степанюк, слідчий Сергій Панасюк і криміналіст Сергій Жовнер. За словами Ніни Зотівни, двері до їхньої літньої кухні відкрив Степанюк — найвищий із групи.

«[Він спитав]: «Де пилка?» А чоловік каже: «У хліві». І той йому: «Іди покажи», — продовжує розповідати Ніна Зотівна. — Чоловік пішов у цей хлів. А хлів — це навіть не хлів, а прибудова. Там з одного боку кури, а з іншого всякий хлам. Все, що було, скидали туди».

За словами Ніни Михальчук, через прочинені двері вона побачила, як оперативник Степанюк зайшов у хлів слідом за Володимиром, а інші двоє поліцейських залишилися у дворі. Незабаром вона почула з хліву підозрілий галас і крики.

«Я виходжу на подвір’я. Біжу [в хлів]. А Панасюк мене хапає за ліву руку. Я говорю: «Що там крик і стогін?!». А Панасюк мене тримає за руку: «Зачекайте, зачекайте, вони там говорять», — згадує жінка.

За її словами, вона вирвалася і побігла до хліва.

«Відчиняю двері, а чоловік уже з того боку відчиняє. Весь у крові, його не видно. Ні обличчя, нічого, кров ллється з вуха. Я кажу [поліцейському Степанюку]: «Боже, за що ти його так побив?!». А він (Степанюк — Ґ) матом сказав: «Іди його вмий!», — плаче Ніна Зотівна.

За її словами, коли чоловік виходив із хліва на вулицю, Степанюк ударив його по плечах поліцейською палицею і додав ногою ззаду. Володимир насилу встояв на ногах, і поліцейський підхопив його за руку. Ніна Зотівна побігла на літню кухню за рушником і стерла з чоловіка кров.

«Вийшла Наташа (сусідка, яка була у Михальчуків у гостях — Ґ). Каже: навіщо ти його так побив? А Жовнер каже їй матом: «А ну пішла звідси!». А вона каже: «Що ти мене посилаєш, я що до тебе прийшла? Тобі взагалі скільки років?». Він їй: «21». А вона каже: «Та у мене син такий, як ти!», — розповідає Ніна Зотівна.

Степанюк наказав напарнику Жовнеру забрати з хліва пилу. Поліцейські взяли Михальчука під руки і повели до його родички, яка подала заяву про викрадення інструмента.

Хвилин через сорок Володимир повернувся додому. За словами Ніни Зотівни, він насилу перебирав ногами і був весь у крові. Ліг на ліжко на літній кухні. Він важко дихав і майже не міг говорити. Ніна Зотівна пояснює, що хотіла викликати «швидку», але Володимир категорично відмовлявся. Увечері наступного дня він помер.

«Я до нього балакаю, а він мовчить. І очі закрив, лежить, не розплющує. А я до нього балакаю, а він уже помер. Я говорю: «Я до тебе балакаю, а ти ж уже помер!», — каже Ніна Зотівна. — Я побігла до сусідки, говорю, що Володя помер. І всі позбігалися: сусіди, голова сільради, міліція. Діти приїжджали. Що далі було — не пам’ятаю, я наступні три дні наче нічого не бачила».

Такі свідчення Ніна Михальчук дала у суді у грудні 2020 року — майже через три роки після смерті чоловіка. Справа надійшла в суд не одразу. Слідство просувалося повільно, і спочатку правоохоронці не хотіли притягувати до відповідальності свого колегу.

Слідство

У день смерті Михальчука поліція порушила справу за фактом вбивства. Його розслідуванням зайнявся Шепетівський райвідділ — той же, де працював оперативник Степанюк, який, за словами Ніни Зотівни, і побив її чоловіка. Огляд місця події проводив Сергій Жовнер — той самий експерт-криміналіст, який приїжджав до Михальчуків разом зі Степанюком.

Судмедекспертизу тіла Володимира також проводив експерт із Шепетівки. Він зазначив, що Михальчук помер не від побиття, а через загострення ішемічної хвороби серця. Експерт виявив безліч тілесних ушкоджень, найсерйозніші з яких — перелом семи ребер та губчастої кістки грудини. Причому він зазначив: ці травми «могли виникнути внаслідок непрямого масажу серця незадовго до смерті, і зв’язку зі смертю не мають».

Шепетівський слідчий допитав Степанюка. Той заперечував, що побив Володимира. За словами оперативника, коли він із двома напарниками прибув до Михальчуків, подружжя було п’яне. Володимир сам пішов у хлів, щоб віддати пилу, де кілька разів упав і так отримав травми. Напарники Степанюка підтвердили його слова.

Через місяць Ніна Зотівна отримала листа від начальника Шепетівської поліції про те, що «об’єктивних даних про неправомірні дії працівників поліції не виявлено».

Незабаром прокуратура передала справу до головного слідчого управління поліції у Хмельницькій області. Новий слідчий засумнівався у результатах попереднього розслідування і подав клопотання про повторну судмедекспертизу, яку провели фахівці з Хмельницького. Вони також зазначили, що Володимир помер через ішемічну хворобу серця. Але, на думку експертів, хвороба загострилася «на тлі перелому грудної клітки і ребер». Фахівці припустили, що ці переломи виникли «одноразово від удару тупого твердого предмета». За оцінками експерта, удар був завданий «впродовж однієї доби до настання смерті», можливо, за годину до смерті.

Слідчий засумнівався і в цих даних, і запросив нову експертизу — комісійну. Так називається дослідження, яке проводить колектив експертів. Поки вони працювали, справа про смерть Михальчука перейшла до Державного бюро розслідувань (ДБР) — органу, створеного у 2019 році, що розслідує, зокрема, злочини правоохоронців.

У цей же період тим, що поліцейські не покарані, занепокоївся двоюрідний брат покійного Михальчука — підприємець із Шепетівки. Він найняв для Ніни Зотівни приватного адвоката — Максима Шевчишина із Хмельницького.

«Коли я вступив у справу, ДБР жодних слідчих дій не проводило. Справа фактично лежала в шухляді. Від слідчих я не чув слів про судові перспективи», — розповів адвокат «Ґратам».

Він почав скаржитися до суду на бездіяльність слідчого. Тоді ж надійшли результати комісійної експертизи. Там також було зазначено: Михальчук помер через ішемічну хворобу серця, перебіг якої посилила травма грудної клітки.

У липні 2020 року слідчий все ж таки оголосив оперативнику Степанюку підозру у двох злочинах: незаконному проникненні в житло та перевищенні службових повноважень, яке супроводжувалося насильством . Термін ув’язнення за такі злочини — від трьох до восьми років колонії.

Слідчий зазначив, що Степанюк не мав законних підстав заходити до приміщення літньої кухні і до хліва Михальчуків. За версією слідства, у хліві оперативник «навмисно і безпідставно завдав Михальчуку кілька ударів кулаками, взутими ногами та гумовою палицею ПР-73». Ще раз поліцейський ударив потерпілого палицею у дворі його родички, яка заявила про крадіжку пили. Слідство повторило у підозрі висновки експертизи: Михальчук помер від ішемічної хвороби серця, яка загострилася через отримані травми.

Слідчий не оголошував підозру двом напарникам Степанюка, але відкрив щодо них окреме кримінальне провадження. Слідчий суддя усунув оперативника від служби на період слідства і відправив під нічний домашній арешт. У жовтні 2020 року прокуратура направила справу Степанюка до Шепетівського міськрайонного суду.

Напарники

Справа потрапила до судді Світлани Козачук. Вона розпочала процес із того, що попередила сторони: її чоловік — поліцейський і працює в тому ж відділі, що й обвинувачений. Вона запитала, чи заявить їй хтось відвід із цієї причини, але ніхто не заявив.

Обвинувачений Степанюк на процесі вину не визнав. Він та його напарники наполягали, що в день їхнього приїзду все було не так, як розповіла дружина загиблого. Слідчий Сергій Панасюк розповів, що тоді був старшим групи. За його словами, вранці вони виїхали до Великої Рішнівки на виклик старости села. Той викликав поліцію на прохання місцевої мешканки Надії Березенської — сестри Ніни Михальчук. Староста відвів поліцейських додому до заявниці.

Та повідомила, що чоловік Ніни без дозволу зберігає свій урожай буряку та інших овочів у будинку її покійного брата, який перейшов їй у спадок.

«Володимир постійно приходив за буряком, це було їй неприємно, і вона попросила провести з ним бесіду. Вона також повідомила, що у Володимира перебуває пилка покійного брата, [яку той їй заповідав]. Вона показала напрямок, де мешкає Володимир, і ми поїхали туди», — розповів Панасюк.

До будинку Володимира вони не під’їхали через ожеледицю на дорозі і залишили машину неподалік пагорба. Коли поліцейські підходили до помешкання Михальчуків, за словами слідчого Панасюка, на подвір’ї він побачив Володимира.

«Я крикнув: «Хазяїне, до вас можна?». Чоловік пішов далі й махнув нам рукою», — сказав слідчий.

За словами Панасюка, вони зайшли у двір, почули галас на літній кухні і пішли туди. Всередині за столом сиділо три людини: Володимир, його дружина та їхня сусідка. Панасюк заявив, що саме він, а не підсудний Степанюк звернувся до господарів.

«Я розповів, чому ми прийшли, що нам повідомили про подію. Володимир і ця жінка (його дружина Ніна Зотівна — Ґ) [заперечували участь у крадіжці буряків] і сказали, що Володимир не є злодієм. Я говорю, що я не прийшов за фактом крадіжки, а тому, що жінка повідомила: їй неприємно, що Володимир приходить [у її будинок без дозволу] і забирає буряки», — розповів Панасюк.

Поліцейський також запитав Володимира про пилу. Той сказав, що брат залишив йому інструмент для ремонту, і він не користується ним і може віддати. За словами Панасюка, Володимир сам пішов у хлів за пилкою. Поліцейський стверджував, що Степанюк та його третій напарник Жовнер у цей час стояли на вулиці.

«Коли Володимир шукав пилку, я почув у сараї звук падіння, стукіт металевих та інших предметів. Я обернувся на цей звук і побачив, що біля дверей у сарай стояв Степанюк і піднімав Володимира, який упав і не міг вийти самостійно. Коли Володимир переступив поріг та намагався сісти на пеньок біля дверей, він знову впав», — сказав слідчий.

За його словами, Володимир був п’яний і тому постійно падав. Поліцейський побачив на обличчі Михальчука синці і кров. Михальчук сказав, що хоче особисто віддати пилу Березенській і поговорити, щоб та більше не писала на нього заяви.

«Вийшовши за хвіртку, Володимир знову впав, ми йому допомогли підвестися. Коли ми піднімалися на гору до машини, він знову впав, і ми зі Степанюком вже його притримували, щоб він більше не падав, і пішли до автомобіля», — заявив поліцейський.

Вони завезли Степанюка до будинку покійного брата Ніни Зотівни, де Володимир віддав Березенській пилу.

«Вона сказала: «Пиши розписку, що ти до мене більше не ходити не будеш, щоб я не переживала». Він написав цю розписку, я взяв у неї (Березенської — Ґ) пояснення, і після цього ми поїхали», — розповів Панасюк.

Він наполягав, що його напарник Степанюк не бив Михальчука. За його словами, він ніяк не міг побити Володимира палицею, бо всі спецзасоби того дня вони взагалі не діставали з багажника. Жовнер і сам обвинувачений говорили в суді те саме.

У квітні 2021 року прокурор не подав клопотання про продовження домашнього арешту для Степанюка і відсторонення його від служби. У результаті оперативник повернувся на роботу. Адвокат Максим Шевчишин, який представляє вдову Михальчука, подав скаргу до обласної прокуратури, але там відповіли, що більше не бачать підстав для відсторонення поліцейського.

Сестри

Суд викликав на допит старосту Великої Рішнівки Володимира Космину. Той сказав, що справді за день до смерті Михальчука зателефонував до поліції на прохання його родички Надії Березенської.

«Вона сказала: «Викликай міліцію. Я прийшла [додому до покійного брата], замки збиті, сталася крадіжка», — розповів Космина.

До нього під’їхали поліцейські, він провів їх до Березенської і повернувся до свого кабінету. Увечері наступного дня з дому Михальчуків йому зателефонувала сільська фельдшерка і повідомила, що Володимир помер.

«Я відповідаю: «А чому перед цим ніхто не викликав швидку?». Фельдшер сказала, що там не було кому викликати, тому що всі були в стані сп’яніння», — розповів Космина.

Староста сказав, що останні три роки життя Володимир і його дружина зловживали алкоголем, хоча до цього вважалися у селі «ідеальною родиною».

«За словами місцевих мешканців, і сварки та бійки між ними були. Востаннє я бачив Михальчука до Нового року. Він був фізично виснажений, схудлий, худий, як після запою», — сказав Космина.

За його словами, не всі у селі вірили, що Михальчука вбили поліцейські. Ходили чутки, що насправді Володимира вдарив кінь чи побила сама дружина.

Староста давав ці свідчення в присутності Ніни Зотівни, яка, як потерпіла, була майже на всіх засіданнях.

«Дайте мені свідків, хто бачив, і хто це чув, що я можу його побити!», — обурилася вона.

«Я точно сказати не можу. Але ви сама знаєте, що діялося в селі, в якому ви були в стані, йшли з магазину і падали!» — відповів староста.

Показання, що розходяться з версією прокуратури, також дала 74-річна Надія Березенська — сестра Ніни Зотівни. Під час допиту вона розповіла, що їхній конфлікт почався через будинок померлого брата, якого звали Петро. За словами Надії, останні роки Петро тяжко хворів. Вона оселила його вдома і доглядала близько півтора року.

«Він вилікувався і пішов у свою хату. Я кажу: «Іди, може, оженишся». Йому було 58 років. Він туди пішов і почав спілкуватися із Михальчуками. Бачу: раз приходить випивший, другий. Кажу: «Я тебе скільки пролікувала, промучилася, а ти п’єш». І він перестав приходити до мене», — сказала Березенська.

За кілька місяців Михальчук привів брата до Надії. Петро був ослаблим. Сестра дала йому грошей, відправила до лікарні і за кілька тижнів знову забрала до себе.

«Ніна жодного разу не спитала, як справи. А можна було відвідувати його, доглядати, це ж брат! А наша мама на нього переписала дарствєнну на хату. І він каже: «Я такий дурний, що пішов від тебе. Але тепер уже нічого не повернеш. Надю, забери в мене хату, ти стільки грошей витратила». І він переписав заповіт на мене», — розповіла Надія.

Незабаром Петро помер. Березенська скаржиться, що Михальчуки навіть не прийшли на похорон, хоч там було все село. Невдовзі Надія прийшла до хати покійного брата і побачила, що там у хліві зірвані замки. Березенська поскаржилася старості. Той викликав Михальчука, і Володимир пообіцяв більше не ходити без дозволу. Але через тиждень історія повторилася, і тоді Березенська попросила старосту викликати поліцію, що той і зробив.

Поліцейським, що приїхали, Надія переповіла цю історію. Вона додала: перед смертю брат запропонував їй забрати в Михальчука її бензопилу.

«За хвилин 15-20 приходять ці хлопці, і Михальчук приходить дуже п’яний. Приніс ту пилку і кинув — забери, каже. Написав розписку (про те, що більше не ходитиме до хати покійного Петра — Ґ). Писав каракулями, він був дуже п’яний. І він пішов, хлопці поїхали, я закрила хату і пішла додому», — розповіла Березенська.

Вона стверджує, що у її присутності ніхто Михальчука не бив — поліцейські спілкувалися з ним спокійно, хоча сам Володимир грубо її ображав.

Адвокат підсудного спитав, коли саме між сестрами зіпсувалися стосунки. Надія відповіла, що раніше вони жили дружно та допомагали одна одній по господарству. Чоловік Березенської помер 20 років тому, вона зверталася за допомогою до Володимира, і якось сестра приревнувала до неї чоловіка.

«Одного разу я пасла з ними худобу, і вона мене в полі так побила! Але я не пішла знімати побої. Якби зняла, вона б досі не вийшла з тюрми. Якби не Михальчук, вона б тоді мене забила. Я не мала цього говорити, адже це рідна кров. Але так робити не можна», — поскаржилася Березенська.

Адвокат підсудного запитав у Ніни Зотівни, чи це правда.

«Це до справи відношення не має», — сказала засмучена Михальчук.

Сусіди

Ключовим свідком у справі була сусідка Михальчуків Наталія Сірик, яку у селі знають під прізвиськом «Сіричка». Вона була в гостях у Ніни і Володимира, коли до них прийшли поліцейські. Під час досудового розслідування вона підтвердила свідчення Ніни Зотівни про те, що Степанюк жорстоко побив її чоловіка у хліві.

У січні 2020 року вона також повідомила слідчому Держбюро розслідувань, що пізніше до неї додому приїхав Степанюк із тими самими двома напарниками і «використовуючи нецензурні слова наказав не давати жодних свідчень». ДБР і прокуратура ніяк не відреагували на цю заяву. А Сірик зрештою відмовилася від своїх слів.

На суді вона сказала лише, що 10 січня 2018 року сиділа на літній кухні з Михальчуками. Прийшли поліцейські, спитали, де електропила. Володимир пішов по інструмент у сарай, а Сірик, за її словами, відразу пішла додому. Вона заявила, що не бачила, щоб поліцейські били її сусіда і більше нічого не пам’ятає про ті події. На всі уточнюючі питання вона відповідала: «Не пам’ятаю».

«Що ж це за амнезія? Ви що, когось боїтеся чи хтось вам погрожує? Ніхто не вплинув на вас? Ви зараз суду повідомляєте все, що пам’ятаєте?» — спитала суддя.

«Не пам’ятаю», — відповіла Сірик.

З потерпілою Ніною Зотівною її також пов’язує складна історія стосунків. Співмешканець «Сірички» Юрій Куций подавав у поліцію заяву, що через півроку після смерті Володимира Ніна Михальчук його сильно побила. У матеріалах справи йдеться, що у них виник «конфлікт через мобільний телефон» і якось уночі Ніна Зотівна ножем відкрила хату Сірик та Куцого. Коли той спав, вона побила його дерев’яною палицею по голові, руках і ногах. Поліція відкрила кримінальне провадження, але пізніше Куций відмовився від обвинувачень, і справу закрили.

Наталя Сірик — не єдина свідок, що раптово змінила свідчення на суді над Степанюком. Так само зробила продавчиня сільського магазину Жанна Васик. Під час досудового розслідування вона сказала, що востаннє бачила Володимира на початку 2018 року, коли він прийшов до неї по горілку і продукти. Вона додала, що не бачила його у день приїзду поліції і нічого не знає про ті події.

Але на суді продавщиця несподівано заявила, що Михальчук прийшов у магазин увечері 10 січня, коли поліцейські поїхали. За словами Васик, він купив горілку і додав: «Треба зняти стрес, бо приїжджали мєнти, а ввечері буде сварка з дружиною».

Змінила свідчення і Таїсія Куца, яка купувала у Михальчуків молоко. Слідчому вона повідомляла, що востаннє бачила Володимира вранці 10 січня до приїзду поліцейських. Але на суді Куца сказала, що він разом із дружиною виносив їй молоко вранці наступного дня, і вона не помітила на ньому ран чи інших ушкоджень.

Те, що Михальчук спромігся самостійно рухатися після візиту поліції, сказав ще один свідок — його сусід Василь Швець. Він стверджував, що бачив, як увечері 10 січня Володимир і Ніна сварилися і билися у дворі.

Адвокат Ніни Зотівни запитав, у яких стосунках той був із Михальчуком. Швець сказав, що вони однолітки і разом росли, але за півроку до смерті Володимира вони дуже посварилися. Після цього син Михальчука прийшов до Швеця і побив його, з того часу він ображений на цю родину.

Єдиною свідком, яка підтвердила версію прокуратури у суді, була Ганна Остапюк. За її словами, вона із сестрою хотіла купити у Наталії Березенської будинок покійного брата Петра і мала його подивитися 10 січня. Коли вона прийшла туди, то побачила у дворі трьох поліцейських і Михальчука.

«Коли я підійшла ближче до сараю, Михальчук стояв і тримався рукою за груди. Ліва сторона у нього була закривавлена, і один поліцейський у формі вдарив його палицею. Після цього я розвернулася і пішла», — сказала Остапюк.

Пізніше вона зустрілася з сестрою і знову пішла дивитись будинок до Березенської, коли звідти поїхала поліція.

«Ми спитали, що це було. А вона каже, що Михальчук зривав замки з хлівів, і вона викликала поліцію. Сказала, що ті приїхали, добре йому дали, він більше не полізе», — переказала її слова Остапюк.

Ці свідчення підтвердила її сестра, з якою вона дивилася будинок. Але Березенська все заперечувала і заявила, що тоді ще не встигла переписати будинок на себе, не продавала хату і взагалі того дня не бачилася із сестрами Остапюк.

Вирок

У квітні 2023 року судовий процес дійшов до кінця і відбулися фінальні дебати. Адвокат потерпілої Максим Шевчишин заявив, що, на його думку, провина Степанюка на слуханнях була доведена. Її підтверджують свідчення Ніни Зотівни та сестер Остапюк.

На суді також виступали син і донька Михальчуків, які вже давно не живуть у Шепетівці. Вони підтвердили: мати дзвонила їм одразу після приїзду поліції і сказала, що поліцейські побили батька. Донька Ніни Зотівни навіть зателефонувала і поскаржилася на це у «102». Документ, який підтверджує цей дзвінок, є у матеріалах справи.

На думку адвоката Шевчишина, сусідка Михальчуків Сірик, покупець молока Куца та продавчиня Васик змінили свої свідчення в суді, бо їх залякав Степанюк та двоє його напарників. А сестра Ніни Наталія Березенська і їхній сусід Василь Швець обмовили Михальчуків через неприязнь. До свідчень поліцейських Панасюка і Жовнера адвокат закликав також поставитися критично, бо вони — фактично співучасники злочинів і намагалися себе виправдати.

Прокуратура також надала як докази три судмедекспертизи трупа Михальчука. Однак там не вказано однозначно, коли саме і чим були завдані травми. Автори комісійної експертизи припустили, що перелом грудної клітки стався після як мінімум «трьох травмуючих дій» у межах однієї доби до смерті. Перелом губчастої частини грудини міг статися як при ударі, так і при тиску на тіло. Переломи ребер з лівого боку походять від удару, а переломи праворуч — або від удару, або від падіння з висоти власного зросту.

В іншій експертизі, яку проводили другою, йдеться, що переломи грудної клітки могли статися лише за годину до смерті Володимира. А садна і синці на нозі взагалі за три-п’ять днів до смерті.

Суд допитував авторів експертизи. Один із них повідомив: точний час і причину переломів встановити складно через те, що перший експерт із Шепетівки неякісно провів розтин і не взяв для аналізу всі зразки тканин. Адвокат Шевчишин припустив, що це було зроблено не випадково, і на експерта могли тиснути колеги підсудного із шепетівського відділу поліції.

«Неточності експертизи щодо конкретних часових проміжків походження тілесних ушкоджень насамперед пояснюються тим, що злочин скоїли працівники поліції. І вони зробили все, щоб ця справа не була розслідувана належним чином», — сказав на дебатах Шевчишин.

Проте, на його думку, основні висновки комісійної експертизи не суперечать тому, що Степанюк побив Михальчука трохи більше, ніж за добу до смерті. Експертизи також не виявили у крові Володимира алкоголю, що, за словами Шевчишина, також спростовує версію підсудного.

Прокурор погодився з адвокатом, попросив визнати Степанюка винним і засудити до шести років колонії. Ніна Зотівна подала цивільний позов і вимагала від підсудного виплатити 3,6 мільйона гривень компенсації.

Сам Степанюк і його адвокат Ігор Михайлов заперечували версію обвинувачення та просили його виправдати. Михайлов наполягав, що вдова Михальчука обмовила його клієнта і її слова суперечать свідченням більшості свідків. Адвокат Михайлов заявив, що судмедекспертизи не підтверджують вину його клієнта, бо містять різну і суперечливу інформацію про причини травм Михальчука та час їх появи.

24 квітня суддя Козачук оголосила вирок. Вона назвала недоведеним той факт, що оперативник Степанюк побив Михальчука у сараї. Про це на суді заявила лише його дружина, але суддя назвала її свідчення непослідовними і «поставилася до них критично».

Суд вирішив, що Ніна Зотівна не змогла чітко пояснити, чи заходив оперативник Степанюк усередину літньої кухні чи стояв на вулиці, хто саме забирав електропилу з хліва, коли і як оперативник ударив палицею її чоловіка, чому вона не викликала чоловіку швидку і чим взагалі займалася упродовж доби до його смерті. Під час допиту Ніна Зотівна заперечувала, що її притягали до відповідальності за напад на сусіда, і тому суддя «поставила під сумнів її свідчення». Суд у вироку не виключив, що у день смерті чоловіка потерпіла була п’яною.

Суддя також не повірила свідченням Остапюк, яка стверджувала, що бачила, як поліцейський ударив Михальчука у дворі Березенської, коли прийшла подивитись будинок. У вироку зазначено: ці свідчення спростувала сама Березенська, яка на той момент ще не продавала хату покійного брата. Це підтверджують дані з реєстру нерухомості про те, що вона переписала на себе будинок лише через півроку після смерті Михальчука.

Свідчення сестер Остапюк, на думку судді, суперечать і експертизам, які не виявили на тілі слідів поліцейської палиці. Одна з експерток Олександра Кряжова під час допиту сказала, що гумова палиця може і не залишити таких слідів, але суд не взяв це до уваги.

Суд не погодився з тим, що Степанюк та його напарники намагалися себе виправдати. Суддя вирішила, що їхні свідчення «послідовні та узгоджуються зі свідченнями всіх свідків» окрім сестер Остапюк та дітей Ніни Зотівни.

У вироку йдеться: судово-медичні експертизи містять суперечливі дані щодо часу і способу завдання травм, що ставить під сумнів версію прокуратури.

З цих причин суд ухвалив, що вину Степанюка у перевищенні повноважень не доведено. Суддя також визнала, що Степанюк невинний у незаконному проникненні в житло Михальчуків. За свідченнями свідків, він не переступав поріг літньої кухні. А те, що оперативник заходив у сарай, суддя визнала недоведеним.

У результаті суд визнав Степанюка невинним в обох злочинах і повністю його виправдала.

Що буде далі

Степанюк у розмові з «Ґратами» назвав вирок справедливим.

«Сторона обвинувачення все вигадала, щоб облити брудом безпосередньо мене і загалом правоохоронні органи. У судовому засіданні вислухали свідчення всіх учасників, які підтвердили, що того, що розписала сторона обвинувачення, взагалі не було», — сказав оперативник.

Він заперечує, що залякував і тиснув на свідків.

«Прошу акцентувати увагу, що потерпіла сама притягувалася до кримінальної відповідальності… Я більш ніж впевнений, що тілесні ушкодження, які хотіли повісити на нас, вона спричинила. А її донька все роздула, щоб стягнути з мене грошову компенсацію в сумі 3,6 мільйона, — заявив поліцейський.

Оголошений вирок — не остаточний. Пресслужба обласної прокуратури повідомила «Ґратам», що вони подадуть скаргу до Хмельницького апеляційного суду.

Оскаржити вирок має намір і адвокат Шевчишин, який представляє потерпілу. Він вважає, що суддя Козачук зробила висновки на підставі свідчень свідків, які, на думку адвоката, були помилковими через неприязнь до родини Михальчуків, або тому, що хотіли вигородити себе.

Шевчишин не згоден і з тим, що свідчення Ніни Зотівни були непослідовними і нелогічними.

«Суддя фактично причепилася до окремих висловлювань потерпілої і дрібниць, які обставини справи не змінювали», — сказав він.

Сама Ніна Зотівна вважає, що у вироку немає «жодного справедливого слова». Вона впевнена, що Степанюка виправдали, бо він залякав і підкупив свідків, а також використав серйозні зв’язки.

«У судді чоловік також працює в міліції, він старший лейтенант. А тітка Степанюка — завідувачка шепетівської лікарні. Там стільки зв’язків, що я, така дурна баба, нічого не доведу», — сказала вона «Ґратам».

Її обурюють звинувачення Степанюка у тому, що це вона може бути винною у смерті чоловіка.

«Вони постійно на суді говорили, що це кінь його побив, а потім казали, що це я така агресивна, і його побила. Я не агресивна. Хай я яка хочеш буду, але як я чоловіка можу побити, чоловікові ради дати? — обурилася вона. — І хіба є справедливість? Нема. За ці п’ять років у мене вже стільки здоров’я пішло, що я вийду на подвір’я і не можу згадати, по що вийшла».

Ніна Зотівна сказала, що вже нічого не чекає від апеляційного суду, і вона більше не має сил брати участь у слуханнях.

«Це треба їхати до Хмельницького і повторювати все це. Я вже повідомила все, що знаю, все, що бачила, — сказала вона. — Куди я ще буду їхати? Навіщо? Хто мені що дасть? Хай мені всі залишать у спокої. Я більше нічого не хочу».

Автор:  Олексій Арунян

Джерело: Ґрати

Tweet