Два сценарії закінчення війни в Україні й посилення допомоги США: “Спершу безпілотники, з часом – F-16”
Це стало поштовхом до розслідування і як наслідок процедури імпічменту Дональду Трампу, що зробило Александра Віндмана ключовим свідком. 5 лютого 2020 року Сенат, більшість якого складали республіканці, проголосував проти імпічменту Дональда Трампа, звинуваченого у намаганнях схилити владу в Україні до розслідування Джо Байдена та його сина Гантера.
Як Віндман описує у своїй біографічній книзі, це коштувало йому кар’єри в армії та уряді. На той час він був директором у справах Європи в Раді національної безпеки Білого дому. До цього обіймав посаду офіцера з військово-політичних питань щодо Росії Голови Об’єднаного комітету начальників штабів і аташе в посольстві США в Москві.
Віндман вийшов у відставку, закінчив докторську програму Інституту зовнішньої політики Школи передових міжнародних досліджень Джона Гопкінса (SAIS) та є директором Інституту поінформованого американського лідерства фонда VetVoice, організації, яка об’єднує американських ветеранів.
В інтерв’ю Голосу Америки Віндман, який народився в Києві та разом із батьком, бабусею та двома братами приїхав у США у трирічному віці, розповідає, що сьогодні намагається застосувати усі свої знання, навички та контакти для допомоги Україні у війни з Росією. Він пише авторські колонки, де відстоює, зокрема, необхідність негайно надати Україні усю потрібну зброю, та бере участь в кількох проектах із допомоги Україні. Про один з них – організацію мережі ремонтування західної техніки безпосередньо в Україні він розповів в цьому інтерв’ю.
Також він поділився своїми думками щодо ефекту, яке може мати на полі бою в Україні, нова західна військова допомога, ймовірності нового масованого російського наступу, перспектив надання західних винищувачів, проаналізував вплив імпічменту, у центрі якого була Україна, на політику США щодо країни, помилки, які, на його думку, зробила Адміністрація Байдена ще до початку повномасштабного наступу, а також розповів, якими можуть бути два сценарії закінчення війни в України. Інтерв’ю відредаговане для ясності й плинності.
“Спершу безпілотники, з часом – F-16” – Александр Віндман про два сценарії закінчення війни в Україні й посилення допомоги США. Інтерв’ю
Тетяна Ворожко, Голос Америки: Однією з ініціатив, в якій ви берете участь, є організація системи надання технічної допомоги, ремонтування західного обладнання в Україні механіками з третіх країн. Можете про це розповісти?
Александр Віндман, колишній директор з Європи Ради нацбезпеки США: Я – військовий офіцер, який служив у в армії два десятиліття, маю українське коріння і знаю, що може знадобитися Україні, щоб виграти війну.
Я розумію, що війни не обов’язково виграються лише обладнанням, доброю тактикою чи стратегією. Для цього потрібна логістика. У серпні я був в Україні. Я поїхав туди, розуміючи, що Україна отримує велику кількість західного обладнання, але без матеріально-технічної підтримки. Уся матеріально-технічна підтримка розміщена за межами України в Польщі. Хоча деякі запчастини могли надходити, немає місцевих можливостей для ремонту в депо. Ось це я хочу виправити.
Десь близько останніх шести місяців я працював над створенням великого консорціуму для цього. У нас є певні великі постачальники послуг, які вже давно працюють в цій сфері, усі види технічної експертизи для створення логістики в Україні. Також я працюю з українським урядом, Міністерством оборони, щоб з’ясувати, чи це те, чого вони хочуть, і як це реалізувати.
Т.В.: І вони цього хочуть? Що кажуть?
А.В.: Я зустрічався із заступником міністра, і вони точно цього хочуть. Існує величезна прогалина щодо здатності ремонтувати на тому, що називають третьою лінією. Перша лінія – це фронт. Друга – в тилу бригади. І третя – це депо, які знаходяться глибше всередині України.
Традиційно саме так ремонтують артилерію, танки чи іншу бронетехніку. В Україні там ремонтують радянську техніку. Але немає таких потужностей для ремонту західної техніки. Тож це вивозиться на четверту лінію – в Польщу.
Це довго. Забирає місяць, аби відтягти ключове обладнання – гармати, гаубиці, а тепер танки чи артилерійські системи – через польський кордон, щоб відремонтувати і повернути. Так само забирає багато часу, аби отримати запчастини, які мали б бути відразу, щоб колись щось ламається це можна було негайно відремонтувати.
Т.В.: Хто буде механіками – американці чи громадяни інших країн?
А.В.: Мені здається, що уряд США стурбований розміщенням американських механіків в Україні. Але сподіваюся, що тут буде присутній американський компонент, певне лідерство. Але наразі ми розглядаємо так званих громадян третіх країн. Це ті люди, які лагодили наше обладнання в Іраку та Афганістані, – громадяни з Туреччини, Балканських країн, зі Східної Європи.
Я думаю, що це врахувало б занепокоєння США щодо американського персоналу, американських громадян на місцях, і, ймовірно, також зменшило б деякі занепокоєння українського Міністерства оборони, яке не хоче, щоб багато американців були зосереджені в одному місці, що може зробити їх мішенню.
Мені здається, що Міністерство оборони України відчайдушно потребує цих можливостей, але вони не хочуть просити про це уряд США, який надає всю цю іншу підтримку, щоб не отримати відмову.
Т.В.: Але це все одно будуть громадяни країн НАТО.
А.В.: В Україні тисячі громадян країн НАТО. Там є американські громадяни, які мають родинні зв’язки. Працюють сотні й сотні підрядників для USAID та Державного департаменту. Дивно, що ці люди можуть працювати на підтримку місій США, але оборонні підрядники – ні. Це нелогічно.
Я думаю, що існує помилкова думка, що коли президент Байден сказав, що в Україні не буде американських солдатів, якимось чином це стало означати й відсутність оборонних підрядників. Дотепер Адміністрація тримається цього обмеження щодо оборонних підрядників.
Ми допоможемо. Добре, що ми живемо в Америці. Це демократична країна. Поки ми дотримуємося законів, правил і положень, нам не потрібно запитувати дозвіл. І ми готові допомогти Україні в найближчі місяць-два.
Новий наступ Москви
Т.В.: На вашу думку, чи планує Росія новий повномасштабний наступ і, якщо це так, як він буде виглядати?
А.В.: Я не бачу цього. Це нелегко приховати. Немає навіть такої кількості розвідувальних даних із відкритих джерел, щоб припустити, що Росія готова провести масштабний наступ. На деяких ділянках росіяни намагатимуться просунутися.
Вони хочуть стабілізуватися навколо Кремінної, навколо Луганська. Хочуть нарешті захопити Бахмут. Вони збираються вкинути туди ще трохи військ, але це не буде широким контрнаступом, принаймні поки що немає ознак того, що Росія готова це зробити.
Ми б побачили величезну кількість обладнання, величезну кількість військ. І, чесно кажучи, мій власний уряд, уряд США, досить добре викриває такі речі, чи не так? Отже, коли мій уряд каже, що насувається напад, ми можемо мати певну впевненість, що на горизонті щось є. Але зараз немає достатніх ознак.
Т.В.: Аргумент полягає в тому, що вони намагаються розпочати новий великий наступ до того, як Україна отримає останню партію військового обладнання. Наскільки ці нові можливості, такі як танки та артилерія більшої дальності, змінять ситуацію для України?
А.В.: Я думаю, що Росія має певні переваги щодо бронетехніки, танків, хоча росіяни втратили багато танків. Запаси вже не є такими великими, як на початку війни. Але серед танків і іншої бронетехніки, які Україні надають німці та інші європейські країни, – Leopard, Bradley, Stryker -уся ця техніка разом збирається в те, що ми називаємо комбінованим озброєнням. Це те, що дозволить Україні почати пробивати рубежі російської оборони, щоб звільнити територію.
Думаю, росіяни це розуміють. Вони розуміють перевагу західного обладнання. Bradley дуже могутні. Це не танки, але здатні знищувати радянські танки. Потім Stryker. Я був командиром роти Stryker. Я добре розумію можливості цієї платформи та здатність безпечно переміщувати велику кількість військ на важливі ділянки поля бою.
І росіяни хочуть спробувати провести якісь наступальні операції. Але це та сама помилка, яку вони робили весь час. Як кажуть у США, вони відкушують більше, ніж можуть проковтнути. Навіть якщо вони захоплять обмежену кількість території, це буде лише тимчасово. Українці зможуть їх звільнити, тому що вони не зможуть захопити всю країну, навіть при широкому наступі.
Під час перших двох-трьох тижнів, Росія досягла величезних успіхів. Але історія з того часу полягає в тому, що Україна згортає ці досягнення, за винятком деяких невеликих ділянок на сході. Отже, якщо Росія навіть забере якусь територію, то це лише тимчасово й ціною величезної кількості вбитих російських солдатів.
“Російські сили на території України, крім Криму, не будуть у безпеці”
Т.В.: Тож основним моментом останнього пакету від США була далекобійна артилерія, яка, за даними Пентагону, подвоїть радіус дії нинішніх боєприпасів. Чи стане це вирішальним фактором?
А.В.: Це буде дуже важливим фактором. Ми починаємо наближатися до всіх цих можливостей, про які я закликав місяцями. Йшлось про HIMARS, які могли б запускати ракети на великі відстані. Це ще не максимальна можливість, але наближає до цієї здатності далекого радіуса дії, близько 150 кілометрів з цими дивовижними бомбами. Це не так звані розумні бомби. Це “тупі” бомби, які мають додатковий компонент, який дозволяє їх запускати на дуже велику відстань і летіти так, щоб точно вразити ціль.
Росії вже довелося відсунути більшу частину свого командування та управління та матеріально-технічне забезпечення подалі від поля бою, щоб убезпечити від HIMARS. Тепер їм доведеться подвоїти цю відстань. І це також дасть Україні можливість досягати майже всього в Херсонській області, включаючи командування та управління, сягати вглиб півдня Донецької області. Жодні російські сили на території України, крім Криму, не будуть у безпеці.
Т.В.: Чого ви очікуєте від наступного засідання Контактної групи з оборони України 14 лютого?
А.В.: Нещодавно у нас були деякі прориви, система Patriot, танки, Bradley та Stryker. А також тепер ці бомби малого діаметра. Наступною, на мою думку, має бути дуже серйозна розмова про безпілотники, включно із тактичними безпілотниками, які набагато ефективніші, ніж Bayraktar, мають утричі більший радіус дії. Тож я хотів би побачити їх, я хотів би побачити Reaper, які мають сотні й сотні кілометрів радіусу дії та можуть нести і скидати багато бомб.
Я хотів би, щоб авіація була частиною цієї розмови, і я хотів би бачити, чесно кажучи, набагато більш продуману розмову про матеріально-технічне забезпечення, тому що неможливо вести війну на відстані 800 кілометрів від лінії фронту. Україна – велика країна. Потрібно починати залучати підрядників. Це не обов’язково має бути велика кількість. Ми говоримо про підтримку країни, яка має величезний інтелектуальний капітал, багато кваліфікованих інженерів, багато кваліфікованих механіків.
Ми говоримо про пару десятків або кілька десятків команд. Можливо, кілька сотень людей на місцях, які могли б допомогти навчити українських логістів ремонтувати це обладнання, керувати потоком надходження деталей всередині України . Все це критичні можливості.
Т.В.: А як щодо F-16? Про це точиться багато суперечок. Чи може Україна розраховувати на них найближчим часом?
А.В.: Я припускаю, що спочатку це будуть безпілотники, тому що керувати дронами набагато простіше, а потім з часом з’являться F-16, оскільки вони мають дуже багато вимог.
Ми затягнули із часом. Треба було ще пів року тому почати готувати українських пілотів і механіків, щоб зараз можна було забезпечити літаками. Навіть якщо ми приймемо рішення в наступній контактній групі, то пройде шість місяців, поки ці літаки полетять над українським небом.
Але я думаю, що ми дійдемо до цього. І щодо теми про потреби України. Раніше я трохи неоднозначно ставився до вступу України в НАТО. Зараз я однозначно “за”. Я вважаю абсолютно необхідним, щоб через деякий час, коли ця війна почне згортатися, почалися дуже серйозні розмови про прийняття України в НАТО. Щоб не виникала ситуація, коли Росія вирішить, що Україна вразлива, і знову атакує. Тож я вважаю, що нам також потрібна досить конкретна дорожня карта, щоб приєднати Україну до НАТО.
“Резніков виконав дуже хорошу роботу”
Т.В.: Як розслідування і розмови про корупцію в ЗСУ та ідея переведення Резнікова на іншу посаду впливають на військову підтримку України?
А.В.: Не впевнений, чи справді це впливає на підтримку. Я вважаю, що міністр Резніков виконав дуже хорошу роботу, співпрацюючи із західними колегами, очолюючи Міністерство оборони протягом майже неможливого часу.
Певні зміни в керівництві відбудуться. Я пам’ятаю, як швидко змінювалися люди в українському кабінеті міністрів, коли я був у Білому домі. Але цей корупційний скандал багато в чому є для мене хорошим знаком. Це, звичайно, жахливо, що існує корупція і що є люди, які наживаються на обмеженому бюджеті збройних сил, коли ті ведуть військові дії. Ці люди мають бути притягнуті до відповідальності та покарані за всією суворістю закону. Недоторканих осіб не повинно бути – незалежно від посади.
І це стане потужним сигналом для решти світу, що Україна вже не та, якою була ще рік тому. Велике занепокоєння викликав той факт, що Україна має довгу історію проблем із корупцією. Я розумію, що траєкторія повільно поліпшується. Іноді це так повільно, що важко помітити. Але я бачу прогрес підвищення прозорості та підзвітності.
Ця війна багато чого змінила. Вона змінила, як українці бачать себе. Вони зрозуміли, що вони насправді могутня, важлива країна. Вони важливі серед сотень країн і мільярдів людей. Україна дуже важлива. Змінюється мислення, коли люди не будуть терпіти того, що було до війни, вони не будуть терпіти таку корупцію, яка була, коли деякі люди були вище закону.
Я також визнаю, що Україні потрібна не лише воля народу. Я впевнений, що виконання критеріїв щодо верховенства права програми вступу до ЄС матиме важливий вплив. Коли ця війна закінчиться, це буде основою, яка привертатиме прямі західні інвестиції в економіку, позики і гранти і все, що працюватиме на відбудову України, щоб вона стала демократичним та економічним “тигром”.
“Все впирається в політичне рішення”
Т.В.: Ви один із тих, хто тут, у Вашингтоні, виступають за те, щоб замість поступового постачання Україні зброї надати стільки, скільки потрібно і якомога швидше.
А.В.: Абсолютно.
Т.В.: Питання: Навіть якщо політичне рішення буде прийнято, чи можливо це забезпечити із матеріально-технічної точки зору?
А.В.: З точки зору логістики це можливо. Звичайно, будуть певні виклики. Але майже все впирається в політичне рішення. Можна знайти фінансові ресурси і засоби, щоб забезпечити спроможність України.
Однією з причин, чому ми не надали безпілотники, є те, що там є чутливе обладнання, і ми не хочемо, щоб це обладнання потенційно потрапило до рук росіян. Це правда. Але набагато важливіше, щоб Україна досягла успіху та перемогла Росію, ніж зменшити всі ризики, пов’язані із чутливим обладнанням.
США завжди впроваджують інновації. Придумують кращі, геніальніші ідеї. Нам слід трохи ризикнути з деякими з наших можливостей, щоб допомогти Україні перемогти.
Найактуальнішою темою зараз є танки M1 Abrams. Проблема в тому, що вони надходять через кошти Ініціативи сприяння безпеці в Україні, а це означає, що вони сходять з конвеєра. Їх потрібно будувати за специфікаціями для відправки в Україну. Щоб зробити всі 31 танк, знадобляться місяці. Натомість у нас є багато танків, які вже є на складі. Вони можуть бути модернізовані. Деякі з найбільш чутливих технологій можна було б витягнути, і вони могли б потрапити в Україну вдвічі швидше. Тож насправді це питання волі.
США мають повністю змінити менталітет. Це не може бути розмова про те, що це означає для наших відносин з Росією, як це було завжди в політичній історії США.
Чи можемо ми знайти шлях до наших нормальних відносин з Росією? Відносини з Росією змінилися назавжди, назавжди. Або, принаймні, протягом наступних кількох десятиліть наші відносини з Росією будуть дуже ворожими. Виходячи з цього, нам потрібно визначити пріоритетом наші відносини з Україною, потужною демократією, яка стане зародком процвітання в Європі в цілому, і саме там ми повинні бути.
Т.В.: Ви бачите щось таке, чим Росія вас здивувала на полі бою? Як би ви оцінили їхні можливості?
А.В.: Мене дивує, як мало вони навчилися. Так, вони стали більш досвідченими у застосуванні деяких своїх вищих технологій, таких як ведення електронної війни, здатності використовувати дрони-камікадзе, запускати боєприпаси. Але багато в чому їхня фундаментальна тактика не змінилася. В чомусь вони деградували.
Якщо раніше вони намагалися використовувати механізовану піхоту і легку піхоту для досягнення цілей, то тепер вони використовують людські хвильові атаки. «Вагнер» є підгрупою війська. Тож коли «Вагнер» здійснює штурм людською хвилею, це не є окремим від того, що роблять військові. Вони повертаються до більш базових концепцій ведення бойових дій. Замість об’єднаних дій піхоти, бронетехніки, артилерії та авіації, Росія просто використовує живу силу, щоб спробувати захопити Україну.
Зараз ще є можливість відкласти питання Криму
Т.В.: У звіті Rand Corportion пропонується обумовити майбутню військову допомогу готовністю України до переговорів. Що ви думаєте про цю ідею та можливість переговорів?
А.В.: О, Боже. Але мене це не дивує. У Rand Corporation є деякі люди, які були, відверто кажучи, апологетами Росії. Я не розумію, чому ми все ще ведемо цю безглузду розмову про компроміси, на які має піти Україна, а не про компроміси, на які має піти Росія, і що допомога має залежати від переговорів. Це факт, що президент Зеленський чітко дав зрозуміти, що він завжди відкритий до переговорів.
Але справа в тому, що росіяни не є серйозно на них налаштовані. Вони в них не зацікавлені. Вони думають, що можуть досягти своїх політичних цілей за допомогою військової сили, і вони не відмовилися від [планів] знищення всієї України. Вони на одному подиху кажуть, що хочуть звільнити окуповані Луганськ і Донецьк, убезпечити Херсон і Запоріжжя, й повернути Україну “в лоно”. Тож їхні максималістські цілі з початку війни насправді не змінилися.
Це абсурд, що у нас є такі аналітики, які, відверто кажучи, є маргіналами. Вони стають дедалі менш актуальними, тому що це ті самі люди, які казали, що ця війна була пов’язана з розширенням НАТО, хоча це було не так. Вони казали, що Україна в перші тижні війни, коли все виглядало небезпечно, що Україна повинна негайно вести переговори. Вони в усьому помилялися, помиляються й тут.
Україні слід надати всі ресурси, необхідні для звільнення своєї території, і тим самим переконати Путіна, що для нього виграти цю війну неможливо. І це змусить його сісти за стіл переговорів – те, що він втратив здатність досягати політичних цілей військовими методами. Найрозумніше, що ми можемо зробити зараз, це надати Україні ці ресурси якнайшвидше. Навіть з тим рівнем підтримки, який ми надаємо, Україна, швидше за все, отримає перевагу до кінця року. Перейде у наступ і шукатиме можливості для звільнення території.
І що довше триватиме ця війна, то менша ймовірність, що президент Зеленський і український народ будуть відкриті до будь-яких переговорів. Вони підуть на максималістські цілі.
Зараз ще є можливість відкласти питання Криму. Це не повинно відбуватися в ході цієї війни. Це можуть бути переговори, як це було на початку війни, коли здавалося, що неможливо думати про звільнення Криму, і риторика була, що це може обговорюватися на дипломатичних переговорах, коли Росія демілітаризує або скорочує свою військову присутність у Криму.
Потім може бути проведений референдум, в якому візьмуть участь переміщені особи з Криму, починаючи з 2014 року. Не обов’язково, щоб Росія чи Україна проводили повномасштабний наступ, щоб звільнити півострів, тому що тоді все стає небезпечним. Це перлина в короні Путіна. Я не думаю, що він коли-небудь збирається використовувати ядерну зброю в цій війні, але якщо б йому довелося вибрати момент, у який, ймовірно, він міг би це зробити, це коли Крим опиниться під загрозою. Тож можна відкласти цю розмову, дати Україні інструменти, необхідні для звільнення своєї територію, і змусити Путіна вести переговори.
Т.В.: Повертаючись до початку повномасштабного вторгнення 24 лютого, коли ви зрозуміли, що воно неминуче?
А.В.: Я точно не пропустив нарощування сил росіян (поруч з кордоном з Україною – ГА) у березні-квітні 2021 року. Тоді я думав, що це все ще може бути демонстрацією з метою привернути увагу уряду США чи змусити президента Байдена та його адміністрацію чинити тиск на Україну, щоб вона капітулювала, скажімо, щодо діалогу Мінськ- 2.
Але у жовтні-листопаді, коли ми побачили величезні обсяги ресурсів, всі види важливих спроможностей, кількість російських військових, тоді мені стало зрозуміло, (що буде повномасштабне вторгнення – ГА). Я почав говорити про це в американській пресі в листопаді, а потім написав статтю в грудні, де говориться, що війни майже не уникнути.
Ми багато чого могли зробити раніше на підтримку України
Т.В.: Чи можна було зробити більше? Українці вимагали запобіжних санкцій.
А.В.: От саме це й треба було зробити. Я просив про запобіжні санкції безпосередньо в адміністрації. Я сказав, що ми повинні запровадити превентивні санкції, виходячи з того, що Росія вже мобілізувала 150 тисяч військ. Що тобі ще треба? Для чого чекати перших пострілів?
Ми також могли надати Javelin та Stinger на ранній стадії, а потім ми повинні були почати надавати додаткову артилерію. Ми багато чого могли зробити раніше, щоб продемонструвати Росії, що Захід серйозно налаштований на підтримку України.
Т.В.: Чому було так мало віри в здатність України захищатися?
А.В.: Дуже мало людей достатньо розуміють Росію, і ще менше людей розуміють Україну. Якщо ви подивитися діаграми в таблиці, то ви побачите, що в Росії набагато більше можливостей.
Але якщо ви проводите багато часу на місці – я провів три роки в Москві, працюючи з російськими військовими та спостерігаючи за тим, як вони діють – то стає зрозуміло, що не все буде працювати і що вони не зможуть застосувати операційні концепції, необхідні для успіху в Україні. Вони не зібрали необхідної кількості військ.
Якби вони тоді провели мобілізацію, мали б на 300 тисяч військових більше, то маючи близько півмільйона військових, замість 150 тисяч, вони могли б бути успішними в перші тижні війни. Інша річ – нерозуміння українського народу. Це люди, які вже 8 років воюють, і вони є дуже стійким.
Т.В.: Наскільки той факт, що Україна була в центрі процедури імпічменту, вплинув на позицію щодо України, військову та іншу допомогу?
А.В.: Сильно вплинув. Я думаю, що Трамп фактично зробив Україну “токсичною”. Ніхто не хотів мати з цим нічого спільного. Це було й за адміністрації Трампа, й за адміністрації Байдена. Наслідки полягали в тому, що, мовляв, що президент Байден допомагав Україні через Гантера Байдена.
Україна була закритою темою до зустрічі Байдена із Зеленським наприкінці літа 2021 року. І вже тоді почали налагоджувати стосунки. Але це було жахливо. У нас там довго не було посла – нещодавно з’явилась посолка США у Києві. І багато в чому, я думаю, імпічмент зародив у Путіна думку, що війна в Україні може зійти з рук. Він бачив, що Україна була токсичною. Він бачив, що США готові піти на компроміс щодо національної безпеки та відкласти відносини з Україною.
Спрацювала здатність Зеленського бути переконливим
Т.В.: На ранніх етапах повномасштабного вторгнення, виглядало, що вела Європа, а потім США перебрали лідерську роль в альянсі. Як це сталося?
А.В.: До початку війни США намагалися досягти консенсусу. Я думаю, що адміністрація Байдена та держсекретар Блінкен чудово попрацювали на ранніх етапах. А потім США відстали, а європейські країни взяли на себе лідерство, особливо щодо санкцій проти Центрального банку (Росії – ГА), які провадила Європа.
Спрацювала здатність президента Зеленського бути надзвичайно переконливим щодо ставок у цій війні. А потім США наздогнали. Вони взяли на себе ініціативу, надавши величезну кількість обладнання. Втім, я вважаю, що ми повинні дослухатися українців і східноєвропейців, які розуміють росіян, мабуть, краще за всіх, і розуміють, що ця війна не закінчиться в Україні.
Якщо Росія досягне успіху тут, ми потенційно можемо побачити серію інших агресивних воєн, будь то Молдова, Білорусь, Кавказ і, зрештою, дійде до держав НАТО.
Т.В.: Які основні події в Україні, наприклад, викриття російських злочинів у Бучі чи ефективний контрнаступ на харківському напрямку, вплинули найбільше і змінили розуміння та рівень підтримки України?
А.В.: Сумна історія нашої підтримки України – це не реакція на російське варварство, на публічне обурення того, як Росія веде цю війну, і на внутрішню підтримку з боку європейських країн і США.
Україна досі має величезну підтримку американської громадськості. Для президента та адміністрації було фактично неприпустимо не робити більше. Конгрес багато в чому випереджає адміністрацію. Конгрес готовий надавати набагато більше підтримки. Вони, особливо, демократи, не хочуть йти поперед президента, але за лаштунками, в Конгресі більша підтримка, ніж у Білому домі, який, як правило, трохи уникає ризику.
Т.В.: Було поспішне ухвалення останнього пакету допомоги Україні в грудні, до початку роботи нового складу Конгресу. Чи варто українцям переживати щодо підтримки наступного законопроекту, скажімо, у липні, коли вичерпаються ці кошти?
А.В.: Ідея полягала в тому, щоб прийняти достатньо великий пакет, на 45 мільярдів, яких має вистачити можливо навіть до вересня. Враховуючи як йде війна, недостатню підтримку Заходу, то думаю, що нам доведеться повертатися до цього питання.
На республіканців, швидше за все, потрібно буде тиснути, на них тисне американський народ, який підтримує Україну, але вони приєднаються з наступним пакетом. Може бути якийсь компроміс – наприклад, додаткові кроки щодо підзвітності. Але багато цих конгресменів походять із округів, де живе велика частка населення зі Східної Європи, України. Вони розуміють, якщо вони хочуть бути переобраними у 2024 році, їм доведеться продовжувати виявляти підтримку Україні.
Т.В.: Який ваш прогноз? Коли війна закінчиться?
А.В.: Мій прогноз: якщо ми надамо все, про що вимагає Україна, існує достатній шанс, що Україна зможе змусити Росію приступити до переговорів до осені.
Але цього не буде, якщо ми будемо продовжувати повільно постачати обладнання. Тоді війна триватиме до кінця року.
Росія – велика країна. Там живе 140 мільйонів людей. Але вона все одно має обмежені ресурси. Щоразу, коли вона проводить мобілізацію, країну залишає вдвічі-втричі більше людей, ніж мобілізують. Вона не має невичерпного запасу. Ми зможемо почати спостерігати стабілізацію ситуації, можливо, до кінця року.
Автор: Тетяна Ворожко
Джерело: Голос Америки
Це інтерв`ю можна також подивитися на сторінці Української Служби Голосу Америки на Ютьюб.
Tweet
