Батько забив до смерті сина за багато років потурань
Як то кажуть, коли вже не щастить, то не щастить. Такого життя, яке прожив п’ятдесятирічний Сергій Іванович, мешканець міста Антрацит Луганської області, не побажаєш нікому. Що це – доля або небажання людини виносити сміття з хати? А можливо страх перед змінами або любов до близьких перекривала весь той жах, який йому довелося пережити. Але про все по черзі.
Люблячі, турботливі батьки, нормальне дитинство, веселі студентські роки й життя було прекрасне в юного Сергія до того моменту поки він не познайомився з Любою. Закохався в Любу Сергій, як говорять, без пам’яті. І дівчина відповіла йому взаємністю. Зустрічалися рік і вирішили, що вони один без одного жити просто не можуть, а виходить, настав час грати весілля. І от воно довгоочікуване сімейне життя з коханою Любушкою. Перший рік спільного життя Сергія з Любою жили душу в душу. Але от почав помічати чоловік, що дивиться його єдина не на нього одного, і чим більше придивлявся, тим більше переконувався – зраджує його дружина. На всі питання чоловіка Люба відповідала однозначно – ти все собі надумав, просто я чоловікам подобаюся, от вони на мене й дивляться, а я перед тобою чиста, як сльоза. Але, виявилося, Сергій все-таки був правий. Одного разу Люба просто не повернулася після роботи додому. Чоловік місця собі не знаходив, оббігав усіх знайомих, друзів, та безрезультатно. Через дві доби «пропажа» заявилася додому сама. Зовнішній вигляд жінки говорив замість неї. Напідпитку, не причесана, пом’ята. Вона стала розповідати чоловікові про те, що з нею трапилася просто жахлива історія – її насильно тримали під замком невідомі їй люди, а вона випадково вирвалася й втекла. І він повірив і вибачив – от вже дійсно кажуть – любов сліпа. Так і жили. Люба періодично починала пити, зникала, а коли поверталася – розповідала чергову страшну історію, Сергій вірив і на якийсь час усі заспокоювалися, а через час усе повторювалося.
У цій безладній низці загулів і повернень у родині підростали двоє синів старший Ігор і молодший Михайлик. Але навіть діти не зупиняли недбайливу матір, вона була на сто відсотків впевнена, що батько подбає про хлопчиків. І він справді піклувався про них. Але тепер Сергій теж почав зловживати спиртним, виправдовуючи свою поведінку тим, що у той час коли дружина йшла, в алкогольному дурмані йому легше все переносити. Хлопчаки росли, спостерігаючи як матір, просто має за ніщо батька й керує всіма подіями, так, як їй вигідно.
Квартира, у якій проживала ця родина, поступово спорожніла, більш-менш пристойні речі продавалися, щоб купити випивку, причому тепер до батьків приєдналися й дорослі сини.
З роботою в місті ставало все гірше, і родина вирішила переїхати до літньої матері голови сімейства, яка жила в маленькому селищі у двадцяти кілометрах від міста. Старший син залишився в місті, на той момент він вже одружився, але регулярно відвідував сімейні посиденьки, які тепер закінчувалися з подачі матері скандалами й побиттям батька. Здавалося б, де чоловіча гордість, скільки вже можна терпіти постійні приниження, а тепер ще й побої? Але Сергій терпів і намагався всіляко уникнути скандалу й не дратувати дружину й молодшого сина, який, мешкаючи з батьками, навіть і не думав влаштовуватися на роботу і якось змінювати своє життя. Та й навіщо – вдома й нагодують, і випити вдосталь дадуть. Та ще й руки розім’яти на батькові можна. І мати ще підначує: «От бачиш, який він! Бачиш!»
А Сергієві потрібна була всього-лише увага й турбота. Сам чоловік був спокійний, врівноважений, роботящий, чуйний. Якщо хтось з сусідів попросить допомоги – ніколи не відмовить. І всі дивувалися, адже гарний мужик, чому ж терпить, чому мучиться, навіщо? А він і сам не знав. З одного боку він розумів, що він єдиний у родині заробляє й без нього вони просто пропадуть, з іншого – вони ж його єдині й рідні люди, кохана Любочка, синочки та й куди йому йти. І все-таки не весь час вони над ним знущаються, іноді навіть з’являються проблиски турботи й уваги, особливо в день зарплатні. Тільки от получка раз на місяць, а приниження й побої – через день. Старенька мати не витримала такого життя й попросилася на постій до дочки. Не могла вона більше дивитися, як знущаються з сина, але й права голосу не мала, адже не її родина, та й від невістки їй не раз діставалося. А після того як господарка будинку пішла, Люба стала розпродавати вже те, що змогла за своє життя накопити свекруха.
Той злощасний день для Сергія почався дуже благополучно, один з товаришів запропонував «шабашку», за яку добре заплатили. На радощах він подзвонив молодшому синові Михайлу й запропонував випити пива, той звичайно не відмовився. Неабияк заправившись пивом, зайшли в магазин, купили горілки, закуски й пішли додому продовжувати відзначати гарний заробіток, де на них чекала Люба. Накрили стіл і вже всі разом випиваючи, обговорювали минулий день. Скандал виник фактично на порожньому місці. Чоловіки вирішили вийти на двір покурити, і Михайло, підійшовши до собаки, який був прив’язаний біля будки, з усією сили вдарив його ногою. Батько зробив йому зауваження. На яке син відреагував миттєво – він з кулаками накинувся на батька, при цьому пригадуючи усі нецензурні слова, які знав. Сергій намагався вгамувати сина, просив його не заводитися, заспокоїтися, але той немов збожеволів – завдавав удари один за іншим, немов перед ним не рідний батько, який кормив, поїв і утримував його все життя, а стороння людина, яка може заподіяти йому зло. Сергій просто закривався руками, намагаючись якось захиститься, але Михайло й не думав зупинятися.
І певної миті всередині батька немов щось обірвалося – він почав завдавати удари у відповідь – з силою, жорстокістю, немов зганяючи на синові увесь біль, що нагромадився роками, образи, приниження, загублене життя. От йому під руку потрапила сокира й тепер вже Сергій, немов кат, просто рубав свого сина, випала сокира, у хід пішов металевий лом, що потрапився на його шляху. Здавалося, зупинити його просто неможливо. Останнім знаряддям вбивства був ніж, саме він поставив крапку в житті Михайла. Знесилений батько опустив руки й з жахом подивився на те, що він накоїв. Закривавлене й спотворене тіло сина немов вивело його зі стану божевільної агресії й повалило в стан безвиході. Він став на коліна перед тілом, обхопив голову руками й, розгойдуючись з боку убік, заридав, надривно, голосно, як звір, який потрапив у капкан без надії на порятунок.
Суд засудив Сергія до дев’яти років позбавлення волі. У залі суду останнім словом підсудного була фраза – я сам засудив себе на довічне ув’язнення.
Усі хто знає цю родину, були здивовані саме такому фіналу. Сусіди були впевнені, що знущань не витримає саме Сергій і одного разу від рук «коханої» дружини й сина загине саме він. Але виявилося, що навіть залізному терпінню люблячого батька й чоловіка є межа.
Маргарита Кіщак, ВЗГ УМВС України в Луганській області
Tweet
