Чоловіків розстрілювали, а жінок ґвалтували: злочини окупантів у Берестянці

Селище Берестянка у Київській області російські війська тримали в окупації понад два тижні. З того часу минуло майже три місяці, однак люди й досі не можуть повернутися до свого звичного життя.

Ворожих ракет та уламків тут залишилось чимало – ледь не на кожному подвір’ї по декілька штук. Місцеві мешканці стягують їх звідусіль, щоб потім передати правоохоронцям, як неспростовні докази звірств російських загарбників.

Для жителів кожний день в окупації здавався справжнім пеклом. Людей виганяли на вулицю, розграбовували їхні будинки, забирали автомобілі. Речі, що не цікавили як цінності, просто псували або палили, неначе російські солдати хотіли навмисно продемонструвати свою навіжену “відмороженість”.

– Все нове. Майже все повиносили, телевізори побили. Електротехніку – теж забрали те, що їм сподобалось. На машині каталися, мабуть, до того моменту, аж поки бензин не закінчився. Потім просто побили, – розповів пограбований окупантами Ігор.

Але на четвертий день окупації російським військовим таких розваг стало замало – від одноманітності вони занудьгували. І тоді двоє солдатів разом з командиром, будучи геть п’яними, вирішили розважитися з місцевими жінками. Дівчат витягали з будинків, а чоловіків, які намагалися сховати своїх дружин, просто розстрілювали. Так Зоя втратила зятя та ледь не залишилася без найціннішого – своєї доньки.

– Каже, мовляв, жінку не пущу. І вони у нього стріляють. Криміналісти приїжджали. Куля пробила вверх аж залізний дах. І він впав, – розповіла мати зґвалтованої жінки Зоя, яка втратила свого зятя.

Застреливши Олександра, російські солдати витягли його дружину Наталю та забрали її з собою. Вона була вже другою їхньою жертвою. Вікторію, на очах якої розстріляли Олександра, російські військові схопили ще раніше.

– І вони повели їх ґвалтувати з автоматами. Віка розповідала, мовляв, отак тримає. Я ж бачила, каже, як вони Сашка вашого застрелили. Оце таке насильство у нас було над людьми, – розповіла мати зґвалтованої жінки Зоя.

Наталя повернулася додому лише наступного дня, а от Вікторії вдалося втекти тієї ж ночі. Жінка одразу примчала до свого сусіда, адже до смерті боялася, що вдома на неї могли чекати вже інші солдати.

– Стук у вікно. Ну ви уявіть, у нас окупанти та хтось серед ночі стукає у вікно. Я вийшов на веранду, як то кажуть, свого голосу не впізнаю, питаю, хто там. Чую: дядь Вітя, впустіть мене, мені дуже страшно, – розповів житель Віктор, який ховав сусідську родину від російських солдатів.

Вікторія тремтіла від страху. В очах жінки були лиш біль і пустота. Вона розповідала сусідові про всі пережиті звірства, благала про прихисток для неї та її чоловіка. Жінка була впевнена, що коли російські солдати їх знайдуть, тоді точно не лишать серед живих та застрелять.

– Їх трусить, їх колотить просто. Дядя Вітя, нам дуже страшно, можна ми у вас поживемо? Ну ви знаєте, у такій ситуації я не знаю, хто б сказав, що ні, не можна. Хоча ризик був. Якби оті троє, а особливо той, що Віку ґвалтував, ще раз захотів, то пішов її шукати до них в хату. А потім по всім хатам, але добре, що цього не трапилося, його не було, – розповів сусід родини Віктор.

Подружжя ховалось у Віктора, поки окупантів не вибили українські військові. Тепер тут уже декілька тижнів тихо. Про російських солдатів нагадує, здавалося б, лише їхня розбита та спалена техніка. Але це лише на перший погляд. Це просто те, що неодмінно впадає в око приїжджим.

А от те, що одразу не помітно – відсутність жінок на вулицях у Берестянці та сусідніх селах, бо вони й досі живуть у полоні страху. Справжні згадки про звірства ворожих солдатів – не ззовні, а всередині. Вони перебувають у кожній душі та кожному змученому стражданнями жіночому серці. // Факти ICTV

Читайте также: