Як правоохоронці ухиляються від розслідування кримінальних справ

Держава має захищати законні права та інтереси людей, коли вони стикаються зі злочинами. Тому діяльність органів, які займаються такими справами, має бути спрямована на реальне забезпечення і поновлення їхніх прав.

Але на практиці усе інакше. 

Бездіяльність – такий метод розслідування кримінальних справ останнім часом переважає в роботі всієї правоохоронної системи України.

Мова, звісно, насамперед йде про роботу поліції. Оскільки саме цей орган займається переважною частиною кримінальних правопорушень, з якими люди здебільшого стикаються у повсякденному житті.

Невідповідність статистики і реальності

На офіційних ресурсах Міністерства внутрішніх справ дедалі частіше з’являються повідомлення про буцімто зростання рівня розкриття кримінальних правопорушень та зниження рівня злочинності у регіонах України. Вони навіть посилаються на якісь статистичні дані.

Однак така статистика “покращень” є цілком умовною і не відображає тої негативної реальності, з якою стикаються люди при взаємодії з органами досудового розслідування, тобто до того часу, поки справа потрапить чи не потрапить до суду.

Про що йдеться?

1.   “НЕперспективні” справи не розслідуються.

Як показує досвід, працівники правоохоронних органів навмисне ховають в далекий стіл заяви, справи щодо яких вважаються умовно “неперспективними”. Це коли слідчий вирішить, що досягнення результату малоймовірне і шкодитиме статистиці розкритих справ.

Замість того, щоб внести відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) протягом 24 годин з моменту отримання заяви про злочин та розпочати слідство, у кращому випадку заявник отримує формальну відмовку про буцімто відсутність у його заяві ознак кримінального правопорушення. Це незаконно. І на практиці здебільшого відповідь взагалі не надається – заява просто зникає.

“Перспективними” ж зазвичай вважаються: 

• справи, в який є затриманий на місці скоєння злочину;
• резонансні справи, що набули значного розголосу в суспільстві;
• такі справи, де з певних причин правоохоронці зацікавленні у наданні “колекторських послуг” через важелі процесуального примусу.

Щоб зрушити справу з мертвої точки найбільш дієвим є оскарження  у суді бездіяльності поліцейських (органу досудового розслідування).

Хоча працівники правоохоронних органів нерідко ігнорують рішення судів, які зобов’язують їх вносити відомості до ЄРДР. У такому випадку ухвали судів правоохоронцями реєструються як звичайні звернення і залишаються без фактичного виконання.

Це, у свою чергу, вказує на наявність ознак кримінального правопорушення (ст. 382 Кримінального кодексу – “невиконання судового рішення”).

І тут коло замикається, бо естафету приймає Державне бюро розслідувань (ДБР), яке, згідно закону, має розслідувати невиконання судових рішень працівниками правоохоронних органів. І справа знову ж таки у статистиці. Точніше у штучно створюваній видимості вже власної ефективності ДБР, яка призводить до ще одного раунду у боротьбі людини за власні права.

2.   Слідчі дії і процесуальний нігілізм

Внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та власне констатація факту початку досудового розслідування ще не є гарантією його проведення.

Поряд із нехтуванням прямих службових обов’язків нерідко є ігнорування клопотань щодо проведення слідчих дій або немотивовані відмови у їх задоволенні.

Буває і навпаки. Часто працівники правоохоронних органів погоджуються з необхідністю проведення слідчих та процесуальних дій, але банально їх не виконують. Такі дії призводять до того, що потерпіла сторона позбавляється навіть можливості оскаржити умовну бездіяльність, бо залишається у невизначеності.

Причини зловживань різні, а наслідки завжди однакові – безпідставне затягування строків досудового розслідування та відсутність результату.

3.   Внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань даних про злочин з  невірною правовою кваліфікацією

Найпоширеніший варіант викривлення статистичних даних щодо рівня злочинності – внесення відомостей в Реєстр, що не відповідають фактичним обставинам, зазначеним у заяві  людини.

По суті, слідчий самостійно відносить заяву до категорії менш тяжких злочинів. Це сприяє можливості уникнути “зайвої” уваги з боку громадськості і належного за законом відомчого контролю.

4. Закриття справ без проведення всебічного та об’єктивного досудового розслідування

Це стало чи не найулюбленішою традицією органів слідства, що повторюється в останні дні кожного місяця протягом року. Традиція на пряму пов’язана з формуванням звітності та відображенням показників діяльності у сухому числовому вимірі, без прив’язки до реально виконаної роботи.

Рішення про закриття кримінального провадження у таких випадках частіше за все слідчим не документується, а сторони у кримінальному провадженні про нього не повідомляються.

Про закриття справи інколи можна дізнатись випадково, звертаючись з черговим клопотанням до слідчого.

5.   Дисбаланс у системі “стримувань та  противаг” всередині правоохоронної системи

На етапі, поки справа не потрапила до суду, нагляд за здійсненням досудового розслідування здійснює прокурор. Поряд із частими проявами поверхневого відношення до виконання цієї функції існує і низка законодавчих проблем.

Мова йде про недосконалу систему реальних важелів впливу на перебіг досудового розслідування, якими наділений прокурор. А саме про відсутність механізму прямого впливу. Наприклад, вирішення можливості притягнути до дисциплінарної відповідальності слідчого у певній мірі позбавляє прокурора можливості швидко реагувати на бездіяльність слідчого.

Приклад

Реальним прикладом існування усіх описаних проблем, пов’язаних з роботою правоохоронних органів, є ситуація навколо столичного бізнес-центру “Словацький дім” адресою: м. Київ, вул. Кирилівська, 69. Компанія ТОВ “Фрунзе 69” (законний власник будівлі) – потерпіла сторона у кримінальних провадженнях, а її інтереси представляє Міллер, юридична компанія.

ТОВ “Фрунзе 69” входить до словацької групи компаній Vi Group, що розробляє архітектурні проекти та здійснює будівництво і реконструкцію багатоповерхових будинків, офісних центрів. Має успішно реалізовані проекти в Словаччині, Австрії, Чехії.

У 2019 році словацькі бізнесмени придбали корпоративні права ТОВ “Фрунзе 69”, вартість угоди склала близько 89 мільйонів гривень.

Однак, ПАТ “Український Професійний Банк”, що був ліквідований у 2015 році, без законних на те підстав повторно продав вже погашений кредит (тобто не існуючий в реальності) та іпотеку на офісний центр фінансовій компанії ТОВ “ФК “Інвестохіллс Веста”, яка заявила себе кредитором по відношенню до теперішнього власника нерухомості ТОВ “Фрунзе 69”.

У жовтні 2020 року ТОВ “ФК “Інвестохіллс Веста” перереєструвала на себе право власності на офісний центр через нотаріуса Юдіна М. А.

Ми оскаржили такі дії через Колегію з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України, яка задовольнила скаргу через наявність істотних порушень законодавства у сфері державної реєстрації у діях нотаріуса та майно повернули інвесторам.

Попри це, у січні 2021 року, ТОВ “ФК “Інвестохіллс Веста” повторно перереєструвала на себе майно через нотаріуса Бригіду В. О., за фактами можливих протиправних дій якого було відкрито не одну кримінальну справу.

Незаконність дій і цього нотаріуса так само була підтверджена Колегією з розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України.

Поряд з цим неодноразово спортивні молодики, які стверджували, що офісний центр, що нині діє як “Словацький дім”, належить ТОВ “ФК “Інвестохіллс Веста”, пробували фізично захопити будівлю. Це супроводжувалося пошкодженням майна, нападами на адвокатів, а також перешкоджанням роботі людей, які орендують приміщення у цьому офісному центрі і були змушені виїжджати.

На кожний такий епізод протиправних дій подавалися заяви про злочин. Досудове розслідування здійснювалось слідчим відділом Подільського управління Головного управління Нацполіції у місті Києві.

У деяких кримінальних провадженнях слідство триває з жовтня 2020 року, однак результату від його проведення досі немає.

Через неодноразові скарги представників ТОВ “Фрунзе 69” та спроби привернути увагу громадськості до цієї справи прокуратура навіть ініціювала перевірку стану досудового розслідування у окремих провадженнях. І навіть констатувала бездіяльність слідства та необхідність зміни органу досудового розслідування, доручивши його проведення слідчому відділу Шевченківського управління Нацполіції у м. Києві.

Попри встановлені порушення, допущені слідчим, питання щодо притягнення його до дисциплінарної відповідальності вирішене так і не було.

Очевидно, що ані розмір матеріальних збитків потерпілої сторони у провадженні, ані питання іміджу країни на міжнародному рівні та її інвестиційної привабливості, не є мотиватором для правоохоронців під час проведення досудового розслідування.

Бездіяльність маскується під формальними актами реагування без реального вжиття заходів.

І це лише один приклад, хоча й один з найгучніших за останній час, який демонструє порушення з боку працівників правоохоронних органів.

А скільки ще таких прикладів у адвокатської спільноти, про які не було написано?  Число кримінальних справ, у яких бездіяльність слідчого стала могильною плитою, не знає кінця.

Чи можливо щось змінити?

Вважаю, що так.

Вирішення кризи правоохоронної системи лежить в площині зміщення пріоритетів з кількісних показників діяльності до якісних.

І основне завдання тут  покладається на “топ-менеджмент” кожного з правоохоронних відомств, їх довгу і кропітку роботу в контексті кадрової політики, посилення персональної відповідальності за невиконання посадових обов’язків, а також лобіювання законодавчих змін, що визначили б чіткі зони відповідальності кожного з органів на палітрі правоохоронної системи.

Разом з тим, необхідно зрозуміти, що запит суспільства на “швидкий результат” реалізувати дуже складно. Як показує попередній досвід, гучні реформи та нескінченні “перезавантаження” не дарують вирішення проблеми, а лише її поглиблюють.

Автор: АРТЕМ ОБЛЕТОВ; адвокат Міллер, юридична компанія; блог автора на УП