Що вони собі насудили: Історія «бідного» судді з Рівненщини Віталія Поровського із двома золотими злитками в кабінеті

Один із двох суддів Володимирецького районного суду, яких запідозрили в корупції, намагався через суд притягнути до криміналу детектива НАБУ і слідчого антикорупційної прокуратури. Мовляв за те, що він зазнав істотної шкоди протягом 9-ти місяців, що був під слідством. І що весь цей час були арештовані два золоті злитки, вартістю чверть мільйона, які під час обшуку знайшли в його кабінеті.

Цей вже екссуддя, вочевидь, бідував і задовго до цього, бо, не зважаючи на зарплату близько 80 тисяч гривень, жив у гуртожитку та тривалий час судився щоб отримати «благоустроєне житло». Що ще вимагав у судах колишній суддя Віталій Поровський, в минулому – інспектор відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності, та як йому вдалося уникнути кримінальної відповідальності – у матеріалі розслідувачів з видання “Четверта влада”.

Обшуки НАБУ і СБУ

Наприкінці 2019-го правоохоронці отримали інформацію, що двоє суддів Володимирецького районного суду за гроші приймають «потрібні» рішення. Потім майже два місяці велися слідчо-розшукові дії.

12 лютого 2020 року працівники Національного антикорупційного бюро та Служби безпеки України обшукують у Володимирецькому районному суді кабінети суддів Віталія Поровського та Леоніда Закревського, а також обшукують приміщення одного із місцевих адвокатів, який був посередником між суддями та давачами хабарів.

Пізніше адвокат-посередник зізнається у скоєному злочині, йде на угоду зі слідством і йому присуджують штраф – 25 тисяч 500 гривень.

До судді Леоніда Закревського, який на той момент був головою суду, приходять з обшуками ще й додому. Знаходять і вилучають долари, євро та гривні. Згодом йому оголошують підозру та скеровують справу у Вищий антикорупційний суд, де вона на розгляді і досі.

Леоніду Закревському вдається понад три роки уникати антикорупційного суду і з такими темпами може швидше сплинути термін притягнення до відповідальності, ніж у справі оголосять вирок.

У судді Віталія Поровського в кабінеті знайшли два золоті злитки, вагою по 100 грамів кожен та банківську квитанцію про купівлю цих злитків, на якій – підпис покупця. Злитки та квитанцію оформляють, як речовий доказ і накладають на них арешт, який триватиме до листопада 2020 року.

Товарознавча експертиза встановила, що вартість злитків – 244 тисячі 294 гривні.

Їх повертають після того, як два кримінальні провадження проти Поровського довелося закрити, бо Конституційний суд скасував кримінальну відповідальність за ті злочини, які інкримінували колишньому судді.

Судді декриміналізують корупційні злочини

На наступний день після обшуків, 13 лютого 2020 року, Віталій Поровський пише заяву на звільнення за власним бажанням, хоча його мали б звільнити давно, бо він не підтвердив свою суддівську професійність під час атестації.

Проти нього відкрили два кримінальні провадження. Це:

• декларування недостовірної інформації (два злитки, знайдені в його кабінеті, не були вказані в жодній із електронних декларацій Поровського, в тому числі у тій, що перед звільненням);

• постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали або постанови.

Але Конституційний суд, за поданням 55 народних депутатів, спочатку у червні 2020 року визнає неконституційною статтю 375 Кримінального кодексу: якщо суддя прийме завідомо неправосудне рішення.

А в жовтні того ж року неконституційною роблять і статтю 366-1 Кримінального кодексу про недостовірне декларування.

Кримінальні провадження закривають, злитки повертають власнику, а сам Поровський звертається в Офіс генпрокурора. Хоче, щоб на детектива НАБУ та слідчого Спеціалізованої антикорупційної прокуратури відкрили кримінальні провадження.

На його думку, вони зловживали владою, злитки «безпідставно перебували у органу досудового розслідування», а Поровський тим часом зазнавав «істотної шкоди» упродовж 9-ти місяців.

Мовляв, їхня вартість менша, ніж це потрібно, щоб відкрити кримінальне провадження і знайдене золото нібито не має жодного стосунку до мети обшуку.

Та в Офісі генпрокурора не вносять відомості в Єдиний реєстр досудових розслідувань. Поровський звертається в суд, щоб він зобов’язав це зробити. І Вищий антикорупційний суд, й Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду відмовляють екссудді.

Робота в росії та скандали

Віталія Поровського призначили суддею Володимирецького районного суду спочатку на п’ять років – з 24 грудня 2004 року. А в кінці 2010-го він стає суддею безстроково.

У 2016 році суддя Віталій Поровський з криками виштовхував з кабінету знімальну групу телеканалу ICTV.

Тоді журналістка Катерина Курбанова цей інцидент пояснювала так: «Своїм рішенням він виселив з будинку жінку з двома синами, один з яких неповнолітній. От і хотіла знати, якими законами він керувався, коли ухвалював це рішення – а він чогось «на диби».

У 2017-му Віталій Поровський викликав поліцію на адвоката Миколу Глотова. Бо суддя Поровський вважав, що адвокат виявив до нього неповагу, сфотографувавши під час засідання, як він оголошує рішення, не вдягнувши мантії та нагрудного знака. Після цього Глотов поскаржився на суддю Поровського у Вищу раду правосуддя. Нині Микола Глотов – суддя Вищого антикорупційного суду.

Задовго до призначення суддею Віталій Поровський працював міліціонером. Зокрема у росії.

• З 1 листопада 1976-го по 1 жовтня 1977-го Поровський виконував обов’язки міліціонера об`єднаного дивізіону Ровенського міського відділу внутрішніх справ.

• З 8 жовтня по 11 жовтня 1979 року працював інспектором відділу боротьби з розкраданням соціалістичної власності (ОБХСС) відділу внутрішніх справ Кожевніковського райвиконкому УВС Томського облвиконкому (росія) (на посаді старшого інспектора ОБХСС).

• З 11 жовтня 1979 року по 3 січня 1980 року працював дільничним інспектором міліції відділу внутрішніх справ Стрежевського міськвиконкому (Томська область, росія).

Це стало відомо із архівної довідки від Управління міністерства внутрішніх справ російської федерації по Томській області, по яку Поровський звернувся у 2019 році, щоб отримувати більшу суддівську винагороду.

Збільшив винагороду

Віталій Поровський двічі позивається проти Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, яка нараховує суддям винагороду.

Поровський скаржиться, що ДСА не врахувала його стаж роботи у правоохоронних органах. Це 3 роки та 2 місяці – із листопада 1976-го по січень 1980 року. І, у зв’язку із цим, йому не збільшили надбавку за вислугу років, та він не може отримувати додаткову відпустку.

У 2017-му Рівненський окружний адміністративний суд відмовляє Поровському.

У березні 2019, після того, як Віталій Поровський отримує вже згадану архівну довідку з Управління міністерства внутрішніх справ росії по Томській області, Володимирецький районний суд видав наказ урахувати понад три роки вищезгаданого міліцейського стажу та перерахувати суддівську винагороду і збільшити доплату за вислугу років, починаючи із серпня 2019 року.

Підставою для видачі цього наказу стала постанова Верховного суду у 2018 році, яка стосувалася схожого випадку.

В ДСА знову відмовляють Поровському у перерахунку та виплаті. Пояснюють, що постанова не може бути підставою для цього, оскільки Поровського призначили суддею у 2005 році. Тоді як ця норма діє лише для тих суддів, які стали суддями із 3 серпня 2010 року по 1 січня 2011 року.

Тож наприкінці 2019 року Віталій Поровський знову звертається у Рівненський окружний адміністративний суд. І цього разу позов задовольняють частково.

Зараховують стаж роботи радянським міліціонером та зобов’язують Територіальне управління ДСА в Рівненській області виплачувати судді надбавку за вислугу років з урахуванням цього стажу.

Відсудив пенсію до зарплати

Із 8 лютого 2016 року Віталій Поровський – на обліку у Пенсійному фонді, де йому призначили пенсію за віком. Водночас Поровський продовжив працювати суддею у Вородимирецькому районному суді.

Але пенсію Поровському обласний Пенсійний фонд – не виплачує. Пояснює це тим, що за законом «Про державну службу» та «Про судоустрій і статус суддів» пенсії не виплачуються тим, хто продовжує працювати на посадах, «які дають право на призначення пенсії або щомісячного довічного грошового утримання».

Рівненський міський суд відмовив Поровському.

Та Житомирський апеляційний адміністративний суд скасовує це рішення, визнає протиправними відмову та бездіяльність Рівненського об’єднаного управління Пенсійного фонду України Рівненської області і зобов’язує виплачувати пенсію Поровському. Бо норма, якою при своєму рішенні керувався Рівненський міський суд – була тимчасова і вже не діяла на момент, коли Поровському призначили пенсію.

Суддя з гуртожитку і «благоустроєне житло»

Із 1999-го і, щонайменше, до 2009-го року Віталій Поровський був у першій черзі на безкоштовне отримання земельної ділянки у Рівному.

У лютому 2005 року, після призначення на посаду судді, Володимирецька селищна рада включила Поровського до переліку тих, хто має першочергове право на житло. Бо його направили на роботу у Володимирецький районний суд по розподілу з іншої місцевості.

Але Поровський житла не отримав.

Через це, у 2012 році, Поровський позивається з Володимирецькою селищною радою, а згодом – і з Володимирецькою райдержадміністрацією та Територіальним управлінням Державної судової адміністрації у Рівненській області.

Та просить накласти арешт на їхні рахунки та заборонити надавати житло іншим особам, поки він не отримає квартиру.

Приблизно за півроку до того, як іти у суд, Поровський підписує договір на проживання у гуртожитку Володимирецького вищого професійного училища №29.

Де він жив всі ці роки до суду – не відомо.

Спочатку йому відмовляє Рівненський окружний адмінсуд. Бо Поровський:

• посилався на статті закону та постанови Кабміну, які на той момент уже не діяли;

• не дотримався процедури отримання житла, за якою спочатку він має не у суд іти, а написати заяву у Володимирецьку селищну раду про те, що його не забезпечили житлом.

Цей лист мало би погодити Територіальне управління Державної судової адміністрації України і розрахувати вартість цього житла, а погодити кошторис – Державна судова адміністрація України. Після цього Володимирецький районний суд мав би прийняти рішення про придбання житла за рахунок коштів державного бюджету та передачу його у користування судді.

Наприкінці 2015 року суддя Поровський звертається у Володимирецьку селищну раду, щоб йому надали житло. І знову позивається до селищної ради за відмову.

29 березня 2016 року Кузнецовський міський суд закриває провадження у цій справі.

Але 27 квітня 2016-го апеляційний суд Рівненської області цю ухвалу скасовує і передає справу назад у Кузнецовський міський суд, щоб там продовжили розгляд.

29 листопада 2016 року позов Поровського задовольняють частково.

Кузнецовський міський суд зобов’язав Володимирецьку селищну раду надати благоустроєне житло Поровському у Володимирці, «у вигляді окремого жилого приміщення».

Володимирецька селищна рада спочатку подає апеляцію, а потім її відкликає за кілька днів до засідання у лютому 2017 року.

У травні 2017-го Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області відкриває провадження, бо Володимирецька селищна рада не виконує рішення суду.

А пізніше, протягом 2017-2018 років Поровський чотири рази скаржиться на управління юстиції у Рівненській області. Бо вважає, що держвиконавець нічого не робить, щоб примусити Володимирецьку селищну раду надати йому житло.

Усі чотири рази Кузнецовський міський суд визнає дії держвиконавця неправомірними, зобов’язує його поновити порушене право Поровського та повідомити про свої дії з цього приводу суд і скаржника не пізніше, як за десять днів після одержання ухвали суду.

Проте житло Поровський не отримує.

Після цього він звертається у Верховний суд і він скасовує рішення обидвох судів – і Кузнецовського міського, і Рівненського апеляційного, які присудили Поровському житло поза чергою. Бо «такі рішення не можуть вважатися законними й обґрунтованими». Адже перед Поровським у черзі – ще 42 людини і вони мають рівні права. Тож Поровський не може отримати житло раніше за них.

Також у рішенні Верховний суд вказав, що у першу чергу відповідальність забезпечити суддю житлом – на органах місцевого самоврядування. Державна судова адміністрація виконує лише додаткову функцію, якщо це питання залишається невирішеним Володимирецькою селищною радою.

Якщо житло не мала змоги надати Володимирецька селищна рада, то його можна було купити за гроші із державного бюджету і передати у користування судді.

При цьому «благоустроєним житлом» може бути або будинок, або квартира, або службове житло.

Поровський не уточнював вид житла у своїх позовних вимогах, але просив надати йому «благоустроєне житло» з розрахунку на одну особу (це майже 14 квадратних метрів) та ще 10 квадратних метрів додатково. А також що це має статися не пізніше трьох місяців після того, як рішення суду набере законної сили.

Оскільки через воєнний стан реєстр електронних декларацій не доступний, ми не можемо сказати точно, скільки заробляв Віталій Поровський, якщо працюючи 14 років суддею, не зміг купити чи орендувати собі житло у селищі.

Його колишня колега, суддя-спікерка Володимирецького районного суду Олена Іванків каже, що суддя постійно жив у гуртожитку, щонайменше із 2006 року.

Але відомо, що його щомісячна суддівська винагорода складалася із:

• майже 50 тисяч гривень посадового окладу (станом на 2019 рік це 25 прожиткових мінімумів громадян для працездатних осіб);

• близько 25 тисяч гривень надбавки за виконання особливо важливої роботи (це 50% від посадового окладу з урахуванням доплати за кваліфікаційний клас);

• близько 7 тисяч 500 гривень надбавки за вислугу років (це 10% від загальної суми щомісячного заробітку).

Ми не змогли знайти номер телефону Віталія Поровського та його сторінку у соцмережах, щоб поспілкуватися з колишнім суддею і дати можливість йому відповісти на питання, які в нас виникли під час підготовки матеріалу. Про золоті злитки, про скандальну протиправну поведінку щодо журналістки і адвоката, про намагання бути рівнішим за інших у отриманні квартири.

Суддя-спікерка Володимирецького районного суду Олена Іванків каже, що у соцмережах Поровського немає, а його номеру телефону не мав ніхто із колег, окрім колишнього голови суду Володимира Закревського та помічників Поровського, які наразі у суді не працюють.

– Віталій Анатолійович мав мобільний телефон, але може це звучить смішно для вас, но ми не мали ніхто його номеру. Фактично з ним не можна було зв’язатися, коли він був відсутній, але він був відсутній тільки коли був у відпустці, або дуже нечисленну кількість разів на лікарняному. Він практично завжди був на роботі у робочий час і свого мобільного він не давав нікому.

– Він абсолютно не медійна особа, він завжди цього уникав. Він завжди був дуже закритий. Я знаю, що в нього був мобільний телефон, тому що ми бачили його. Але номера… Ми колись жартома спитали, це нормальна практика в наш час обмінятися номерами, але він сказав, а для чого він вам, ми з вами і так щодня бачимося. Він свій вільний час дуже оберігав, ніколи не спілкувався з нами у вільний час. Тобто спільного якогось дозвілля не було, – каже Олена Іванків.

Тож якщо Віталій Поровський матиме бажання поспілкуватися і висловити своє бачення вище озвучених ситуацій, ми оприлюднимо його позицію і відповіді.

Автор: Анна Хіночик; «Четверта влада»