Чому Закон про заборону акустичного насилля в українському транспорті не працює

“Я не дала, а він так намагався, я не дал-а-а-а цукерочку свою…”

У моїх вухах досі звучить цей хіт, без якого ще декілька років тому не обходилася жодна поїздка міжміським автобусом.

Музика горланила на весь салон. А я, приречено притулившись до вікна, читала, коли запрацює закон про акустичне насилля, який заборонить водіям мучити пасажирів своїм репертуаром.

Депутати і активісти казали, що українські водії обожнюють російську попсу і шансон. Але зрештою заборонили їм вмикати будь-яку музику, що для моїх вух мало стати порятунком. Відтоді поїздки справді змінилися, хоч ви могли цього і не помітити.

Закон запрацював у жовтні 2022 року, в розпал великої війни, коли інші проблеми здавалися дріб’язковими. Крім того, пісні нікуди не зникли. Але тепер їх вмикає не водій, а пасажири. Тіктоки, ютуби, сторіз – калейдоскоп мелодій і звуків змінюється кожні пів хвилини, розриваючи тишу в салоні – то з одного сидіння, то з іншого.

Хтось вирішив переслухати голосові повідомлення, інші дзвонять по зуму чи в телеграмі. Дехто дивиться фільми, мультики, футбольні матчі. І все це без навушників.

Це епідемія, кажуть у Британії. Там таких любителів гучності 46%, їх прозвали “лаудкастерами”, каже британська статистика. Тому не тільки Україна, багато країн міркують, що з цим робити.

У травні 2023-го вийшла постанова Кабміну про те, що пасажири не можуть слухати музику чи відео у транспорті без навушників. Тепер це все одно, що зайти в автобус у брудному одязі – таке ж порушення правил поїздок в громадському транспорті, через що водій має право виставити людину за двері.

Але чи працює це нове правило насправді? В ВВС Україна зʼясовували це питання.

“Люди просили тиші”

Володимир В’ятрович, депутат і співавтор закону про акустичне насилля, задоволений результатами своєї праці.

“У 2023 році я багато їздив автобусом Харків-Дніпро, а також в Суми, і насолоджувався тишею”, – каже він ВВС Україна.

Депутат теж цікавився думкою своїх підписників у фейсбуці, вони принаймні підтвердили його спостереження – “закон справді працює”.

Щоправда, зміни стосуються тільки автобусів і таксі, хоч у жовтні 2022-го Верховна Рада заявляла, що уряд має заборонити акустичне насильство на всіх видах пасажирського транспорту.

Тим не менш, закон уже задає тон трамваям і тролейбусам.

У Львові, де я зараз живу, вісім років поспіль перед Різдвом у салонах трамваїв і тролейбусів лунали колядки та щедрівки.

“Щороку – найкращий репертуар, піднесений настрій. Були колядки у виконанні оркестрів військових і рятувальників”, – розповідає речниця комунального підприємства “Львівелектротранс” та авторка ініціативи Ольга Бачинська.

ФОТО,УНІАН

Але у цьому сезоні колядок більше немає – надто багато на них скаржилися. “Заважає, недоречно під час війни, занадто гучно, – переказує Бачинська скарги пасажирів. – Були і люди нерелігійні – казали, що їх це дратує”.

“Була скарга від медсестри, яка працює у реанімації з військовими, і від військового після контузії. Ці люди просили тиші”.

На нову проблему – порушення тиші через телефони пасажирів – ще не скаржилися, каже речниця “Львівелектротранс”. Принаймні “яскравих випадків” не було, додає вона.

Комунальна служба перевезень Києва теж не пригадує скарг на акустичне насилля пасажирів. Але на водіїв, які включають в салоні музику, в тому числі російську, все ще іноді скаржаться.

“Буквально минулого тижня був випадок”, – кажуть на гарячій лінії.

Не помічає акустичного насилля пасажирів і В’ятрович.

“Бувало, люди якісь відосики включали. Але щоб це була така масштабна проблема, як з водіями – принаймні я не помічав. Мені здається, водії провокували таке акустичне насилля. Люди дивилися на них і думали – чому йому можна, а мені ні?” – каже депутат.

“А що в тій постанові?”

Микола Пешко працює водієм міжміських автобусів 20 років. Їздив до Києва, Тернополя, а останні роки катається між рівненським Варашом і Львовом.

Чоловік запевняє – люди гучно музику не слухають.

“До молоді взагалі зауважень немає – всю дорогу в навушниках. За 6 годин дороги можуть і не поспілкуватися з сусідами”, – каже Микола.

“А старші люди заходять в ютуб, може бути гучно. Але людина сама швидко розуміє, що щось не те і стишує гучність”.

Найважче – з мамами, чиї діти вголос дивляться мультики, каже водій.

“Я роблю зауваження, але хіба слухають? Хто слухає, той робить тихіше чи вимикає. Та бувають такі, що “я білета купила, роблю все, що хочу, бо я з дитям”.

Четверо з п’яти водіїв міжміських автобусів, яких я опитала на Стрийському автовокзалі у Львові, і не чули про постанову Кабміна, що пасажири не можуть слухати щось без навушників у поїздках.

“Ми не можемо – так, а про пасажирів не чув. А що в тій постанові написано?” – каже один із водіїв.

Тільки один виявився поінформованим.

“Якщо буде гучно, то я такий хлопець, що можу і висадити. Ці люди порушують порядок їзди. Мені 300 кілометрів їхати, я не буду терпіти цей бардак”, – каже чоловік.

ФОТО, УНІАН

Таксист Антон Корнійчук з Києва каже, що часто і пасажири не чули про постанову. Згідно з нею, у таксі можна вмикати музику тільки з дозволу всіх пасажирів.

“Я погрався в гру з акустичним насиллям буквально тиждень, ввічливо питаючи всіх, чи не заважає їм моя музика”, – каже таксист.

Здебільшого люди дивувалися, каже він, називали ті закони “ідіотизмом”. Але музика – не те саме, що набридливе дзеленчання відео на телефоні, додає таксист.

“Найбільше обурює, коли сідають попереду і вмикають гучно тіктоки. Одного разу сіла дівчина років 20-ти і ще дивувалась, що мені це заважає”.

Але таксі – колектив маленький, можна домовитися, вважає таксист.

А ось у маршрутках – “демократія”, каже Володимир Лехновський, водій і бригадир 18-го маршруту Львова.

Його місце водія у автобусі відокремлене, це кабіна з віконцем для готівки. Звідти він рідко чує, що хтось щось слухає без навушників. Знає, що таке буває, люди іноді роблять пасажирам зауваження.

Якщо щось трапляється – часто проблему вирішують саме люди, а не водій, пояснює він.

“Хтось щось комусь сказав, або хтось зайшов та говорить російською – ось через це бувають конфлікти”, – каже водій львівського автобуса. За останні 5 років, каже він, було декілька разів, коли він мусив вийти до пасажирів.

“Мені купляти їм навушники?”

Хоча водіям і на гарячі лінії, як розповіли мені оператори у Києві та Львові, пасажири на пасажирів не скаржаться, у соцмережах і розмовах обурення повно.

Гучний пасажир – це часто проблема двох-чотирьох людей навколо нього, а не цілого автобуса. Хоч буває так, що когось чути на весь ряд, і люди роблять зауваження “в повітря”.

Або музику слухають в навушниках, але вони такі “діряві”, що приспів можна розчути з сусіднього сидіння.

Коли сидиш з такими сусідами, їхня музика – як набридливе дзижчання мухи у вусі, а відлуння бітів – як той молоточок, що стукає по голові.

ФОТО, СКРІНИ TWITTER. У соцмережах емоції щодо галасливих пасажирів зашкалюють

“Часто я зайнята роботою по дорозі у транспорті, намагаюсь зосередитися, але звуки заважають страшенно”, – каже Ольга Семенчук із Тернополя.

Жінка каже, що ще терпить, коли це “нормальна” музика чи кіно, та коли чує російське – “чомусь аж викручує”.

“Одного разу старший мужчина дивився кіно російською, на зауваження людей обзивався, казав – роблю, що хочу, кому не подобається – можуть вийти. Контролерка взагалі мовчала”, – згадує Ольга.

Ользі Плотніковій з Києва зустрічалися переважно фанати відеоблогерів, або любителі розповісти всій маршрутці свої сімейні новини по телефону.

“Довелося якось вислухати розповідь старшої жінки про похорони – хто прийшов, хто не прийшов, хто у що був одягнений”.

Звісно, це трапляється не тільки в автобусах, а і літаках, і поїздах, де й без того шумно.

Олег з Києва пригадує, як в Інтерсіті поруч сиділа літня сімейна пара. Вони гучно дивилися відео про онуків. Спочатку це здавалося милим, але через кілька хвилин людям навколо почало набридати.

Але “ми просто сиділи, слухали верески чужих дітей в чужому телефоні й тихо бісилися”. “Аж поки в одного хлопця поруч не здали нерви і він крикнув: “Та задовбали вже!”

Парочка швидко вимкнула відео, “трохи поогризалася і затихла”.

Деякі люди намагаються бути ввічливими, але це іноді заводить їх у глухий кут.

“Один чоловік вголос дивився спортивний матч чи спортивні новини з криками вболівальників. Вечір, люди з роботи їдуть. Спитала його, чи не міг би він робити це в навушниках?” – розповідає поетеса Каталіна Гладка.

ФОТО, УНІАН

“Він сказав – у мене немає. І це тенденція – люди просто не користуються навушниками. Порушують публічний простір, але роблять котячі очі – ну, в мене немає навушників. І що робити – мені купити вам навушники?”

Глобальна історія

Ця тенденція є не тільки в Україні, і не тільки в транспорті. У парках, кафе, ресторанах і навіть театрі з його строгими правилами сьогодні можна почути, як хтось на весь ряд горланить: “Алло? Я вас не чую! Я передзвоню, чуєте мене?”

У 2022 році в Британії провели опитування, згідно з яким 46% британців у публічних місцях дзвонять по відео без навушників. Їх найбільше серед підлітків (до 83%), найменше (21%) – серед людей 55+.

Трохи менше людей слухають без навушників музику, що теж популярно серед молоді, а ще людей чорношкірих чи азійського походження.

Частіше лаудкастери – це чоловіки (52%), ніж жінки (40%). 8 з 10 опитаних ці люди дратують, причому 45% з них у транспорті самі слухають музику чи відео без навушників. Українці розповідають, що стикалися з гучними пасажирами в Індії, Туреччині, Італії та Німеччині.

У Каталіни Гладкої була ситуація, коли вона у Варшаві їхала в аеропорт, а поляк у напівпорожньому салоні автобуса спочатку переслухав свої голосові повідомлення, а потім подзвонив комусь по відеозв’язку. Його не напружила ні Каталіна, яка сиділа біля нього затиснута до вікна, ні те, що крім нього в салоні не розмовляв ніхто.

ФОТО, GETTY IMAGES

Коли вона пересіла – він і не звернув уваги, каже жінка. Аж поки водій “на повороті на аварійці зупинив автобус, підійшов до нього і сказав – ви можете припинити говорити? Ви збиваєте мене з дороги, це просто неможливо”.

Пенсіонери та бунтівні підлітки

Але чому люди так роблять? Здавалося би, це очевидно – коли не вдома, а в публічному просторі, дотримуйтеся цивілізаційних правил. Тіна Полек з Центру прикладної антропології ставить під сумнів це твердження.

“Часто, коли ми говоримо про цивілізованість, маємо на увазі ідеальний світ, якого ніде не існує”, – каже вона.

“У різних культурах усе по-різному. Коли ви їдете в арабські країни, де 5 разів на день чути заклик до намазу – це акустичне насильство чи ні? А церковні дзвони в неділю?”

Межі часто провести важко, каже експертка.

Що стосується розмов гучних чи на гучномовці, для українців це прийнятно. Родина для них на першому місці, тому коли вони в транспорті, можуть вважати логічним скористатися цією перервою, щоб обговорити щось з рідними чи близькими.

“Ми розраховуємо, що людей навколо, які чують цю розмову, ми більше ніколи не побачимо”, – каже антропологиня.

“Існують простори, де наша приватність є дещо умовною. Погляньмо на двір у селі – там усі бачать, в якому халаті ти вийшла погодувати курей. Ми розуміємо, що нас можуть побачити люди, але допускаємо домашній зовнішній вигляд, розраховуючи, що й інші роблять так само”.

Певною мірою розмова по телефону для українців – це теж такий напівпублічний простір, пояснює антропологиня.

ФОТО, GETTY IMAGES

Психологиня Оксана Пшегорницька бачить, що найчастіше тишу в транспорті в Україні порушують підлітки та пенсіонери. Підлітки часто бунтують, самостверджуються, маркують свій простір, тільки вчаться помічати особисті кордони інших людей.

Коли у підлітків це проходить – сказати складно. “Може і ніколи не пройти, це не пов’язано з віком. На якомусь етапі розвитку можна затриматися на роки, цілком дорослі люди можуть мати підліткові прояви”.

Вікова категорія 30-40+, до якої належить і сама психологиня, – це покоління, яке застало становлення і розвиток мобільного інтернету. Вони не мали телефонів з пелюшок, тому навушники для них більш звичні, припускає Пшегорницька.

Натомість пенсіонери часто не знають цифрового етикету, про особисті кордони їм теж розповідали небагато.

“Це вплив суспільства, контекст, в якому вони виросли”, – каже психологиня.

Контроль, штрафи і перевірки

Як вирішують цю проблему в світі?

У Британії поки що ніяк. Хоч про акустичне насилля там говорять уже декілька років, форуми засипані скаргами, а у ЗМІ з’являються заголовки про те, що “Тікток робить лондонський транспорт нестерпним”.

Деякі активісти створюють цілі кампанії, ось як проти музики в торговельних центрах і супермаркетах. Таке акустичне насильство, йдеться в них на сайті, не дає зосередитися, мучає людей, які страждають на гіперкузію, тобто хворобливо сприймають гучні звуки, а незрячих – дезорієнтує.

Одна компанія у Лондоні запатентувала програму, яка може втручатися в телефони пасажирів – стишувати їм звук, нагадувати про навушники чи навіть вимикати девайси.

Але планів встановити таку програму немає – для цього Британії треба змінити закон, втручатися в телефони людей заборонено.

У Індії торік ввели штраф $60 за музику чи відео без навушників у парках, бібліотеках, публічному транспорті.

Працівники метро ходили по вагонах, нагадуючи про навушники. Не заплатите штраф – за ґрати.

Хоча наскільки ефективно це контролюють – невідомо.

ФОТО, GETTY IMAGES. “Тікток робить лондонський транспорт нестерпним”, пишуть у Британії

В Україні за захистом прав споживачів у транспорті слідкує Держпродспоживслужба. Наприклад, якщо не видали квиток, водій надає послуги російською мовою – зверніться до служби, назвіть водія, маршрут, марку автобуса, номер і перевізника, і служба може вийти на позапланову перевірку.

Щоправда, через воєнний стан перевірки служби обмежені. Місцеві управління транспорту кажуть – щодо музики скаржтесь водію чи перевізникам. Якщо ситуацію владнати не вдається – дзвоніть у поліцію.

Речниця Нацполіції каже – були випадки, коли люди телефонували через російські пісні в автобусах. Можна також звертатися на гарячу лінію Укртрансбезпеки. Там перевірки не заборонені. Але є нюанс, якщо ви поскаржитесь на водія чи пасажира, це підстава для перевірки перевізника, а не конкретної маршрутки.

Та і що може зробити чиновник пасажиру, який вийде на наступній зупинці? І чи є сенс, а часом і реальна можливість, смикати водія через це?

У трамваї чи поїзді можна звернутися до контролера чи провідників. Але поки що закон тільки про автобуси і таксі. Тож схоже на те, що єдиний вихід із ситуації – це діалог.

Кажіть вже

Я знаю – робити зауваження складно.

Особливо, коли всі мовчать, або коли тікток переглядає військовий. У мене було так у поїзді, люди в сусідніх плацкартах тільки ввічливо переглядалися.

Коли мені не допомогли ні бірюші, ні навушники, я зважилася підійти до військового. Це був старший чоловік, і він відразу вимкнув звук.

Коли я в автобусі, по можливості все ж вибираю місце подалі від підлітків, студентів та мам з маленькими дітьми.

ФОТО, УНІАН

Але одного разу мені дісталося останнє місце, і це було чистилище – месенджери і тікток сусідки не змовкали, її син грався у стрілялки, а в дорозі ця пасажирка познайомилася ще з однією, яка говорила по телефону тільки на гучномовці.

Мене розривало від гніву, але я була в меншості.

Дійшло до того, що коли ця жінка – яка не була ні студенткою, ні пенсіонеркою – увімкнула гучномовець і вночі, я пхнула її в спину.

Так робити не можна.

Але саме так люди часто і роблять – вибухають, коли їхній спідометр злості на межі.

“Навряд у цей момент ви зможете бути вихованою”, – каже психологиня Оксана Пшегорницька.

Тому щойно відчуваєте дискомфорт – кажіть вже. Так більше шансів вирішити проблему спокійно, без конфліктів.

Згідно з британською статистикою, майже половина опитаних не кажуть лаудкастерам нічого. Ще 44% намагаються від них швидше втекти. І тільки 9% роблять зауваження.

Часто люди терплять, чи терплять до останнього через страх конфлікту, каже психологиня. У голові ти вже уявляєш, як людина тебе атакує, ти не можеш підібрати правильні слова, і от усі навколо галасують ще більше.

“У нас це ще пострадянська відрижка – не казати про дискомфорт”, – каже Пшегорницька.

А ще ж нав’язлива думка, що ці підлітки, пенсіонери чи чиясь мама мене все одно не послухають.

Але насправді ми не знаємо, як люди відреагують.

Одного разу, розповідає психологиня показовий випадок зі свого життя, вона була з 7-річною донькою в кінотеатрі, як раптом дівчинка сказала, що їй холодно. Вона попросила маму запитати працівників про плед.

“Але який плед, це не кафе, ми в кіно – сиди і дивися”, – пригадує Оксана Пшегорницька свою реакцію.

Вони ще посперечалися, але зрештою дитина вмовила маму піти і спитати про пледи, а раптом вони в них є, це ж лише питання. Жінка таки спитала і повернулася до доньки “з двома пледами і в шоці”.

“Коли я розповідала цю історію своєму тату, він сказав, що ніколи би не пішов і не питав, у його голові так – сиди і не виділяйся, який плед”.

Якщо вам надокучає, коли хтось слухає музику чи відео без навушників, – скажіть це.

ФОТО, GETTY IMAGES

Ви ніколи не знаєте, яка буде реакція, каже психологиня, людина може здивуватися чи нахамити, може перепросити і тут же вимкнути музику, а може не зробити нічого, але наступний раз подумає, що може комусь заважати.

“Тим паче зараз, коли у суспільства розхитана нервова система і будь-яка дрібниця може тригерити”, – каже психологиня.

Можливо, до вас цьому пасажиру про навушники взагалі ніхто не казав.

Але якщо мовчати – проблема не зникне, а тенденція тільки набиратиме обертів.

Тому кажіть, кажіть вже.

Автор: Ілона Громлюк

Джерело: ВВС Україна

Tweet