Булінг українських учнів за кордоном із боку місцевих дітей: що робити батькам

У лютому цього року “Нова українська школа” провела опитування серед батьків щодо булінгу їхніх дітей у закордонних закладах освіти. Відповіді ми отримали різні: частина батьків розповіла, що цькування в школах немає, інші ж поділилися історіями проявів моральної та фізичної агресії до українських дітей із боку місцевих.

За розповідями батьків, траплялися випадки, коли в класі в присутності українських дітей місцеві однокласники вмикали сирени, обзивали українців, насміхалися з їхнього зовнішнього вигляду й навіть били.

У багатьох закордонних школах політика щодо протидії булінгу є досить суворою. Як правило, вчителі та адміністрація одразу реагують на прояви цькування і намагаються попередити його. Однак є і ситуації, коли представники школи ігнорували звернення або не розв’язували проблему до кінця.

У статті “Нової української школи” читайте:

• що відомо про випадки булінгу в деяких школах Польщі, Німеччини та Франції;
• куди звертатися, якщо ваша дитина зазнала проявів цькування в закордонній школі;
• як заспокоїти дитину, якщо вона стала жертвою булінгу;
• що робити, коли дитина виявилася булером;
• де можна отримати безплатну психологічну підтримку.

ЯК ЗМІНИЛОСЯ ЦЬКУВАННЯ ПІД ЧАС ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ

За час повномасштабної війни цькування зазнало нових форм, розповів Олександр Черкас, вчитель та голова ГО “НЕ ЦЬКУЙ”. За його словами, деякі діти-переселенці соромляться вмикати камери під час онлайн-уроків, бо часом їхні умови проживання досить скромні й можуть викликати посмішки з боку однолітків.

“Одного разу дитина увімкнула камеру в житлі, яке надала держава. Тоді діти почали сміятися, бо житло було досить скромним. Також була прикра ситуація в польському Гданську, коли однокласники вмикали дитині під вухо сирену, малювали фашистські символи й сміялися із цього.

Траплялися і випадки, коли місцеві діти за кордоном насміхалися із зовнішнього вигляду українських дітей, які здебільшого приїхали з порожніми руками, адже тікали з-під обстрілів із тим, що було”, – розповів Олександр Черкас.

Тому батькам потрібно бути дуже уважними до своїх дітей та їхнього фізичного й емоційного стану, щоби вчасно виявити проблеми з іншими дітьми.

Як проявляється булінг:

• фізично: штовхання, підніжки, бійки, стусани, ляпаси, удари та інші дії, які завдають біль і тілесні ушкодження;
• психологічно: образи, поширення неправдивих чуток, глузування, ізоляція, ігнорування, бойкот, відмова від спілкування, погрози, маніпуляції, шантаж;
• економічно: дрібні крадіжки, пошкодження або знищення особистих речей, вимагання грошей, їжі;
• сексуально: образливі жести, висловлювання, прізвиська, жарти, погрози, поширення чуток, обмацування сексуального (інтимного) характеру тощо;
• кіберцькування: насильницькі дії (передусім прояви психологічного, сексуального насильства) в інтернеті.

У цькуванні завжди беруть участь три сторони – жертва, кривдник / кривдниця та спостерігачі.

• Якщо дитину булять, це може проявлятися такими ознаками: замкнутість, страх,

безсоння, низька самооцінка, агресія, погіршення здоров’я, тривожність, залежності, самотність, суїцидальні нахили тощо;

• у свідків булінгу можуть спостерігатися: втрата дружби й довіри, пригнічений стан, погіршення здоров’я, втягнення в ситуацію насильства тощо;
• у кривдників можна помітити такі ознаки: агресивна поведінка, прояви насильства, скоєння правопорушення, відторгнення колом друзів / однокласників, егоїзм, байдужість до почуттів інших, невміння спілкуватися спокійно, сприйняття оточуючими як агресора, постійне перебування в конфлікті тощо.

“Діти неохоче діляться подібним першими. Тому батькам треба уважно придивитися до дитячої поведінки та можливих зовнішніх ознак цькування: образливі або принизливі відео в соцмережах, зламані іграшки й особисті речі, брудний або розірваний одяг, розірвані зошити та підручники, жувальна гумка у волоссі, інші ознаки фізичних знущань”, – додав Олександр Черкас.

ВМИКАЛИ ЗВУКИ СИРЕН, ЛАЯЛИ ТА БИЛИ: ПРО БУЛІНГ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ В ДЕЯКИХ ШКОЛАХ ПОЛЬЩІ

Булінг під час воєнного стану став сильнішим, поділилася своїми спостереженнями Анна Чернявська, вчителька української мови та співзасновниця ГО “НЕ ЦЬКУЙ”. Вона це пов’язує з тим, що більшість дітей змушені були переїхати до інших міст, а деякі – до інших країн та адаптовуватися до чужих традицій, правил та законів.

Анна разом із сином тимчасово переїхала до Польщі. За її словами, у польській школі їй одразу наголосили на тому, що в закладі борються із цькуванням. Також повідомили, що в разі виникнення будь-якої конфліктної ситуації, потрібно звертатися до класного керівника або відразу йти до директорки.

Пізніше син Анни зазнав незначних проявів цькування в польській школі від свого однокласника-українця. Останнього, за словами жінки, не так добре сприймали інші учні, як її сина. Тому він почав знущатися із сина Анни – забирав та викидав кепку, говорив образливі слова.

“Син приходив додому і плакав, казав, що не хоче йти до школи. Тож я одразу звернулася до класного керівника. Він пообіцяв, що розв’яже конфлікт, але, на жаль, розмова не допомогла. Син знову розповів, що однокласник його ображає, навіть після бесіди з класним керівником.

Не витримавши, у цей день я пішла до директорки, яка викликала булера, його матір і нас. Ми довго говорили й разом дійшли до спільної згоди. Конфлікт вдалося загасити”, – розповіла Анна.

Матір ще одного з українських школярів, що навчається в польській школі, анонімно розповіла, що найбільше труднощів у спілкуванні з місцевими дітьми виникає через мовний бар’єр. Місцеві учні часто сміються з її дитини через те, що вона не досконало знає польську.

“У моєї дитини часто забирали телефон, кидали рюкзак на землю, викидали взуття з роздягальні, ображали словами. Вона щодня приходила додому в стресі, плакала й не хотіла ходити до школи. Тоді я звернулася до вчителя. Він поговорив із кривдниками, але, на жаль, булінг припинився лише на два дні”, – розповіла жінка.

Тож вона вирішила забрати документи з польської школи. Наразі її дитина навчається дистанційно лише в українському закладі освіти. Жінка зізналася, що після булінгу, дитина почала боятися наживо виходити в шкільний колектив.

Наталія Авраменко, бабуся двох онучок, які навчаються в 3 класі польської школи, розповіла про випадок фізичного булінгу. За її словами, двоє польських школярів (11 і 12 років) обзивали її внучок та казали повертатися назад в Україну.

“Одного разу вони прийшли на подвір’я під нашим домом, де якраз гралися мої внучки. Хлопці попросили дівчат відійти за будинок і там перші влаштували бійку. Але вони не врахували, що одна з онучок займається айкідо, тож зможе захиститися.

Зрештою, сталося так, що одному з хлопців внучка вибила зуба.

Після цієї бійки я пішла до школи. Хвилювалася, що там можуть звинуватити й моїх онучок. Але цього не сталося, адже в школі знали, що хлопці напали першими. Вчителька поговорила з батьками булерів, провела з ними індивідуальні бесіди й хлопці відчепилися від моїх дівчат”, – додала Наталія.

Куди звертатися у випадку булінгу в польських школах:

• за даними польської громадської організації “Ближче до дитини” у випадках булінгу дітей у школах першочергово батьки мають звернутися до класного керівника;
• для цього потрібно записатися на прийом до вчителя. Під час першої розмови розповісти про проблему, описати стан дитини, попросити вчителя поспостерігати за класом та кривдниками, зібрати інформацію від інших осіб, продумати разом подальші кроки;
• також можна звернутися до шкільного психолога;
• якщо, попри декілька розмов із вчителем, психологом та їхніми спробами розв’язати проблему, булінг продовжується, варто звернутися до директора (домовитися про зустріч наживо, написати письмову заяву про надання дитині педагогічної та психологічної допомоги);
• якщо ситуація дуже серйозна, наприклад, дитина боїться йти до школи, має суїцидальні думки тощо, потрібно написати листа директору з проханням вжити заходів у зв’язку з насильством, якого зазнала дитина. Лист віддати в секретаріат школи з повідомленням про вручення. У такому разі директор зобов’язаний надати відповідь на лист невідкладно (не пізніше одного місяця);
• якщо й це не подіяло, зверніться до місцевого відділу освіти письмовою скаргою чи заявою зі своїми даними;
• можна звернутися до Офісу дитячого омбудсмена в Польщі. За посиланням є окрема безплатна гаряча лінія для дітей українською мовою;
• у Польщі також працює телефон довіри для дітей та молоді з України (доступний українською мовою).

КОЛЕКТИВНЕ ЦЬКУВАННЯ ТА ВІДРАХУВАННЯ БУЛЕРА ЗІ ШКОЛИ: ЯК БОРОТИСЯ З БУЛІНГОМ У ШКОЛАХ НІМЕЧЧИНИ

Син Оксани, яка попросила не називати свого прізвища, навчається в 4 класі разом із німецькими дітьми. Там він єдиний українець. Певний час однокласники постійно говорили йому якісь однакові фрази та посміхалися в обличчя. Хлопець тоді ще добре не розумів німецької й думав, що з ним хочуть подружитися.

“Потім син переклав слова, які йому постійно говорили, і ними виявилися “дурень” та “ідіот”. Я навіть не встигла зреагувати на це, бо в то й же час у школі стався інцидент із двома українськими дітьми з інших класів. Як виявилося, випадок із моїм сином не був поодиноким. Знаю, що одну українську дитину навіть побили, а в іншу – жбурляли каміння. Під час розслідування виявили численні випадки булінгу українських дітей у школі”, – розповіла Оксана.

Згодом батькам на електронну пошту прийшов лист від директора закладу з повідомленням, що в школі відбувається булінг певних учнів (без імен). Також там йшлося, що активно беруть участь у цькуванні 11 дітей, а всі інші спостерігають і мовчать. Директор попросив батьків звернути увагу на поведінку дітей. Ще було вказано, що батькам винуватців пришлють окремі листи.

“Пізніше стало відомо, що адміністрація проводила зустрічі з батьками дітей, які влаштували булінг. Тоді випадки цькування припинилися, принаймні мій син не скаржився. Від батьків інших українських дітей я теж більше скарг не чула”, – розповіла Оксана.

Діти ще однієї героїні, Світлани (дала коментар анонімно), ходять у 8 та 9 класи однієї з німецьких шкіл землі Мекленбург-Передня Померанія. Вони також відчули неприязнь із боку місцевих школярів до українських учнів. Світлана розповіла, що німецькі учні вмикали на телефонах звуки повітряної тривоги, а також показували їм фотографії президента росії.

Тоді українські діти поскаржилися вчителям. Ті негайно повідомили адміністрацію школи, яка з’ясувала всі обставини інциденту й залучила батьків німецьких школярів.

“Одну дитину, яка не захотіла просити вибачення за свої дії перед українськими дітьми, навіть відрахували зі школи. Надалі подібних інцидентів у закладі не було”, – підсумувала жінка.

Куди звертатися у випадку булінгу в школах Німеччини:

За даними української редакції Deutsche Welle, у більшості випадків розв’язати проблему з булінгом можна, звертаючись до вчителів та адміністрації німецьких шкіл. Як правило, виховної розмови із булером та його батьками має бути достатньо.

Загалом у Німеччині працюють не так на покарання за булінг, як на його випередження. Дітям уже в початкових класах проводять так звані уроки толерантності. Для школярів середніх класів проводять спеціальні тренінги на тему, що таке булінг і як захистити від нього себе та інших. Вчителі беруть участь у різних тренінгах та навчаннях.

Також у німецькій асоціації захисту дітей у Саксонії “Новій українській школі” розповіли про алгоритм дій батьків у разі булінгу дітей у межах школи:

• спочатку поговоріть із класним керівником про випадки булінгу (для цього, як і в Польщі, попередньо потрібно записатися на прийом). Вчитель / вчителька має провести бесіду з дітьми або звернутися до директора, якщо розмова пройшла без успіху;
• також можна звернутися до соціального працівника або консультанта школи (це може зробити сама дитина або батьки під час батьківських зборів);
• якщо вчителі / школа не помічають проблему або не розглядають її, тоді зверніться до представника батьків у класі. Якщо дитина навчається в українському класі й там немає представників батьків, зверніться до директора. У цьому разі краще написати офіційний лист. Це гарантує, що ваш запит розглянуть у школі й він не буде втрачений.

Якщо попередні кроки не принесли дитині полегшення, зверніться по допомогу за межі школи:

• до державного управління шкіл та освіти в Саксонії (обрати відповідальний відділ залежно від типу школи або шкільного психолога можна на сайті);
• до сімейного консультаційного центру;
• діти та молодь можуть анонімно отримати безплатну допомогу за спеціальною гарячою лінією для українців 0800 500 225 0;
• ще одним способом допомоги дітям та молоді до 25 років є кризовий чат (також доступний українською мовою);
• контакти екстрених служб, поліції, служби психологічної допомоги можна знайти за посиланням;
• якщо вас дискримінують, контакти для допомоги можна знайти тут. Огляд національних і регіональних консультаційних центрів з антидискримінації за посиланням;
• берлінська екстрена служба захисту дітей та контакти за районами тут;
• консультації щодо булінгу та перелік контактів за федеральними землями за посиланням.

ПСУВАННЯ ОСОБИСТИХ РЕЧЕЙ, УДАРИ ПО ПОТИЛИЦІ І СТРАХ ХОДИТИ ДО ШКОЛИ: ІСТОРІЯ ПРО БУЛІНГ В ОДНІЙ ЗІ ШКІЛ ФРАНЦІЇ

11-річна донька Юлії Гаврилової навчається в одному з французьких коледжів. Жінка розповіла про численні прояви булінгу з боку місцевих учнів до її дитини.

“Донька не розуміє всього, що їй говорять, і тому не може словесно за себе постояти. Її булять місцеві учні 15–16 років, які говорили неприємні фрази про Україну, а ще казали “слава путіну”. Були й випадки, коли булери псували особисті речі дитини. Наприклад, викинули шапку в смітник, пошкодили зошити та пензлі.

Ще один хлопець кожен день проходячи повз мою доньку, вдаряв її рукою по потилиці і йшов далі”, – поділилася Юлія.

За її словами, після таких випадків у доньки з’явився страх ходити до школи, а при одній згадці, що потрібно збирати портфель, у дитини починалася істерика. Жінка кілька разів зверталася до адміністрації коледжу. Вони спочатку говорили, що не знають, хто це робить. Камери відеоспостереження на території коледжу заборонені. “Але в закладі є також спеціальні робітники, які слідкують за поведінкою дітей на перервах і мають запобігати конфліктним ситуаціям. Донька кожного разу підходила до них, але вони лише знизували плечима”, – додала Юлія.

Мама продовжувала нагадувати вчителям та адміністрації про невирішену проблему. Після останньої розмови з директором конфлікт вдалося згладити. Тиждень її дитина не відчувала булінгу. Жінка розповіла, що не полишить цю ситуацію і буде її контролювати.

Що відомо про політику протидії булінгу в школах Франції:

• на сайті Міністерства освіти Франції можна знайти інформацію щодо боротьби з булінгом у закладах освіти. Там є корисні контакти для батьків та вчителів;
• за даними Міністерства, одним зі способів протидії цькуванню у французьких школах є Національний день боротьби з булінгом. Тоді в закладах освіти проводять різні тематичні конференції, інформаційні сесії, виставки, рольові ігри для збільшення поінформованості дітей та вчителів;
• також педагоги проходять спеціальні навчання з протидії булінгу;
• кожен учень, який став свідком або жертвою цькування, одразу може звернутися до вчителя;
• спеціальні департаменти та академічні консультанти реагують на випадки булінгу за такими академічними лініями;
• безплатна телефонна платформа для допомоги жертвам агресивних дій за номером 3020 (телефонувати можна, крім святкових днів, з 9:00 до 20:00 з понеділка по п’ятницю та з 9:00 до 18:00 у суботу). А за номером 3018 діє гаряча лінія проти кібербулінгу.

ВИЯВИЛИ ОЗНАКИ БУЛІНГУ В ДИТИНИ: ЩО РОБИТИ

Важливо пам’ятати, що ситуації з проявами булінгу потребують негайного втручання з боку батьків. Спільно з дитиною потрібно знайти способи реагування на булінг. “Обговоріть, до кого дитина може звертатися по допомогу в школі: психолога, вчителів, адміністрації, дорослих учнів, охорони, батьків інших дітей. Важливо також усвідомити, чому саме дитина потрапила в ситуацію булінгу. Рекомендую звернутися із цим питанням до дитячого психолога”, – порадив Олександр Черкас.

Що ще можуть зробити батьки:

• обережно почніть розмову з дитиною. Переконайте її в тому, що вам можна довіряти, що ви не будете звинувачувати;
• розкажіть дитині, що немає нічого поганого в тому, щоби повідомити про агресивну поведінку щодо когось учителю або принаймні друзям;
• поясніть різницю між “пліткуванням” та “піклуванням” про своє життя чи життя друга/ подруги;
• також не слід у розмові з дитиною використовувати такі сексистські кліше, як “хлопчик має бути сильним та вміти постояти за себе”, “дівчинка не повинна сама захищатись” та інші. Це тільки погіршить ситуацію;
• якщо дитина стала жертвою, то запевніть її, що ви не звинувачуєте її в тому, що відбувається, і вона може говорити відверто;
• будьте терплячими й делікатними. Спробуйте з’ясувати все, проте не допитуйтесь, не повторюйте одні й ті ж запитання по кілька разів;
• проявіть емпатію, висловіть дитині своє співчуття;
• навчіть дитину, як діяти в аналогічній ситуації. Запропонуйте певний мовний алгоритм, що наступного разу говорити кривднику або як попередити подібний інцидент;
• розпитайте, яка ваша допомога буде корисна дитині. Запропонуйте свій варіант.

Олександр Черкас наголосив, що метою батьків має бути припинення насильства, а не покарання винних. Також варто врахувати, що дитині-агресору увага та допомога потрібні не менше, ніж тій, яка страждає від насильства.

Що робити, якщо дитина виявилась агресором:

• проговорити з нею те, що відбувається, з’ясувати, як дитина ставиться до своїх дій і як на них реагують інші;
• ви можете почути, що “всі так роблять” або “він заслуговує на це”. Уважно вислухайте дитину й зосередьтеся на фактах, а не на припущеннях;
• не применшуйте серйозності ситуації, кажучи “хлопчики завжди будуть хлопчиками” або “глузування, бійки та інші форми агресивної поведінки – просто дитячі жарти, природна частина дитинства”;
• поясніть, які дії ви вважаєте переслідуванням інших (вищеописані форми прояву булінгу);
• діти-агресори заперечують булінг так довго, наскільки можуть. Тож спокійно поясніть дитині, що її поведінка може зашкодити не лише жертві, але й усім оточуючим;
• дайте зрозуміти дитині, що агресивна поведінка – серйозна проблема, і ви не будете терпіти це в майбутньому;
• чітко й наполегливо попросіть дитину припинити насильство. Скажіть дитині, що їй потрібна допомога, а тому ви тимчасово триматимете зв’язок з учителями, щоби впевнитись, що дитина прагне змінити ситуацію;
• погрози й покарання не спрацюють. Можливо, на якийсь час це припинить булінг, та згодом може лише посилити агресію і невдоволення;
• агресивна поведінка та прояви насильства можуть вказувати на емоційні проблеми дитини та розлади поведінки. Порадьтеся зі шкільним чи дитячим психологом щодо цього;
• пам’ятайте, дитина-агресор не зміниться одразу. Це тривалий процес, над яким потрібно працювати.

ЯК ПРАВИЛЬНО БУДУВАТИ ДІАЛОГ ЗІ ШКОЛОЮ, ЩОБ РОЗВ’ЯЗАТИ ПРОБЛЕМУ З БУЛІНГОМ

• З’ясуйте подробиці інциденту та висловіть схвалення в тому, що дитина поділилася власними переживаннями;
• оцініть ситуацію, що склалася, з нейтральної позиції. Намагайтесь усунути емоції та сухо викласти факти, своє бачення щодо причин булінгу;
• наодинці поспілкуйтеся з учителем. Повідомте про інцидент або з’ясуйте подробиці. Діалог будуйте конструктивно, без звинувачень та претензій;
• не варто диктувати вчителю, що він має робити, запитайте та вислухайте його думку щодо вирішення конфлікту;
• погодьте дії. Домовтеся, що для розв’язання проблеми робитимуть батьки, а що – вчитель. При спілкуванні з учителем намагайтеся ставити запитання, які створюють умови для діалогу, а не претензії. Останні заводять будь-яку розмову в глухий кут, адже направленні на пошук винного, а не розв’язання проблеми;
• тримайте ситуацію під контролем. Якщо ситуація не змінилася, наступний крок – розмова з адміністрацією, знову ж, діалог має бути конструктивний, на кшталт: “Ситуація така, зробили ось це. На жаль, це не принесло покращення. Що ви можете порадити, адже, ймовірно, ви маєте значно більший досвід у вирішенні подібних інцидентів“.

Перелік ресурсів із безплатною психологічною допомогою:

• Національна гаряча лінія із запобігання домашньому насильству, торгівлі людьми та гендерної дискримінації (для дорослих, анонімно, цілодобово) – 116 123 або 0 800 500 335;
• Національна гаряча лінія для дітей та молоді (анонімно, цілодобово) – 116 111 або 0 800 500 225, Telegram-канал, Instagram;
• контакти громадської правозахисної організації “Ла Страда – Україна”;
• проєкт психологічної підтримки “Поруч”;
• чат-бот із психологічної підтримки “Друг. Перша допомога”;
• у разі насильства можна звертатися до служби екстреної допомоги за номером 112;
• PsyHelpUa: психологічна допомога онлайн;
• “Разом”: соціальний проєкт, який пропонує 30 хвилин онлайн-розмови із психологом;
• психологічна студія ГО “НЕ ЦЬКУЙ”: Instagram, Facebook;
• довідкова інформація щодо іноземних організацій, які надають допомогу громадянам України розміщена на сайті МЗС України;
• у разі порушення прав громадян України за кордоном можна звернутися безпосередньо до Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини:

– на електронну пошту: [email protected];

– за телефоном: +380 44 299 74 08;

– на гарячу лінію: 0800 50 17 20 (для дзвінків на території України).

Автор: Ірина Троян

Джерело: “Нова українська школа”