Вбивство фашистами 11 черниць, яке досі оточене загадкою

“Те, як вони загинули, очевидно, є важливою частиною цієї історії. Але для мене вони були просто звичайними жінками, звичайними черницями, які зробили щось надзвичайне. Ось що робить цю історію особливою”, зазначає BBC.

Вісімдесят років тому, 1 серпня 1943 року, німецькі нацисти вбили 11 римо-католицьких черниць. Сестра Клара Волчек часто відвідує місце поховання “Блаженної Марії Стели та її десяти сподвижниць”, більш відомих як “Новогрудські мучениці”.

“Монахині допомогли врятувати 120 людей, які не померли, але були змушені вирушити у трудові табори”, – каже Клара у розмові з BBC телефоном з Білорусі.

5 березня 2000 року Папа Римський Іван Павло ІІ проголосив черниць блаженними, це статус за крок до лику святих. “Де ці жінки знайшли сили віддати себе в обмін на життя ув’язнених жителів Новогрудка?” – запитав він. Але немає чітких доказів того, що черниць вбили в обмін на звільнення полонених.

У пошуках фактів

Історія починається 4 вересня 1929 року, коли перші дві сестри з Ордену Пресвятої Родини з Назарету прибули до маленького містечка Новогрудок.

Протягом століть воно багато разів переходило з рук у руки, і на початку Другої світової війни тут під польською владою проживало близько 20 000 людей.

У вересні 1939 року його захопили війська Радянського Союзу. Монахині були змушені залишити свій монастир і переселитися у домівки парафіян.

У 1941 році німецькі нацистські війська витіснили радянських окупантів. Монахинь заохочували повернутися до монастиря. Близько половини населення міста становили євреї, яких нацисти почали знищувати.

Перша різанина сталася у грудні 1941 року, коли вбили 5100 євреїв. Ще 4500 євреїв вбили у серпні 1942 року.

До 1943 року в районі діяли різні партизанські загони. Гестапо, нацистська таємна поліція, 17-19 липня заарештувала 180 осіб, щоб спробувати придушити цей опір. Невдовзі поповзли чутки, що всіх арештованих стратять.

Розповідь священика

Преподобний Олександр Зенкевич був єдиним католицьким священиком, який залишився на той час у Новогрудку.

Черниць залишалось 12: 55-річна сестра Марія Стелла була найстаршою, а 27-річна сестра Марія Боромея – наймолодшою.

Отець Зенкевич записав, як “мати Стелла” відреагувала на арешт.

“Вона сказала з притаманною їй простотою: “О Боже, якщо потрібна жертва життям, прийми це від нас, вільних від сімейних обов’язків і пощади тих, хто має дружин і дітей під опікою. Ми навіть молимося про це”, – написав він, а його свідчення пізніше опублікувала монахиня.

Через тиждень монахинь викликали до відділку. Отець Зенкевич зустрівся з сестрою Стеллою 31 липня. Під час, як виявилося, їхньої останньої зустрічі він помітив у ній “тривогу та побоювання”. Сестра Стелла сказала йому, що очікує, що їх відправлять до Німеччини на каторжні роботи.

Пізніше сестра Стелла попросила сестру Малгожату залишитися, поки 10 інших черниць супроводжуватимуть її до поліцейської дільниці. Наступного дня отець Зенкевич служив месу, і помітив, що на місці, де зазвичай були монахині, було порожньо. Він відчув “смуток”.

Готуючись до сповіді, він дізнався, що черниць вбили того ранку, 1 серпня 1943 року. Мотив йому був незрозумілий. Священик чув припущення, що це була помилка – гестапо хотіло вбити членів іншого релігійного ордену, підозрюваних у допомозі радянським партизанам.

Потім отець Зенкевич сам переховувався. У березні 1945 року, після розгрому нацистів у цій місцевості, він керував ексгумацією тіл черниць і перепоховав їх біля їхньої церкви.

Розповідь священика збігається з дослідженням Тамари Вершицької. Вона заснувала Музей єврейського опору в Новогрудку у 1992 році. Після виходу на пенсію вона продовжує займатися дослідженнями Голокосту.

“Наскільки я знаю, ці дві події не збігаються. Вони були дуже близькі одна до одної, але, здається, не пов’язані між собою”, – розповідає Вершицька BBC з Новогрудка.

2011 року вона співпрацювала з Меморіальним музеєм Голокосту США і проводила відеоінтерв’ю з очевидцями подій та тими, хто вижив. “Марія Каравайська була єдиним джерелом, хто від першої особи розповів мені цю історію. Два її брати були серед поляків, відправлених до Німеччини”, – каже Вершицька.

Марія розповіла їй, що до Німеччини відправили 112 поляків. Вершицька знайшла в архіві список німецькою мовою. У ньому були імена 95 поляків, яких зрештою відправили до Німеччини, ймовірно, 24 липня, каже вона. В інтерв’ю Марія розповіла про арешт своїх братів.

“Трьох моїх братів заарештували, але одному вдалося втекти, – сказала вона. – Їх звинуватили в організації підпільної партизанської організації. Німці планували їх розстріляти. Навіть могили викопали”.

Спочатку гестапо арештувало 180 осіб. Арешти відбулися за відсутності відповідального офіцера Вільгельма Трауба, який походив із родини землевласників у Німеччині.

Як тільки він почув про арешти, він поїхав до Мінська і попросив своє начальство, щоб ув’язнених відправили працювати на його ферму, каже Вершицька. “Марія розповіла мені, що Трауб розмовляв з її братами польською і попросив їх повернутися додому на ніч, щоб взяти необхідні речі для дороги”.

“Вже наступного дня всім полоненим наказали прийти на вокзал”, – додає вона.

“Це абсолютно правда, що після арешту польські родини ходили до костелу і просили допомоги”, – каже Вершицька. “Монахині молилися. Цілком можливо, що старша черниця під час молитви сказала, що якщо вже має бути якась жертва, то нехай це будуть наші життя. Я вірю, що це може бути правдою”, – каже дослідниця.

Але немає жодних доказів того, що між монахинями та нацистами велися переговори щодо долі цих чоловіків, додає вона. “Не схоже, що між арештом черниць і звільненням цієї групи поляків був якийсь зв’язок”, – каже Вершицька.

Вище покликання

Усі люди, яких вивезли на примусові роботи до Німеччини, пережили війну, розповідає Вершицька. Сестра Амабіліс, голова Конгрегації Пресвятої Родини з Назарету, поділилася церковними документами про цю подію.

“Усі свідки переконані, що сестри пожертвували своїм життям, керуючись вірою та любов’ю до Бога та ближнього”, – йдеться у документі. Коли сестру Амабіліс ще раз спитали про відсутність незалежних доказів, вона сказала: “Сестри промовили жертовні слова, і ми віримо, що Бог прийняв їхню жертву”.

Релігійна громада в Новогрудку занепадає, але сестра Клара твердо тримається своєї віри. “Я вірю в самопожертву наших сестер, які врятували в’язнів”, – каже вона. “Я знаю, що людська логіка може інтерпретувати факти по-різному, але Господь почув і прийняв їхню жертву”.

Автор: Свамінатан Натараджан, BBC World Service

Репортаж за участі Лу Янг.

Джерело: BBC