Дезінформація як порушення прав людини в контексті російського вторгнення в Україну

Аналітики й аналітикині «Детектора медіа» долучилися до підготовки звіту DT Institute «Дезінформація — порушення прав людини» разом з іншими громадськими організаціями —  «Інтерньюз Україна», Інститутом масової інформації, «Текстами», Українською Гельсінською спілкою з прав людини, «Вокс Україна». Документ було підготовлено й подано до Ради прав людини ООН у рамках Універсального періодичного огляду РФ. Цим кроком хочемо підсилити міжнародний тиск на агресорку та актуалізувати проблему дезінформації не тільки як елементу гібридної війни, а і як порушення прав людини 

Чому дезінформація — це порушення прав людини?

Згідно з міжнародним правом, дезінформація та пропаганда є порушенням права на свободу вираження поглядів. Особливо коли пропаганда та дезінформація пропагують дискримінацію або ворожнечу щодо певних груп, ставлять під загрозу громадське здоров’я, руйнують демократичні суспільства або порушують здатність окремих людей отримувати та обмінюватися інформацією. Такі дії порушують численні міжнародні конвенції з прав людини. Зокрема, статтю 19 Загальної декларації прав людини (ВДПЛ) і статті 19 і 20 Міжнародного пакту про громадянські та політичні права (МПГПП).

Російська пропагандистська машина регулярно поширює дезінформацію про різні спільноти, зображує їх у негативному світлі, прагне дискредитувати. Наприклад, російські пропагандисти формують негативний образ українських жінок, як усередині локального інфополя, так і в інфопросторах інших країн. Пропаганда зображає українок як секспрацівниць, що виїжджають за кордон виключно заради наживи. Такі заяви поглиблюють нерівність між жінками й чоловіками, стигматизують жінок.

Так само російська пропаганда поширює дезінформацію про дітей, спекулюючи чутливими темами їхнього життя й здоров’я задля досягнення своїх політичних цілей. Зокрема, під гаслами про порятунок від «українських нацистів-карателів» насправді криється примусова депортація дітей з України, яку як українська влада, так і Міжнародний кримінальний суд розцінюють як ознаку геноциду. Відтак невідомо, чи повернуться українські діти, яких незаконно вивезла Росія, до своїх батьків.

Також російські пропагандисти посягають на базові права людини, поширюючи: фейки про евакуацію з міст, де тривають бойові дії; брехню про дії російських військових, вигороджуючи їх; фейки про роботу лікарень в умовах бойових дій тощо. Така дезінформація наражає людей на фізичну небезпеку, адже, довірившись їй, людина може залишитися в місті, в якому перебувати небезпечно, чи, навпаки, потрапити під обстріл, прочитавши недостовірну інформацію про евакуацію з міста чи села. 

Як це працює на практиці?

Навмисна дискредитація обов’язкової евакуації, впровадженої українською владою

У серпні 2022 року Кабмін видав розпорядження про обов’язкову евакуацію з прифронтових територій. Причина евакуації — руйнація критичної інфраструктури в регіоні і, як наслідок, неможливість його опалювати в зимовий період. Російська пропаганда поширювала ряд фейкових та маніпулятивних тверджень, намагаючись викликати недовіру до урядової ініціативи, підірвати довіру до влади як такої та викликати почуття страху й невизначеності. Пропагандисти заявляли, що комунікації — газ, електрика, водопостачання — зникли не внаслідок обстрілів російської армії, а нібито українська влада навмисно їх відключила, щоби змусити цивільних покинути території. Мовляв, українська влада «зачищає» прифронтові регіони від мешканців, щоб українські солдати могли безперешкодно мародерити та нищити цивільну інфраструктуру, щоб та не дісталась росіянам. Також пропагандисти наполягали, що Україна не приготувала відповідних умов для евакуантів і везтиме їх поїздами «в нікуди».

Виїзд із прифронтового регіону — це у прямому сенсі питання життя та смерті. Тож подібні повідомлення — неприхована спроба спотворити реальність, залякати цивільних, змушуючи їх відмовлятися від евакуації. І, як наслідок, наражатися на загрозу місяцями перебувати в бомбосховищах без опалення, ризикувати здоров’ям та життям.

Маніпулювання питанням безпеки дітей задля виправдання депортації

Російська пропаганда навмисно використовує чутливу тему життя та безпеки дітей, щоб уникнути відповідальності за це порушення прав людини. Зокрема, агітпроп послуговується набором маніпулятивних тверджень, як-от: «діти Донбасу» — російські діти; Україна та Захід вбивають «дітей Донбасу», тож їх потрібно «рятувати» (депортувати в Росію), а також що повномасштабне вторгнення — помста за «дітей Донбасу». Про те, як пропаганда маніпулює терміном «діти Донбасу» та в чому небезпека його вживання, читайте тут.

Міжнародний кримінальний суд визнав незаконну депортацію українських дітей з окупованих територій до Росії воєнним злочином. Вітчизняні та закордонні інституції бачать тут умисел Росії примусово перевести дітей з однієї національної групи в іншу і знищити їхню українську ідентичність, такі кроки фактично мають ознаки геноциду.

Маніпулювання причинами російського вторгнення задля виправдання війни та злочинів

Агітпроп країни-агресорки зображує Росію як благородну захисницю російськомовних людей і традиційних цінностей. Ці наративи пропагандисти використовують, щоби представити дії Росії праведними і виправдати її вторгнення в Україну. Наприклад, Росія зображується як сила добра на окупованих територіях, де вона нібито докладає всіх зусиль, щоб виправити буцімто «безгосподарність» і «звірства» українського уряду, надаючи гуманітарну допомогу й відновлюючи доступ до основних послуг. Навіть коли Росія вдається до воєнних злочинів, таких як обстріли об’єктів критичної інфраструктури, щоби позбавити цивільне населення тепла, води та електроенергії, вона маніпуює правдою, щоби представити свої дії в позитивному світлі — як необхідне зло. Про тактику «героїзації», яку використовує Росія, читайте тут.

Російське вторгнення визнане на міжнародному рівні як неспровоковане й невиправдане. Саме через агресію Росії окуповані нею території потребують гуманітарної допомоги та відновлення. Створюючи альтернативну реальність, де нібито погана й невміла Україна протиставляється хорошій та ефективній Росії, дезінформація змушує людей вірити в силу Росії і навіть підтримувати країну-агресорку.

Маніпулятивні звинувачення щодо української влади в корупції, некомпетентності та злочинах

Російські пропагандисти стверджують, що наміри українського уряду зловмисні й контролюються Заходом. Це було помітно в російській дезінформації навколо катастрофи вертольота в Броварах, у якій загинуло керівництво Міністерства внутрішніх справ. З одного боку, агітпроп представив це як нібито загострення внутрішньої української боротьби за владу, мовляв, під час катастрофи хотіли позбутися лояльних до Зеленського людей. З іншого боку, за версією пропаганди, вертоліт розбився нібито через недбалість і корупцію під час закупівель.

Просуваючи кілька іноді суперечливих меседжів, Росія створює плутанину, що сприяє загальній недовірі до влади, а також полегшує примус і маніпулювання українцями. Інші приклади таких меседжів: український уряд — це нацисти; українська армія чинить звірства — в тому числі навмисно вбиває дітей, використовуючи цивільних як «живий щит» та обстрілюючи цивільну інфраструктуру;  Україна нападає на власних громадян, щоби «підставити Росію».

Ці меседжі впливають на громадську думку в Україні, особливо на російськомовних українців та етнічні спільноти. Дезінформація змушує їх повірити, що в українському суспільстві панують упередження, а також припускати, що їх переслідуватимуть за їхні переконання та етнічну приналежність. Це фактично позбавляє їх можливості вільно формувати свою думку й обмежує свободу вираження поглядів.

Авторки та автори звіту закликають Росію забезпечити безперебійний рівноправний доступ до різних джерел інформації для жителів окупованих територій України. А також припинити навмисно маніпулювати громадською думкою і спотворювати інформацію з метою втручання у право людей вільно отримувати точну інформацію.

Презентація дослідження «Як російська дезінформація порушує права людини в Україні та Європі» відбулася 23 травня 2023 року, більше деталей про подію тут. 

Автори: Леся Бідочко, Павло Худіш

Джерело: «Детектор медіа»