Шанс для дезертирів: армія замість в’язниці

За самовільне залишення військової частини, а також за дезертирство не саджатимуть до в’язниці, якщо до закінчення розслідування військовий добровільно повернеться на службу. Такий законопроєкт зареєструвала група депутатів на чолі з головою правоохоронного комітету ВР Сергієм Іонушасом, а також нардепами Федором Веніславським, Максимом Павлюком, Олександром Бакумовим та іншими.

Парламентарії вважають, що проблема дезертирства в армії серйозна. Лише з січня по квітень 2024 року органи досудового розслідування та прокурори зареєстрували 10 584 кримінальні провадження за статтею 407 КК України (Самовільне залишення військової частини або місця служби) та 7 306 кримінальних справ за статтею 408 КК України (дезертирство).

Водночас у чинному законодавстві не передбачено можливості звільнити від кримінальної відповідальності тих військових, хто вперше вчинив подібне кримінальне правопорушення, розкаявся у скоєному і заявив, що готовий повернутися до військової частини. Законопроєкт пропонує передбачити таку норму. Крім цього, щоб дезертира звільнили від кримінальної відповідальності, важливе не тільки його бажання продовжити службу, а й письмова згода командира військової частини, з якої він утік.

За дезертирство до 12 років в’язниці

Самовільне залишення військової частини (СЗЧ) розглядається як тимчасове залишення місця служби без дозволу командира, або без поважних причин на строк понад три доби. У період дії воєнного стану карається позбавленням волі на строк від 5 до 10 років.

Дезертирство трактується як самовільне залишення частини з наміром більше не повертатися на службу. Карається позбавленням волі на строк від 5 до 12 років.

За словами полковника запасу ЗСУ, військового експерта Олега Жданова проблема СЗЧ і дезертирства в армії вагома.

“Можу сказати, що в армії кількість випадків самовільного залишення частини і дезертирства вимірюються тисячами. Статистика приховується, дані засекречуються, але проблема величезна”, — говорить Фокусу експерт.

Щойно військовий без поважної причини не з’являється на службу, командир частини ініціює розслідування із залученням військової служби правопорядку (ВСП). За самовільну відлучку на строк до трьох діб передбачена дисциплінарна відповідальність. Але якщо військовий відсутній на службі без поважних причин понад три доби, командир частини передає інформацію правоохоронним органам. У цьому випадку настає кримінальна відповідальність.

“Долю таких людей вирішує слідчий. Він визначає склад злочину. Прокуратура може запропонувати військовому повернутися в частину, замість в’язниці. Але такі дії можуть бути розцінені як порушення. Тому нардепи хочуть прописати таку норму (про можливість уникнути кримінальної відповідальності, якщо військовий розкаявся і готовий повернутися на службу) у законі, щоб людину без наслідків могли повернути в стрій”, — зазначає експерт.

Як відомо, СЗЧ і дезертирством в Україні займається Держбюро розслідувань, але територіальних управлінь, які працюють в Україні, всього сім. За словами адвоката у сфері військового права Олега Леонтьєва, штат детективів невеликий, і фізично вони не можуть розслідувати всі випадки. Часто пошук дезертирів ведеться за рахунок військової служби правопорядку або силами самих військових частин, що рідко дає можливість виявити втікача.

“Усе це серйозний головний біль для командирів ЗСУ. У реєстрації таких справ великий провал, а багатьох військових, які втекли, не шукають”, — зазначав Леонтьєв у бесіді з Фокусом.

Якщо військового, який утік із частини, все-таки знаходять, нерідко така людина виявляє бажання повернутися на службу, замість того, щоб вирушити до в’язниці, додає Жданов.

Хто винен у дезертирстві

Основні причини самовільного залишення військової частини та дезертирства — низька мотивація бійців, а також складні стосунки з командиром частини, вважають експерти.

“У нас держава не займається інформуванням суспільства про військовий обов’язок. Плюс гостро відчувається соціальна нерівність. Хтось за законом отримує бронь від мобілізації, а хтось — ні. Усе це викликає невдоволення в широких мас. До того ж завжди є відсоток тих, хто не хоче нести службу”, — міркує Жданов.

Не останню роль відіграє перспектива необмеженої за терміном служби. Військові й раніше зазначали, що кількість вмотивованих людей могла б збільшитися, якби військовозобов’язані знали, що через 1,5-2 роки зможуть повернутися до цивільного життя, а їх на фронті замінять інші бійці.

“Дуже демотивуючий фактор — якщо людину призивають, вона купує квиток в один кінець. І це неправильно”, — говорив Фокусу ветеран АТО, колишній командир роти в батальйоні “Айдар” Євген Дикий.

Як відомо, до закону про мобілізацію, який набув чинності 18 травня і покликаний поліпшити процес призову, так і не включили норму про демобілізацію.

При цьому, на думку Дикого, дезертирство і СЗЧ в українській армії не настільки серйозна проблема, за якої частини втрачають боєздатність, проте кількість таких випадків зростає.

“Причин, через які солдати залишають частини, дуже багато, особливо це стосується особистих проблем у сім’ї або з командиром. Потім люди повертаються і розумний командир залежно від причини втечі робить висновки на свій розсуд. Найчастіше, з огляду на брак особового складу, солдата, який втік через серйозні сімейні проблеми, покарають, а потім дозволять далі служити”, — зазначав експерт у бесіді з Фокусом.

Жданов додає, що частіше самовільно залишають військові частини або дезертирують новобранці. Якщо людина спочатку не хотіла в армію, вона швидко прийме рішення втекти. Важливими в цьому питанні є стосунки з командиром частини.

“Деякі командири сьогодні збільшують відсоток тих, хто вирішує дезертирувати. Такі випадки стали фіксувати все частіше. Сьогодні командир повинен розуміти ситуацію на фронті і вміти приймати рішення. А такі питання, як уміння комунікувати з різними людьми, знання психології — все це відходить на другий план”, — продовжує Жданов.

Автор: Серафима Таран

Джерело: ФОКУС