Як українці ведуть партизанську війну на окупованих російськими загарбниками територіях
19 жовтня Володимир Путін на засіданні Радбезу РФ заявив про введення воєнного стану в “ЛДНР” та тимчасово окупованих Херсонській та Запорізькій областях. Серед іншого Путін згадав і про український партизанський рух на цих територіях. Цитата: “Киев отвергает любые предложения о переговорах, продолжаются обстрелы, используются откровенно террористические методы. Наследники бандеровцев пытаются организовать подполье, засылают диверсионные группы на российские территории”.
З Остапом, речником Центру національного спротиву, журналіст видання “Цензор.НЕТ” поспілкувався за кілька днів до чергової путінської істерики. В інтерв`ю він докладно розповідає про те, як складався і діє партизанський рух, які методи вживають окупанти щодо громадянського населення на ТОТ – тимчасово окупованих територіях, а також дав важливі поради українцям на цих землях, як дієво та обережно долучатися до ненасильницького, і не тільки, спротиву ворогу.
– Остапе, у нашій бесіді ми вживатимемо термін “партизани”. Спочатку розшифруємо: про кого саме йдеться?
– В основному це військові, які працюють за нулем, та цивільні люди, які проживають на тимчасово окупованих територіях. Чому кажу “проживають”? Бо є усталене бачення, що партизани – це лише про вбити, розстріляти, знищити, підірвати. Але ж сьогодні ми бачимо, що партизанщина має два напрямки: насильницький і ненасильницький спротив. Про сутність насильницького спротиву ми наче все розуміємо. Тут пряма відповідь: ліквідували, знищили, вплинули на чиєсь життя (а радше – на його дострокове закінчення). А ненасильницький спротив – це є люди, які теж партизани.
Починаючи від графіті і листівок – і закінчуючи саботажною діяльністю на окремих підприємствах, які зайняли і де працюють окупанти, працівники завезені з Росії; де є їхні військові. Тобто, по суті, людина, яка сьогодні ділиться інформацією про пересування ворожих підрозділів, про пересування ОВТ, про розміщення особового складу, техніки – це є партизан. Це є підпільник. От про кого ми будемо говорити з вами, це є партизани різні.
– На яких законодавчих засадах і за якої логістики сформувався партизанський рух?
– Почну з того, що влітку 2021 Верховна Рада ухвалила закон про національний спротив. Його ухвалили, і він почав діяти в січні 2022. Цей закон регламентував три нові напрямки національного спротиву.
– Розкажіть про всі три.
– По-перше, це є територіальна оборона. Вона була різна – як люди, які просто взяли 24 лютого якусь зброю, вийшли, і з них сформували тероборону – так і люди, які насправді готувалися в ТРО дуже довго. У них було сформовані підрозділи, які в складі сухопутки, і були вишколи. Це люди не просто так знищували техніку у перші місяці війни – до цього вони щомісяця проходили вишколи. Самі збиралися – хтось на власних ініціативах.
Тепер про спротив. У рамках сил спеціальних операцій було створено Рух опору. Це якраз і є партизани – люди, які діють за нулем. Їх ми розділяємо на дві категорії. Є люди, яких ми готували з 2014 року, сили спеціальних операцій. Це люди військові, професійні, які висловили своє бажання, що вони хочуть далі воювати і приносити користь. Тобто за професійними навичками було зрозуміло, що їх можна так застосовувати.
– Зрозуміло, у всіх своя кваліфікація і свої можливості.
– Саме так. У нас виробилось гасло: кожен на своєму місці. Тобто кожен на своєму місці може наблизити перемогу – і бабуся, яка просто має телефон, і військовий, і офісний працівник – кожен за фахом… Так от, з таких військових були сформовані частини, підрозділи руху опору, які в основному працюють за нулем. І вони керуються Силами спеціальних операцій.
Також в рамках сил спеціальних операцій, згідно з законом, є просвітницька складова. Треба вчити людей ненасильницького спротиву: що це таке, як воно працює, пояснювати, тлумачити. Цією діяльністю займається Центр національного спротиву. Вчимо також і базових речей щодо боїв у містах. Багатьох речей. На нашому сайті можете знайти і як коктейль Молотова зробити, підпалити якусь будівлю, відпрацювати по пересуванню особового складу ворога. Це є загальна інформація.
Ключове, що ми несемо, – це саме ненасильницький спротив. Тому що без підтримки цивільного населення жодна армія не переможе. І 2022 рік це показав. Росіяни, які вторглися, очікуючи квітів від населення і загального свята,- не отримали підтримки цивільного населення.
– Ну, при цьому було достатньо людей, які чекали на росіян.
– Але це не той відсоток людей, що був у 2014. За 8 років окупації Криму та ОРДЛО люди побачили справжнє обличчя “русского мира”. Тому коли є така взаємодія цивільного і військового населення – в цьому є успіх. Це про цивільний, ненасильницький, громадянський спротив. Називайте його, як вам зручно. Цей спротив приймає різні форми. Скажімо, коли люди не підказують, куди проїхати правильно, або підказують, куди правильно проїхати, (для нас правильно, ясна річ). Тобто коли люди загалом ускладнюють життя окупантам: не дадуть води, “проморозять” його, елементарно ігнорують. Ви розумієте, що вже зараз на окупованих територіях є усталений поліцейський режим. Але навіть оце їхнє багаторазове пересування “референдумів” – це ж не просто тому, що вони немічні. Згадайте 2014 рік, як там все було швидко.
– Добре пам`ятаю – тоді вони це швидко зробили.
– А зараз його переносили 3-4 рази – і в паніці проводили його вже у вересні. Тобто цивільний спротив максимально відтягував проведення референдуму для того щоб Збройні сили змогли сформувати потужний ресурс для контрнаступу. Це все насправді велика подяка підпілля в особі людей.
– Повернімося до питання про те, хто керує ненасильницьким спротивом.
– Насправді, планувалося, що ми сформуємо певні мережі щодо того, як ми будемо передавати інформацію, комунікувати з людьми. І вони є сформовані, існують. Тому що ми розуміли, що рано чи пізно впаде інформаційна завіса.
Але… це набуло розвитку в геометричній прогресії! Ми почали розвивати, давати інформацію. Наприклад, навесні наші фахівці, які вміють правильно таргетувати інформацію, зробили головний акцент на новоокуповані території, які впродовж лютого-березня займалися окупантами. Тобто Південь – Запоріжчина, Херсонщина, Суми, Чернігів, Київщина. Ми намагалися максимально нести інформацію в ці райони по тому, як чинити спротив, що можна зробити. Різний контент додавали, різні матеріали.
Хоча внутрішньо робили акцент на вже сформовані контрольовані мережі. Те, що зробили мережі, журналісти, які поширювали наші інструкції, люди в соцмережах, просто в чатах, які кидали, – це було дуже важливо! У нас за перші два тижні березня методичку по ненасильницькому спротиву завантажили 100 тис. разів!
– Нічого собі. Росіяни намагалися вам заважати?
– Зрозуміло, що вони включилися в роботі по сайту – намагалася його класти, ламати, але факт є фактом. Березень давав 100 тисяч завантажень. І потім це дало геометричну масову прогресію. Люди почали чинити спротив, незалежно від того, чи ми даємо вказівки, чи не даємо. Умовно кажучи, те що відбувається на ТОТ впродовж 90% часу, – це є самореалізація людей. Самоініціатива. Вони почитали, побачили, зрозуміли, що це хтось теж робить. Починаючи з листівок і трафаретів “Слава Україні!”. Просто елементарні речі – Тризуб, Слава Україні, Героям слава, ЗСУ, “Пошли за русским кораблем”, “Пошел вон, русский солдат”, “Русский Ванька, мы знаем, где ты ходишь”. Усі ці речі ми започаткували – але їх миттєво підхопили. І потім їх не треба було контролювати. Ось чому ненасильницький спротив успішний – тому що люди самі підхопили.
– Це…ну дуже надихає.
– Бувало, дивишся: ти начебто того не запускав, дав це просто як рекомендацію – а воно вистрілило! В червні придумали (у нас є фахівці-офіцери, які роблять відеоблоги на тему спротиву) таку рекомендацію, що можна підкидати блютус-колонку в якісь людні місця (або, якщо виходить, в місця, де сплять окупанти) – і вмикати їм якусь цікаву музичку. І от День Конституції України, Херсон, лавочка, зупинка, хтось підкидає bluetooth-колонку – і вмикає Гімн України. А bluetooth-колонка не дозволяє відстежувати власника: той, хто вмикав, з тієї колонки відключився, собі втік – і все. Ось такий елементарний прояв. Це я не говорю про дідуся, який їздив на херсоньскому ринку і включав українську музику. Це просто так захотів собі чоловік, ввімкнув і поїздив. А саме ці речі, це не ми – ми не запускали націлено, передавали інформацію.
– Якщо кількість загиблих окупантів під час вибуху чи будь-якої силової дії можна порахувати, то як на людей впливає, що там відбувається, не вирахуєш жодним чином.
– Вирахуєш, повірте. Коли ти яко загарбник заходиш в населений пункт, де тобі не раді, це страшно. Чому? На полі бою все просто. Ти, твої, ворог – ти знаєш, тут ваша позиція, там – позиція ворога. Все просто. Все елементарно просто. Коли ходиш по місту, де на тебе дивляться скоса, не відповідають, ти не знаєш, звідки чекати загрози. Особливо на перших місяцях. Це можна обісратися. Це дуже страшно. Ти не спиш. Ти мусиш виставляти варту. І це все не просто як на папері, як ти проходиш по навчанню. Це реально страшно. Ти мусиш це проходити щодня і до ночі. Тому що в перші місяці вони ще адміністративно-поліцейського режиму не встановили. Контрдиверсійні заходи ще не проходили.
Отож, чому це працює? Тому що, уявіть, іде руський Ванька по Херсону, по Мелітополю, листівку побачив, на під’їзді або лавочці написано “Мы тебя убьем, мы знаем маршруты твоего дежурства, смерть ворогам”. І тут він водночас читає, що в Чорнобаївці підірвали колаборанта, в іншомку місті зарізали кількох окупантів. І у нього картинка сходиться!
Тобто одне без іншого – воно так не діє, тобто погрози без реальної дії. Ось чому є взаємодія руху опору, партизан кінетичних і ненасильницького спротиву. Вони доповнюють. Це страшно. Те, що сьогодні морально-психологічний стан ворога низький, це така само запорука успіху. І це завдяки тому, що роблять прості люди.
– За три останні місяці які найефективніші дії насильницького і ненасильницького спротиву ви можете назвати?
– По насильницькому я не можу так коментувати, тому що відбувалося багато – але не про всі речі знають у ЗМІ. Скільки разів було, наприклад, винищено певну кількість окупантів в тих чи інших позиціях – є загальні зведення, всі бачать загальну цифру. Як це сталося – це накрило артою чи це десь відпрацювали партизани – це вже таке питання. Насамперед, на ТОТ – найуспішніші всі дії. Найуспішніші – це ті, які націлені на ліквідацію окупантів, колаборантів, оцих їхніх високих псевдопосад. Оце ви можете все туди зафіксувати, починаючи від різних “керівників департаментів” і закінчуючи гауляйтерами.
– У мене було питання, ви його майже зняли попередніми відповідями, але я його все одно поставлю. Чи взагалі за російської окупації можливі бодай якісь ненасильницькі дії? Ми ж знали, з якою Путін любов’ю пестував свій репресивний апарат. Одна загодована грошима Нацгвардія чого варта. Та і практика хапати і вивозити проукраїнських активістів мала налякати людей.
– Думали, що налякає. Як відбуваються контрдиверсійні заходи? От у березні люди виходили на акції протесту, проводили мітинги. Херсон один чого вартий.
– Всіх там присутніх, звичайно, сфотографували.
– Авжеж. Що відбулося за кілька тижнів? Затишшя. Було мало інформації, мало новин. Чому? Тому що: а) наше підпілля залягло на дно. А ще ми розуміли, що не всі люди, які брали участь в акціях, світили обличчя. На жаль, постраждали ті, хто є обличчям цих акцій. Все одно були люди, які були організаторами. Громадсько-політичні діячі. Повірте, коли росіяни заходили в міста, у них уже були списки учасників і керівників патріотичних громадських формувань, і політичних діячів, які є патріотично налаштовані.
– І уже ж ясно, що вся ця верхівка, різні стремоусови, сальдо та балицькі всіх щаблів, вони поздавали ворогу все, що могли.
– Авжеж. Стремоусов і Сальдо – це верхівка і обличчя. Авжеж, у росіян була своя мережа. Вони працювали над цим десятки років. У них були сформовані мережі своїх агентів. Ці всі дані у них були.
Водночас, є успіхи окремих міст по спротиву – це як приклад того, що я вважаю найуспішнішим. Були окремі люди, які просто знищили всі бази перед заходом окупантів у місто. Все, що можна було. Комп’ютери понищили, спалили архіви. От ви не задавалися питанням, чому вже пів року вони бігають, збирають особисті дані, визвонюють, виманюють, дурять? Тому що в окремих містах спрацювали люди – це теж спротив, назвемо його адміністративним. Людина попалила документи і понищила комп’ютери. Тому що в деяких містах окупантам вдалося захопити, наприклад, мережі відеокамер. Уявіть, який це бонус, просто роял-флеш!
– Це шалена зброя.
– А в деяких містах люди попалили всі документи. Дехто за це на підвал пішов…Пройшли контрдиверсійні заходи, два тижні. Це був перший етап. І потім підпілля знов почало виходити. Просто не масовими, а точковими акціями. І от тоді почали з’являтися графіті, листівки, здача інформації про пересування. Почали люди вже помаленьку готувати саботаж на підприємствах, по адміністративній діяльності. Ну, те, що я сказав, саботаж – попалити, знищити документи.
Є й інший саботаж. У вас, мабуть, буде до мене питання, хто такий колаборант, а хто – не колаборант.
– Маєте рацію, є і у мене таке питання.
– У нас є люди, які на сьогоднішній день нібито колаборанти. Вони працюють. Це не керівники. Керівник департаменту, структури – це політична персона, політична особа. Це колаборант відразу. Якщо очолюєш якийсь департамент освіти, спорту, соцполітики – це чіткий власний вибір. Це політика. Це пропаганда Росії. Тобто вони тягнуть Росію, привели Росію. Ці люди її чекали – і вони очолили всі ці департаменти. Хтось лишився на посадах, хтось поочолював.
– А ще ці люди знають, що на них чекає, якщо вони потраплять до рук українського правосуддя.
– Знають. Там все чітко – від 10 до 15 років. Тому в цьому плані їм краще би здатися, ніж дочекатися, поки прийдуть до них ті наші хлопці, які іншого спрямування роботи. Ліпше попасти під справедливий суд, ніж під…теж справедливий суд, але вже інший… (красномовно розводить руками, – Є.К.)
– Наскільки багато є цих людей?
– Колаборантів? Їх вистачає.
– Наскільки багато цих людей під реально важким примусом працюють? Наприклад, життя їхніх рідних.
– Теж достатньо багато. Є типовий приклад, ключовий кейс, який можна завжди поставити: директор ЗАЕС. Що він пережив за цей час – це треба розуміти. Але це людина мужня. Це людина, яка намагалася втримати. Чому його – зараз, напевно, можна це сказати – чому його викрали і чому це все сталося? Він не захотів підписувати передачу документів в перехід для нового керівництва: я не буду нічого підписувати. Дуже часто, на жаль, за цим іде мішок, підвал, і люди лякаються – це нормально, людина боїться за своє життя, це загроза. Знаєте, є велика така фундаментальна прірва між ними і нами, вона світоглядна.
– Яка саме?
– Для нас людське життя – це головне. Повірте, ми у всіх своїх порадах пишемо: якщо ви не можете забезпечити свою безпеку, якщо ви не можете досконально продумати операцію, і ви не професійна людина в цій сфері – тоді не робіть, подбайте про своє життя. Хоча могли б робити по-іншому: ідіть, вмирайте, все заради України. Але Україна – це люди, передусім. Тобто в цьому плані зрозумійте: якщо ви колись проходили по тактиці, всіх нормальних солдатів учать: якщо ти можеш вбити ворога, але за ним стоїть цивільний, не стріляй.
– Чи багато є випадків, коли на людей на нашій території – і військових на фронті, і людей в тилу – виходять і кажуть: ми знаємо, де твої рідні на окупованій території?
– Погрози йдуть постійно. У нас у всіх є особисте життя. У багатьох є родини. Авжеж, всі за це переживають. Це нормально, це людський фактор. Є це. І є таким чином спроба завербувати. Але з досвіду, працюють гроші. Гроші і відсутність моральних якостей. Це “консерви”. Це в основному старі люди, які пройшли Союз, зробили там кар’єру – старі консерви.
– Мають ідеологічний мотлох в головах.
– Абсолютно. Їх прокачували, наповнювали. Вони за це отримають свої 500, тисячу, 5 тисяч доларів.
Щодо погроз – так, це працює. Під страхом, під загрозою сімей – це викликає злість, ненависть. Спочатку страшно. Потім ти включаєш мізки і розкидаєш – мільйон випадків погроз було і приходили. І знаходять номери родин…
– Можете навести якісь приклади?
– Є приклади офіцерів, у яких сім’ї залякують, і вони мусили по-різному реагувати. Хтось вивозив за кордон родини, щоб легше було працювати; хтось лишив тут… Ви зрозумійте – це важко. Це дуже важко. Багато хто, можливо, недооцінює розвідника, офіцера. Інколи хтось не розуміє, наскільки важко. Особливо, коли є сім’я. Ви ж розумієте, який був важкий березень-квітень. ДРГшки працювали по кожній області, в кожному місті. Страшно за родини було. Ти виконуєш завдання на своїх позиціях, виконуєш завдання на своїх відведених місцях. А твоя родина нібито в безпеці. Але ж ти людина, насамперед. Будьмо щирі. Ми не роботи.
– Ви казали про шалену прірву у світогляді між нами і росіянами. Наскільки, за вашими оцінками, росіянам вдалося занести на окуповані ними українські землі цей вірус стукачества, який квітне у РФ?
– Той відсоток людей, які чекали руський мир, він був – але у десятки разів менше, ніж той, на який вони очікували. Простий приклад: станом на серпень на півдні отримали паспорти 1% людей. Бо вони що робили? Вони хотіли реально набрати паспортів, пороздавати, провести по них референдум, затягнути людей. А як вони побачили, що їх всі вертять просто на прутні з тими паспортами і не беруть їх всіма правдами і неправдами, – вони просто віддавали бюлетні. Російські військові голосували. По хатах ходили, люди не відкривали…
– Оці псевдореферендуми. Це дуже російська традиція: намагатися всіх “по умолчанію” записати в холопи одного барина. Мовляв, є у вас паспорт РФ, немає – стаєте нашими кріпосними…
– Та слухайте, у них навіть паспорти, які видані на ТОТ, не прирівнюються до російського по факту. На цих самі росіяни людей дивляться з презирством, як на недоросіян, недолюдей. І тим, хто хотів цей паспорт, для них це удар, це стрес, коли їх кидають.
– А вони це відчувають.
– Авжеж, відчувають. Не всі такі вже просто ідіоти. Хтось реально, розумію, чекав руського мира, счастья, процвєтанія – а тут паспорт дали, з грошима кинули. Багатьох кидали з грошима, з виплатами. Потім обіцяли деяким: віддайте дітей в школу, будуть виплати. Дітей у школу російську, ці нові їхні школи, повіддавали, а там сказали: а, так ви паспортів не маєте. Так паспорт візьміть – і тоді ми вам виплати зробимо. Вони реально ж почали підкуповувати: за все це 6 тисяч рублів давати. Десь 6, десь 5…
– Повернімося до колаборантів і неколаборантів.
– Є люди, яким елементарно треба забезпечити життя міста. Колись Мінюст давав дуже класну оцінку, хто колаборант, а хто ні. У кількох словах: якщо ти береш політичну посаду і очолюєш, ти колаборант. Якщо ти приходиш у російську школу і там викладаєш, починаєш просувати російські наративи, розповідаєш про руський мир, що це все ісконно русскіє зємлі…
– Тут все зрозуміло. А якщо ти комунальник?
– Є комунальники, які працюють, забезпечують місто, а їм кажуть: “Надо проехаться по городу, зарисовать все желто-блакитные флаги. – “Да-да, конечно”. А потім у них машина то зламається, то бензин скінчиться – розумієте. Це теж спротив. У нас по окремих містах були такі приклади. От ви раніше згадали Сальдо. А у Херсоні в міськраді до червня вікна не були засклені…
– А що, у росіян своїх майстрів немає, щоб повставляти скло?
– Вони, коли зрозуміли, що дупа, почали – Путін навіть підписав відповідний закон – прирівнювати людей, які їдуть у відрядження, – вчителі, медики, комунальники залізничники, енергетики, – до ветеранів, які мали отримати соціальну пільгу. Відпрацював 2 місяці на ТОТ України – прирівняли до учасників бойових дій.
Закон був ухвалений на початку липня. Тому що вони побачили, що нема людей. 90% посад керівних, заступників і усякої такої нісенітниці займають росіяни, привезені з Росії. Не було людей…
– Маємо надію, нещодавня історія з вибухом у кабінеті заступника Сальдо – дуже повчальна для усіх таких заробітчан…
– Так. Але тут є одна конкретна річ. Треба уважно дивитися і не поспішати писати: партизани знищили, вбили, підірвали на ринку, в ресторані щось…Поясню чому. Вони коли побачили, як розгорнувся наш спротив, почали реагувати. Вони теж не такі вже й, вибачте, дебіли. Розуміють, що треба дискредитувати рух опору, підпілля. Наприклад, у Мелітополі вибух на ринку був. Навіть деякі ЗМІ (пам’ятаю, дуже нервувався з цього приводу) писали : наші партизани підірвали когось. Справді, там якесь чучело російське, солдата підірвали чи офіцера. Але з ним і цивільних підірвали! Ми ніколи такого не робимо. Це не про український спротив. Це зробили самі росіяни. Вони робили це впродовж всього часу. Просто завдяки певним правильним крокам і підходам комунікаційній політиці ГШ вдавалося тушити, щоб реально журналісти не дізнавалися. Ми писали і одразу давали оцінку на випередження, і пояснювали правду, що росіяни кілька разів намагалися самі спричинити певні вибухи. Вони їх організовували, вбивали якогось – для них байдуже – капітана чи майора, якщо він не їхній взазос, вибачте. У них дуже розвинуте це питання: мій – не мій. Тому кого не шкода – вбивали. Водночас вбивали і певну кількість цивільних. І там, на окупованих територіях, просували наратив: мовляв, українські партизани вбивають цивільних…
Чому важливо, щоб наші ЗМІ на це не реагували і правильно писали? Так, інформаційна завіса є. Вона дійсно впала. Але телеграм-канали працюють. І люди багато дізнаються. Вони читають Цензор, Правду, ТСН. Читають люди на тимчасово окупованих територіях, читають. І те, що напишемо ми, для них це теж важливо. Вони чекають цієї інформації. І вони розуміють.
– А які б ви порадили в цьому контексті телеграм-канали і взагалі інформаційні канали?
– Всі білі джерела. Тобто варто на всі урядові офіційні державні джерела підписатися читати і українські ЗМІ, яким ти довіряєш.
– Але тут таке питання. Люди розуміють і те, що ми багато чого не даємо, бо це військова таємниця і може нашкодити. Ну, і якомога більш чітке розуміння ситуації вони від урядових сайтів теж не можуть отримати. Звідси і попит на Телеграм-канали: дізнатися ще про щось…
– Це правда. Можу порадити таке: у кожного з нас видання, якому ми довіряємо, яке любимо з тієї чи іншої причини. Читайте українські ЗМІ: Цензор, Українська правда. ТСН хтось любить – хай читає ТСН. Хтось любить Укрінформ читати – нехай читає. Тобто ті українські ЗМІ, які справді українські. Не Страна.UA, вибачте, чи якісь ще помийки, які працюють далі і які не поприкривали. А перевірені часом, яким людина довіряє. І є такі самі регіональні ЗМІ, які люди читають – Херсонський МОСТ, наприклад, РІА Мелітополь. У мене щира подяка до окремих регіональних видань. Цінуйте, як вони професійно відпрацьовують по українських наративах. Тобто не просто бігають і теревернять: “іпсокають”, “заіпсошені”. (Іронічно посміхається) Всі у нас зараз фахівці по ІПСО стали. Вивчили нове слово – і все у них просто.
Тому така подяка до справді професійних регіональних ЗМІ. Я навіть не знаю, як вони зараз вирулюють, як працюють. Тому що це ж фінансування. Ми ж знаємо, як працює медійка. Постраждав оцей сектор, починаючи від маркетологів, піарників, сммників – це ж люди, які перші втратили роботу, нормально відчули війну. Великі компанії, напевно, перше, що поприкривали. А ці люди далі пишуть, працюють. У мене в цьому плані повага. Я ж розумію, що скоротилися прибутки. З чого жили багато сайтів? З реклами. Якось платять. Розумію, що є дотації. Ми ж розуміємо, що багато видань на утриманні…
– Повертаючись до колаборантів. Всі дивилися на Сальдо з Балицьким, які трималися за руки з Путіним, грали увесь цей кордебалет. І навіть зараз люди не могли второпати: ну як? Що за внутрішня метаморфоза мала відбутися з цими людьми, які багато років досить комфортно почували себе у системі української державності – і от стали просто мегаколаборантами.
– Це питання риторичне. Послухайте, що казав Балицький рік тому. Бігав по медведчуківських каналах, що він казав? Він про Україну думав, про її інтереси? “Колоться Спутником, говорить с Россией, давайте позвоним Путину”. Ті їздили на поклони, просили: привезіть нам Кирила. Якими вони були українцями?
– Топ-колаборантів посилено охороняють?
– Авжеж. Хоча росіяни ставляться до них другосортно. Але там є охорона. До речі. Можна зараз не назвати топ-колаборантами керівників департаментів, але це не применшує їхню зраду. Це теж топ-колаборанти. Хай вони не розслабляються і розуміють, що їх чекає. Давайте так. Перша категорія топ-колаборантів і друга категорія. Люди, які це вели, фінансували, через них гроші йшли. Відповідно, всі інші голови департаментів – очевидно, що до них менша увага.
– Але ж помітно працювати на ворога означає бути мішенню для українських партизанів. Це постійний тиск. Як вони з цим живуть?
– Не знаю. Вірять в те, що їх захистять. Вірять у безкарність. Думають, що все так буде.
– Якими типовими прийомами росіяни залякують населення окупованих територій?
– Гулаги, фільтраційні табори – це є найстрашніше, що там є зараз. Відбувається це в кілька етапів, починаючи від перевірок на вулиці. Просто ловлять: дайте телефон, паспорти, документи, покажіть. Зупинки автомобілів на блокпостах, перевірка. Допити. Затримання окремих людей. Забирають, скажімо, на день. Коли забирають когось з твоєї сім’ї, з твоєї компанії на день на допити – це тиск на всіх.
Посадити на підвал. Ось це їхній терористичний режим, терористичні підходи до контролю населення. Вони використовують людей. Там просто вони в полоні насправді. Людям тому страшно… і не в моєму, і не в нашому, певно, праві, судити людей, які не хочуть виїжджати. Є різні психологічні перепони. Все життя будував будинок, сім’я, діти, хвора бабуся, яку не вивезеш. Мільйон питань може бути, по різних причинах люди не виїжджають. Є випадки, що ми комунікуємо: спробуйте, виїжджайте. Все що зараз ми закликаємо, боремося, – виїжджати, покидати ТОТ, тому що людей використовують як живий щит. В Старобільську в лікарні позавозили. Лікарні відновили роботу, в стаціонар завезли людей. А вони привели 200 солдат, розмістили там техніку. Вони не просто в пусті приміщення заїжджають, а туди, де йде типу навчальний процес – тому що це російський навчальний процес. Там військові, там стоїть техніка, чеченців позаводили в окремі приміщення. Це ж прикриття. Вони ж розуміють, що тепер ми не вдаримо по них.
– Як вони намагаються бити по українській мові, насаджуючи русифікацію?
– Скасування мови. Нема мови. Українською мовою всі адміністративні процеси не ведуться, заборонені абсолютно. Там в побуті, десь на вулиці теж краще не спілкуватися. Але тут і є контраст. Все одно у нас більш люди розуміються. Тобто ті, які в побуті користуються українською мовою, вони це розуміють і відстрілюють – тому що можна на контрасті на ринку вийти. Все одно там багато російськомовних спілкуються російською – і можна на цьому спалитися і виділитися. Люди це розуміють, відстрілюють. Українська мова? Її там скасовують. Її винищують.
– Книжки вивозять.
– Знищують. Палять просто. Просто винищують, знищують книжки. Намагаються зробити все під нуль.
– Був резонанс по прибулих російських вчителях. Багато їх понаїхало?
– Дуже багато. Я ж кажу, що таке спротив? Спротив – це відмова працювати з ворогом добровільно. Купа людей втекла. В Енергодарі люди, коли почався нібито цей російський навчальний процес, окремі вчителі в чатах писали: хлопці, я тут роблю онлайн-конференцію в зумі. Підключаємося, далі вчимося по нашій програмі. Оце просто захоплює. І вчилися! Батьки давали добро. Батьки не хотіли багато віддавати. Навіть ті люди, які спілкувалися в побуті російською мовою, тобто ті люди, які говорили, спілкувалися, дивилися різних політиків, казали, що може не треба воювати, головне – мир. Коли росіяни кричать “головне – мир”, коли ОПЗЖисти кричать “головне – мир”, а тут – танками руйнують міста, люди просто скаженіли. Просто наскільки це критична помилка Путіна, наскільки він цього не розуміє…
– Якесь просто шалене нерозуміння. Це є лихо, звичайно, але й величезний плюс – Путін настільки не розуміє психологію тут.
– Напевно, для дєда носили там доповіді. Скільки тут Медведчук грошей російських втратив. Він же не міг звітувати про 2% чи 1% підтримки вторгнення. Я думаю, носили йому нормально документи, такі, як мають бути.
– Зараз окупанти готуються до оборони Херсону. Які є дії щодо населення? Це ж питання стосується інших міст і селищ.
– Жорсткий контрдиверсійний режим, режим антитерористичної операції. Це можна назвати по документах по факту – блокпости, перевірки телефонів, гаражів. Вони ж бігають по гаражах, по підвалах, криївки шукають. Їм не вкладається в голові, що це тотально масовий спротив. Вони думають, що є “центры принятия решений”; що є 4 гаражі/підвали у кожному місті, і там все відбувається. Вони не відстрілюють того, що ось спротив людини може бути в телефоні, в телеграм-каналі і по переписці з якоюсь окремою людиною. В цих випадках ми весь час радимо: подбати про свою безпеку. Не зберігати вдома жодних речей, які можуть наштовхнути ворога на те, що люди причетні до підпілля, – українських прапорів, балончиків з жовто-блакитною фарбою, трафаретів. Чистити гаджет – це зараз дуже важлива штука. Треба за ним доглядати щогодини. Тому що ти ніколи не знаєш, ідеш – ага, телефончик. Показуйте телефон…
– Моя колега Тетяна Ніколаєнко три тижні провела в окупації в селі, з батьками і собакою…. Вона просто за кілька хвилин встигла все почистити до того, як до них забігли окупанти, стали передивлятися – і нічого не знайшли.
– На людей молодого та середнього віку і падає підозра. В основному підозра не падає на бабусь із кнопочними телефонами, вони взагалі на них забили. Скільки у нас таких інформаторів було! У нас була бабуся, неважливо де, з нею все добре, в безпеці. Зайшли в її село – а вона жила у кількаповерховому будинку. І вона з четвертого поверху все бачила. Простий телефон кнопочний. Вона просто дзвонила. Часто мережі по особистих даних сформовані…ви знаєте когось, я знаю вас – і пішло-поїхало. Дзвонила, здавала. Кілька днів підряд дзвонила, здавала – все, що пересувається, що замінували. Якось вони замінували поле неподалік від неї. Бабка втомилася, теж їй, напевно, важко було. Каже, все, хлопці, я замахалася тут, у мене вже тут нікого немає. Одні ці придурки ходять. Каже, я йду у сусіднє село до подружки. – В сенсі в сусіднє село? – Та воно теж окуповане, мене пропустять, все нормально, я туди пішла. – Ви ж самі сказали, що там заміноване поле, через яке ви маєте пройти. – Я бачила, де вони його мінували.
Сказала – і пропала на два дні. Всі уже перелякалися. Через два дні виходить з іншого села, каже: я вже тут, вони тут те-те-те зробили. Отакий спротив старої бабці!
– Фантастика. Медаль бабусі буде після війни?
– Я думаю, вона її вже може отримала (посміхається)…
Чому ми уникаємо якихось речей? Якщо ти скажеш кілька точок дотику, умовно, ім’я, що зробила, місце, ще щось – це легко потім зібрати в купу. Хто проводить OSINT-розвідку. Це відкрита розвідка. Її можна провести дуже легко і виявити, про кого ми говоримо. Тому краще отак, без імен. Дуже різні люди нам допомагають. Були просто люди, які їм робили нерви. У нас на Київщині бабуся, така вже старенька, їй вже було байдуже на багато чого. Це анекдот, який ми розповідаємо, ми сміємся просто. Місяцями переповідаємо.
– Ну, не томіть, бачите ж, я вас слухаю з розкритим ротом.
– Уже звільнене місто було, спілкуємося. Кажемо: ну що, у вас були росіяни, як ви там? Вона все розповідає: нас змушували білі пов’язки носити, чоловіків ловили, убивали хлопців в тактичному одязі. Все як багато де. Але, каже, у нас деякі росіяни були більш перелякані, спілкувалися. Я, каже, щось сиджу на веранді, кросворд розгадую. Сиджу з собаком, він щось гавкає. Бачать, що я щось пишу. Я так розумію, що це напевно, їхав БТР, двоє йшло біля, один зверху сидів. (Вона каже, танк, я думаю, що це був БТР). Неважливо, якась техніка їхала. Кажуть: що ви робите? Вона: вас описую. – В смысле нас описываете? – Ну вот, три долбо*ба, один танк. Вони підійшли, кажу, до мене, такі напружені. Дивляться, що я кросворд розгадую. Щось мені насварилися, забрали сигарети і пішли собі далі. Сказали, типу, бабка, не шуті. Це для нас такий надихаючий випадок…От просто людина… ну як? Це теж спротив. Лякати, ігнорувати…
– Наостанок дайте поради мешканцям окупованих територій, їхнім рідним, друзям у вільній Україні. Що треба робити і чого не треба.
– Перша порада: виїжджати. Покидати ТОТ. Ми розуміємо, що це важко. Ми це не говоримо в рожевих окулярах. Ми знаємо процес, знаємо, що це важко. Зараз вони вводять максимальні обмеження, мучать людей, щоб вони не виїжджали. Ввели з 1 жовтня перепустки, що ти маєш отримати в місцевих окупаційних адміністраціях. Тепер починають людям, які зареєструвалися на виїзд, на перепустку, розсилати, наприклад по Запоріжчині, що пункт пропуску Василівка не працює, не треба туди їхати. Це обман. Єдиний пункт на Запоріжчині, де можна виїхати, – це Василівка. Да, це черги. Да, це важко. Да, це можна пройти через фільтрації. Тобто можуть витягнути на кілька годин, на 8 годин допитуватися – це важко. Але це повернення звідти.
Ще що вони роблять? На Херсонщині вони відступають. Заганяють людей у підвали, щоб люди не бачили, куди вони відступають, мінують прибудинкові території. Вони використовують людей просто як ресурс, як живий щит. Ви ж розумієте, наскільки людина із ТОТ допоможе Збройним силам? Просто колосально. Благаємо просто виїжджати. Не виходить – допомагайте, інформуйте.
– Очікуєте, що коли будуть брати Херсон, то окупанти будуть прикриватися місцевими як живим щитом?
– Вони вже це роблять. Ми не очікуємо, ми знаємо. Ми це бачимо. Це, що я розповів про підвали, що людей зганяють і мінують – це і є живий щит. Це не означає, що вони виставили в ряд людей, як у фільмах. Але вони ховаються за цивільними будинками, виганяють десь людей, кажуть перейти в інший будинок.
– По телефонах що порадите?
– Якщо є можливість спілкуватися, передавати інформацію – відразу все чистити. Не лишайте на телефонах те, що може наштовхнути на те, що ви займаєтеся підпільною діяльністю. Передали інформацію боту якомусь – видаліть її. Передали інформацію на якомусь сайті – можна і через Центр спротиву передати, через сайт, через боти, як зручно, так і передавайте інформацію – видалили, почистили історію. Але запам`ятайте: телефон не має бути ідеально чистим. Бо так само виникає питання і підозри. Мають бути звичайні переписки побутові. Якщо підписані на телеграм-канали – нічого страшного.
І останнє: якщо десь черпати інформацію про наші інструкції, поради, то не зберігати в закладках, не лайкати, видаляти, чистити це з історії. Це геморно, це важко, але це ваше життя.
– Як русня намагається контролювати інтернет на окупованих територіях?
– Вони ж поставили, перепрограмували вишки і опустили завісу, блоканули Фейсбук, намагаються то блоканути. Телегу не блокують, тому що це їхній канал несення інформації. Українські сайти всі позаблоковували. Але VPNки ніхто не скасував. Вони працюють.
Завіса опустилася, але пробиваємо її. Більшість порад, навіть випадки якраз, як спілкуватися з окупантами, поради по ненасильницькому спротиву – все є на сайті Центру національного спротиву.
– У мене традиційні питання, яким закінчую всі свої інтерв’ю з військовими. Остапе, ми переможемо в цій війні?
– Обов’язково.
– А чому ми переможемо?
– Тому що ми вже переграли Путіна. Реально переграли, перемогли. Бо у нас тотальна мобілізація суспільства. Не мобілізація у військовому плані – у патріотичному, у бажанні перемогти і знищити ворога, тут на нашій землі – перше, чому ми переможемо.
Друге: він зазнає поразок щомісяця, приходить до помилок. Різних помилок. Мобілізація, часткова, як її називають, вона не часткова – ще одна помилка, яку він зробив, і це вже буде проблеми в розколі суспільства їхнього в середині. Це нам дуже на руку і це прекрасно. Тобто ми працюємо сьогодні правильно. Ми переможемо, тому що зараз є велика мобілізація суспільства щодо перемоги. Подивіться, я не перестаю дивуватися, вчора сотий-п’ятисотий збір – як нас можна перемогти?
Увага! Детальну інформацію про методи роботи Центру національного спротиву, актуальні поради і важливі файли ви можете знайти на офіційному сайті Центру.
Автор: Євген Кузьменко, “Цензор.НЕТ”
