З інтернатівських стін – за стіни тюремні

Хлопці, які кілька років тому стали відомі на всю Україну, серед зими втікши з Канівського інтернату, нещодавно вбили людину. З інтернатівських стін сирітська доля привела хлопців за стіни тюремні… Тіло 40-річної Ірини витягли 18 лютого з криниці на материному подвір’ї в селі Демки Драбівського району. Місяць тому Ірина зникла безвісти. За цей час жінку встигли позбавити батьківських прав, не знаючи, що вже посмертно. У її вбивстві зізнався такий же безбатченко, яких у самої Ірини було семеро. Хлопчина сказав, що помстився за свою матір…

Батьківських прав позбавили посмертно

Ірина 5-го січня не прийшла додому. Її співмешканець навіть не збирався її шукати. Жінка нерідко зникала з дому.

– Ірину ніхто не шукав, бо вона могла не жити вдома по півтора місяці, – говорить Людмила Рудик, головний спеціаліст служби у справах неповнолітніх Драбівської райдержадміністрації. – Саме у цей час вирішувалося питання про позбавлення Ірини батьківських прав на малолітнього сина. Рішення про позбавлення було прийняте 11 січня, як з’ясувалося пізніше, через кілька днів після смерті Ірини.

Ірина не працювала, семеро народжених нею дітей були розкидані по світу: старші мали свої родини, менші жили по інтернатах, один помер. Наймолодша дівчинка з народження жила у бабусі – батько не відмовився від дитини, і вона мала сім’ю, на відміну від своїх братів і сестер.

Не так давно Іринину матір забрала до Києва дочка. Не минуло й місяця, як Ірина розібрала материну хату на частини і пропила. Хазяйновиті односельці витягли навіть бетонні кільця зі старого колодязя у дворі.

До міліції про зникнення Ірини повідомили аж 17 січня. На сполох забила її сестра, що приїхала з Києва.

– Тіла зниклої не знайшли, тому кримінальну справу порушили тільки після мого втручання, 14 лютого, – розповідає прокурор Драбівського району Микола Литвин.

Опитали односельців і з’ясували, хто був із потерпілою перед тим, як вона зникла. Так вийшли на 15-річного Михайла з Чигиринського району та 16-річного Сергія, уродженця села. Хлопці зізналися у вбивстві і 18 лютого показали, де тіло Ірини.

Село знало, хто вбив Ірину

Від самого зникнення Ірини у селі уперто говорили, що її нема серед живих. Називали й імена підозрюваних – сусідський хлопчик Сергій та його однокашник по ПТУ Мишко. Увечері 5 січня жінка пиячила з ними.

Хлопчаки приїхали до Сергійкового діда із села Козацьке, де вчилися в ПТУ. Ірина була кумою і товаришкою по пляшці Сергієвої покійної матері. Два роки тому Сергієва мати повісилася. Хлопчик, його брати і сестри на цей час вже були розкидані по інтернатах області. Свого часу Сергій підбив їх втекти з Канівської школи-інтернату, і став відомим на всю Україну…

Після невдалої втечі Сергійко вчився у Смілянському інтернаті, але й там “відзначився” – його судили за крадіжку. Останнім часом він наче набрався розуму.

– Сергій допомагав мені по хазяйству, як приїжджав, – утирає сльози його дід. – Дров наколе, з городом поможе. Було, казав мені: от вивчусь, діду, матиму роботу, заживу…

15-річного Мишка Сергій привозив із собою. Той був теж з інтернатських, родом із села в Чигиринському районі. Мишко, на відміну від Сергія, був спокійним хлопчиною.

У рідному домі Сергійка все лишалося, як і в часи дитинства. Немічний дід, дядько-п’яниця. Прийшлі “гості” частували хлопців самогоном, хоч ті і статурою, і віком були ще зовсім діти. Так було і 5 січня, коли зникла Ірина.

– Люди здогадувалися, хто вкоротив віку Ірині. Незрозуміло тільки було, куди хлопці її поділи: чи з бугра скинули, чи десь в іншому місці сховали, – пригадує демківчанин Григорій.

“Шкода хлопців”, – казали односельці

18 лютого на материному подвір’ї у старій криниці знайшли Ірину.

Сергій розповів, що увечері 5-го січня, коли вони з Мишком вже були напідпитку, побачили Ірину. Сергій запропонував їй випити, і та завернула до хати покійної куми, а потім пила з її неповнолітнім сином. Хлопець, якому хміль зовсім запаморочив розум, згадав, що Ірина була разом з його матір’ю перед тим, як та повісилася. Ірина доводила, що вона ні в чому не винна…

У старому дідовому сараї Сергій накинувся на жінку з кулаками і збив з ніг. П’яна жінка не змогла чинити опору озвірілим підліткам.

– Сергій зізнався, – говорить прокурор-криміналіст Олександр Кириченко, – що зґвалтував жінку. Потім хлопці били її руками й ногами. По тому Сергій з Михайлом поставили побиту жертву на ноги і повели у кінець вулиці, де на бугрі самотньо стояла хата Ірининої матері. Було близько дев’ятої години вечора, однак жодної людини на своєму шляху вони не зустріли.

На обійсті хлопці підвели жінку до розібраної криниці і штовхнули її туди. Пізніше судова медична експертиза покаже, що жінка зламала хребет та потрощила ребра.

Криницю прикидали мотлохом, який знайшли тут же в дворі, і повернулися додому, де спали п’яний дядько та дід із бабою.

Хлопці пробули в селі ще майже 2 тижні. Вони хазяйнували коло двору, а ввечері ходили до сусідських дівчаток, з якими колись Сергійко ріс і вчився у школі.

– Навіть подумати страшно, – говорить сусідка Ольга, – що Сергій із Мишком приходили до моєї дочки, вже убивши Ірину… І все-таки шкода хлопців…

Сашків родовід

У службі у справах неповнолітніх Драбівської райдержадміністрації знають добре і Ірину, і Сергія, та й увесь його “родовід”.

– Це Сергій 3 роки тому підбив свого молодшого брата та двоюрідних братів і сестру втекти з Канівського інтернату, – пригадує начальник районної служби у справах неповнолітніх Людмила Рудик. – Діти, голі і босі, взимку добиралися до Черкас. У Черкасах на залізничному вокзалі вони самі попросили в міліціонера допомоги, бо зрозуміли, що можуть не доїхати. Втікачів відправили до дитячої лікарні. Один з дітей, Владик, відморозив ступню – її довелося відрізати.

Дітлахи втікали не в рідне село Демки, а в дитячий притулок, де вони уперше в житті відчули, що таке турбота і затишок…

Людмила Рудик розповідає, що матері дітей-втікачів з інтернату – рідні сестри, які спилися. Їхні діти з народження сьорбнули горя. Вічно голодні малюки завдавали клопоту односельцям.

– Вони, було, і в щілину пролізуть та щось вкрадуть, – пригадує мешканець села Григорій. – А то ще матері водили їх красти по городах уночі…

Так само, як Сергій з братом, жили і діти Ірини, яка стала його жертвою.

Галина, Сергійкова мама, незабаром після того, як дітей забрали до інтернату, повісилася. Ніхто не знає, що її до цього спонукало. Сусідка Ольга пригадує, що того дня Ірина і Галина дійсно були разом.

Сергій каже, що ніколи не був на могилі матері і не знає навіть, де вона похована.

Арешт він сприйняв спокійно, на відміну від свого товариша, який намагався себе вигороджувати. У свої 16 років Сергій спробував знайти винного в тому, що він не мав дитинства і не має майбутнього. Уся його ненависть вилилася на жінку, яка сама виявилася викинутою за борт життя. І все ж Сергій сподівається, що його молодший братик не такий, як він, і буде хорошою людиною.

Сніжана Лисенко, Максим Степанов , “Прес-Центр”