Що таке тероризм, як він виник і до чого тут пропаганда

Як каже відома приказка, “One man’s terrorist is the other man’s freedom fighter” (Терорист для одного — борець за свободу для іншого). 11-го вересня 2001-го року “Аль-Каїда” здійснила найбільший в історії теракт за кількістю жертв: майже 3 тисячі осіб загинули, а понад 6 тисяч — отримали поранення. Через три роки лідер організації Усама бен Ладен сказав, що теракт у США був боротьбою за свободу. Він не сумнівався, що “Аль-Каїда” займається “хорошим тероризмом”.

Консенсусу у визначенні поняття “тероризм” досі не існує. Цьому явищу не знайшлося місця й серед міжнародних злочинів, до яких відносять геноцид, воєнні злочини, злочини проти людяності та злочин агресії. Це означає, що сьогодні тероризм перебуває поза юрисдикцією Міжнародного кримінального суду.

До Міжнародного дня пам’яті та поминання жертв тероризму (21-го серпня) Харківська правозахисна група розповідає історію виникнення тероризму та наводить факти, які пояснюють, чому навколо цього терміну досі точаться суперечки.

Від гільйотини до бомби

Розвиток людства від початку свого існування супроводжується проявами ознак тероризму: від захоплення земель та пошкодження майна до вбивства політичних діячів.

Перші прояви тероризму зафіксовані вже у стародавні часи, коли Марк Юній Брут і Гай Касій вчинили організоване вбивство Цезаря. Зайнявши Капітолій, вони не отримали підтримки від народу, який віддавав перевагу Марку Антонію. Розпочалася громадянська війна, унаслідок якої обидва загинули.

Першою терористичною групою в історії була секта сикаріїв, що діяла в Палестині у 66-73 роках. Назва походить від зброї, яку вони ховали під одягом — кинджала чи короткого меча (сика) — і використовували для нападів у людяних місцях. Цілями сикаріїв були представники єгипетської і палестинської діаспор, які виступали за налагодження дружніх відносин із Римською імперією.

На картині Жака Луї-Давида зображена смерть члена Конвенту, голови Якобінського клубу Жана Поля Марата. Його заколола кинджалом прямо у ванній французька аристократка Шарлотта де Корде у відповідь на кривавий терор, розв’язаний якобінцями.

Саме у часи Французької революції терор стає найкращим способом боротьби за свободу. У відповідь на погрози аристократів повернути дореволюційний режим, Національний конвент, очолюваний якобінцями, 30-го серпня 1793-го року оголосив, що “терор буде частиною порядку денного”. У газеті “Courier de l’Egalité” писали: “Необхідно, щоб терор, що супроводжуватиметься застосуванням гільйотини, поширився по всій Франції і притягнув до відповідальності всіх зрадників. Немає інших засобів, щоб надихнути цей необхідний терор, який зміцнить Революцію”.

Незабаром “терор” почав вбивати й республіканців. Загалом за час якобінського терору у Франції (з 5-го вересня 1793-го року по 27-ме липня 1794-го року) було заарештовано щонайменше 300 000 осіб, коло 17 тисяч — страчено, багато інших померли без суду.

Максиміліан Робесп’єр — активний прихильник терору і керівник революції — сам став жертвою гільйотини: він був страчений разом із братом у 1794-му році. Деякі із членів Національного конвенту, які спочатку підтримували Робесп’єра, боялися за власні життя і змовилися скинути його. Вони не могли звинуватити Робесп’єра у “терорі”, оскільки самі оголосили правління терору законним, тож вони звинуватили його в “тероризмі” — це був термін, який вказував на зловживання владою, оскільки “терористами” називали прихильників французьких революційних трибуналів. Ця назва швидко поширилася Європою.

Термін “терорист” уперше використав Гракх Бабеф у книзі “Голос народу” (1793). Через 4 роки він був страчений. Пізніше, у 1795-му році, про терористів згадав консервативний письменник Едмунд Берк у “Роздумах про революцію у Франції”. Він назвав насильницькі дії нового уряду Франції “царюванням терору”.

Змінюється й інструмент тероризму — з гільйотини на бомбу. У цей час тероризм поступово поширюється Європою, а потім — світом. У Європі та США з 1865-го по 1905-ий роки вибухи бомб в громадських місцях та вбивства чиновників ознаменували розквіт анархо-тероризму. За цей час були вбиті Президент Французької республіки Саді Карно та троє Президентів США: Авраам Лінкольн, Джеймс Гарфілд і Вільям Мак-Кінлі. Усього за час існування посади Президента США на президентів було скоєно три десятки замахів.

Найбільш резонансним у ХХ столітті було вбивство ерцгерцога Франца Фердинанда і його дружини, вчинене сербським націоналістом Гаврилом Принципом: ця подія стала формальною підставою для початку Першої світової війни, що обернулася безліччю людських жертв.

У 1910-1920-х почалися масові вбивства у Латинській Аме­ри­ці та Азії, утворилися міждержавні терористичні рухи. Пізніше до терору почали активно вдаватися міжнародні політичні рухи, які мають глобальні інтереси та претензії — комунізм, фашизм, нацизм, ісламський радикалізм.

Сьогодні тероризм став частиною міжнародного протистояння, коли держава підтримує терористичну організацію задля отримання влади над територією іншої країни чи інших політичних здобутків. Крім того, дедалі більше політичних сил вдаються до терористичного насилля.

У ході еволюції тероризму він став складним явищем. Дослідники Монті Маршалл і Тед Ґурр пишуть: “Тероризм, як політичний акт, стоїть одночасно на зв’язку між індивідуальними та колективними діями, емоційним і раціональним, традиційним і нетрадиційним. Це може бути найсильніша форма протесту, найслабша форма повстання або спеціальна тактика в ширшому процесі тиранії чи війни”.

Що ж таке тероризм?

Слово “терор” має латинське походження і означає “страх” або “жах”. Саме страх є найдієвішим інструментом терориста, адже він робить людей психологічно вразливими, створює почуття невизначеності та непередбачуваності. Це своєю чергою провокує активне поширення інформації у медіа, що дає змогу терористам маніпулювати реакціями та досягати своїх цілей.

Ключова відмінність тероризму від деяких інших форм політичного насильства полягає в тому, що жертва насильства, як правило, не є кінцевою мішенню. Для терористів жертви тероризму служать генераторами емоцій — їх використовують як засіб, щоб залякати, примусити, справити враження, спровокувати або іншим чином вплинути на одну або більше третіх сторін.

Керуючись цією відмінністю, Закон України “Про боротьбу з тероризмом” трактує тероризм як суспільно небезпечну діяльність, яка полягає у свідомому, цілеспрямованому застосуванні насильства шляхом захоплення заручників, підпалів, убивств, тортур, залякування населення та органів влади або вчинення інших посягань на життя чи здоров’я ні в чому не винних людей або погрози вчинення злочинних дій з метою досягнення злочинних цілей.

Серед інших визначень тероризму:

• Ліга Націй (1937): “У цій Конвенції вираз ‘терористичні акти’ означає злочинні дії, спрямовані проти держави, які мають на меті або розраховані на те, щоб викликати стан жаху у свідомості окремих осіб, групи осіб або широкої громадськості”.
• Держдеп США (1999): “Термін ‘тероризм’ означає навмисне, політично вмотивоване насильство, що здійснюється проти некомбатантських цілей субнаціональними групами або таємними агентами, зазвичай з метою впливу на аудиторію”.

Тероризм — поза юрисдикцією МКС

Через три тижні після терактів 11-го вересня Рада Безпеки ООН прийняла резолюцію 1373, яка вимагає від усіх держав-членів ООН вживати заходів проти “терористів” і проти “терористичних актів”, включаючи криміналізацію фінансування тероризму, придушення терористичних угруповань, запобігання пересуванню терористів і притягення їх до кримінальної відповідальності. Однак Раді Безпеки не вдалося визначити, що саме мається на увазі під “тероризмом”, віддавши це на розсуд держав.

Між 1997-им і 2005-им роками спеціальний комітет ООН, утворений з 35-ти юридичних експертів, почав роботу над Всеохоплюючою конвенцією проти міжнародного тероризму, яка була включена до порядку денного Індією в 1996-му році. Проте досі завершити роботу над цим проєктом не вдалося.

Неспроможність Спеціального комітету ООН з питань тероризму виробити визначення тероризму Єва Гершингер пояснила неспівпадінням національної і міжнародної точок зору: “Те, що вважається терористичним злочином, значною мірою залежить від національних інтересів, і тому вважається, що загальновизнане визначення обмежує суверенну владу”.

За проєктом Всеохоплюючої конвенції тероризм обов’язково повинен мати мету — терористи діють, щоб “залякати населення або змусити уряд чи міжнародну організацію вчинити або утриматися від вчинення будь-яких дій”.

Як пов’язані тероризм і пропаганда?

В основу тероризму закладено дві основні концепції: насильство та пропаганда. Адже, як зрозуміло з попередніх визначень, тероризм залишається тероризмом за умови навмисного привернення уваги третіх осіб до насильства. І все це — з метою зміни їхньої поведінки.

Дослідник тероризму Алекс Шмідт у 1980 році зауважив: “Тероризм не можна розуміти лише через насильство. Його слід розуміти в першу чергу з точки зору пропаганди. Однак насильство і пропаганда мають багато спільного. Насильство спрямоване на зміну поведінки шляхом примусу. Пропаганда має на меті те саме шляхом переконання. Тероризм можна розглядати як поєднання двох. (…) Тероризм, використовуючи насильство проти однієї жертви, прагне примусити та переконати інших. Безпосередня жертва є лише знаряддям: шкіра в барабан б’ється, щоб досягти прорахованого впливу на ширшу аудиторію”.

Крім того, як згадував активіст-анархіст Олександр Беркман, “тероризм вважався засобом помсти за народну кривду, породжуючи страх у ворога, а також привертаючи увагу до зла, проти якого був спрямований терористичний акт”.

Ускладнює визначення тероризму в міжнародному праві ще й те, що під нього можуть підпасти цілі держави, чиї ресурси дозволяють чинити системний терор, який за масштабом перевищуватиме окремі угруповання.

У 2021-му році терористична організація ХАМАС попросила не асоціювати її з Олександром Лукашенком, який після жорстокого придушення протестів остаточно втратив будь-яку легітимність і намагався пояснити терористичною загрозою примусове приземлення літака, у якому над Білоруссю пролітав опозиційний активіст Роман Протасевич. Однак таку витівку диктатора багато хто сприйняв як акт державного тероризму, після чого ізоляція Білорусі лише поглибилася.

Нині “терористичною державою” часто називають Росію. Передусім — через масові обстріли української енергосистеми, адже в цих діях важко знайти іншу мету, окрім залякування українців.

А чи можна вважати державну політику Росії терористичною — пропонуємо вам визначити самостійно, спираючись на існуючі визначення тероризму.

Джерело: Харківська правозахисна група