Битва за Ірпень: як ветерани АТО «били їх на досвіді»
Увечері 24 лютого автор цих рядків, повертаючись з тоді ще цивільної роботи, побачив світло у вікнах штабу Ірпінської спілки ветеранів АТО/ООС. Всередині сиділи кілька знайомих хлопців зі стомленими очима. З боку Гостомеля долинали звуки запеклого бою, а на північній околиці Ірпеня тривала робота з підготовки міста до оборони.
АрміяInfom розповідає як бились за Ірпень та підступи до Києва ветерани АТО.
Бойове братерство
Ветеранська спілка в Ірпені ніколи не була порожньою формальністю. Її активні учасники взялися до справи з першими ж вибухами путінських ракет у мирних українських містах.
«Ми списалися, призначили точку збору і зустрілися буквально за кілька годин після початку війни, — розповідає Ростислав Чернобровий з позивним „Монах“, колишній поліцейський, який у дні оборони міста очолив штурмовий взвод ветеранського загону. — Місцеві ветерани стали щитом Ірпеня і, зрештою, Києва».
2014 року Ростислав приєднався до добровольчого батальйону МВС, який пізніше став полком особливого призначення «Київ». 2021-го він пішов із поліції й керував охороною одного з департаментів міськради Дніпра. Велика війна застала його у відпустці в Ірпені. Загальне керівництво ветеранським рухом опору в місті взяв на себе депутат Бучанської міськради Володимир Коротя з позивним «Повстанець».
До війни — харчовий технолог, в АТО воював у складі розвідвзводу одного з батальйонів 10-ї окремої гірсько-штурмової бригади, потім будував сонячні електростанції в Україні та Європі. Саме його нестримна енергія та організаторський талант згуртували в єдиний бойовий організм десятки людей, зокрема й раніше цілком цивільних.
«О 6:10 ранку я почув вибухи в районі аеропорту „Антонов“ у Гостомелі. Це не було схоже на танки чи артилерію, і я зрозумів, що є час підготуватися», — ділиться спогадами Володимир.
У перший же день, за сприяння ірпінського міського голови Олександра Маркушина та розташованої поблизу військової частини, ветеранський підрозділ озброївся і навіть розжився бронеавтомобілем «Козак». На території колишнього Бучанського цегляного заводу було старе бомбосховище, де під час подальших бойових дій ховалися від обстрілів мирні мешканці з усього мікрорайону, а над ним — чотири поверхи офісних приміщень, їх віддали під казарму для особового складу.
З перехрестя поруч добре проглядалася навколишня місцевість. Уже на третій день широкомасштабної війни там обладнали блокпост і організували цілодобове чергування.
Перша перемога
Бойові дії тим часом наближалися. У Бучі російські гелікоптери обстріляли колону одного з підрозділів ДШВ. Частина техніки була виведена з ладу, особовий склад зайняв оборону в навколишніх підвалах. З небезпечної зони хлопців вивели «Повстанець» і його бійці. За кілька ходок вдалося також евакуювати вцілілу техніку. Відтак ветеранський блокпост поповнився кількома БТР-80 і десятком десантників. «По-перше, з їх появою покращилася комунікація з їхнім керівництвом, по-друге, вони — професіонали, що тут скажеш», — розповідає Володимир Коротя.
Нагода продемонструвати свій професіоналізм випала десантникам уже невдовзі. Перший бій на в’їзді до Ірпеня, поблизу ТРЦ «Жираф», відбувся вранці в неділю, 27 лютого. О 7:10 із Бучі повідомили про захід з півночі ворожої колони з понад 100 бойових броньованих машин. «Повстанець» тоді перебував саме в Бучі, у себе вдома, куди повіз помитися й відпочити стомлених десантників. Вони ледь встигли повернутися на позиції, як до блокпосту наблизилася ворожа розвідка на 11 БМД.
Росіяни, вочевидь, не очікували спротиву, тому просувалися вперед вкрай необачно. Декілька захоплених після бою трофейних автоматів виявилися навіть не знятими із запобіжника.
Бій розпочався о 7:40 із влучного пострілу гранатометника з ДШВ на ім’я Єлисей. З РПГ-22 він поцілив у ворожу БМД-2, а вже за кілька секунд з РПГ-7В вразив і другу машину.
Заскочені зненацька окупанти в паніці дали навмання кілька черг з 30-міліметрових автоматичних гармат, пошкодили навколишні житлові будинки, дві приватні садиби згоріли повністю, зайнявся розташований на лінії вогню торговельний центр «Жираф».
Зруйнований ТРЦ «Жираф» став справжнім символом оборони Ірпеня Фото: Олександр Візгін/АрміяInform
Згодом підключилася українська артилерія. Близько 10-ї години російські десантники вирішили безславно ретируватися в напрямку їхніх основних сил, що зупинилися в Бучі, на вулиці Вокзальній. Утім, долі тієї колони важко позаздрити. Подейкують, що по ній відпрацював наш «Байрактар». Та, вочевидь, не тільки він. Кадри буквально забитої спаленою бронетехнікою вулиці облетіли весь світ.
На «Жирафі» ж, як охрестили опорний пункт ветеранського підрозділу, окупанти залишили п’ятьох загиблих, ще декілька поранених рашистів намагалися сховатися в охопленому полум’ям торговельному центрі, де і знайшли свою смерть.
У цьому бою активну участь брав і давній знайомий автора матеріалу Олександр Кісіль. Ми познайомилися навесні 2015-го в навчальному центрі військ зв’язку в Полтаві.
Сашко тоді вже мав за плечима 57 років життя. Нині йому — 64. До військкомату він прийшов разом із сином своєї нової дружини Віктором. Через надто поважний вік до ЗСУ Олександра не взяли. Але він категорично не сприйняв відмову й приєднався до ветеранського загону.
«Я сказав, що я нікуди не піду, я залишаюсь і все. Жінка мені казала: „тобі стільки років, куди ти лізеш, ти вже був, тим більше!“. А я кажу: ти хочеш, щоб твій син захищав і тебе, й мене? Було більше злості зараз, ніж тоді, в 15-му, тому що он куди вони прилізли. Було дуже багато невисловленого гніву. Я відчував, що можу щось зробити корисне і для себе, і для батьківщини, і для міста, де живу», — каже Кісіль.
Відтоді Олександр завжди лишався на вістрі боїв у складі штурмового взводу й ніколи з доброї волі не відходив на другу лінію.
Однак на цьому бойові дії того дня не закінчилися. Після відбиття атаки і знищення основних сил ворога, для нейтралізації недобитків окупантів до Бучі з Ірпеня висунулась штурмова група. Хлопці повернулися з неабиякими трофеями, серед яких були БМД-1, БМД-2, МТ-ЛБ, зенітно-ракетний комплекс «Стріла-10» та командно-штабна машина з цілою скринею секретних документів, зокрема — маршрутами руху та списками особового складу.
Відео: Володимир Коротя
Папери передали представникам ГУР МО України, які координували оборону міста буквального з другого дня. Протягом наступних днів хлопці продовжували збирати покинуту окупантами техніку. Це відео з евакуацією російської БМД-4 автору вдалося зняти 1 березня в Бучі.
Перші втрати
3 березня чималі сили у складі ветеранського підрозділу, місцевої тероборони та представників «Азову» вирушили на остаточну зачистку Бучі. З боку Гостомеля їх підтримували регулярні підрозділи ЗСУ. Завдання виконали і навіть пішли далі, у Ворзель.
Відео: Ростислав Чернобровий
Утім, поки над бучанською міськрадою піднімали синьо-жовтий прапор, ворог завів через Ворзель великі свіжі сили. Наші хлопці на чолі з «Повстанцем» кілька годин вели бій в оточенні, втратили «Козак» і насилу відійшли, зазнавши втрат.
Того ж таки дня рашисти спробували розвинути успіх і знову поперли на Ірпінь тією ж дорогою, що й кількома днями раніше. Та їхні зусилля й цього разу розбилися об «Жираф». Від вогню приданих від ЗСУ танків окупанти спробувати заховатися за найближчим супермаркетом. Але звідти їх викурила маленька штурмова група, що, користуючись знанням місцевості, зайшла з флангу.
А зранку на місці бою навіть вдалося захопити в полон заблукалого російського десантника.
І все ж наступного дня окупантам пощастило вдертися до міста з північного заходу. Ворог узяв під контроль майже третину його території. Головна місцева магістраль — вулиця Університетська — стала фактично сірою зоною. Розпочалася запекла чотиритижнева боротьба за визволення Ірпеня від загарбників — будинку за будинком, вулиці за вулицею, кварталу за кварталом.
«Одне з головних наших досягнень, — зазначає Володимир Коротя, — полягає в тому, що ми дали ЗСУ можливість підготуватися до оборони столиці». Річ у тім, що на початку березня регулярні сили вже готувалися боронити Київ по рубежу річки Ірпінь. Утім, дуже скоро стало зрозуміло, що однойменне місто не збирається здаватися. Відтак Збройні Сили активно включилися в операцію з його порятунку. У другій декаді березня ветеранський загін офіційно влився до Київської бригади Сил територіальної оборони ЗСУ.
Зачистка крок за кроком
Зрештою ситуація склалася наступна. Тероборона, кістяком якої були ветерани, контролювала всю північну частину Ірпеня — від парку «Дубки» до військового госпіталю, включно із залізницею. На півдні, у районі переправи в Романівці та Водоканалу, діяли десантно-штурмові й механізовані війська ЗСУ. Західний «трикутник» міста контролювали загарбники. Умовною лінією розмежування була вулиця Університетська. Українські оборонці тиснули з двох боків, день за днем вичавлюючи ворога геть.
«Було дуже важко, — наголошує командир штурмового взводу Ростислав Чернобровий, він же „Монах“, — зачистити навіть приватний будинок доволі складно — і фізично, і психологічно. А ми зачищали, зокрема, і 16-поверхівки».
Але «кошмарити» агресорів з усіх боків не припиняли навіть вночі. Завдяки волонтерам штурмові групи були оснащені всім необхідним для дій у темряві.
Відео: Ростислав Чернобровий
«Ми тисли їх всюди, де вони лізли. Але я не думав, що їх буде настільки багато, — ділиться враженнями „Повстанець“, — палити по 10–20 „коробок“ в одному місці… такого в АТО з нами не траплялося. Спалити одну „коробку“ — це був успіх, ну дві. Але ми били їх на досвіді. АТО зіграла вирішальну роль. І збори резервістів, до яких нас регулярно залучали. Близько 130 моїх людей 24 дні, поки нас не змінили, тримали один РОП, два ВОПи і 9 спостережних постів. І всю цю оборону я вибудував за посібником, який вивчав на зборах. Ну, звісно, додумав ще трохи свого».
Тож командир тероборонців категорично не згоден з тезою про те, ніби росіяни пішли з Київщини самі, і наполягає, що всюди окупанти відходили під тиском українців. Єдина локація, яку наші хлопці застали 2 квітня вже порожньою, був зруйнований аеропорт у Гостомелі.
Відео: Володимир Коротя
Епілог
Наразі молодший сержант Коротя фактично командує двома ротами в Силах тероборони ЗСУ. Вони охороняють стратегічний об’єкт у Києві й щодня готуються до майбутніх боїв на нових напрямках. Чернобровий («Монах») зі своїм штурмовим взводом залишився в лавах добровольчого формування Ірпінської громади. Там же подає приклад молодшим побратимам і Кісіль («Старий»). Всі мріють про перемогу і наближають її кожен на своєму місці.
Автор: Олександр Візгін; АрміяInfom
Tweet
