“Боги війни” ЗСУ проти російської орди: кілька слів про ситуацію на фронті
Артилерія Сил Оборони України веде напружену роботу та руйнує систему управління ворога, вибиває штаби, знищує склади, розвалює логістику. І ламає противнику його довгі руки – артилерію. Якість якої у ворога постійно погіршується.
Експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк у виданні пояснює, чому.
Кілька слів про ситуацію.
На Василівському напрямку закарпатські гірські штурмовики відтіснили передові підрозділи противника до північної околиці села Жереб’янки. Командування противника усвідомлює загрозу прориву 128-ї бригади до Василівки, втрата котрої відкриває дорогу Силам оборони на Енергодар (кінець іграм в “ядерну загрозу”) та на Херсон вздовж Дніпра. А це – замок на вихід з приазовської мишоловки в Крим, що для ворога теж мотивація змагатися до останнього. Тому окупанти завзято боронитимуть свої позиції вздовж шосе Т0812 та ключові для збереження стійкості оборони опорні пункти в Жереб’янці, Луговому та Верхній Криниці.
Від сіл, на жаль, залишаться самі фундаменти. На околицях Василівки командування противника збирає тактичну групу для контратаки у правий фланг закарпатцям, для чого зосередило там частину сил 810-ї бригади морської піхоти ЧФ РФ (від бригади лишилася гучна назва, наші її громили вже разів з три, від колишньої еліти лишилася жменька бійців, всі інші – хоч і непогано навчені, але чмобики), зведена тактична група 4-ї військової бази (Південна Осетія, два батальйони, сформовані з російського окупаційного контингенту в Грузії), 429-й мотострілецький полк 19-ї дивізії (ППД – місто Моздок, передостанній бойовий досвід – агресія проти Грузії. Цікавинка – з 30 поранених у тій походеньці лише 2 отримали поранення в бою. Така собі піхота, виходить).
На Токмацькому напрямку в районі Роботиного противник докладає неабияких зусиль, щоб село втримати та не дати нашим військам на цій ділянці вийти до головної лінії оборони між селами Новопрокопівка та Вербове. Неспокійно в Роботиному воріженькам: до села введені підрозділи 1430-го мотострілецького полку територіальних військ (це коли є стрілецька зброя, а техніки – катма.
Назвіть це “територіальними військами” або “мобрезервом” та грайте далі, наче у вас є повноцінне військо), смугу оборони полку ущільнили 11-м загоном БАРС (то на болотах резервісти такі), котрий перекинули з села Копані, де поки відносно спокійно.
42-а мотострілецька дивізія, котра тут і веде оборону, має завдання максимально довго не пускати Сили Оборони до головного оборонного рубежу 58-ї армії, а якщо не вийде – максимально звузити ділянки нашого прориву. Є нюанс: коли не вистачає сил для виконання завдання, штаб забирає частину сил з ділянок, на які не йдуть атаки, та кидає їх на ті, що атаковані. Висновків два: резервів не вистачає або немає, війська з труднощами утримують свої позиції.
На Бердянському напрямку тривають найактивніші дії. У районі сіл Приютне – Завітне Бажання (які ж назви, яка українська топоніміка!) ситуація для ворога склалася не надто сприятлива: трохи північніше тут вихопив 247-й десантно-штурмовий полк 7-ї дивізії противника, який відвели на поправку здоров’я західніше Завітного Бажання, де полк облаштовує район оборони.
Північно-західніше села Володине ворог розгорнув два батальйони 114-го мотострілецького полку 127-ї дивізії з Сахаліну. Командування противника відчуло небезпеку та наростило щільність своїх бойових порядків між Приютним та Завітним Бажанням. Масштаб переляку спонукав його формувати оборону в два ешелони: перша лінія – 60-а мотострілецька бригада, рештки (я би сказав – мощі) 394 мотострілецького полку 127-ї дивізії, 71-й мотострілецький полк 42-ї дивізії та залишки згаданого 247-го полку; друга лінія – 336-а бригада морської піхоти Балтійського флоту, 114-й мотострілецький полк 127-ї дивізії та 136-а мотострілецька бригада.
Остання – цікавий об’єкт для дослідження. ППД – місто Буйнакськ в Дагестані. На початку вторгнення 300 військовослужбовців відмовилися воювати проти України, були повернуті до ППД та звільнені. Є ще кілька цікавих традицій в бригаді – продавати міни МОН-90 бойовикам-ісламістам, котрі ними ж і підірвали військове містечко 177-го полку морської піхоти в Каспійську. Інша традиція – продавати своїх військовослужбовців в рабство чеченцям. Продали 46 бійців. Тверде перше місце по 58-й армії ЗС РФ по торгівлі людьми. Бригада складе основу гарнізону Старомлинівки.
Під Старомлинівку ворог також висунув 228-й танковий полк 127-ї дивізії. Фланг цього угруповання в районі Ремівка – Новозлатопіль прикривають 34-а мотострілецька бригада та 143-й мотострілецький полк 127-ї дивізії. Зауважимо, що найбільш потужну армію Східного військового округу ЗС РФ, 5-ту, ВСЮ розгорнули тут. Лише 57-у мотострілецьку бригаду наші доїдають під Бахмутом.
Тепер, власно, про артилерію. Якщо дивитися на карту, то ліворуч обороняються дві дивізії 58-ї армії противника, 19-а та 42-а, а праворуч розгорнулася 5-а армія. Суто з цього випливає, що противник може тут мати на мінімалках дві артбригади армій, 291-у та 305-у, три артполки дивізій, 292-й, 50-й та 872-й, та артилерію бригад і полків.
На прикладі 305-ї бригади покажу, який це зоопарк – артилерійська бригада загальновійськової армії ЗС РФ:
– дивізіон самохідних мінометів 2с4 “Тюльпан”;
– дивізіон самохідних гармат 2с5 “Гіацинт-С” (моя улюблена артсистема, наприкінці 90-х був командиром єдиного в Україні дивізіону, зараз ці машини воюють у нас у 26-й артилерійській бригаді імені генерал-хорунжого Романа Дашкевича);
– дивізіон самохідних гармат 2с7 “Піон”;
– дивізіон РСЗВ 9к57 “Ураган”.
Тепер уявіть себе на місті офіцера оперативного відділення, котрий має спланувати бойове застосування цього квітника в бою. Потім уявіть собі начальника служби ракетно-артилерійського озброєння бригади, котрий має цю клумбу забезпечити боєприпасами: 240-мм мінами, 152-мм снарядами, 203-мм снарядами та 220-мм реактивними снарядами. Не певний, що з початку війни цю людину бачили тверезою. Як взагалі можна таку логістику організувати?!
Веселимось далі: призначенням армійської артилерійської бригади є боротьба з тактичними засобами ядерного ураження, командними пунктами, артилерією противника, засобами ППО, об’єктами тилу та резервами. Жирним виділена контрбатарейна боротьба. Це – сенс бойової діяльності артбригади армії. Як це може виглядати в реалі?
Дивізіон 2с5 саме під це і заточений. Але він в бригаді – один. Швидкість стрільби 2с7 – 2 постріли на хвилину. Час перебування здорової на голову батареї САУ – одна вогнева задача, тобто хвилин 3-5. Відминусовуємо звідти цикл розвідки, ухвалення рішення і наведення. Куди влучить перший залп 2с7? А в білий світ, як у копійочку, казав мій комбриг.
2с4 взагалі-то створювався для прориву укріплених районів ядерними ударами або на крайній випадок – 240-мм фугасними мінами. Швидкострільність – 1 постріл за 62 секунди.
Останнім в списку є РСЗВ “Ураган”. Виглядає грізно – бойова частина кожного снаряду – 100 кг (коли починали конструювання, полковник з МО СРСР згадав, як під час війни потрапив під німецький авіаналіт бомбами в 100 кг, тому БЧ “Урагана” саме стільки і важить. Історія реальна).
Залп батареї по потужності аналогічний тактичному ядерному удару. Але як і завжди присутнє але: як РСЗВ почнуть полювати за батареями, хто буде обстрілювати резерви, КП, ставити мінні поля, лупашити по піхоті касетними? Реактивникам явно не до контрбатарейної боротьби. Інше призначення. Для розуміння глибини глибин: німецька САУ Pzh-2000 запускає за хвилину 8 снарядів, але як дуже треба, то певний час може і 12, САУ Caesar – 6. Питання – хто кого перестріляє?
Якщо прийняти умовно за початок наступу в Приазов’ї 15 червня, то виходить, що Сили Оборони України відправили в металобрухт з 15.06 по 05.08 1150 гармат та 100 БМ РСЗВ противника (цифри – за всю лінію фронту, на Приазов’я я б віддав 60%). Противник втратив 16 артилерійських бригад (нормальна бригада має 72 гармати) та два реактивні полки (54 БМ).
Російський самохідний артилерійський полк – два дивізіони САУ 2с19 “Мста-С” та дивізіон РСЗВ “Торнадо-Г” або “Град”. 2с19 – міцний горішок, здатний конкурувати із сучасними західними САУ. В бригадах, як правило, також 1-2 дивізіони САУ 2с19 та батарея РСЗВ (штатів бригад – багато, тому у всіх – по-різному, зокрема і гаубиці з РСЗВ – різних типів). У цьому сегменті також присутні “але”: артилерія полку/бригади не веде контрбатарейної боротьби, не має у неї такої задачі, а, значить, – і підготовки.
Є ще одне жирне АЛЕ: для контрбатарейної боротьби потрібні засоби розвідки (РЛС виявлення вогневих позицій, звукометричні комплекси, БПЛА) та шустра система управління вогнем. У противника тут – презентації про АСУ “Капусник”, “Созвездие” ще там всяке-різне-модне-молодіжне, про РЛС “Зоопарк” та “Аистенок”.
Найбільший наш менінгіт у протистоянні артилерій – вороже тріо “Орлан”+”Зала”+”Ланцет”. Проте у нас в сегменті “розвідка-управління-ураження” є відчутна перевага. Результат переваги – трьома абзацами вище.
З тими, хто мене читає регулярно, ми вже обговорили проблеми логістики ворожого угруповання і факт того, що ворожа арта на Півдні України посаджена на голодний пайок. А тут ще генерали Буданов та Малюк підривають все, що в Чорному морі знаходять – танкери, бдк, мости-аеродроми, Новоросійський порт, якісь патрульні кораблі. Тобто дієта у ворожої арти триватиме – з мостами, аеродромами, портами у противника проблем більшає, за залізницею приглядають партизани з “Атеш”, ССО, пильні патріоти, тобто коли треба і там, де це треба, траплятиметься, як у пісні: “мы отбили водокачку, но отдали паровоз”.
Є ще цікава двоєдина тенденція в деградації російської артилерії – Сили Оборони з початку війни знищили майже 5000 артсистем та 700 РСЗВ. Перед війною ЗС РФ почали процес переозброєння військ, замінюючи всі наявні САУ відносно новою єдиною САУ 2с19М2 (їх було випущено десь близько 700 одиниць). Вийшла дивна картина – полк, бригада, корпус, армія отримали однакову систему з однаковою дальністю стрільби 25 км. Але ж глибина задач у різних інстанцій різна! А ще ж потрібна різна номенклатура боєприпасів: командарму димові і освітлювальні не потрібні, а командиру бригади – ще й як!
Далі МО РФ стало готуватися до вторгнення в Україну та розгортати дивізії замість бригад. Тобто два дивізіони бригади мали бути клоновані в 4-6, котрі вимагає дивізія. 2с19М2 вистачати різко перестало, з баз у війська поїхали немодернізовані 2с19 (мав з ними справу, крім традиційної для СРСР поганої електроніки російські конструктори примудрилися зробити ще й не менш поганий досилач, котрий саморозбирався при інтенсивній стрільбі. Мій однокашник по ЛАУ в другій чеченській війні був начартом комендатури, розповідав, що представники заводу-виробника просто сиділи в 2с19 та без кінця усували технічні проблеми).
САУ 2с19М2 Мста-с
Кому і 2с19 не вистачило, тим – 2с3 “Акація” та причіпні 2а65 “Мста-Б”. Тобто 24 лютого 2023 року до нас без запрошення вдерлося все, що було нове і не нове. І те, що тракторна бригада Свирида Опанасовича ще не відтягнула до вторчермету, доіржавлює по лісах-полях. Ворог змушений дістати з комор ще більш старе, привести його до тями та віддати у війська (здатні відновлювати 100-200 на місяць, але втрачають по 500-550!). Тобто якість артилерії противника постійно та неухильно погіршується, її ТТХ знижуються, прірва між артилерією Сил оборони та артилерією агресора все глибша.
Зворотній бік цієї тенденції – персонал. Якщо припустити, що хоча б половина знищеної артилерії була знищена разом з обслугами, то противник втратив щонайменше 2500 підготовлених обслуг. Їх всіх треба кимось замінити, навчити, злагодити в батареї-дивізіони, що не так вже й легко. Окрема лінія – втрачені офіцери-артилеристи, насамперед – комбати і комдиви, котрі управляють вогнем. Цю категорію навчають місяцями. Іноді офіцер два роки – комбат, але – тюлень, просто це не його і з цим нічого не поробиш. Скільки раз таких зустрічав. Підсумуємо: у ворога артилерія буде слабшати з огляду на зниження ТТХ систем та рівень підготовки, насамперед, офіцерів і сержантів.
Сюди я б додав відсутність ротацій, інтенсивні бойові дії, загальне виснаження, відсутність якісної питної води, перебої з постачанням пального, продовольства, медичного забезпечення. Введення в операцію декількох свіжих бригад Сил Оборони зруйнують російську оборону. Абсолютно однозначно. Коли це станеться – один Залужний знає, ми гадати не будемо.
Я б радив уважно дивитися на напрямок Старомайорське – Старомлинівка – Надійне. Зараз противник там стримує наших шаленими контратаками, кидаючи в них все, що під руками. Але десь глибоко в душі ворожі оператори вже усвідомлюють невідворотність відступу у південному напрямку. А як Сили оборони просунуться на Василівку, Токмак та Пологи, то ситуація набуде рис поразки. Щоб п’єса не виглядала нудною, наші дещо додали обертів на напрямку Вугледар – Волноваха.
Варто згадати повільний темп нашого просування, але слід пам’ятати, що арта день і ніч веде напружену роботу та руйнує систему управління ворога, вибиває його штаби, знищує склади, розвалює логістику, ламає противнику його довгі руки – артилерію. Результат має бути. Жодних сумнівів.
Лише не дає спокою питання – де поділися дві ракетні бригади противника – 12-а та 20-а. Мають бути десь тут, на півдні, спинним мозком чую…
