Чи потрібно ЗСУ взяти стратегічну паузу у війні?

Розгром ворога без впливу на його політичне мислення – це відкладена війна. Наше завдання – змінити сприйняття росіян, щоб вони зрозуміли: краще сюди не лізти, бо вб’є.

Для перемоги потрібні значні запаси й потужне виробництво, – каже військовий експерт Микола Бєлєсков в інтерв’ю журналу “Країна“.

Які настрої панують у Збройних силах? Як змінилася наша армія після початку повномасштабної війни?

– Дев’ять місяців бойових дій – це важко й виснажливо. Люди заморені, проте чудово розуміють, за що воюють. Головне – вони відчули, що російська армія не є непереможною. Після 24 лютого ореолу її всемогутності немає. Її можна бити і знищувати. І війна стала для наших військових рутинною роботою.

Українська армія виросла. Прийшло багато людей, які не мали досвіду й були змушені вчитися на ходу. Кількісно ЗСУ зросли втричі. На жаль, є втрати в кадровому ядрі, яке прийняло перший удар на себе й виграло час на мобілізацію. Тому не треба применшувати значення тренувальних місій – військові навички не передаються повітряно-крапельним шляхом.

Осінь-2022 ознаменували наші військові успіхи – Слобожанський контрнаступ у вересні, взяття Херсона в листопаді. Завдяки чому вони стали можливі?

– Успіхи на війні є результатом двох речей – прорахунків ворога і правильних дій своїх. Росіяни роблять багато помилок. Основна – вони намагалися тримати великий фронт малими силами. Довжина лінії фронту на початок літа становила 1100 кілометрів. Російське угруповання налічувало 300 тисяч, з яких воювали 200 тисяч. Це надто мало для такого фронту.

Окупанти намагалися наступати без особливих успіхів. Кульмінаційна точка припала на середину липня – після захоплення сіверськодонецько-лисичанської агломерації. У ворога було замало сил пропорційно лінії фронту. Ми провели операцію з уведення в оману, переконавши ворога, що будемо наступати в напрямку Херсонщини. Туди були перекинуті основні сили росіян, що послабило оборону на Харківщині.

Наслідок – успішна Балаклійсько-Куп’янська операція (наступальна операція ЗСУ, внаслідок якої у вересні була звільнена майже вся Харківщина. – Країна). На Херсон­щині найперше спрацювала унікальна географія. Велике угруповання ворожого війська залежало від невеликої кількості мостів і переправ, які ми могли обстрілювати. Наприкінці серпня перейшли до активних дій на фронті й переконали противника, що його позиція вразлива і краще відступити.

Один із головних лейтмотивів війни – росіяни нас недооцінили. Це не є новим в історії. Але ворог теж учиться. Він не може виправити ключової помилки – розв’язання цієї війни. У російському суспільстві, в елітах відбувається фаза прийняття того, що й великі ядерні держави можуть програвати.

Але ворога не варто й недооцінювати. Він зробив висновки з Балаклійсько-Куп’янської операції й на Херсонщині відступав уже інакше. Йому вдалося вивести основні сили з-під удару. Також зрозумів, що тримати такий фронт малими силами нереально, тому почав проводити відкриту мобілізацію й готувати ешелоновану оборону на основних напрямках. Ворог учиться і має знач­ний запас міцності.

Микола БЄЛЄСКОВ, 29 років, військовий експерт. Народився 10 травня 1993 року в місті Лебедин на Сумщині. Батько – електрик, ліквідатор аварії на ЧАЕС, мати – вчителька математики і фізики. Закінчив Інститут міжнародних відносин Київського національного університету імені Тараса Шевченка за спеціальністю ”Політолог-міжнародник”. Працював у неурядовій організації ”Інститут світової політики”, Національному інституті стратегічних досліджень, у відділі воєнної політики. Із серпня 2022 року – старший аналітик благодійного фонду ”Повернись живим”. Заручений. Любить пригодницькі романи й фентезі. Слухає музику 1980-х

Чи можна сказати, що ця осінь стала переломною у війні?

– Після битви при Ель-Аламейні 1942-го Черчилль сказав, що це не початок кінця, а кінець початку. Ми воюємо із сильним ворогом, і роботи ще дуже багато. Те, що Росія не має засобів для досягнення основної мети – знищення України, – факт. Проте продовжує створювати нам проблеми. Я не підписався би під тим, що точку неповернення пройдено. Боротьба за перехоплення стратегічної ініціативи може ще тривати деякий час.

Зимові погодні умови не сприяють наступальним діям. Як діятимуть наші Збройні сили?

– Найперше треба потурбуватися, щоб військові на нулі почувалися комфортно. Зима в полі дуже важка – значна частка енергії витрачається на функціонування організму. Люди мають зберегти свій потенціал і рішучість вести подальші наступальні дії. Для цього має бути відповідний рівень забезпечення – теплий одяг, продукти, стабільне харчування. Це завдання-мінімум.

Ключове питання: якою буде ця зима? Є зима з нулем градусів, що значно ускладнює маневри по польових дорогах, і є зима із 10–15 градусами морозу, що відкриває можливість для наступу. Хоча останніми роками холодні зими не характерні для України. Коли ця війна почалася, всі були прикуті до основних доріг. Це покращувало нашу оборону. Десь бездоріжжя гратиме на нашу користь, особливо в Донецькій області, десь проти нас – наприклад, на Луганщині.

Ми входимо в зиму у кращих умовах, ніж ворог. Наш морально-психологічний стан кращий, бо завершуємо кампанію 2022 року на мажорній ноті, а окупанти – на мінорній. Російська логістика не може впоратись із забезпеченням, особливо базових людських потреб. Пальне й боєприпаси ще підвозять, а продукти й одяг – ні. Коли людина не отримує нормального харчування, це сильно б’є по моралі.

До того ж нам надають допомогу партнери – найперше зимовою формою, акумуляторами, генераторами, наметами. Хоч би якою була зима, вона не завадить нам використовувати перевагу в засобах дальнього вогневого ураження. Це дає змогу працювати по російських тилах. Чи будуть масштабні наступальні дії з нашого чи ворожого боку – питання. Але ми краще зможемо забезпечити бійців та кошмарити ворожий тил, що максимально деморалізує ворога. Російське керівництво це розуміє, тому й проводить мобілізацію, щоб підтримати наявну лінію фронту.

Чи потрібно нашим військовим взяти стратегічну паузу?

– Ми не даватимемо спокою ворогу, навіть якщо не будемо вести наступальних дій. Треба робити максимально багато, поки росіяни не посилили своїх позицій. Але наші бійці пройшли важку кампанію, люди ви­снажені, і техніка також. Перепочинок не завадить. І він не заважатиме готуватися до наступу. Американці надають нам броньовані машини – кожна партія забезпечує три-п’ять батальйонів. Нам готуються давати нові танки Т-72 – спільний чесько-­американсько-нідерландський проєкт. Деяку техніку ми захопили в росіян.

Ми накопичуємо сили. Чи буде взимку наступ, це питання до командування, але завдання-мінімум – не дати ворогу спокійно пройти зиму – ми виконаємо. Але все ж краще було б дати солдатам перепочити. І треба не забувати, що ми все ще змушені стримувати ворога в Донецькій області на багатьох напрямках. Це відволікає значні ресурси й сили. Влітку був протяжніший фронт, через що нам і вдалося ввести ворога в оману. Тепер таких можливостей менше. Умов, що були 2022 року, більше не буде – треба готуватися до масштабніших операцій. Але не можна недооцінювати ворога.

Турбує питання звільнення Криму, що за вісім років окупації перетворився на потужну військову базу. Як нам повернути півострів?

– Для цього спершу треба звільнити материковий південь, остаточно очистити від ворога Херсонську й Запорізьку області. З новин бачимо, що окупанти враховують те, що ми відіб’ємо південь і тоді постане проблема Криму, тому створюють оборонні рубежі. Крим під владою Росії став мілітаризований і створює проблеми для судноплавства. Чи буде така ж підтримка від партнерів, як тепер, – питання.

США не надали нам ракетної системи ATACMS, бо побоюються ескалації з боку Москви, якщо Україна використає цю систему проти цілей у Криму. З військової точки зору, півострів треба ізолювати від притоку сил і засобів, тоді він недовго зможе тримати оборону. Але в наших партнерів дещо інше бачення ситуації, і ми маємо враховувати їхню позицію. Кримське питання – політичне, і треба постійно нагадувати, що окупований Крим – це дестабілізоване Чорне море і проблеми із судноплавством.

Якої допомоги найбільше потребуємо від наших партнерів? З’явилася інформація, що більшість із них вичерпала запаси зброї, яку можуть надати нам.

– Потребуємо абсолютно всього – засобів вогневого ураження, артилерії, танків, бронетехніки, засобів зв’язку й розвідки, систем ППО. Цей перелік потрібен і для оборони, і для наступу. Наші пріоритети незмінні з 24 лютого. Партнери нам надають засоби ураження, але притримують певну кількість на випадок, якщо їм доведеться воювати. Саме це вони мають на увазі, коли кажуть про вичерпання запасів.

Маємо протидіяти наративу, що їхні запаси вичерпалися. Нашим партнерам не доведеться зустрічатися з Росією сам на сам – 85 відсот­ків її армії вже в Україні. Є ще один нюанс – війна нагадала, що потрібно багато боєприпасів. Бракує не лише запасів, а й виробництва. США передали нам мільйон боєприпасів калібру 155 міліметрів, яких вироб­ляють менш ніж 15 тисяч на місяць. Тому йдуть переговори з Південною Кореєю щодо виробництва й постачання. Один з головних уроків – для перемоги у війні потрібні значні запаси й потужне виробництво.

Микола БЄЛЄСКОВ

Які проблеми найбільш відчутні в нашій армії? Чого бракує воякам?

– Потреби в засобах індивідуального захисту більш-менш задоволені. Але потрібні додаткові запаси на зиму. Партнери передають зимову форму та екіпірування. Збори грошей будуть постійно, бо купа речей на війні – розхідний матеріал. Потрібен постійний приток ресурсів, і його темпи мають бути більші, ніж у противника.

У жовтні західні та українські аналітики заявляли про подальше посилення ядерного шантажу з боку Росії. Однак недавно почали говорити, що він відходить на другий план. Чи справді це так?

За п’ять днів до 24 лютого були непланові навчання стратегічних ядерних сил РФ. Це був сигнал Заходу – враховуйте можливість ядерного удару. Тому не відбулося закриття українського неба та постачання багатьох видів озброєння. Щодо надання систем HIMARS американці думали півтора місяці. Ядерний фактор існує і впливає на Захід, але не так сильно, як хотіла б Росія. Підтримка України не була зведена нанівець.

Американці надали допомоги на декілька мільярдів. Українські сили продовжили визволення окупованих територій – Лимана, західної Херсонщини. Певний загрозливий період ми пройшли. Головна причина – США переконали Індію і Китай зробити заяви про неприпустимість використання ядерної зброї. Кремлю донесли, що порушення ядерного табу буде неприйнятним не лише для Заходу, а й для Сходу. Опинитись у повній міжнародній ізоляції точно не входить у його плани.

Чи слід нам очікувати повномасштабного вторгнення з боку Білорусі?

– Відкрити новий фронт із території Білорусі, на жаль, можуть. Але вважати, що удар з її боку допоможе Росії досягти стратегічних цілей, – точно ні. Ми враховуємо різні сценарії, постійно проводимо там розвідку та інженерне оснащення позицій. Цей удар не переломить ходу війни, але певні проблеми створить. Основна – ми не знаємо, якою може бути його ціль, і це ускладнює прогнозування. Але в разі білоруського вторгнення діятимемо активніше, маючи засоби дальнього вогневого ураження.

Ворог має великі втрати? Чи можуть вони бути стримувальним фактором для подальших агресивних дій?

– Кадрові втрати збройних сил у них набагато більші за наші. Втративши кадрову армію, їм буде важко довести до кінця мобілізацію й отримати реальний бойовий потенціал. Мало тих, хто може проводити підготовку. За дев’ять місяців війни РФ втратила 2/3 парку бойових танків. Те саме стосується бронемашин та іншої техніки. Але ми воюємо з країною, що отримала найбільше радянських запасів. Тому боротьба за стратегічну ініціативу ще не завершена. Ми ще не пройшли точки неповернення – боремося, ми у процесі.

Чи загрожує нашому суспільству втома від війни? Чи є небезпека збільшення кількості тих, хто прагнутиме “миру за будь-яку ціну”?

– Я читав британську доповідь про російсько-українську війну, де йшлося, що після захоплення України Росія планувала геноцид. Кожен, хто говорить про мир за цих умов, має пам’ятати, що ми дізналися після звільнення окупованих територій. Тішить, що наше керівництво винесло уроки й розуміє, що будь-які домовленості гратимуть на користь РФ. Ніхто з тих, хто апелює до домовленостей або перемир’я, не може гарантувати, що ми не отримаємо повторення того, що було після Мінських угод, – ворог перегрупується і продовжить наступ. За домовленості ми будемо розраховуватися не лише територіями, а й громадянами, що піддаватимуться репресіям на окупованих територіях.

Що буде для України перемогою в цій війні? Коли та закінчиться?

– З військового погляду, перемога – розгром основних сил ворога і по­збавлення його можливості створювати тобі проблеми. Наше керівництво нині говорить, що перемога – це повна деокупація й вихід на кордони 1991 року. Як це відбудеться, є різні варіанти. Ми не знаємо, який буде ефект від нової наступальної операції. Головне наше завдання – виснажувати противника. Якщо десь переходимо до оборони – це необхідно. Без успішної оборони не буде передумов для наступу. Ідеальна перемога буде тоді, коли критична маса російського суспільства зрозуміє, що Україна – інша держава й ніхто їх тут не чекає. Чи відбудеться це після нинішньої війни – питання. Розгром ворога без впливу на його політичне мислення – це відкладена війна. Наше завдання – змінити сприйняття росіян, щоб вони зрозуміли: краще сюди не лізти, бо вб’є.

Автор: Дмитро КНЯЖИЧ, фото: Тарас ПОДОЛЯН;  журнал “Країна”