Про “повільний” наступ ЗСУ та мінні поля
Минулого тижня журналіст Юрій Бутусов оприлюднив кадри, зняті з БпЛА, на котрих підривається на міні бойовий медик 47 бригади. Відео жахливе, але війна дуже часто саме так і виглядає зсередини. Враження від побаченого, крім співчуття людині, котра зазнала важкої травми, суперечливі, – пише у виданні LB.ua експерт Центру оборонних стратегій Віктор Кевлюк.
З одного боку, отримавши важке поранення, боєць не втратив самовладання і наклав собі турнікет, діючи холоднокровно та виважено, що говорить про неабиякий професійний вишкіл. З іншого боку – букет питань: бригада пройшла підготовку в країнах НАТО, тобто має бути ознайомленою з розділом 1-10 настанови FM 20-32 MINE/COUNTERMINE OPERATIONS, котрий пише: «Дивні особливості землі або візерунки, яких немає в природі. Рослини, що зів’яли або змінили колір, дощ може змити частину покриття, покриття може просісти або тріснути по краях, або матеріал, яким покриті місця встановлення мін, може виглядати як купа бруду».
Чому в бою про це все забули? Чому механік БТР вилітає на мінне поле, як той маршрутник на зупинку? Чому бойовий медик діє без підтримки саперів? Де стропа для евакуації пораненого з мінного поля? У мене відповідей немає.
Згадане відео демонструє одну з причин повільного просування – мінні поля.
Історія питання: втрати армії США на мінах у Корейській війні – 50% від загальних, у В’єтнамській – близько 70%, мінна війна моджахедів на гірських дорогах Афганістану проти армії СРСР – до 67% радянських втрат, особливо на початку бойових дій.
Теорія питання: нормативна щільність – на 1 км фронту мінного поля ставлять 750–1000 протигусеничних мін, або 300–400 протиднищевих, або 2000–3000 шт. фугасних протипіхотних, або 100–300 шт. осколкових. Часто – разом усі типи. Наші сапери кажуть, що дуже часто трапляються ділянки, де одна міна встановлена на 1 м2 місцевості. Це оверщільно і пекельна робота для тих, хто розміновує. Це також дуже складно для підрозділів, які долають мінне поле.
Практика питання: щоб зробити проходи в мінних полях, використовують різні способи. Один з них – танки з мінними тралами КМТ-7 і КМТ-8. Ми готувалися до війни, та за період з 01.01.20 по 01.01.22 списали на металобрухт 85 мінних тралів КМТ-7 (хотілося б почути офіційну думку МО з цього приводу). Водночас у січні 2021-го Сухопутні війська проводили навчання за протимінними темами та практично використовували танкові мінні трали.
Також є машини для дистанційного пророблення проходів (УР-77 «Метеорит», переносна установка УР-83п, машина M58 MICLIC, надана союзниками). Ну і ручне розмінування, звісно. Для розуміння останнього наведу такий факт: коли в 1990-х комерційні сапери розміновували Балкани, то норма була 2 м2 на добу на одного сапера. Ліси поблизу Вуковара в Хорватії не розміновані й досі, просто стоять таблички «Прохід заборонений. Міни». І все.
Власне, про розвиток наступу на Запоріжжі. Наші наступають на трьох напрямках:
Степове – Мелітополь (звільнено Степове, Лобкове, П’ятихатки, тривають бої у Жереб’янках) Оріхів – Токмак (звільнено Новопокровку, Лугівське, тривають бої в Роботиному), Велика Новосілка – Бердянськ (звільнено Новопіль, Нескучне, Новодарівку, Благодатне, Макарівку, тривають бої у Приютному, Старомайорському, Новодонецькому, Урожайному, 5 липня майнуло повідомлення, що Урожайне звільнили).
Перебіг подій виглядав приблизно так:
Степове – Мелітополь: закарпатські гірські стрільці 30 червня подолали смугу забезпечення 429-го МСП 19 МСД 58 армії в районі П’ятихаток і почали пробиватися до Жереб’янок. Там дорогами десь 1,5 км. Нагнітають вони там нормально, тому вороже командування занервувало, частину підрозділів своєї 810 бригади морської піхоти ЧФ РФ з Василівки перекинуло в Мирне і явно задумало контратаку в лівий фланг закарпатцям.
2 липня штурмовики увійшли до Жереб’янок і зав’язали бої в населеному пункті, вночі відбили потужну контратаку противника, наступного дня – ще одну. Усі резерви, котрі почали рухатися між Василівкою та Мирним, гірська піхота обнулила артилерією. Досвід Дебальцевого. Щоб якось посилити 429 полк, сюди прибули два «добровольчі батальйони», укомплектовані колаборантами з Криму та Запоріжжя, «Крим» і «Судоплатов» відповідно.
Зараз про противника відомо таке: у першому ешелоні – 429-й полк (від південно-західної частини с. Кам’янське до району с. Жереб’янки), 125-й МСП 1-го АК (с. Долинка і с. Мирне), 32-й загін БАРС (с. Лугове), залишки батальйону «Шторм-Осетія» (в районі на північний схід від с. Грозове), у другому ешелоні – 810-та ОБрМП ЧФ (по рубежу Верхня Криниця – Лісне), 95-й МСП (с. Грозове), 4-та військова база (між с. Грозове та с. Долинка), «добровольчий» батальйон «Аланія» (північніше с. Гладке).
Оріхів – Токмак: сформована на початку війни 65-та бригада з початку липня рухалася від Великої Новосілки на південь і південний захід, а противник намагався зупинити її та утримати Роботине та Вербове. Тактична ситуація в районі Новопокровки для противника постійно ускладнювалася, хоча він продовжував утримувати південну частину села та тримав оборону на ділянці Новокарлівка – Новопокровка. Успіху не досягнув і був відкинутий майже на 3 км. Наші порушили стійкість ворожої оборони вздовж північного берегу р. Конка на напрямку Лугівське – Українське.
2 липня наша піхота атакувала російські позиції поблизу Роботиного і захопила першу російську лінію оборони на захід від населеного пункту. Того ж дня підрозділи Сил оборони атакували 38-му ОМСБр 35-ї армії противника в Новопрокопівці, і так завзято, що командування агресора змушене було перекинути до південної частини села підрозділ 45-ї бригади спецпризначення ПДВ ЗС РФ.
Наступного дня 65-та атакувала в напрямку Новоданилівка – Роботине, захопила опорні пункти 38-ї ОМСБр ворога біля Лугівського і просунулася в напрямку Роботиного, з околиць якого вибила підрозділи 291-го МСП 42-ї МСД і примусила їх перейти до оборони в межах населеного пункту.
Дещо на схід наша 38-ма бригада морської піхоти просунулася в напрямку Новопрокопівки, завдавши удару на стику оборони 3-го загону БАРС і 70-го МСП 42-ї МСД противника. Гарно розвідка морпіхів попрацювала, знайшла прогалину. 1430-й МСП ТрВ противника в Новопрокопівці був посилений підрозділами 22-ї бригади спецпризначення.
3-й загін БАРС у цих боях втратив боєздатність і був виведений у ту саму Новопрокопівку. Туди ж із с. Копані перемістився 249-й моторизований батальйон росгвардії «Ахмат-Південь», котрий поки що участі в боях не брав і переміщається глибше в тил у міру просування наших військ. Позиції в с. Копані зайняли залишки 291-го МСП, загін ПВК «Царські вовки» (сформована Роскосмосом) та 11-го загін БАРС.
Про противника знаємо таке: у першому ешелоні – 291-й, 70-й, 503-й МП, 2-га, 45-а ОБрСпП, 417-й розвідбат (с. Вербове), 3-й загін БАРС, загін ПВК «Царські вовки» (с. Копані), у другому – 1430-й МСП ТрВ (Новопрокопівка), 249-й батальйон «Ахмад-Південь» (позиції між с. Копані та с. Новопрокопівка), 11-й, 14-й загони БАРС.
Велика Новосілка – Бердянськ: війська угруповання «Таврія» досягли часткового успіху на рубежах Левадне – Приютне та Старомайорське – Рівнопіль. Наступні пару днів противник відбивав атаки «Таврії» поблизу Рівнополя. 3 липня наші продовжили успішні наступальні дії на Старомайорському, Новодарівському і Приютненському напрямках. У районі Старомайорського ефективно діє 47-ма артбригада Сил оборони.
37-ма та 60-та бригади противника відбивали атаки підрозділів «Таврії» поблизу Макарівки, Урожайного, Приютного та Старомайорського. «Таврія» дещо натисла, і наступного дня противник силами 37-ї, 60-ї та 136-ї бригад безуспішно намагався утримати свої позиції навколо Урожайного, щоб не допустити подальшого просування передових підрозділів «Таврії» в напрямку на Керменчик.
У результаті бою наші війська увійшли до Урожайного з півночі, вийшли на північну околицю Старомайорського, просунулися на Керменчик в обхід Новодонецького, що виявилося несподіваним для противника. Наші прорвалися на західну околицю Приютного.
Про противника: у першому ешелоні діють підрозділи 336-ї бригади морпіхів з Балтики (Приютне), 394-й МСП відвели в район Володиного, 60-та ОМСБр (Старомайорське), 136-та ОМСБр (Урожайне та Завітне Бажання), 37-ма ОМСБр (Новодонецьке – Керменчик), у другому – 40-ва ОБрМП ТОФ, 131-й МСП 1-го АК, рештки 394-го МСП, 71-й МСП (Старомлинівка), окремий батальйон «Каскад» (колишні донецькі менти).
З усього цього ми бачимо, що за тиждень наші просунулися на 1,5-3 км. Це дуже повільно і дуже складно. Крім мін, розгалуженої системи оборонних позицій, що уповільнюють наших, є інші непомітні широкому загалу нюанси операції.
І наші, і зарубіжні фахівці зазначають, що командувач угруповання військ «Таврія» генерал Тарнавський застосовує цілком асиметричний підхід до ведення операції – зберегти якомога більше життів українських бійців, забрати якомога більше ворожих життів і все це оплатити низьким темпом просування. Це далеко не гірший вибір стратегії з огляду на співвідношення українських мобілізаційних ресурсів і російських. У жодному разі низький темп не є ознакою тупиковості ситуації і, тим більше, неспроможності України відновити свою територіальну цілісність на цих теренах.
Ще одна причина низького темпу просування – величезна кількість військ противника. Зараз у Запоріжжі проти нас воюють 58-ма і 49-та армії, 22-й армійський корпус Південного округу, 5-та, 35-та, 36-та та 29-та армії та принаймні частина військ 68-го армійського корпусу Східного округу. Для розуміння масштабів: РФ має 12 армій, у складі берегових військ флотів – 4 корпуси, тобто у степах Приазов’я задіяні 5 армій з 12 і 2 корпуси з 4. Фактично половина Сухопутних військ і половина берегових військ флотів агресора вчепилися в Запорізьку область.
Про красиве. Серед прикрас цієї операції – командування противника впродовж місяця не може зрозуміти, а де ж генерал Тарнавський завдає головного удару. Усе це призвело вже до витрачання ворогом практично всіх оперативних резервів ще на етапі боїв за передові позиції (попереду бої за утримання головного оборонного рубежу і контрудар).
Картина така: противник задіяв уже свої 5-ту армію (127-ма МСД, 60-та ОМСБр на Бердянському напрямку, 57-ма ОМСБр на Бахмутському), 35-ту армію (38-ма ОМСБр – Луговське, 64-та ОМСБр – на північ від Пологів, 69-та ОБрП – на північний захід від Пологів), 36-ту армію (37-ма ОМСБр – Кремінчик, 5-та ОТБр – на південь від Кремінчика). Незадіяною залишається лише 29-та армія, котра має лише одну загальновійськову бригаду – 36-ту ОМСБр і одну артилерійську. Тобто армія – менш ніж нормальна дивізія.
З розмов із союзниками по курилках відомо, що вони відзначають проблеми взаємодії, насамперед на рівні бригад. Хоча з європейських курилок картина виглядає дещо інакше, ніж зі штабних бліндажів у Запорізькій області. Цю думку не слід скидати зі столу, взаємодія – дуже складна річ, ми ніколи це питання до пуття не доводили. Ні на навчаннях, ні в боях. Дуже рідко всі актори на одному полі бою чітко розуміють сусідів і партнерів. І що вищий рівень поля бою (тактичний, оперативний, стратегічний), то складніша взаємодія.
Підсумовуючи викладене, згадаю голову Військового комітету НАТО адмірала Боба Бауера, котрий 3 липня повідомив, що «українські сили правильно діють, обережно та уникають великих втрат у контрнаступі». Він також зауважив, що контрнаступ є складним через міни та інші перешкоди на глибині до 30 км на окупованій Росією території.
Нам слід розуміти, що для знищення всіх збройних сил окупанта доведеться провести багато таких операцій – повільних, кривавих, запеклих, тягучих; десь узяти ще більше навчених, підготовлених та екіпірованих бригад, ніж зараз звільняють наш південь; і витратити десятки мільйонів снарядів. І ось саме це слід державі Україна донести до союзників.
