Каяття
Оскільки Колєсніков, Іванов, Вольвак і Бич визнали провину, суд вирішив розглянути справу в спрощеному порядку – обмежитися допитом обвинувачених. Для них у залі суду працювала перекладачка Лариса Цвентух. На російську переходили й самі державні адвокати – їх призначили захищати інтереси обвинувачених.
Усі четверо військових 29 серпня приїхали в Борову із Тамбова, під час допиту заявив Колєсніков. Командир взводу наказав йому керувати групою та “коритися Амуру”. Той давав військовим адреси, за якими вони затримували місцевих мешканців. “Три людини – три адреси. Одягали мішок на голову, щоб їх не бачили, і доставляли. Амур їх допитував, розмовляв з ними. По-моєму, він робив запит кудись, чи причетні вони до чогось, по Донбасу. Ночували вони… Яма у нас була, куди саджали наших солдат, що провинилися. Туди й посадили цих людей. За два-три дні відвезли їх назад”, – розказав Колєсніков.
“Фізичне насильство… Ну, так. Люди підготовлені, це учасники АТО”, – ніби виправдовуючись, додав обвинувачений. Він підтвердив, що разом із Івановим, Вольваком і Бичем бив одного із затриманих дерев’яним молотком по ногах. “Розкаююсь і прошу вибачення у потерпілих і всього українського народу за нашу агресію”, – спокійно підсумував Колєсніков.
Решта обвинувачених – Іванов, Вольвак і Бич – також підтвердили катування молотком одного із затриманих. “Трошки його пресували”, – прокоментував Іванов. Усі троє зі слів інших чули, що “Амур” погрожував іншому затриманому відрізати йому пальці.
“Чи усвідомлювали ви, що жорстоко поводилися із цивільним населенням, що порушуєте закони та звичаї війни? – звернулась до обвинувачених суддя Антоніна Шолудько. – Яке ваше ставлення до цього?”. Усі четверо без жодних емоцій сказали, що розкаюються.
Репортаж із зали
У просторий зал Котелевського райсуду Полтавської області конвоїри заводять чотирьох російських військових. Ті вмощуються на лавці у скляній кабіні, пише Ірина Салій, корспондент видання «Судовий репортер».
Обвинувачених доставили на суд у Полтаву із Харківського слідчого ізолятора. Раніше у підготовчому засіданні вони та їх захисники брали участь по відеозв’язку. Але на перше і єдине слухання справи по суті усі прибули вже особисто.
— Колєсніков, ви найстарший і будете перший давати пояснення. Знаєте, що говорити? Коротко, чітко, швидко… В кінці — розкаююсь і вину визнаю, — так перед засіданням адвокатеса інструктує росіянина. Той у відповідь киває головою і повторює за захисницею: «Зрозуміло».
У подальшому суддя Антоніна Шолудько, справді, завжди буде спочатку звертатися до Руслана Колєснікова, 1968 р.н., — чоловіка в окулярах, який сидить посередині, – і тільки потім до його молодших товаришів — Михайла Іванова, 1977 р.н., Максима Вольвака, 1992 р.н. і Валентина Бича, 1980 р.н.
Усі четверо — військовослужбовці 16 окремої бригади спеціального призначення Головного управління Генштабу ЗС РФ. Вони потрапили в полон пару місяців тому під час деокупації Харківської області.
Щоб російські солдати розуміли, що відбувається, у залі є перекладач — жінка в бірюзовому костюмі, яка сидить по центру, між столами прокурора, судді і захисту. У залі четверо адвокатів від Центру безоплатної правової допомоги — по одному для кожного військовослужбовця.
Секретар оголошує, що потерпілі Сотник, Мальований і Пушкар подали заяви про розгляд справи без їх участі. Називаються їх імена, дати народження й зазначається, що більш точні дані приховані через заходи безпеки.
За матеріалами справи, у перших числах вересня у смт. Борова росіяни катували трьох місцевих жителів, які у 2014-2015 роках брали участь в Антитерористичній операції у Донецькій та Луганській областях.
Провоохоронці наголошують, що сім років по тому, на період окупації, чоловіки уже були звільнені з військової служби і вважались цивільними, на яких поширюється захист Женевської конвенції про захист мирного населення під час війни.
— Потерпілі дали показання під час досудового розслідування. Ці показання були враховані в обвинуваченні і суд також їх бере до уваги, — запевнив прокурор Михайло Мартиш
Допитували, неодноразово б’ючи молотком по кінцівках
В обвинувальному акті ідеться, що четверо російських солдатів виконували вказівки свого керівника — невстановленого військовослужбовця із позивним «Амур», матеріали щодо якого виділено в окреме провадження.
Саме Амур нібито назвав обвинуваченим три прізвища і сказав привести для допиту цих чоловіків як колишніх учасників АТО на Донбасі.
1 вересня приблизно о 15 годині військові РФ прибули до місцевого райвідділу поліції, де виявили Володимира Пушкаря. Йому наділи на руки пластикові стяжки і мішок на голову. Чоловіка посадили в білий пікап із написом на дверях «Севастополь» і відвезли на базу відпочинку «Світло шахтаря», що в сусідньому селі Новоплатонівка, і утримували в заздалегідь підготовленій земляній ямі 3х3 метри, без достатньої їжі та води.
У наступні два дні Амур, психологічно тиснучи, допитував бранця, хто ще з жителів Борової брав участь в АТО. 3 вересня Пушкарю знову наділи стяжки на руки і мішок на голову та вивезли до його в район місцевої лікарні, де відпустили.
3 вересня росіяни аналогічно полонили жителя Борової Андрія Мальованого. Амур, демонструючи ніж, погрожував відрізати Мальованому пальці, якщо той не розповідатиме окупантам корисну інформацію про односельчан.
Вранці 4 вересня росіяни навідалися до будинку Сергія Сотника й забрали його з собою. На базі «Світло шахтаря» полоненого тримали в ямі і допитували, неодноразово б’ючи молотком по кінцівках.
«Поспілкувавшись», цих двох чоловіків окупанти теж відпустили.
Потерпілі одразу заявили про пережите до українських правоохоронних органів. Обвинувачених затримали трохи згодом. У матеріалах справи є дані про їх перебування під вартою з 24 жовтня.
Вирили яму для своїх
Прокурор близько 40 хвилин оголошував обвинувачення, детально описуючи всі епізоди щодо кожного співучасника окремо. Росіяни відсторонено слухали. Примірники обвинувального акту рідною мовою їм уже попередньо вручили.
Пожвавлення наступило, коли суддя почала встановлювати особи обвинувачених.
Військовослужбовці повідомляли свої анкетні дані, де народилися і проживали, які посади обіймали в російській армії, описували сімейний стан.
Колєсніков із Ростова-на-Дону в 16-й бригаді був командиром відділення, звання — старший сержант. Іванов із Якутії — гранантометник РПГ-7, рядовий. Стрілець Вольвак народився в Україні, в селі Новопсковського району Луганської області, але є громадянином РФ і проживає у Воронежі.
Четвертий військовослужбовець Валентин Бич із Краснодару служив на посаді стрільця і єдиний хто зізнався, що раніше судимий в Росії — за крадіжку (ст. 158 Кримінального кодексу РФ, ч.2).
За матеріалами справи, Колєсніков та Іванов із приватної військової компанії «Редут», а інших двоє із 16-ї бригади ЗС РФ. Однак суду усі четверо повідомили, що вони з 16-ї бригади. Прокурор говорив, що ПВК начебто є окремою від бригади, але також належить до збройних формувань РФ. Щоб усунути розбіжності, суддя звернулась до обвинувачених. Колєсніков пояснив, що «Редут» все ж таки створено при 16-й бригаді.
Оскільки росіяни визнають вину, то справу розглядали у спрощеному порядку — без дослідження всіх доказів. Суд обмежується їх допитом і вивченням характеризуючих матеріалів. Попередньо обвинуваченим пояснили, що в такому разі вони втрачають право потім оскаржувати фактичні обставини справи і можуть апелювати тільки щодо міри покарання.
На пропозицію дати показання Колєсніков коротко відповідає: «С обвинением согласен». Суддя пояснює, що слід розповісти, коли де і як саме скоювався злочин.
Колєсніков пригадує, що 29 серпня його бригада виїхала в Борову. Їх командир був у постійних роз’їздах і наказав підпорядковуватись Амуру. Останній дав солдатам три адреси, за якими вони поїхали, затримали людей і доставили на базу. Далі Амур особисто їх допитував, перевіряв.
«По-моему, делал запрос куда-то… В Донецк или Луганск делал запрос: причастны они или не причастны по Донбассу… Они ночевали. Яма у нас была — провинившихся наших солдат туда садили. Туда посадили этих людей. Потом Амур их вызывал к себе, беседовал и через 2-3 дня отвезли их обратно. Как написано, так все написано… — киває Колєсніков у бік прокурора, на обвинувальний акт. — Физическое насилие — ну так…».
Росіянин не заперечує, що потерпілим надівали стяжки на руки і мішки на голови, тисли психологічно.
— Ну люди подготовленные, бывшие участники АТО… Все-таки вооруженные люди, давление большое.
Про погрозу Амура відрізати полоненому пальці, за його словами, тільки чув від товаришів, але не при ньому це сказано було. «Там ребята приходили и говорили: «Совсем крыша что ли течет», — каже обвинувачений наче з осудом.
Прокурор нагадує Колєснікову, що він сам та його товариші двічі били потерпілого Сотника молотком по руках і ногах.
— Не оспариваю.
— Всі наносили [удари]? По черзі?
— Получается да.
Обвинувачений Іванов підтверджує насильство щодо Сотника:
— Немножко прессовали его, конечно… Все вчетвером, по очереди.
Суддя запитує, чи усвідомлювали вони, що жорстоко поводяться із цивільним населенням і порушують закони та звичаї війни.
Російські військовослужбовці відповідають, що розуміли, і тепер розкаюються.
Прокурор у дебатах попросив для усіх по 11 років позбавлення волі.
— С обвинением полностью согласен и с наказанием. Мы заслужили. Так нельзя поступать. Мы выполняли команду высшестоящего руководства, — сказав Колєсніков.
Його адвокат Людмила Калюжна наголосила, що від скоєного не настало незворотніх наслідків, тому закликала суд призначити менший строк, ніж назвав прокурор.
Захисники Дмитро Ключко і Сергій Крутько звертали увагу, що військові діяли на виконання наказу командира і пішли на злочин уперше. Тому переконували призначити мінімально можливе, за законом, покарання.
На завершення обвинувачені просили вибачення у потерпілих і всього українського народу. Іванов вибачався перед «братами-слов’янами — українцями».
Суддя Шолудько вийшла у нарадчу кімнату, пообіцявши вирок за годину.
Про те, що росіяни будуть обміняні, поки офіційно ніхто не говорить. Але під час перерви один із адвокатів, ідучи повз скляний бокс, в якому нудьгують обвинувачені в очікуванні рішення, кидає насмішливу репліку: «Вам от этих сроков ни холодно, ни жарко».
Невдовзі вирок таки оголошується. Росіяни почули, що засуджуються до 11 років ув’язнення.
За матеріалами Deutsche Welle та видання «Судовий репортер»
