Розслідування сексуального насильства в Україні: «Кожна помилка може бути фатальною для людської психіки»
Українські слідчі зафіксували масові випадки сексуального насильства, скоєні російськими солдатами в Україні, причому вік жертв коливається від чотирьох до 82 років.
Ірина Діденко, прокурорка з розслідування справ, пов’язаних із сексуальним насильством в Генеральній прокуратурі України, пояснила Ользі Головіній для IWPR, як змінилися підходи до роботи з жертвами таких злочинів, а також розповіла про виклики, пов’язані з розслідуванням очікуваного величезного напливу проваджень.
Прокурор щодо ведення справ сексуального насильства Офісу Генерального прокурора України Ірина Діденко. Фото: facebook/Ірина Діденко
Українські слідчі задокументували злочини сексуального характеру в усіх регіонах, де перебували російські війська, включаючи зґвалтування, примусове оголення та катування. Як працюють мобільні слідчі групи та які виклики їм доводиться долати?
Для нас важливо працювати за [високими] стандартами. Скажемо відверто, ми тільки почали впроваджувати такі стандарти, і не всі наші співробітники навчені працювати з цією категорією громадян. Важливо не помилитися, адже кожна помилка може стати фатальною для людської психіки. До мобільних груп залучаємо перевірених психологів, лікарів, міліціонерів та прокурорів.
Зараз у нас є два пілотних проекти в Харківській та Херсонській областях. Прокурори навчаються, як складати спільні плани розслідування та як спілкуватися. Офіс Генерального прокурора надає постійну консультативну підтримку регіональним групам. Важливо, щоб вони самі почали розслідувати кримінальні провадження, ми фізично не можемо впоратися [з обсягом злочинів] на центральному рівні.
Слідчі вже відкрили 156 справ про сексуальне насильство, але реальна кількість має бути набагато більшою. Скільки висунуто офіційних підозр і чому так мало справ доводиться до суду?
Маємо чимало підтверджених випадків, і ми не зволікаємо з розслідуванням справ. Ми працюємо за стандартами міжнародних протоколів, на відміну від РФ. У нас все прозоро і демократично, так само, як це працює в Гаазі.
На сьогодні маємо шість повідомлень про підозру, три обвинувальні акти в суді та один заочний вирок — 12 років позбавлення волі. Є багато практичної роботи.
Але для того, щоб правильно скласти сам текст підозри, за міжнародними стандартами, потрібно два тижні. Крім того, ми маємо забезпечити права підозрюваних. І підозра має бути опублікована на сайті Генпрокуратури двома мовами — українською та російською.
Крім того, для ідентифікації злочинця жертві раніше давали на вибір чотири фотографії, на яких не було схожих людей. Ми маємо інший підхід – зараз 12 фотографій, усі вони схожі одна на одну. Це серйозна процедура.
Слідчі та прокурори тепер можуть приховувати імена та іншу особисту інформацію в оголошених підозрах, щоб унеможливити ідентифікацію жертви. Як ще змінився підхід правоохоронних органів до розслідування сексуальних злочинів?
Ми застосовуємо закон про захист потерпілих і свідків – зміна анкетних даних, зміна місця проживання. Таким чином ми забезпечуємо їхню конфіденційність. Цікавим фактом є те, що жертви дуже часто самі обирають собі імена. Це як елемент психологічної підтримки та допомоги – людина сама собі вигадує ім’я і потім з ним асоціюється.
Наш новий підхід до розслідування кримінальних справ полягає в тому, що ми запитуємо у потерпілих, чи хочуть вони притягнути до кримінальної відповідальності особу, яка вчинила злочин, тому що судові рішення в більшості випадків можуть бути винесені заочно. Відповідно, застосовується правило інформованої згоди. Ми пояснюємо, що на людину чекає травматичний досвід надання детальних свідчень як під час самого слідства, так і в суді. А ми запитуємо – чи готові ви до цього?
Тому так мало кримінальних проваджень. Не всі погоджуються. Але ті свідки чи жертви, які погоджуються, є безцінними. Вони більше цікавляться рішеннями міжнародних судів, ніж національних.
З якими труднощами стикаються жертви сексуального насильства, повідомляючи про злочини?
Коли ми приїжджаємо на деокуповані території і спілкуємося з людьми, ми бачимо, що їм перш за все потрібно вижити. У них немає їжі, їх пограбували, зв’язку немає. Відповідно, ми не відразу говоримо про якесь насильство. Перше, що ми запитуємо, це ваші потреби – як ми можемо вам допомогти.
Коли ми бачимо, що сталося сексуальне насильство, перше, що ми пропонуємо – це виїхати, тому що люди в прифронтових регіонах бояться, що росіяни повернуться. Пропонуємо переїзд в притулки на заході України. Є громадські організації, які допомагають з виїздом. Адреси притулків публічно не оприлюднюються.
Постраждалі мають право на півроку безкоштовного житла. Поступово вони намагаються соціалізуватися та налагодити своє життя.
Після того, як жертви опиняються в безпеці, вони отримують курс психологічної допомоги. Психологи та психіатри з громадського сектору кажуть, що, за їхньою практикою, навіть на шостому чи сьомому сеансах людина ще не готова говорити про те, що з нею сталося. Тому терапія тривала.
Важливо, щоб терапію пройшов не лише постраждалий, а й уся родина, якщо вони знають. Бо бувають випадки, коли родина не знає.
Як національна поліція фіксує сексуальні злочини російської армії в Україні
Найбільшою проблемою, з якою стикаються жертви, крім страху, що [їхній кривдник] повернеться, є страх стигматизації. Потрібно працювати на рівні сільських громад, місцевого самоврядування. Бувають випадки, коли сусіди дізнаються, що сталося з жертвою, і починається страшна ненависть. Одна жінка навіть виїхала з країни, бо більше не могла цього витримати.
На жаль, в Україні досі відсутня комплексна державна підтримка потерпілих і свідків на законодавчому рівні. Зараз ми працюємо над змінами в законодавство. Громадські організації нам дуже допомагають.
Авторка: Ольга Головіна
Оригінал: IWPR
Цю публікацію підготовлено в рамках проєкту «Голоси України», який реалізується за фінансової підтримки Міністерства закордонних справ і справ Співдружності націй та розвитку Великої Британії (FCDO).
Tweet
