Це саме розгром – не плановий відхід, не перекидання, не жест доброї волі
Угруповання російських загарбників по лінії Ізюм – Балаклія – Куп’янськ розгромлено. Це саме розгром – не плановий відхід, не перекидання, не жест доброї волі і будь-яке інше виправдання кремлівських наркоманів. Перегруповуючись, не залишають Вовчанськ, не виходять з Козачої Лопані і не біжать колонами, потрапляючи під обстріл далеко за Осколом. Узагалі, перегрупування роблять не під час наступу противника, а між операціями.
Та й країні з десятками супутників і військово-космічними військами зовсім ганебно пропустити зосередження ударних підрозділів ЗСУ, а потім щось жалюгідно мекати в ефірах голосом Конашенкова.
Найдальша відома точка, де відпрацювали ракетами “хаймарсів” по російській колоні, що рухалася, – це станція Кислівка. На секундочку, це 20 км від Оскола. Утікали вони якісно та далеко, залишивши заслони на річці, виводили важку техніку максимально далеко на схід.
Українські військові у звільненому Вовчанську.
ЗСУ взяли під контроль Гоптівку та зачищають “зону безпеки” РФ на півночі Харкова, у прикордонні. Понад два місяці тому було зрозуміло, що Харків росіянам уже не світить. І весь цей час противник продовжував утримувати цю територію і намагався навіть проводити тактичного рівня наступи. Поки не посипався.
Фронт зруйнувався настільки швидко, що в полон потрапили підполковники, а по російських частинах, які виходили з Куп’янська мостом, били з ПТРК уже не ССО, ГУР чи розвідка, а механізовані підрозділи ЗСУ. Тобто наша лінійна піхота наступала швидше, ніж противник змотував вудки. Командир 137 повітряно-десантного полку ПДВ РФ полковник Кривов убитий, штаби розгромлені.
Розвінчано історії російської пропаганди про те, що місцеві на сході України тяжіють до Росії – квітами чомусь зустрічають наші передові частини та розвідку, люди плачуть від щастя над українськими прапорами, і для цього навіть не знадобився концерт Газманова.
Закінчилися історії, що росіяни – це такі на голову вищі за всіх сусідів воїни, що українці не можуть виграти в оперативному рівні битву проти них.
Від Козачої Лопані до Бєлгорода – 36 кілометрів, а це означає, що ствольна артилерія може у відповідь на обстріли Харкова накрутити дірок спочатку в ППО, а потім, наприклад, у НПЗ – суто конвенційній цілі.
Ну, привіт, територіальна обороно Бєлгорода, зведені вогневі групи поліції, інженерне зміцнення кордону, евакуація з прикордонних сіл – тяготи і злигодні війни. Не все ж вам до скреготу зубів ненавидіти хохлів із дивана?
Незрозуміло, чи буде перенесення війни на територію противника – не як зараз: малими групами, ракетними ударами, дронами та вертольотами, а із заходженням бронегруп і піхоти, винесенням застав. За чутками, перші російські прикордонники вже приймають чавунні подарунки на голову.
Може бути, а може й не бути, як у випадку з Республікою Білорусь, звідки на нас теж летіли ракети та злітали ударні літаки. Тому, що не потрібно полегшувати ворогові перехід на військову економіку та приплив охочих воювати, а обмежитися вогневим впливом.
Але сама можливість – це чарівно. Від прогнозів, скільки протримається Київ, до роздумів, чи наростатимуть удари по Криму та чи буде перенесення бойових дій на територію ворога. Як у старому анекдоті про бійця УПА, що вийшов із криївки: “Де воюємо? Під Харковом. Непогано хлопці просунулися”.
Втрати у противника важкі.
Знищено та захоплено не менш як 98 танків. Три батальйони втрачено безповоротно. З тими, хто не потрапив на відео та фото, був вивезений до РФ на ремонт, потонув під час переправи, був підірваний на шматки в лісах – начисто розгромлено кілька танкових бригад або більшість танкобатів на напрямку прориву. Колосальні втрати – половина річного довоєнного виробництва за тиждень наступу.
Більшість – Т-72А і Т-64БВ. Ось вам “армати” і “прориви” з агіток російських пильників бюджету. Т-80, які кинули цілою ротою, також моделі БВ, а це пізній совок – нові починають закінчуватися. Смішки про старі польські танки та БТР, що бачили Ніксона і які не допоможуть Україні, якось теж миттєво вщухли.
Нам до рук потрапили РЛС, “Зоопарк-1М”, станції РЕБ, десяток командно-штабних машин (непропорційні втрати в цьому пункті – перша ознака проблем оперативного масштабу, управління не повинно вступати в бій і в тікати), ЗРК “Тор”, “шилки”, “стріли”, були дані про ЗРК “Бук”, але його знищили, а не захопили. Підрахунок ще триває – швидше за все, підсумкові цифри будуть набагато вищими. Але й зараз вони виглядають солідно – 137 захоплених БТР, БМП і бронемашин, півтора дивізіону ствольної артилерії, тисячі тонн боєприпасів.
Плюс у телевізорі наш супротивник може кричати що завгодно, але страх перед розумними боєприпасами, “дротиками”, ударними дронами є, і він чималий. Інакше не наварювали б на САУ напівкустарні “мангали” – це дуже серйозний дзвіночок, що на дистанціях ведення вогню гаубицями в Росії проблеми з боєприпасами, що вражають із верхньої півсфери.
Крім бойових втрат, є і техніка, що вийшла з ладу з технічних причин – якщо випускати тижнями по 30-35 тисяч снарядів на добу, то стволи, розраховані на 2000 пострілів, втомлюються. А РФ – далеко не СРСР у плані виробничих можливостей і швидко налагодити випуск сотень стволів на місяць не в стані.
Загалом проблеми в РФ тільки починаються. Недооцінка можливостей Києва та західної допомоги, введення в Україну до 200 тисяч людей, тоді як проти Чечні було розгорнуто 120 тисяч, неможливість придушити ППО та вести глибокий повітряний наступ, стійкість українських силовиків і народу вилилися в те, що замість “швидко і переможно” доводиться ворогові борсатися в крові та вигадувати “жести доброї волі”.
Триває регулярний тиск і вогневий вплив на плацдарм у районі Херсона – там рано чи пізно пляшкове горло переправ захлинеться постачати російське угруповання, що обороняється.
Фронт по лінії Бахмут – Соледар ми стабілізували після відходу від Лисичанська та низки важких боїв.
З очевидних перспектив у росіян – сточуватись, пробиваючи головою укріплену вісім років лінію під Донецьком, намагатися робити якісь активності на Запорізькому напрямку або, посилюючи мобілізаційні заходи та переведення економіки на військові рейки, затягувати війну на виснаження.
Що ворог обере – буде зрозуміло в найближчі тижні.
Ми звільнили територію завбільшки з Катар зі 150 тисячами українського населення.
Війна триває. Ми переможемо.
Автор: Кирило Данильченко ака Ронін: LB.ua
Tweet
