Суддівська мафія кріпне
На скандальне рішення Окружного адмінсуду Києва щодо законності порядку проведення конкурсу по відбору керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури досі ніяк не відреагували правоохоронці, хоч юристи громадських організацій, які його аналізували, публічно заявили, що воно незаконне і злочинне, оскільки суддя посилається на неіснуючу норму закону. Чи варто від них загалом очікувати якоїсь реакції і чому президент не наполягає на розгляді законопроєкту про ліквідацію цього суду, який сам же вніс ще 9 місяців тому, журналісти видання “Цензор.НЕТ” поговорили з головою правління Фундації DEJURE, координатором Громадської ради доброчесності у 2019-2020 рр. Михайлом Жернаковим.
В інтерв’ю він розповів, чому судову реформу вдасться завершити не раніше, ніж через 25 років, як вийти з конституційної кризи і навіщо владі Конституційний Суд із зайвою кількістю суддів, коли нам слід очікувати оновлення суддівського корпусу і чому нині судді вважають себе безкарними, виносячи неправосудні рішення.
“ЧИЇМИ Б РУКАМИ НЕ РОБИЛОСЯ ТЕ, ЩО МИ ЗАРАЗ СПОСТЕРІГАЄМО З КОНКУРСОМ У САП, ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ – НА ПРЕЗИДЕНТІ”
– Михайле, нещодавно ми всі спостерігали за скандальним засіданням конкурсної комісії з обрання керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури, з якого стало відомо, що один із претендентів на цю посаду – детектив НАБУ Олександр Клименко – отримав 246 балів, а інший – прокурор Офісу генпрокурора Андрій Синюк – 229 балів. Але технічно комісія не затвердила переможця, хоч усе очевидно, оскільки члени комісії від парламенту провалили голосування. Засідання закрили, дату нового не повідомили. Коментуючи те, що відбулося, ви заявили, що аргументи голови комісії Катерини Коваль щодо того, чому саме не можна затвердити результати конкурсу, не витримують критики. А як ви загалом оцінюєте процес усього цього конкурсу, навколо якого вже було чимало скандалів?
– У мене обширний словниковий запас, але мені вже складно підбирати епітети для того, щоб це коментувати. Я думав, що такого, як ми на цьому засіданні спостерігали, не буває.
З одного боку, Зеленський письмово пообіцяв Байдену завершити цей конкурс якнайшвидше і відповідно до найкращих світових практик. До речі, разом із судовою реформою. Це перші два пункти в підписаному меморандумі, що стосуються реформ. І всі розуміють важливість цього.
З іншого боку, кілька людей не піднімають руки за формальне затвердження того переможця, про якого вже всім відомо. Про що це свідчить? Якщо ці люди саботують політику Зеленського і це вже на рівні з державно зрадою, президент мав би на це відреагувати. Причому така комунікація мала б бути дуже жорсткою. Ми бачили, наприклад, як президент реагує на рішення судів, які йому не подобаються. Зокрема, Верховного Суду стосовно Тупицького або Конституційного Суду, коли він “зніс” е-декларування, або коли судді цього суду не захотіли приводити до присяги тих суддів, яких він призначив на неіснуючі вакансії. В усіх цих випадках реакція була і епітетів не бракувало. І “саботаж”, і “судді об’єдналися проти судової реформи”, і “цинічно і зухвало”, й “ми будемо оскаржувати”. А провладні блогери погрожують санкціями суддям Конституційного Суду за їхнє цілком конституційне рішення.
А у випадку з конкурсом у САП ми маємо абсолютно дике, з посиланням на неіснуючу норму закону рішення ОАСК, який сам же президент вже 9 місяців як пообіцяв ліквідувати, і вніс відповідний законопроєкт, і комунікацію Офісу президента, яка звелася до того, що, мовляв, ми бачили це рішення, та його ще треба проаналізувати, а потім уже, можливо, дійти якихось висновків.
Що це означає? Якби так сталося, що це була б самодіяльність ОАСК і членів комісії, і з Зеленським і Офісом президента це не було б узгоджено, все давним давно відбулося б. Залишається єдина ймовірність – усе це узгоджено з Офісом президента, і це політика Зеленського. Чиїми б руками не робилося те, що зараз ми спостерігаємо з конкурсом у САП, відповідальність – на президенті. Бо це його зобов’язання перед народом України – боротися з корупцією. Це його зобов’язання перед США.
Мені не шкода Зеленського і його рейтингів – це його політичний вибір. Мені шкода, що через призму отаких диких рішень, які ми бачимо на прикладі конкурсу в САП, спостерігають за Україною, вирішуючи для себе питання виділення їй військової допомоги перед загрозою вторгнення Росії, фінансової допомоги, наших перспектив вступу в НАТО.
– Чому, на ваш погляд, президент не наполягає на розгляді законопроєкту про ліквідацію ОАСК, адже він його подавав як невідкладний?
– У вас виникло це запитання після вчорашнього рішення конкурсної комісії і позавчорашнього рішення ОАСК?
– Я ставлю політикам це питання відтоді, як президент подав законопроєкт про ліквідацію ОАСК.
– Дякую, що ви його ставите, тому що це дуже важливо. Це політична безвідповідальність навіть не знаю якого рівня, коли президент вносить законопроєкт, і він там 9 місяців гниє. Його жодного разу навіть не було внесено у порядок денний профільного комітету.
– За дев’ять місяців уже щось можна було народити.
– Так. А депутати комітету ходять і розповідають, мовляв, куди ж справи з цього суду подіти. Та внесіть документ хоча б раз у порядок денний комітету, і хай усі прийдуть, можливо, там поговорите.
Ні на перші, ні на другі плівки, оприлюднені НАБУ по суддям ОАСК, ніхто з влади не реагував, хоч шокованою була вся країна. Відреагували лише на центнери готівки – може, візуальна картинка виявилася переконливішою – і внесли законопроєкт. Але якби його хтось збирався ухвалювати, про нього б з’явилася інформація вчора в комунікації президента. Все складається в одну картину про те, що ОАСК спеціально тримають, аби саботувати процес щодо САП.
– Цікаво, що тепер буде з конкурсом на посаду директора НАБУ, адже у Ситника навесні закінчується контракт. З одного боку, депутати ухвалили закон з новою процедурою. З іншого, після того, що відбувається з САП, складається враження, що владі не потрібні незалежні антикорупційні органи.
– Так, це не менш важливо, бо це ланки одного ланцюга: САП, НАБУ, Вищий антикорсуд. Я не знаю деталей закону про НАБУ, це не наша сфера експертиз, але з того, що кажуть колеги з інших ГО, які цим займаються, то справді дуже непогану редакцію проголосувала Верховна Рада, і що той механізм відбору керівника, який там закладено, має високі шанси спродукувати нормального керівника.
Який план влади? Не знаю, але в збіги не вірю. Можливо, у них був план мати свого керівника САП, і тоді хто буде керівником НАБУ, їм не настільки принципово.
– Проблема, як на мене, ще в строках. Конкурс у САП триває майже 15 місяців. За цією логікою нам потрібно починати конкурс у НАБУ вже зараз. Щоб зробити щось на кшталт того, як це було з передачею повноважень новому голові Верховного Суду. Людину обрали заздалегідь, і в неї було трохи часу, щоб ознайомитися зі справами.
– І так має бути в державних інституціях. У нас є свої жалі й своя критика Верховного Суду, того, як його формували, й тих осіб, які туди потрапили. Та цей перехід з логічного погляду відбувся дійсно правильно. З трьох претендентів, які там були, це точно не найгірша особа. Нормально передали владу – й інституція продовжила працювати.
У нас проблеми з елементарним дотриманням здорового глузду на конкурсах по відбору керівників правоохоронних та інших державних органів. Ви ж хочете від цієї влади, яка й цього не може забезпечити, наперед продуманих логічних кроків. Це складно визнавати, але давайте визнаємо: ми не на тому рівні, нам бодай здоровий глузд забезпечити.
– Коли з’явилося рішення ОАСК щодо скасування порядку роботи конкурсної комісії, ви заявили, що в ньому суддя посилається на неіснуючу норму закону, і це злочин. Чому досі немає кримінального провадження, як вважаєте?
– Вичерпний аналіз з цього приводу написала Олена Щербань з “Центру протидії корупції”. Справді, редакції закону, на яку посилається ОАСК, зараз немає. Просто знайшли ту, яка більше подобається, і для того, щоб зробити таке рішення, яке наперед було написане. Це називається ухваленням завідомо неправосудного рішення. До речі, статтю Кримінального кодексу з такою назвою більше, ніж рік, як “прибив” Конституційний Суд. І дав Верховній Раді пів року, аби вона врахувала цю позицію. Та досі нічого не відбулося – депутати не повертають цей злочин у Кримінальний кодекс. Що також дуже показово, бо суддям набагато легше ухвалювати такі рішення на догоду політичній владі, й нічого їм за це не буде. Кримінальної відповідальності за це не передбачено, а дисциплінарна – це парафія Вищої ради правосуддя, яка й сама частина тієї суддівської мафії, яку зараз ми всі намагаємося реформувати.
Зараз судді можуть робити все, що завгодно, і за це їм нічого не буде!
– А як же реакція президента на рішення Верховного Суду щодо Тупицького, яке не збігається з думкою глави держави?
– Так тоді й Офіс президента відреагував, і Державне бюро розслідувань відкрило кримінальне провадження. Це жахливо, звичайно, така собі практика в стилі Януковича – відкривати щодо суддів кримінальні провадження, якщо тобі не сподобалося рішення. При тому, що рішення абсолютно законне і логічне.
Нагадаймо вашим читачам, про що йдеться. Президент “звільнив” голову Конституційного Суду Тупицького шляхом скасування указу про його призначення, що юридично нікчемно. Бо укази про призначення вичерпують свою дію в момент призначення, тоді особа набуває статусу. Тому скасування указу нічого не змінює юридично – особа все одно має статус судді. А звільняти суддю президент не має права за Конституцією. В таких випадках суддю можуть звільнити тільки дві третини Конституційного Суду.
Як би ми не ставилися до Тупицького, я, наприклад, також вважаю, що йому місце далеко не в Конституційному Суді, а в “местах не столь отдаленных”, враховуючи весь його бекграунд. Але факт залишається фактом, це – незаконне рішення. Через це Тупицький і звернувся до Верховного Суду. Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду виносить рішення, що скасування указу – незаконне.
Одразу Офіс президента виходить з дуже забарвленою комунікацією – і на п’ятий день реагує ДБР. А ось у ситуації з ОАСК рішення просто на голову не налазить, а реакції від правоохоронців немає. Очевидна різниця підходів.
– Так чому в першому випадку реакція органів правопорядку була, а в другому її немає?
– Бо ми всі розуміємо, що ДБР не є абсолютно незалежною структурою, воно діяло за політичною вказівкою, а Офісу президента не сподобалось рішення Верховного Суду.
“ЯКЩО МИ ФОРМУЄМО РОБОЧУ ГРУПУ, ЯКА ХОЧЕ БОРОТИСЯ З КОНСТИТУЦІЙНОЮ КРИЗОЮ, А В НАС ТАМ ПРОСТО ПРЕДСТАВНИКИ СУДДІВСЬКОЇ МАФІЇ В ПЕРЕВАЖНІЙ БІЛЬШОСТІ, ПРО ЩО МИ ВЗАГАЛІ ГОВОРИМО?”
– Що потрібно зробити для того, щоб подолати конституційну кризу? У нас наче й робочу групу було сформовано з цього приводу, яку очолював тоді ще нардеп Денис Монастирський. Чому так нічого в результаті не зробили?
– Давайте для початку з’ясуємо склад цієї робочої групи. Її голова – Монастирський. На той момент дуже сильно людина Авакова. Заступниця – нардеп Совгиря. Претендентка на посаду судді КСУ, авторка законопроєкту, в якому є недавно внесена комітетом норма про те, що чинні народні депутати можуть претендувати на посаду суддів КСУ і навіть не складати мандат. Тобто, про неї ж норма в тексті законопроєкту її ж авторства. Людина явно заангажована. Батенко – це взагалі один із підписантів подання до КСУ, яке і спричинило конституційну кризу. Власенко – депутат, який щосили захищав на комітеті Конституційний Суд, Князевич – колишній голова комітету, який відповідальний за провал судової реформи Порошенка, Славицька – цивільна дружина Павла Вовка і ще одна підписантка подання до КСУ, Костін – голова Комітету ВР з правової політики, який був кандидатом влади на посаду керівника САП, який працює фактично в інтересах суддівської мафії і валить на комітеті все, що потрібно для ефективної судової реформи. Оце дві третини групи я тільки що озвучив.
Якщо ми формуємо робочу групу, яка хоче боротися з конституційною кризою, а в нас там просто представники суддівської мафії в переважній більшості, про що ми взагалі говоримо?
Згадайте, з чого все почалося. Через кілька днів після засідання Конституційного Суду, на якому скасували електронне декларування, люди вийшли на акцію протесту – і було скликано засідання РНБО. Після нього Зеленський пише, що це чорти повилізали з політичного пекла під Хелловін, щоб діяти проти народу і президента. Данилов заявляє, що суддями керують з Російської Федерації, і т.д.. Президент звертається до Венеційської комісії і до країн G-7 і просить допомогти вийти з цієї конституційної кризи. Венеційська комісія швидко пише висновок, в якому зазначає, що така ситуація склалася через те, що наші судді політично залежні, й треба зробити нарешті те, що написано ще в Конституції 2016 року, – впровадити єдину конкурсну процедуру і комісію, яка працювала б за єдиними правилами і перевіряла, чи є ці кандидати правниками з визнаним рівнем компетентності й чи мають вони високі моральні якості. При цьому в такій комісії обов’язково мають бути міжнародні експерти і представники громадянського суспільства. Згодом і посли країн G-7 кажуть приблизно те саме.
Уже скоро мине п’ятнадцятий місяць від початку цієї конституційної кризи. Понад рік минуло, як Україна отримала ці рекомендації, та ніхто з влади не те, що не подає окремого законопроєкту, а навіть поправки про цей конкурс.
До речі, Венеційська комісія зауважила, що не треба призначати на вакантні посади нікого, поки не буде запущено конкурс.
– Але до цієї поради теж вирішили не дослухатися.
– З’явилося три десятки законопроєктів про все, що завгодно. Один із них – законопроєкт №4533 про конституційне провадження, в який народний депутат Юрчишин пропонує внести правку про конкурс. Депутати спочатку підтримують і вносять її в документ, а після поїздки президента в США – виключають, але додають правку про чинних депутатів, що їх можна призначати суддями КС.
Окрім того, Верховна Рада призначає пана Кичуна – друга пана Вениславського, який є представником президента в Конституційному суді, – на “конкурсі”, який виглядає так. Усі претенденти приходять на комітет, там їх запитують, як справи, вони розповідають, як з дитинства мріяли працювати в КС, комітет їх усіх визнає переможцями і спрямовує ці кандидатури на голосування в зал. Зокрема й пана Павленка від ОПЗЖ, колишнього міністра сім’ї та молоді. Він тільки 6 років тому як закінчив юридичний виш, а Конституція вимагає 15 років юридичного стажу.
Усупереч рекомендаціям Венеційської комісії Качуна призначають на посаду судді КС.
А наприкінці цього року президент вирішив ще й призначити двох суддів на неіснуючі посади. Хоч усі громадські організації публічно зверталися до нього, пояснюючи, що в цьому разі суд буде нелегітимним і будь-які його рішення можна просто викинути у вікно. Президент цього не чує. Вони залучають якихось “лижних інструкторів” у комісію при президентові, й ті вибирають пана Петришина, який “освячував” третій термін Кучми. А також пані Грищук – доньку чинного члена Вищої ради правосуддя, якого вибрали на з’їзді вищих навчальних закладів, яким тоді фактично керував Ілля Кива. Він тоді прийшов і сказав, що треба включити в з’їзд представників вишів МВС, щоб вибрати пов’язаного з Аваковим Грищука.
Найцікавіше, що за Петришина голосує член комісії Лук’янов, який був його учнем і писав у нього дисертацію.
– А як же конфлікт інтересів?
– Він спочатку декларує цей конфлікт інтересів, а потім піднімає руку, рекомендуючи його в переможці конкурсу.
– Судді Конституційного Суду не привели цих новообраних суддів до присяги.
– Так, вони ж розуміють, що це буде колапс. Навіть з погляду діловодства. Не може бути на 6 місцях 8 суддів.
– Навіщо все це робилося?
– Можливо, заради делегітимізації суду. Я не виключаю, що таким був план Єрмака і Татарова. Уявіть собі ситуацію. Не дай Бог, завтра загострення на фронті – й нас змушують підписати якесь самовбивче рішення. Наприклад, про вибори на окупованих територіях чи визнання так званих “ЛДНР”. І, як це було 2015 року з Мінськими угодами, Верховну Раду змушують це ухвалити. Єдиний, хто може це рішення розвернути, – це Конституційний Суд. Далі хтось подає подання до КС, який його розглядає у складі 20 людей на 18 місцях. Потім рішення підписують судді, які, так би мовити, сидять на колінах Тупицького і Космініна. На будь-якому міжнародному майданчику Росія після цього вийде і скаже: та вони своїх же суддів не можуть порахувати. Яку легітимність матиме таке рішення суду?
Отак станом на сьогодні виглядає ситуація з Конституційним Судом.
– Коментуючи призначення цих суддів, ви написали у фейсбуці, що Єрмак і Татаров хочуть добити КС на угоду Російській Федерації.
– Це має такий вигляд. Бо іншого пояснення, навіщо так поспішати, якщо в травні у Тупицького закінчуються повноваження, не можу знайти. Його і так УДО не пускає в суд. Що їм потрібно так терміново протягнути через КС, що не можуть дочекатися травня?
– Михайле, ми спілкувалися з вами пів року тому про потребу створення Етичної ради, яка має перезапустити Вищу раду правосуддя і конкурсну комісію, яка б обрала склад Вищої кваліфкомісії суддів. Тобто про два органи, від яких напряму залежить судова реформа. Їх уже сформовано, й вони потроху почали працювати. Чого нам тепер варто очікувати?
– Те, що було зроблено, щоб ці процеси запустити, – це величезний прорив. Тим дивніше виглядає вся ця історія з САП, Конституційним Судом, Окружним адмінсудом Києва.
На моє переконання, закони, ухвалені в липні, – найамбітніші за всю історію Незалежності щодо судової реформи.
– А реформа Порошенка хіба не заслуговує на увагу?
– За Порошенка змінювали Конституцію, ухвалювали купу законів, вони переінакшували і запускали чимало процесів, але всі ті судді, яких ми намагалися замінити у результаті реформи, стали біля керма цього процесу. І аж 0,6% за результатами кваліфікаційного оцінювання суддів ми звільнили. Цим закінчилася реформа Порошенка.
Законодавчі новації щодо ВККС і Етичної ради правосуддя, якщо все, що написано в документах, вийде запровадити, дадуть набагато більший ефект.
– Як саме?
– В основному, через роль міжнародників у цих комісіях. Тому я й дивуюся, як влада, з одного боку, може проводити такі класні закони, а з іншого – отаке робити з Конституційним Судом.
– Можливо, немає сподівань, що ця Етична рада спрацює так, як очікує суспільство.
– Можливо, і є якийсь план, бо і в Етичній раді, й у конкурсній комісії з відбору членів ВККС не все так уже й безхмарно. Там є суддівська частина, яка впливає на процеси, й низка міжнародних експертів, які, як на мене, надто дослухаються до неї.
Та загалом усе виглядає так, що міжнародники – це незалежні й чесні люди, які віддані своїй місії. Не пізніше лютого розпочнеться активна діяльність і Етичної ради, й конкурсної комісії.
Щоправда, турбує те, що вони працюють поки що досить закрито, й немає багато інформації.
– Теж просилася на інтерв’ю, та поки не погодилися ні перші, ні другі.
– Думаю, більше інформації з’явиться з січня-лютого, коли ці процеси рухатимуться активніше. Але в мене теж є побоювання, що те, що надто сильно міжнародні експерти покладаються всередині цих комісій на українську частину, а в суддівської мафії є план. Сподіваюся, що іноземних експертів не так просто обдурити.
Подивимося, як це розвиватиметься. Я не хочу бути надто песимістичним.
– Посол Євросоюзу в Україні нагадав українській владі, що ЄС витратив на реформи в нашій країні вже 400 млн євро і чекає на швидку судову реформу, обрання голови САП й реформи КСУ. Що відбувається з САП і КСУ, ми бачимо. А наскільки швидко можна провести судову реформу?
– Якщо рахувати від початку і до точки, в якій ми скажемо, що реформи як такої більше не потрібно, бо система не потребує докорінних змін, думаю, мине не менше 25 років.
– Та що ви? Я вже піду на пенсію, поки суди реформують!
– Ми всі вже будемо на пенсії (посміхається, – авт.). Та якщо нам ця реформа вдасться, можна буде сказати, що ми бодай це зробили в масштабах країни. Це немало, бо без справедливого правосуддя немає жодної цивілізованої країни. Так само немає жодної деспотії, тиранії чи олігархії, де суди справедливі.
– Так а чому 25 років?
– На очищення ВРП і формування ВККС підуть місяці. А от далі – середньостроковий етап. Набір тих самих 2,5 тисячі суддів й завершення кваліфоцінювання – це щонайменше 2-3 роки.
Є також такі процеси, як оптимізація судової карти. Частину зроблено ще за Порошенка, але так-сяк.
Не менш важливі речі, над якими треба працювати, – виконання судових рішень, судова експертиза, Національна школа суддів, електронний суд тощо. А також ще один важливий елемент реформи – вища юридична освіта і доступ до правничої професії. У нас зараз понад 300 навчальних закладів готують юристів. Усілякі бурси, ветеринарні, аграрні, культурні виші…Тобто будь-які.
Чомусь, наприклад, для медиків немає заочної освіти, і медичних факультетів ми не бачимо на кожному кроці й у кожному підвалі. Юридичних факультетів у нас шалена кількість. У нас половина державного замовлення, тобто грошей з бюджету, йде на оплату освіти студентів бюджетної форми навчання у вишах, підпорядкованих МВС. Тобто, ми фактично за кошти платників податків будуємо поліцейську державу. Їх там вчать марширувати, бити палицями по голові, виконувати накази. А потім вони стають суддями, прокурорами, які мали б мати процесуальну незалежність і розуміти філософію права. І такі речі змінити швидко не вийде.
Що не означає, що не буде швидкого й значного ефекту від заміни ВККС, ВРП і суддівського корпусу. Якщо нормально відбудеться зміна ВККС і ВРП, зміни в судовій системі загалом будуть фантастичними.
Фото: Наталія Шаромова, “Цензор.НЕТ”
Автор:
Tweet
