Опіум, вбивства, шпигунство: китайські тріади в Україні 1930-х
Для більшості маловідомим залишається факт, що у першій половині XX cтоліття в Україні існувала доволі помітна китайська діаспора. Китайці оселилися в багатьох містах та навіть селах переважно на півдні та сході країни, а райони, де вони колись компактно проживали, до сих пір в народі називаються “шанхаями”. Там, де виникали китайські діаспори, неодмінно з’являлися і злочинні угруповання та таємні містичні братства, більш відомі в масовій культурі як тріади, пише Історична правда.
Уявіть собі картину: Харків, середина сталінських 30-х. Прямо посеред історичного центру буквально на очах у спецслужб існує опіумний притон під керівництвом вихідців з Китаю, а під час обшуків НКВС, крім наркотиків, знаходить більше десятка пістолетів, бойові набої, дорогоцінності, гроші та цінні папери на загальну суму в десятки тисяч карбованців. Серед затриманих по цій справі китайців є колишні червоноармійці, міліціонери та навіть члени партії.
Київ, 25 березня 1938 року. Нарком внутрішніх справ УРСР Олександр Успенський доповідає Єжову: “Операцією по китайцям на Україні станом на 22 березня затримано 85 китайців. Подальшим слідством встановлюється, що японська розвідка насадила агентуру з числа китайців в ряді промислових районів України…”
На перший погляд, це звучить як якась нісенітниця. Китайці? Японські шпигуни? В Україні 30-х років? Для людини більш-менш знайомої з історією міжвоєнного часу, це теж виглядає дивно: у 1937 році Японія окупувала більшу частину Північного Китаю; йшли активні бойові дії між японцями та китайською республіканською армією, яку тоді активно підтримував Радянський Союз та Сполучені Штати. Радянська преса того часу рясніла не тільки щоденними зведеннями з китайських фронтів, але й фотографіями знедолених китайців, що потерпали від злочинів японської армії.
Гортаючи аркуші архівної справи далі, натикаємось на дещо незвичайне. Заарештований Кон-Чан-Чун, агент по забезпеченню артілі “Кантонська комуна” у Харкові, був виключений з лав КП(б)У у 1926 році через те, що звертався до китайського консула з проханням… посприяти видворенню з країни своїх співвітчизників, що займалися розповсюдженням опіуму та злочинною діяльністю. Чомусь слідчі не звернули на це уваги; натомість, чекісти наполягали на звинуваченні у “контрреволюційної шпигунській діяльності”, закидаючи Кон-Чан-Чуну участь в “антирадянській шпигунський організації”.
В кінці доповідної записки – список осіб, які проходять за показами Кон-Чан-Чуна: більше 20 китайців, з яких добра половина якимось чином пов’язана із “Кантонською комуною” у Харкові, а решта знаходилися в різних містах України.
Для того, щоби зрозуміти як саме були пов’язані між собою ці люди, треба вивчити більше подібних справ. Але для початку варто згадати як взагалі китайці опинилися в Україні.
Масово китайці прибувають до України під час Першої світової війни. Тоді, за різними оцінками, російський уряд завіз близько 40-50 тисяч китайських “кулі”, тобто низькокваліфікованої робочої сили, до України для тяжкої фізичної праці на шахтах та заводах Донбасу та будівництві інженерних фортифікаційних споруд на Західному фронті. Із падінням царського режиму та початком Визвольних змагань в України, велика частка китайських робітників опинилися на вулиці, залишившись без роботи та засобів до існування.
Не дивлячись на те, що для китайських робітників урядом була організована евакуація на Батьківщину, повернутися мали змогу (або бажання) далеко не всі . Водночас, більшовики, оцінивши потенціал такого людського ресурсу, активно вербували знедолених кулі до червоноармійських підрозділів, пропонуючи їм харчування, теплий одяг та трофеї. Невелика кількість китайців служила й у лавах армії УНР. Серед них, наприклад, був козак 4-й Київської дивізію Ю. Тютюнника Мон-За-Літ, розстріляний більшовиками разом із іншими українськими військовополоненими в містечку Базар 22 листопада 1921 року.
Протягом 1921-1922 рр. відбувається поступова демобілізація китайців з лав Червоної армії. Ті, хто вирішив остаточно залишитися в Україні, прийняли радянське громадянство та почали оселятися в містах, переважно на Сході та Півдні України. В залежності від рівня володіння мовою та службової характеристики, китайці траплялися у багатьох сферах. Були серед них як чорноробочі і базарні торговці, так і міліціонери, працівники ОДПУ та навіть партійні функціонери.
Серед представників останньої групи найбільш ярким прикладом є постать Сю-Шена, однієї з центральних фігур цієї історії. Василь Іванович Сю-Шен народився у 1895 році в китайській провінції Хебей в родині батраків. У 1916 році він, разом з багатьма іншими співвітчизниками, був завербований російськими трудовими агентами на роботи в Донбасі; так він опинився на шахті в Попасній, звідки згодом потрапив до Червоної армії.
У 1921 році Сю-Шен демобілізувався з 45-ї Волинської дивізії та осів у Харкові. Тоді ж, у столиці радянської України починається стрімкий ріст кар’єри колишнього батрака з китайської провінції. Спочатку він — відповідальний по справах китайців біржі наркому праці Харкова, пізніше — інструктор китайської секції наркомату внутрішніх справ. У 1923 році Сю-Шен очолює Союз китайських робітників України — фактичний орган самоврядування китайської діаспори, що грає роль посередника між китайцями та урядом. Повноваження цією структури були доволі широкими: від захисту прав китайських робітників та видачі паспортних документів до розшуку правопорушників та розслідування злочинів.
Візьмемо як приклад, збори Союзу 4 червня 1923 року: тоді там обговорювалося вбивство на донбаському руднику члена організації Джу-Ден-Бо. З протоколів засідання можемо дізнатися подробиці інциденту: з Курську до Донбасу попередньо прибула група з 25 озброєних китайців під проводом Сун-Шин-Сана та Те-Дона з однією метою – знищити усіх членів Союзу китайських робітників.
Дивно те, що в першу чергу Сун-Шин-Сан звернувся до місцевої міліції з заявою, що в Харкові не існує ніякого Союзу китайських робітників, а є тільки бандити, і що члени Союзу, які працюють на руднику насправді є самозванцями. Між курською бандою та членами Союзу відбулася стрілянина, в якій і загинув Джу-Ден-Бо. Частина вбивць пізніше була заарештована, решті ж вдалося уникнути правосуддя. Для розслідування інциденту та розшуку злочинців на рудник виїхав особисто Сю-Шен. Головував же на тих зборах вже знайомий нам Кон-Чан-Чун.
В Державному архіві Харківської області знаходимо кримінальну справу Кон-Чан-Чуна. Точніше, колективну справу 12 осіб, яким НКВС закидало членство в “китайській контрреволюційній організації”. Його, як і решту китайців, заарештували наприкінці лютого 1938 року. У матеріалах справи бачимо згадки про вилучену зброю, торгівлю опіумом та “Кантонську комуну”.
І тут натрапляємо на ще одну зачіпку. Більшість заарештованих китайців – а це близько 20 осіб в одному лише Харкові, проживали за однією адресою — вулиця Рибна, 4 (зустрічається також як Рибний базар, Базарна площа, вулиця Вільної академії — сьогодні вулиця Кооперативна в Харкові; ця будівля була знищена під час Другої світової війни). За цією ж адресою, як виявляється, існувала ціла низка гілок “національної” організації: “Кантонська комуна”, “Китайський червоний куток” Харківської міськради, і, власно кажучи, сам Союз китайських робітників України. Щонайменше з 1921 року в цьому будинку знаходився китайський гуртожиток, в якому в різний час проживали від 20 до 70 осіб.
З допитів одного з працівників артілі Лю-Юн-Тюза можемо дізнатися, що “контрреволюційною організацією” колись керував Сю-Шен та його заступники Хо-Дю-Шан та Єо-Цун. Але Сю-Шен був заарештований трьома роками раніше. На відміну від Сю-Шена та його оточення, що у 1935 році отримали по 5 років виправних таборів з виселенням в Казахстан, Лю-Юн-Тюзу, Кон-Чан-Чуну та іншим пощастило значно менше – їх засудили до розстрілу.
Невже китайців вже заарештовували ще до початку Великого терору? Шукаємо далі — і знаходимо: 27 листопада 1935 року у Харкові, на Рибному Базарі, 4 був заарештований Сун-Чин-Лін. Читаємо далі, але питань лише більшає: по-перше, проживав він під фальшивим паспортом, а його справжнє ім’я — Кон-Лен-Фан. По-друге, звинувачують його не в шпигунській діяльності на користь Японії, як всіх китайців у 1938 році, а як члена “китайської націоналістичної організації “Кхе-Ту”, воно ж “Братство””.
У постанові прокурора про затримання дізнаємося про заарештованого наступне:
“…Сун-Чин-Лін привласнив собі чуже прізвище, під яким у 1926 році вступив до партії. У 1923 році дезертирував з шахти на Донбасі, у зв’язку з чим привласнив чуже прізвище. Будучи членом Партії у період 1933-1934 р. … був пов’язаний із нелегальними валютними операціями (за радянським законодавством, купля та продаж іноземної валюти каралася 3 роками позбавлення волі із конфіскацією), а також самостійно займався перевезенням валюти на Далекий Схід”.
Тут дивує конкретика. Зазвичай, подібні справи штампувалися пачками по одному шаблону, заповненому типологічною лексикою та стандартним набором чекістських фразеологізмів. Але стверджувати щось зарано: “Братство” може бути таким же міфічним, як і “Спілка визволення України”, а спекуляція валютою нічим (поки що) не доводиться. Аж тут помічаємо, що у списку речей Кон-Лен-Фана, вилучених під час обшуку була малокаліберна гвинтівка та набої. А далі — підшитий лист від артілі “Кантонська комуна”:
“Н.К.В.С. Просимо наявну у Вас дрібно-каліберну гвинтівку та 17 набоїв до неї, що належали Китайському червоному кутку, видати Фун-Сун-Діну для доправлення до Червоного кутку”
Наступний аркуш — розписка від Китайського червоного кутку про отримання зброї. Навіщо Китайському червоному кутку, що існував під егідою відділу освіти харківської міськради, гвинтівка? Тут можна припустити, що відвідувачі гуртку займалися спортивною стрільбою або полюванням.
На питання слідчого хто ще з китайців проживає під чужими іменами, Кон-Лен-Ван стверджував, що майже 50% усіх китайців на Донбасі живуть під чужими документами, і всіх їх він не знає. А далі він розповідає, що Сю-Шен, через його дружину, попросив поїхати до Владивостока та передати одному китайцю 50 доларів. Ще 15 доклав Ван-Фу-Чін, 20 — Ян-Фу-Лін, і 100 передав китаєць з Запоріжжя Сю-Гай-Хо; загалом — 185 американських доларів. Ці гроші дружина Кон-Ле-Фана Марія Левченко обміняла у Владивостоці за курсом 160 карбованців за 1 американський долар.
Однак найцікавіше – попереду. На допиті від 21 квітня 1935 року Ян-Мін-Дю стверджує:
“До СРСР я приїхав у 1925 році, а на Україну у жовтні 1926 р. З тих пір починається моє знайомство з китайцями, що проживають на Україні. З перших днів мого перебування на Україні, зокрема, у м. Полтава,я переконався, що тут існує та орудує міцно сколочена група китайців, підпорядкована китайцю СЮ-ШЕНУ, що проживає в м. Харків.
Через деякий час я дізнався, що на Україні дійсно існує організація китайців, так зване “БРАТСТВО” / по-китайськи –”ХВАН-ТУ”, а вірніше “КХЕ-ТУ”…”
Ян-Мін-Дю розповів, що тільки в Харкові до “Кхе-Ту” входило близько 14 осіб, і ще близько 100 китайців по усій Україні, а Сю-Шен очолював її щонайменше з 1919 року. Серед переліку цілей організації, окрім, звісно ж, антирадянської діяльності та “відривання китайців від соціалістичного впливу”, перед “організацією вбивств, нальотів та грабежів китайців” звертаємо увагу на такий нетиповий пункт:
“Взаємна допомога один одному /під час хвороби, нещастя, арешту і так далі”
Наступним йде протокол вже відомого нам Кон-Чан-Чуна, який, як виявляється, потрапив до уваги органів держбезпеки не вперше. Він говорить, що усі “Братства”, які існують в Україні, займаються приховуванням злочинів від радянської влади, розповсюдженням морфія та опіуму, спекуляцією валюти та організацією замовних вбивств.
Інші фігуранти свідчили, що “Кхе-Ту” виникло у 1926 році. Тоді китаєць із Запоріжжя Хан-Де-Ву спеціально приїхав до Харкова, щоби примирити між собою Сю-Шена та Кон-Чан-Чуна. Виявляється, останній подав на Сю-Шена донос до ДПУ ще у 1924 році, в якому звинувачував свого побратима в організації замовних вбивств, вимаганні грошей та організації наркоторгівлі. Сю-Шен тоді відсидів у слідчому ізоляторі майже 4 місяці, а згодом був відпущений на волю — через нестачу доказів та відсутність складу злочину. Вочевидь, або Кон-Чан-Чун дійсно оббрехав свого співвітчизника, або мали місце потужні зв’язки впливого китайця.
Здавалось би — не справа, а свято для чекіста. Контрреволюційна організація, бандитизм, спекуляція, десятки затриманих фігурантів — вже можна, не чекаючи, приміряти нові рубінові ромбики на червоні петлички. В ті часи до концтабору можна було потрапити і через запізнення на роботу; що там вже говорити про участь про реальні злочини. Але, діставшись кінця цієї справи, я побачив дещо, що викликало в мене, м’яко кажучи, неабияке здивування:
“…У ході слідства не встановлено контрреволюційної діяльності СУН-ЧИН-ЛІН-а, а також, що поїздка його дружини на Далекий Схід з метою контрабанди та факт приховування від НКВС поїздки дружини з дорученою їй валютою для продажу були вчинені СУН-ЧИН-ЛІН-ом без злого наміру, і що недоносительство у цьому випадку не може слугувати підставою для звинувачення гр-на СУН-ЧИН-ЛІН-а.
ПОСТАНОВИВ: Справу №7780 за недоведеністю злочинів СУН-ЧИН-ЛІН-а слідством припинити та здати в архів.
Заарештованого СУН-ЧИН-ЛІН-а, який перебуває під вартою в комендатурі ХОУ НКВС, звільнити з-під варти, повернути вилучені у нього при арешті документи та речі…”
Будь-який дослідник, що працював із справами репресованих того часу, сказав би вам, що так не буває. Випадків, коли людину звільняли з під-варти під час слідства та виправдовували були вкрай рідкими навіть коли звинувачення здавалия абсолютно фантастичними. Але тут з-під варти звільнили людину, яка зізналася, що є членом антирадянської злочинної організації, в якого вдома знайдено зброю та набої. В той же час, факт спекуляції іноземною валютою на Далекому Сході не заперечується ані слідством, ані підслідними.
Дніпропетровськ, 15 квітня 1935 року. Заарештовані два китайці – Цзан-Ва-Се та Ван-Фа-Ю. Виявилося, що у 1929 році Цзан-Ва-Се вже був засуджений в Уссурійську-Нікольському до 5 років концтабору за перевезення контрабанди через кордон. З 1934 року він проживав спочатку у Полтаві, а потім в Дніпропетровську, займався торгівлею на базарі. Товар він закуповував у Харкові та в Києві у китайця на ім’я Лі-Лу. Серед інших речей під час обшуку у Цзан-Ва-Се вилучили квиток червоного партизана — документ, що засвідчував участь у бойових діях під час революції та надавав пільги своєму власнику. Слідчі проявили до цього особливий інтерес та запитували у заарештованого:
— Як ви отримали партизанський квиток, якщо ви раніше сиділи в концтаборі та зараз займаєтеся спекуляцією?
На що той розповідає: для того, щоби приховати факт судимості від партизанської комісії, придбав у одного київського китайця довідку від полтавської Спілки робочих китайців-червоних партизанів про те, що з 1931 по 1934 роки працював сторожем при їх столовій та розрахувався за власним бажанням.
Ван-Фа-Ю, на відміну від Цзан-Ва-Се, до поля зору органів потрапив випадково. Його заарештували за компанію, коли він був в гостях у квартирі Цзан-Ва-Се на Амурі (сучасний Амур-Нижньодніпровський район Дніпра). В решті обох засудили до 5 років виправних таборів.
Як і багато фігурантів “китайських справ”, він проживав під чужим ім’ям та паспортом. Насправді його звали Кан-Ва-Ня; більш того, він — названий брат Сю-Шена та наближена до нього особа. І тут нам трапляється, вочевидь підшитий з іншої справи, протокол допиту заарештованого в Запоріжжі Олександра Ван-Ва-Ю, він же Хан-Де-У – колишнього міліціонера та червоноармійця, а у 1911-1914 роках — бійця Революційної армії Сунь Ятсена. Примітно, що серед інкримінованих йому статей, крім стандартної контрреволюційної 54-ї, з’являються 5617 (бандитизм) та 1052 — хабарництво з обтяжуючими обставинами.
“…Мені відомо, що китаєць СЮ-ШЕН, який проживає у м. Харків — Рибний базар, буд. №4, без визначених занять, є негласним головою усіх китайців, що мешкають в Україні, проводить масштабну шпигунську роботу на користь Японії.
ПИТАННЯ: На підставі яких фактів і даних ви заявляєте, що СЮ-ШЕН є японським шпигуном і проводить масштабну шпигунську роботу?
ВІДПОВІДЬ: СЮ-ШЕН є мені названим братом, я знаю його багато років…”
“…СЮ-ШЕН має великі зв’язки в Москві, Владивостоці та Хабаровську. Всі китайці, які прибувають останніми роками в Україну, повинні попередньо зустрітися із СЮ-ШЕНОМ і за його вказівками роз’їжджатися для проживання в різні міста. СЮ-ШЕН зараз є членом партії. У 1932 або 1933 рр. привіз із Москви орден Червоного Знамені, отримав він його чи придбав незаконно, мені невідомо.
СЮ-ШЕН періодично надсилає з Владивостока із якимись дорученнями та листами російську жінку, дружину китайця ЧАН-ДО-КАЯ, яка проживає в Києві. Вона привозить йому у відповідь листи. До Владивостока вона також відвозила багато американських доларів від СЮ-ШЕНА.
СЮ-ШЕН користується впливом у Центральній Партизанській Комісії в м. Києві, де його вважають керівником китайців — колишніх партизанів. У 1932 році СЮ-ШЕН отримав 18 партизанських квитків, які він продав і розподілив серед своїх людей…”
Читається як справжній true crime. А зазвичай фантазія енкаведістів рідко виходить за рамки графоманської шпигуноманії. Найцікавіше — попереду:
“…СЮ-ШЕН живе дуже багато. Має також багато опіуму, кокаїну та морфію, якими нелегально торгує серед китайців…
ЄО-ЦУН у 1929 році таємно поїхав до Китаю – Маньчжурії, звідки повернувся у 1930 році. Після повернення він зараз не співпрацює із СЮ-ШЕНОМ. Після повернення ЄО-ЦУН змінив своє прізвище, на яке — невідомо. ЄО-ЦУН також має багато грошей і торгує наркотиками. ЄО-ЦУН має документи про те, що є членом партії.
“ПИТАННЯ: Чому Ви досі не заявляли про шпигунську діяльність СЮ-ШЕНА, Ю-ЦУНА та ХУ-ДО?
ВІДПОВІДЬ: Коли я перебував на свободі, я боявся заявляти, тому що у знаючи великі зв’язки СЮ-ШЕНА і ЄО-ЦУНА, я був упевнений, що мені не повірять, тому що вони мають партійні документи і, крім того, я боявся їхньої помсти.
У серпні 1934 року мені стало відомо, що СЮ-ШЕН дав завдання ХУ-ДО вбити мене у Запоріжжі. Про це мені сказав ХУ-ДЮ, який погрожував мене вбити. Думаю, що СЮ-ШЕН хотів мене знищити, побоюючись, що я, як службовець міліції, розповім про його роботу на японців.
ПИТАННЯ: Що можете ще додати по цій справі?
ВІДПОВІДЬ: Мені добре відомо, що у СЮ-ШЕНА є 4 револьвери — “Маузер”, “Наган”, “Парабеллум” і “Браунінг”. У ЄО-ЦУНА є “Браунінг”. У СЮ-ШЕНА є матеріали-звіти про всіх китайців, які перебувають в Україні, та альбом із фотографіями багатьох китайців, які проживають у Радянському Союзі, і листування китайською мовою.
Хочу повідомити, що багато китайців, розмовляючи між собою, знають про шпигунську роботу для японців СЮ-ШЕНА, ЄО-ЦУНА та інших, але бояться їх викривати, оскільки знають, що СЮ-ШЕН і його помічники нічого не втратять, бо росіяни не знають китайської мови й життя, і що СЮ-ШЕН, ЄО-ЦУН та інші завжди перекрутять справу так, що винними будуть викривачі, а не вони, і помстяться їм”
Де тут правда, а де творчість слідчого? Насправді, не так важко помітити, що чекіст доволі індиферентно ставиться до слів про кримінальні злочини, але постійно акцентує увагу саме на міфологічній японській шпигунській мережі. Забігаючи наперед, ці покази таки підтверджуються, але про це – далі.
Серед речей, вилучених у Ван-Фа-Ю, побратима Сю-Шена, є декілька цікавих фотокарток. На одній з них — два статних респектабельних чоловіка азіатської зовнішності. На звороті підпис:
“От Васи Сюшена и Шуры Ходюшана
28/I 32г.”
Ймовірно, чоловік у френчі зправа і є Сю-Шен.
За 10 днів до цієї події, 5 квітня 1935 року було заарештовано самого Сю-Шена разом із Єо-Цуном (який дійсно мав при собі документи на інше ім’я – Фан-Бат), Ху-До-Яном, Лі-Лу, та багатьма іншими особами.
Тут слідчі вже проявляють більше зацікавленості до китайського “Братства”. Сю-Шен розповідає, що має багатьох братів, та підтверджує, що формально воно виникло у 1926 році, коли він помирився із Кон-Чан-Чуном:
“ПИТАННЯ: Які завдання та цілі цих “Братств”?
ВІДПОВІДЬ: Мета цих так званих записаних братів — не чинити одне одному зла, не сваритися один з одним, а жити в мирі та злагоді, тобто по-доброму. Якщо хтось посвариться або щось погане зробить один одному, то брати повинні йти до ТАЙЄ, тобто до старшого або до когось із братів, і повинні помиритися.
ПИТАННЯ: Розкажіть, як за звичаєм Китаю оформлюється “Братство”?
ВІДПОВІДЬ: Зібравшись для організації “Братства”, китайці складають список усіх присутніх китайців. У список вноситься сам присутній, його вік, його батько та дід. Найстаршого за віком називають ТАЙЕ, на нього покладаються обов’язки мирити всіх китайців цього братства. Після організації “Братства” список усіх братів залишається у кожного брата на руках, і він зобов’язаний його зберігати…
ПИТАННЯ: Чи є ще “Братства” в Харкові та інших містах України, і кого Ви знаєте з інших “Братств”?
ВІДПОВІДЬ: “Братства” такі в Харкові та на Україні є, адже рідко хто з китайців (не, – прим.) є членом “Братства”, але хто саме і до якого “Братства” входить, я не знаю і назвати прізвища не можу…
ПИТАННЯ: Ваше “Братство”, за Вашими словами, є “Братством миру і дружби між китайцями”. Чи існують “Братства”, які ставлять собі інші цілі, окрім миру та дружби?
ВІДПОВІДЬ: Також “Братства” існують і можуть бути створені на основі хуліганства, бандитизму, спекуляції та контрреволюції. Такі “Братства” вже вважатимуться “таємними братствами”, і про свою участь у такому “Братстві” китайці на списку пишуть своє прізвище кров’ю…”
Пригадуємо, що Сю-Шен мав книгу із фотокартками усіх китайців України:
“ПИТАННЯ: Скажіть СЮ-ШЕН, що це за книга і як вона потрапила до Вас?
ВІДПОВІДЬ: Це книга реєстрації всіх робітників, які виїхали з Китаю у 1916 році за договором із Росією для роботи на шахтах Донбасу. Контора, яка проводила вербування, фотографувала китайців, робітників, які від’їжджали до Росії за договором, і таким чином ця книга була створена у 1916 році в місті Тянь-Юань (Китай).
У 1920 чи 1921 році одним із китайців, який був старшим серед робітників, при його від’їзді до Китаю через іншого китайця ця книга, проїздом через Харків, була передана ця книга зав. китайської секції, яку тоді очолював т. ЛІ-ШИ. Після вбивства ЛІ-ШИ у 1921 році книга зберігалася у голови китайського союзу робітників ЛІ-ВАН-САНА. Після втечі з Харкова в 1922 році до Москви та суду еад ЛІ-ВАН-САНОМ книга залишилася у представника китайського союзу робітників СУ-СУН-ЛІНА, і у 1923 році, коли головою Союзу був обраний я, книга була у мене і залишається у мене донині…”
Як пояснював Сю-Шен, книга ця йому була потрібна для ідентифікації китайських громадян та видачі їм посвідчень особи, які слугували в якості паспортів.
Для того, щоби зрозуміти з чим насправді тоді мали справу чекісти та звідки тут з’являються “Кхе-ту” та “таємні братства”, треба в першу чергу звернутися до китайської історії.
Інститут побратимства в Китаї — річ не нова. Це традиція, що сягає своїм корінням древності, знайшла своє класичне відображення у одному з найулюбленіших серед китайців середньовічному романі “Трицарство”, написаному у XIV столітті. У відомій сцені в персиковому саду воєначальники Лю Бей, Ґуань Юй та Чжан Фей Юй назвали себе братами та складають один одному присягу на вірність:
“Ми троє — хоч і походимо з різних родин, клянемося у братерстві й обіцяємо підтримувати одне одного задля спільної мети. Ми врятуємо одне одного в скруті, допоможемо в небезпеці. Клянемося служити державі та захищати народ” .
Завдяки надзвичайній популярності роману ще за часів правління династії Мін, тобто, з XV століття, сцена у Персиковому саду міцно увійшла до китайського фольклору, побратимський союз головних героїв став рольовою моделлю для багатьох подібних організацій по всій країні, а текст клятви був прийнятий ними за основу власних присяг. Як правило, побратимські організації були популярні серед китайських селян та утворювалися з прагматичних причин, тобто задля взаємної підтримки, захисту та відстоювання власних інтересів.
У XVII столітті на підґрунті таких братств по всій країні починають виникати таємні антиманчжурські організації, які боролися за повалення династії Цін та відновлення на престолі Мін. Їхньою характерною особливістю було релігійне підґрунтя та наявність певних містичних ритуалів.
Найвідомішою з цих організацій була “Тяньдіхуей”, більш відома як Товариство Неба і Землі, що відіграла значну роль в організації антиурядових селянських повстань протягом XVII-XIX століть та навіть повалення в Китаї монархії і встановленню республіканського уряду у 1912 році.
Не дивно, що в якийсь момент таємні організації, в лавах яких перебували тисячі озброєних бідняків, пов’язаних братською клятвою, трансформувалися в злочинні угруповання, та ,зрештою, підкорили кримінальний світ не тільки в Китаї, але і в навколишніх країнах, куди вони просочилися разом із хвилями китайських робочих мігрантів у XIX столітті. Вважається, що китайські тріади беруть своїх початок саме з традицій та ритуалів, започаткованих в середині “Тяньдіхуей”.
До самого кінця правління Цін в Китаї навіть натяк на бодай-якийсь зв’язок із таємними братствами карався смертною карою. Традиція цзєбай сюнді, тобто, побратимської клятви, існує в китайській культурі до сьогодні. На цьому місці варто зупинитися та підкреслити, що не кожне таємне братство чи навіть тріада є злочинним угрупованням. Натомість, майже усі китайські банди за формою організації є братствами та тріадами.
Якщо проаналізувати аналогічні таємні організації, що виникали в китайських діаспорах по всьому світу, наприклад, в Малайзії та Сингапурі, то можна дійти висновку, що всі вони були надзвичайно подібні за формою, сферою діяльності та ритуалами: усі вони займалися організацією опіумної торгівлі, контрабандою, переведенням людей через кордон, кришуванням та вимаганням грошей. Однією з головних рис китайських тріад закордоном можна виділити те, що вони практично не взаємодіють із зовнішнім світом, зосереджуючи свою активність виключно в середині доволі закритої діаспори, залишаючись непомітними для суспільства навколо.
Що означає “Кхе-Ту”, що виглядає як споганена чекістами транслітерація китайського слова? “Кхе-Ту”, або правильніше Ке Тоу (кит. 磕头) дослівно переводиться як уклін головою, в переносному сенсі означає клятву, яку людина приносить, кланяючись головою до землі. Словосполучення ке-тоу-сюн-де є усталеним в китайській мові та позначає як-раз побратимське товариство. Тайє (кит. 大爷, поважна форма звернення до старшої людини) як арбітр, що вирішує конфлікти між побратимами, про якого розповідав Сю-Шен, присутній в ієрархії багатьох.
Тож, чи дійсно в Україні у 1930-х роках існували китайські таємні братства, та чи дійсно вони були пов’язані із наркоторгівлею та вбивствами? Це спірне питання, оскільки єдиним джерелом, яке свідчить про такий факт, є кримінальні справи НКВС та ОДПУ – матеріал надзвичайно специфічний, де навіть досвідченому досліднику треба підібрати правильне сито для того, щоби відсіяти реальні факти від чекістської графоманії. Багато факторів на кшталт наявності перехресних джерел та схожих досліджень в інших країнах вказують на те, що це було цілком ймовірно.
Я залишаю це на роздум читача, даючи можливість самостійно проаналізувати наведену вище інформацію та зробити висновок. Наостанок я вважаю за потрібне навести дещо зі списку вилучених речей під час обшуку у заарештованих китайців, для того, щоби мати перед собою повну картину:
Під час обшуку в помешканні голови київського осередку “Кхе-Ту” Чжан-Жун-Дю було виявлено пістолет “Наган”, 9 бойових патронів, фінський ніж, китайський паспорт на інше ім’я, пакет з опіумом, 8 золотих кілець, золоту ціпку, 5 рублів золотом, 2000 карбованців та облігації на загальну суму 910 карбованців.
У Сю-Шена знайшли пістолет “Маузер”, 85 набоїв, велику кількість ювелірних виробів і дорогоцінних каменів, 60 рублів царської чеканки золотом, 5400 карбованців та облігації на 3325 карбованців. А у його заступника, Фан-Бата (Єо-Цуна), вилучили пістолет “Браунінг”, 37 набоїв, 2000 карбованців та 44 пакетики з опіумом, морфієм і кокаїном, а також пляшку розведеного опіуму.
