Диверсії та рейди у тил ворога: як офіцер ЦАХАЛу воює за Україну
Старшому лейтенанту Армії Оборони Ізраїлю (ЦАХАЛ) Максиму П. залишалося півтора місяця до закінчення контракту, коли почалося вторгнення Росії в Україну. Він служив п’ять років, і одразу порушив питання про дострокове закінчення контракту — щоб максимально швидко поїхати на захист країни, де народився.
Максим розповідає про свій життєвий шлях, воюючи із 7 квітня 2022 року проти російських окупантів на Херсонській ділянці фронту.
Максим народився у містечку Бар Вінницької області України. Репатріювався до Ізраїлю у віці 22-х років у липні 2015 року. Нині йому 29 років, не одружений. Його єврейська мама живе в Рамат-Ґані, батько зараз перебуває в Барі.
До репатріації Максим закінчив Національну Юридичну Академію імені Ярослава Мудрого у Харкові. «Харків для мене — це особливе місто», — каже він.
Призваний до ЦАХАЛу у квітні 2017 року та залишився на офіцерські курси, старший лейтенант інженерних військ («Гандаса Кравіт»). У 2019-му та 2021-му роках він брав участь у бойових діях дивізії « Ґолані» в районі роздільного паркану в секторі Ґази проти терористів ГАМАСу.
«У мене багато знайомих із міст України, які бомбили, багато друзів серед українських офіцерів, які зараз служать на гарячих ділянках. Очевидно, що росіяни майже у 90 відсотків випадків стріляють по цивільній інфраструктурі, і від цього страждає багато дітей та жінок», — так Максим пояснює своє рішення поїхати воювати за Україну.
В Армії Оборони Ізраїлю питання скорочення терміну його контракту не вирішувалося швидко. «Ніхто не говорив мені «не їдь!» Але закликали до здорового глузду — мовляв, «навіщо тобі це треба». При цьому ніхто заборон жодних не ставив», — каже молодий офіцер. У результаті його відпустили з ізраїльської армії лише на два тижні раніше за термін закінчення контракту.
Збираючись в Україну, офіцер за свій рахунок повністю купив усю амуніцію — каску, бронежилет, плити до бронежилета, медикаменти. За його словами, вже наприкінці березня ізраїльські магазини військової амуніції були вже напівпорожніми — продавці сказали, що дуже багато хто їде в Україну і закуповує цілими комплектами, спустошивши запаси магазинів.
«Скажу добре слово про наші магазини військової амуніції: дізнавшись, що я їду в Україну, вони самі запропонували гарні знижки. Люди відгукнулися та намагалися допомогти, дізнавшись, що я їду в Україну», — каже він.
Спочатку Максим шукав інтернетом, як іноземцю потрапити на фронт. У посольстві України йому сказали — призначення відбувається на місці, просто їдьте до України. Зрештою він домовився через знайомих волонтерів. Летів через Варшаву. Попутно, як водій, ще й допоміг перегнати машину з медикаментами з Польщі через кордон.
Розподіл у конкретну бойову частину стався так: «Я поговорив через знайомих, написав резюме, його переслали в штаб, увечері викликали на розмову віч-на-віч, запитали — ти це, це і це можеш зробити? Відповів — так, можу, але мені потрібна буде певна допомога. Ти згоден піти нам допомогти? Так. — Тоді о сьомій ранку виїзд, будь готовий».
У результаті такої співбесіди його направили на південний напрямок — на Херсонську ділянку фронту. Суто за армійською спеціальністю у ЦАХАЛі — і у статусі спеціаліста, який навчить та покаже, що робити.
«Степи Херсонщини та пустельні райони біля сектору Ґази чимось схожі — у плані прострілу це дуже відкрита місцевість, хоч тут і менше піску», — розповідає Максим.
«Тут гарячіший напрямок для артилерії. Степ та багато відкритої місцевості не дозволяє робити гарного наступу. Але де в нас виходило нишком зайти і зробити їм (російської армії — Ш.Б.) капость — ми робили. Але на рожен не лізуть, людей бережуть, працюють дуже з головою».
За словами Максима, у нього виник навіть контраст після ізраїльської армії — тому що «тут командування більше трясеться за своїх хлопців. Ми їздили на один виїзд (у тил ворога — Ш.Б.) і при поверненні нас зустрічав особисто комбат. Він перетнув лінію зіткнення на техніці, щоб зустріти нас з виїзду. Людьми піклуються. Ніхто зі штик-ножем у зубах на танк не біжить, робиться все грамотно, щоб зберегти особовий склад і завдати ворогові максимального пошкодження».
Далі розповідь Максима П. від першої особи.
«Я тут за виконання дуже специфічної роботи. Мої знання після ізраїльської армії прирівнюються до знань спецназу. Це диверсійно-розвідувальна робота та виконання інженерних засідок з підривом. Ізраїльський досвід та ізраїльське ментальне навчання дуже допомагають.
В Ізраїлі нас дуже добре готують. В офіцерському званні вчення йдуть на знос. Є двотижнева імітація бойових дій, аж до того, що по тобі щось «прилітає», коли ти спиш. За правилами, відсип після такої «білої ночі» — щонайменше 9 годин, але нам давали лише 6-7 годин, з нас вичавлювали останні соки, щоб максимально ментально підготувати до реальної війни.
Як до мене тут ставляться товариші? Людина, яка нікому нічим не зобов’язана, приїхала в такій ситуації допомагати. Я просто сказав: хлопці, дайте якусь роботу. Давайте швидше закінчимо цю війну і повернемось до нормального життя. Жодного расизму, до мене ставляться з великою повагою.
Я спілкуюся з військовими тут, і у людей з’являється розуміння — треба робити, як в Ізраїлі в армії, ми маємо бути настільки сильними та незалежними, як Ізраїль, нам потрібна така авіація, як в Ізраїлі, нам потрібна така сама підготовка. Вони розуміють: Ізраїль — це еталон, якого треба прагнути. Все інше — гарно одягнені люди у гарній формі, а ось в Ізраїлі — там правильно. Ізраїль поважають та цінують за його підготовку, його можливості.
У плані політики трохи зляться на Ізраїль, оскільки чекали на сильнішу підтримку від політичного керівництва, але розуміють, що люди в Ізраїлі допомагають усім, чим можуть — і біженцям, і гуманітарною допомогою. Весь Ізраїль хоче допомагати Україні, але політична складова «пасе задніх», але я бачу, що і тут Ізраїль починає міняти риторику».
Максим зі зрозумілих причин відмовився деталізувати свою роботу в українській армії, але погодився розповісти про один приклад.
«Була така вилазка вночі за допомогою морпіхів, рівень ізраїльської «Шаєтет-13» (морські коммандос). Тобто морська вилазка на територію, контрольовану ворогом, захід у тил та напад на певну колону супротивника. Тяжке перекидання в несприятливих похідних умовах. Навіть за ізраїльськими мірками все відбувалося дуже швидко. Вся система біля тебе бігає та намагається допомогти приїхати на місце.
З боку Чорного моря було висадження. У глибокому тилу у росіян. Збір було зроблено за три години. Ми фактично не знали, до кого йдемо «приквартируватися» із додатковими засобами для виконання бойового завдання. Ми навіть не знали їх особисто, не встановлювали із ними радіоконтакт. Але в процесі та за рахунок гарної мотивації виконали таке завдання.
Вилазка, прохід по болотах, прихід на місце, заклали «подарунок», почекали, ті під’їхали, шльопнули. Висадили їх техніку, і тиснемо на ноги».
За словами Максима, були й інші нічні рейди, щоб допомогти артилеристам точніше накривати певні місця.
Запитую його — чи брав він участь у багаторазових улученнях українською артилерією аеродрому російських військ у знаменитій Чорнобаївці. Ні, каже зі сміхом у голосі, — «там і без нас є кому робити. Уся ствольна артилерія настільки пристріляна в той район. Там місце настільки затоптане, що вже смішно», — відповідає старший лейтенант ЦАХАЛу.
За його словами, у них виконується сувора заборона зберігання фотографій. Ті знімки, які робляться ним по роботі, він за наказом видаляє раз на кілька днів.
Наприкінці розмови Максим надіслав фотографії періоду служби в Армії Оборони Ізраїлю, попросивши «розмити» його обличчя. «Я не знаю, як Держава Ізраїль реагуватиме на такі волонтерські дії. Та й не хочу, щоб рідні, які живуть в Україні, могли постраждати».
Максим наголосив, що не отримує матеріальної винагороди за свою службу в Україні, бо є добровольцем.
«Ізраїль і Україна однаково дорогі моєму серцю», — каже Максим, фахівець-ізраїльтянин української армії.
За оцінкою головного рабина України Моше Реувена Асмана, близько 200 громадян Ізраїлю зараз добровільно виконують бойові функції у лавах української армії. Розповідь Максима — одна з двохсот ізраїльських історій цієї війни за свободу та незалежність України.
Шимон Бріман (Ізраїль).
Фото: приватні світлини Максима П.
Джерело: Українсько-єврейські взаємини
Tweet
