Хто пішов працювати до “судів” російських загарбників на окупованій частині Луганської області

Минулого року російські загарбники прицільно зайнялися переведенням системи правосуддя на окупованих територіях Донецької та Луганської області на загальноокупаційні рейки.

 Про те, як працюють окупаційні суди на Луганщині, пише видання ZMINA.

Біля керма колаборанти

На відміну від “Верховного суду ДНР” у Луганській області процес переведення судової системи на стандарти країни-окупанта пройшов без радикальних змін. Жодна із серйозних російських груп впливу зацікавлення до цього регіону не виявила.

Тому призначення пройшли без інтриги – очолила “ВС ЛНР” перевірена роками прихильниця сепаратистів Світлана Трифанова. У 2012 році “регіонали” призначили її керувати Луганським окружним адміністративним судом, і з цієї посади одразу після окупації вона ввійшла до складу “робочої групи із законотворчої діяльності” так званої “Народної ради ЛНР”.

• Хто пішов працювати до “судів” російських загарбників на окупованій частині Запорізької області

Із 2018 року Трифонова очолювала “Верховний суд ЛНР” і зробила своїм заступником Романа Твердохліба, з яким трудилася ще в українському Окружному адміністративному суді та який зараз поєднує судову діяльність з викладацькою в місцевій “академії МВС”. Крім заступника, процедуру російського відбору в “судді” “Верховного суду” пройшли ще троє суддів з оточення Трифонової – Оксана Солониченко, колишня заступниця голови суду Олена Островська та Антон Лагутін.

Посилили позиції “глави ЛНР” у суді, що вже перейшов на російські норми, й інші надійні кадри. Серед них ексміністр “ради міністрів ЛНР” Євген Реус, учасниця пропагандистського “Українського народного трибуналу” Любов Батяшова і “військові” – судді “військового суду ЛНР” Людмила Гедзьорук і Артем Полтавський. Останній, до речі, бувши заступником голови “військового суду”, мав прямий стосунок до політичних переслідувань, зокрема до справи про “держзраду” проукраїнського луганського блогера Едуарда Недєляєва.

Утім, без інфільтрації “залітних” російських суддів у складі “ВС ЛНР” все ж не обійшлося. Із 30 луганських служителів Феміди п’ятеро раніше працювали в різних російських судах.

Найпримітніша кар’єра Олексія Берези, який з кабінету мирового судді Шахтинського району Ростовської області потрапив відразу на посаду “судді” “Верховного суду” в Луганську. Його земляк Ігор Семців здійснив плавніше кар’єрне сходження з посади в Шахтинському міському суді. В аналогічний спосіб до Луганська перебралися суддя периферійного міста Бородіно Красноярського краю Тетяна Феськова та Олена Чудайкіна з Тольятті. Замикає цю групу мордовська суддя Людмила Колчина. До призначення у “ВС ЛНР” вона була заступницею голови Чамзинського районного суду і відома тим, що за весь час роботи не ухвалила жодного виправдувального вироку.

• Хто пішов працювати до “судів” російських загарбників на окупованій Херсонщині

Людмила Колчина

Родичі та силовики

Переважно така сама тенденція спостерігається і в призначеннях на рівні районних і міських “судів” загальної юрисдикції в “ЛНР”. Більшість керівних посад і суддівських позицій була закріплена за тими людьми, які раніше в цих судах вершили “правосуддя ім’ям луганської народної республіки”. Причому в деяких випадках відбір пройшли навіть такі персонажі, як “суддя” луганського Жовтневого суду Юлія Макарова, у якої мають судимість батько і чоловік, а також батько і вітчим чоловіка за радянських часів мали судимості.

Юлія Макарова

Варто зазначити, що “суддівський корпус” на місцях формувався, зокрема, на основі сімейно-кланових відносин.

Наприклад, “суддя” Жовтневого суду Луганська Олександр Семендяєв, який до цього працював головним спеціалістом управління правового забезпечення “Державного комітету податків і зборів ЛНР”, є сином “заслуженого юриста ЛНР”, судді Окружного адміністративного суду, а потім “Верховного суду ЛНР” Іннеси Семендяєвої. У двох районних “судах” Луганська працює подружжя Пампур, а головою Біловодського районного суду призначено Олександра Горенка, який, найімовірніше, є сином убитого “генпрокурора ЛНР” Сергія Горенка.

Загалом ключовим донором для оновленого “суддівського корпусу” загальної юрисдикції стали місцеві силовики. Так, наприклад, одразу головою “Марківського районного суду” було призначено пенсіонера МВС Романа Шульгу, який до цього очолював міськвідділ “поліції” в Красному Лучі. Головою “Артемівського суду” Луганська стала Лариса Тимошевська –  учасниця конкурсу “найкращий державний обвинувач 2016 року” з “Генеральної прокуратури ЛНР”.

• Кримські «шуцмани Путіна»

Лариса Тимошевська

Половина “суддів” у цій установі, такі як Ігор Голоха та Микита Мазурак, донедавна працювали в підрозділах прокуратури. А “суддя” цього ж суду Олена Марковська – старшим помічником керівника слідчого управління “слідчого комітету”.

Ігор Галоха

Олена Марковська

Однак є й інші цікаві кар’єрні історії. Так, наприклад, головою “Станично-Луганського районного суду” став Алі Тагієв, який до цього був помічником судді у “ВС ЛНР”. У “Ленінський районний суд” Луганська призначено Романа Пилипея – повного тезку ексдиректора ПрАТ “Інститут “Спецавтоматика”, який виробляє автоматичні системи пожежогасіння.

• Хто пішов працювати до “судів” першої інстанції на окупованій частині Донецької області

Біля фронту дефіцит

Кількість “імпортованих” з російської глибинки працівників судової системи на тлі інших окупованих регіонів украй низька. На 109 ідентифікованих служителів Феміди в “судах” загальної юрисдикції “ЛНР” вдалося виявити всього сімох росіян.

У всіх випадках вони призначені на посади з підвищенням статусу – п’ятеро із семи російських діячів раніше працювали в мирових судах Волгоградської та Ростовської областей, а також в Омську та Омській області. Через нечисленну представленість говорити про якісь регіональні групи впливу поки не доводиться.

Водночас є й такі призначення, які вказують на гострий дефіцит “суддів” у прифронтових регіонах. Цілком імовірно, що в “молодій республіці” готові брати на ці посади людей, які не мають досвіду роботи суддями. Так, у “Лисичанський міський суд” призначено краснодарського адвоката Івана Гукасова, а головою “Сватівського районного суду”, найімовірніше, чинного українського адвоката Дмитра Акіньшина. ZMINA надіслала запит на ім’я Акіньшина на зазначену в реєстраційних документах електронну пошту з проханням підтвердити або спростувати отримання статусу російського судді, однак відповіді не отримала.

Також у зв’язку з повною відсутністю публічної інформації про минуле цього “судді” не вдається ані підтвердити, ані спростувати пікантну подробицю з життя такої собі особи, яка має повний збіг прізвища, імені та по батькові з українським адвокатом і “суддею” зі Сватова Луганської області. Річ у тім, що донедавна в місті Шахти Ростовської області було зареєстровано ТОВ КК “Гринвич”, половиною якого володів Акіньшин Дмитро Васильович – повний тезка нинішнього судді. Серед видів діяльності цієї компанії торгівля, а також “виробництво сперми”.

• Хто пішов працювати до “судів” російських загарбників на окупованій частині Донецької області

Водночас слід зазначити, що, крім цих двох загадкових персонажів, поки що інших охочих вершити правосуддя неподалік лінії бойового зіткнення встановити не вдалося. Так, на сьогодні нічого не відомо про призначення суддів у Кремінній, Первомайському, Рубіжному та Сєвєродонецьку. Не значаться такі установи й у реєстрах російських юридичних осіб, а в системі ДАС “Правосуддя” адреси цих судів указані в інших населених пунктах окупованої Луганщини.

 Автор: Артем Гірєєв

Джерело: ZMINA