Командир спецзагону Nobody про секретні місії у Бахмуті, Енергодарі та Новій Каховці

Не можу розголошувати, як саме я потрапив в ГУР, але на той момент я вже провоював певний відрізок часу і мав досвід. В розвідці мене спершу приємно здивувала підготовка. Стартовий тритижневий курс включає багато етапів: від вогневої підготовки чи відпрацювання тривалих виходів до інженерії, картографії, орієнтування на місцевості та багато чого іншого. При цьому цей курс — лише база, скелет, який дається кожному бійцю. Далі вже кожен накладає на цей скелет потрібні м’язи.

• Один із найкращих снайперів України про свою роботу

Є фізичні нормативи: 10 підтягувань, 50 відтискань і 60 присідань, це початковий рівень. Але насправді це не головний аспект — фізично прокачати бійця можна завжди, а от змінити його характер, психотип — це вже набагато тяжче. Тому як виключення ми можемо дати шанс людям, які не дотягують норматив, але при цьому проявляють характер, ініціативу, здібності.

До того ж щодо фізичної форми — якщо ми говоримо про розвідника, який працює в глибокому тилу під легендою, то тут дуже тонкий підхід. Ми знаємо, що часто у людей, які служать в армії чи поліції, це написано прямо на обличчі. Але розвідник не може виглядати як військовий. Зазвичай ці люди не особливо відрізняються від інших.

Важливо розрізняти розвідника ГУР і спецпризначенця ГУР. Розвідник переважно не носить мультікам чи піксель, це людина, яка може під легендою працювати в тилу противника, здобувати секретні дані, мати свій штат завербованих людей, які виконують певну роботу. Це також можуть бути якісь диверсійні заходи на території ворога. Спецпризначенець безпосередньо виконує бойову роботу — це різноманітні задачі як на лінії зіткнення, так і в ворожому тилу.

Чи можна порівняти нас з якоюсь закордонною організацією? Аналоги ГУР є в багатьох країнах: скажімо, в Америці це ЦРУ, в Британії Mi-6. Але нас відрізняє наш досвід і те як ми його застосовуємо. Такого досвіду зараз немає ні в кого у світі. Голлівудські історії про одинокого розвідника, який в тилу ворога кладе ворогів десятками? Можливо. Але, звичайно, дуже рідко.

Я не буду розкривати деталі, але у розвідників ГУР є безліч засобів ведення розвідки та ураження противника. Ці засоби літають в повітрі, їздять по землі, рухаються по воді та під водою. Наприклад, під час диверсійно-розвідувальних дій ми використовуємо дрони Black Hornet. Їхня перевага в тому, що вони дуже маленького розміру і майже безшумні (до 10 см у довжину. — Platfor.ma). Можна залетіти в приміщення, перевірити там наявність противника і будь-що інше важливе. А все обладнання разом з самими дронами вміщається у два компактних підсумки.

Назва нашого загону Nobody назва з’явилась, коли ми приїжджали на різні сектори для роботи. Там військові часто цікавились: «Хлопці, а ви хто?» Але ж ми не можемо сказати, що ГУР, бо якщо ворог дізнається, то одразу вживатиме заходів, росіяни розуміють, що ми можемо багато чого наробити. Тож ми відповідали просто: «Ніхто». Так назва і прижилася. Як правило, люди у відповідь кивають головою, але в очах видно — розуміють, що ми явно не місцеві.

У назви Nobody є ще один сенс — «No body» Ми ніколи не залишаємо тіла загиблих товаришів. Якщо для цього потрібно повернутись, ми повернемося, якщо потрібно буде піти п’ять разів, ми підемо п’ять разів. У нас в інстаграмі є відео, коли двоє розвідників під час такої евакуації тіла загиблого вступили в бій з цілою групою Вагнерів.

По цього побратима ми ходили далеко не один раз. Коли ми підняли дрони, то спочатку подумали, що його забрали росіяни, бо він був добре екіпірований, автомат SCAR, вони могли подумати, що якийсь командир. Але далі зрозуміли, що окоп став мілкішим — тіло просто прикопало вибухами артилерії. У перший вихід ми його відкопали буквально в 15 м від бліндажа, в якому сиділи Вагнера. На перший раз викопали, на наступний перенесли через дорогу — і так потрохи евакуйовували.

• Битва за Київ: село Мощун – де Україна розбила еліту армії Росії (розслідування)

Коли вже підійшли остаточно забирати, ворог почав підтягуватись. Наші хлопці раптом почули голоси прям дуже близько, буквально в 5 метрах. Вони одразу почали відпрацьовувати противника, у якого в результаті були ліквідовані й поранені. Наші бійці повернулись неушкодженими, а на наступний день ми вже прийшли й остаточно забрали тіло побратима.

Як виглядає війна розвідника

Російські Вагнери, ГРУ, розвідка ВДВ — вони, звичайно, відрізняються, але це сильний і вмотивований противник, навчений, з досвідом. Однак  коли ми зустрічаємося в прямому зіткненні, ворог, як правило, вимушений тікати. Тяжко підрахувати точно, але за час повномасштабної війни ми знищили живої сили — точно тисячі, техніки – сотні одиниць.

Чи траплялося, що ми вважали своє завдання самогубством? Бували моменти, коли так здавалося, думки, що шанс на повернення дійсно не такий високий, як хотілося б. Але було й розуміння важливості задачі. Не було жодного разу, щоб нам поставили завдання, а ми сказали: «Ні, ми його виконувати не будемо». І потім хлопці поверталися з таких місій, звідки, здавалося, шансів не було.

Перед початком операції, звичайно, може бути страх, це абсолютно нормально, всі бояться. Але на момент виконання завдання, коли ми вже почали, всі емоції стихають, особливих хвилювань немає. Немає часу думати про щось зайве, ти повинен бути сконцентрований на роботі. Коли повертаєтесь, може бути бадьорий настрій, емоції, когось може накрити. Але щоб з моїх хлопців прямо на місії хтось панікував — такого ніколи не було.

Особисто для мене найскладнішим завданням був Енергодар. Я не можу розголошувати деталі про цю операцію — частина висадок туди були успішними, частина ні. Але можу сказати, що це була ніч, значна відстань, яку треба було подолати по воді, холодна осіння вода, піднявся шторм. Засоби зв’язку тоді не дозволяли тримати постійний прямий контакт. Було неприємне розуміння, що ти далеко від своїх, що тебе ніхто не чує, що евакуація також прямо за тобою прийти не зможе. Морально це тиснуло. На шляху назад були поранені, нас шукали гелікоптери К-52 противника, а катер ледве не розвалився, його довелося буквально руками тримати 4 години. Це дійсно була важка операція.

• Учасник оборони гостомельського аеропорту: “Мотивація в бою – набити побільше русні”

Ще була місія на лівий берег Дніпра, на той момент подібних операцій ніхто не проводив. У нас була задача висадитися в тил противника у Новій Каховці, зробити такий класичний наліт, але з використанням водного компоненту. Наліт — це максимально швидко і скритно зблизитись з противником, нанести за максимально короткий час максимальне вогневе ураження і так само швидко відійти.

Під час виконання цієї задачі ми знищили БТР-82А, командний пункт противника і живу силу, якщо не помиляюсь, в кількості 10 чи 11 осіб. Противник, звісно, не очікував, що хтось може до них отак прямо на окопи переплести річку і висадитись. У них почалась паніка, вони стягнули всі резерви — це нам дало розуміння кількості противника, підрозділів, які там стоять, часу реакції. Все це дуже допомогло в подальшому виконанні завдань.

Після Нової Каховки ми лишилися виконувати задачі на Потьомкінських островах. Там стояли представники Головного розвідувального управління РФ — були у нас і  прямі контакти з ними й знищували ми їх. Коли ми почали, то острови десь на 80% були під ворогом, а коли ми переміщалися на інший сектор, то на 70% вже наші.

На Горлівському напрямку ми виконували завдання разом з 24-ю окремою механізованою бригадою. В результаті ми змогли зайти й повернути ту територію, яка була окупована ворогом ще з 2014 року.

Чому ще кілька років тому про ГУР мало хто чув, а зараз операції розвідки настільки на слуху? До нас потрапляють виключно добровольці, вони вже мотивовані плюс проходять складний відбір. Тобто для кожного розвідника служба в ГУР — це втілення певної мрії. Тут всі починають розвиватись, працювати й виконувати будь-які завдання, адже, по суті, отримують те, що хотіли. Ці люди хотіли потрапити в Головне управління розвідки — вони потрапили. Хотіли виконувати найскладніші завдання — виконують.

У квітні 2023-го ми були в Бахмуті. На той час вже була тяжка ситуація. Щоб взяти місто в оточення, росіянам залишалось дожати одну останню дорогу. Штурми Вагнерів взагалі не закінчувались: прийшла одна група, її знищили, відразу йде нова. Я ніде подібного не зустрічав. Їхнє життя у Бахмуті тривало, як правило, дуже недовго. У цих окопах трупи росіян лежали прямо шарами, тобто коли вони виходили на роботу, то буквально йшли по трупах.

• Экс-командующий Сил спецопераций ВСУ про первый день войны, партизан и российские трофеи

Найкращий боєць

Хто найкращий боєць, якого я зустрічав у житті? Є історії конкретно про наш підрозділ. Наприклад, людина, яка в перші дні повномасштабного вторгнення просто взяла свій напівавтомат .308 калібру й виходила в ліс у Київській області, де відпрацьовувала по 20 цілей за день. Просто пішов, відпрацював — і спокійно повернувся. Але насправді для мене найкращий боєць, якого я дуже поважаю, — це піхотинець ЗСУ, який стоїть на нулі. Це на ньому тримається весь фронт. Такий от мужичок 45-50 років з АК-74, який сидить в окопі — це справжній герой.

Для всього світу Україна — це теж героїчний приклад того, як можна боротися з противником з агресором, який значно переважає тебе і в розмірі, і в кількості людей, техніки, озброєнь. Багато хто з іноземних аналітиків на момент початку масштабного вторгнення не давав нашій державі взагалі ніякого шансу — 24 години, 72 години. А ми вже два роки б’ємося і б’ємося успішно. Це урок всім — яким би там страшним не здавався ворог, боротися можна завжди.

Щоправда, перемога для військовослужбовця ГУР настане набагато пізніше, ніж для цивільного громадянина України. Для цивільних — коли ми повернемо собі всі українські землі. Але для нас роботи ще буде багато і буде довго. Ми не зупинимось на тому, що вийдемо на кордони 1991 року, ми будемо працювати далі, працювати над тим, щоб зітнути голову цьому ворогу, щоб в майбутньому нам нічого не загрожувало.