Один із найкращих снайперів України про свою роботу: ворогам я можу сказати – ми вас всіх знайдемо

На війні в Україні використовуються найновіші армійські технології й озброєння, а самі українці вже довели, що є видатними воїнами. Але як зсередини виглядає робота найкращих військових професіоналів світу? Видання Platfor.ma брала участь у проєкті United24 «Професія — воїн» та розповідає те, що не увійшло у відео. Наш герой — позивний «Тарас», один із найкращих снайперів України із Сил спеціальних операцій.

Всі ми в дитинстві дивилися кіно. Я теж дивився — і після військових фільмів захотів стати снайпером. Подорослішав, пішов у армію, але там мене зробили кулеметником. Під час служби я бачив, як займаються снайпери: постійно стріляють, тренуються. У них все було цікаво, а у кулеметників — нібито ні. Далі я перевівся, працював механіком. Але одного разу ми всі разом, в тому числі зі снайперами, здавали фізичну підготовку. Я здав найкраще — і до мене підійшли снайпери й запропонували піти до них. Я, звісно, погодився. Але там зрозумів, що попасти до снайперів — це лише 5% успіху. От після цього треба дійсно дуже багато працювати.

Освіта снайпера — це значна кількість теорії. Базові принципи, щоб людина розуміла, що таке балістика, що таке балістичний коефіцієнт, як відрізнити трек-функцію G1 від G7. Плюс дуже велика практика — як стріляти, як маскуватися.

Коли ти вчишся на снайпера, то у тебе є екзамени. Це бойова підготовка, практична стрільба, маскування, теорія, де треба рахувати дистанцію, поправки — і все швидко та під стресом, коли тобі вмикають різну музику, телевізор, під руку ставлять різні питання. Також граємо в різні ігри на запам’ятовування. Наприклад, в приміщенні розкладається купа предметів, ти заходиш, дивишся на них. Потім виходиш, а з тобою починають говорити: де ти був у відпустці, що робив позавчора. А після цього заводять назад і перевіряють, чи пам’ятаєш ти всі предмети, чи щось змінилося.

У снайперів є фізичні нормативи. Причому вони доволі високі — без підготовки ми елементарно не зможемо носити таку велику і важку гвинтівку. За нашими стандартами треба відтискатися мінімум 60 разів, прес 70 разів і пробігати 2 милі не більше ніж за 14 хвилин.

Насправді найлегше в роботі снайпера — розказувати про свій постріл, коли ти знищив противника.

• Битва за Київ: село Мощун – де Україна розбила еліту армії Росії (розслідування)

Як підготуватися до пострілу

Я робив експеримент — давав дружині гвинтівку, вона стріляла і попадала не гірше, ніж я. Снайпінг — це дещо більше. Треба думати, знаходити й обладнувати позицію, маскуватися, відходити. А саме натискати на спусковий гачок — нескладно.

Позиція має бути такою, щоб ти на ній міг поїсти, попити, непомітно відійти й підійти. Якщо у тебе позиція, де треба 10 годин не рухатися, то вона погана. Місце снайпера повинно бути зручним і для пострілу, і для елементарного комфорту. І ти маєш змогу відповзти сходити в туалет, бо ніхто у нас памперси не носить, під себе не пісяється.

Одного разу зайшли в приватну будівлю під Ірпенем облаштувати позицію. На вході там білий кахель і мій напарник питає: роззуватися? Спочатку хотіли розбити стіну, щоб через неї стріляти під захистом. Але шкода — це ж чиєсь. Думаємо: тоді треба скло розбити. Але і його стало шкода. То ми врешті зробили собі позицію яку змогли, просто акуратно підстелили й все.

У снайперів є свої правила. Наприклад, якщо ти прийшов на позицію і по тобі стріляє міномет, то ти погано замаскувався. Але якщо серйозно, головне правило — домовитися з піхотою, щоб вони по радіо не казали, що до них заїхали снайпери. Бо якщо вони десь це передали, то є шанс, що ворог підслухав. Потім ми йдемо на позиції, а там два варіанти — або нас одразу криє артилерія, або просто нікого з ворогів вже нема.

У нас є продукти, які ми беремо з собою на завдання. Наприклад, горіхова паста, яка швидко підживлює, якісь енергетичні батончики, воду. Але особисто мені хочеться їсти тільки коли ми когось «спрацювали». Якщо не вдалося, то я злий і нічого не хочеться.

Снайпер ніколи не йде на завдання один. У нас вже були випадки, коли справжній фахівець-снайпер виходив наодинці, прилітала випадкова міна, він отримував поранення, недостатньо сильно затягав джгут і стікав кров’ю. Ми вже втрачали так професіоналів. Тому снайпер ніколи один не ходить.

Ми зараз використовуємо навіть іншу тактику — вже ходимо не парами, а більшими групами, я не можу сказати, скільки. І це ефективніше. Ми аналізуємо, коли краще виходить по результативності, по мобільності: у двійках, трійках, п’ятірках, десятках. Так і працюємо.

Перший, кого снайпер має рятувати — це напарник. Потім вже себе. І тільки після цього йде зброя. Спочатку ми завжди рятуємо людей, такий принцип. Гвинтівку, техніку, екіп ми ще дістанемо, а от люди на першому місці.

Головне завдання напарника — допомагати снайперу. Він із важкою гвинтівкою і не може швидко маневрувати. Напарник йде першим, «пробиває» маршрут, веде снайпера. Заводить на позицію, допомагає замаскуватися, натягнути захист від тепловізора. А далі допомагає з оцінкою вітру — це найскладніше, що є в снайпінгу.

Погода може дуже сильно вплинути на постріли. Сильний уривчастий вітер, дощ, мороз — все це має величезне значення. Вітер впливає на кулю, а мороз — на стрільця. Ми намагаємося всі ці фактори нівелювати сучасним екіпіруванням. Використовуємо метеостанції Kestrel. У них вшитий балістичний калькулятор, який автоматично дає всі метеодані й прораховує наш постріл. Вводимо дані, можемо виміряти температуру, вітер — і працюємо. Бо якщо не врахувати вітер, то можна промахнутися і на 5 см, і на 10 м.

• Про оборону Гостомеля та зомбованих росіян з вуст начштабу 4-ї бригади Нацгвардії

З чим йде снайпер

У хорошого снайпера завжди з собою гвинтівка, метеостанція, пістолет. Ну і все стандартне: аптечка, джгути. І обов’язково гарний настрій.

Бути снайпером дуже дорого — по екіпу і по навчанню. Гвинтівка коштує в районі $15-17 тис. Приціл — $4 тис. Тригер-камера — $1 тис. Сошки й глушник — по $500. Є ще інші дуже дорогі прилади. Плюс метеостанція, триноги, далекоміри. Сумарно на екіп одного снайпера потрібно близько $50 тис. Плюс боєприпаси коштують дорого, а снайперу потрібно ще й тренуватися. Він як спортсмен — треба постійно підтримувати форму.

Війну у 2014-му я зустрів з СВД (снайперська гвинтівка Драгунова, розроблена в 1958—1963 роках. — Platfor.ma). На 500-600 метрах можна було когось знищити. Потім дуже активно підключилися волонтери. Десь з 2015-го року з нами почали працювати колишні військовослужбовці та спортсмени, які в Європі на чемпіонатах займаються призові місця. Приїжджали і займалися з нами.

Основна гвинтівка моєї групи — це Barrett MRAD. Є також італійські Victrix. Канадські Cadex. Англійські Accuracy International. На мою думку, топові для військових — це Barrett та Accuracy International. Кажуть, що ідеальна краса — це простота. От Barrett MRAD — це простота. Він захищений, не боїться падіння, води. До того ж це мультикаліберна зброя — за три хвилини можна відкрутити два болти, поставити інший ствол — і навіть точка прицілювання не змінюється.

Україні потрібна снайперська зброя більших калібрів для більших дистанцій. Буває, що приходиш, а там відстань десь 1500 метрів. З калібру .338 Lapua Magnum відсоток попадання буде близько 20. А коли з’являється більший калібр: .375, .408 Chey Tac, .416, то в них більша енергія, більша дульна швидкість. Ти просто можеш працювати на більших дистанціях. Плюс це можливість бити вже і по техніці.

У нас є калібр .50 BMG. Але ми зараз від них майже відмовилися, лишили тільки пару штук. Бо це не стільки снайперська зброя, скільки антиматеріальна — тобто така, що зроблена для завдання максимальної шкоди: можна розбивати бліндажі, інші фортифікації, знищувати техніку. Її кучність — десь 1,5-2 хвилини, а на дистанції в кілометр це відхилення близько 60 см. Навіть якщо все зробиш ідеально, то по невеликій цілі можна промахнутися. А ми все ж більше під снайпінг, тому такі калібри використовуємо лише під специфічні задачі.

Є класні українські снайперські гвинтівки. UAR-10 — якісна вітчизняна зброя, яку ми використовуємо з 2016-го. Мені дуже подобається, особливо для міських боїв. Ми в Гостомелі робили засаду й у нашого хлопця була UAR-10. Поки ми встигали 3 постріли зробити, він робив 10. Дистанція невелика, тож він встигав «насипати», перезаряджатися, «насипати». Ефективно, швидко. Класна сучасна зброя.

Зараз війна дуже активна. Ворог може в будь-який момент атакувати, заскочити в окоп або просто наблизитися. З важкою гвинтівкою буде незручно, тому ми використовуємо пістолет і автоматичну гвинтівку М4. Так ми зможемо відстрілятися на близьких дистанціях.

У нас був випадок, коли снайпер поміряв далекоміром дистанцію по танку. Але у сучасних танків є автоматична система, яка це помічає — одразу розвертається гармата і стріляє. Так загинули снайпери. Одна з червоних ліній, за яку ми не заходимо — міряти відстань по техніці, це заборонено.

У снайперів є професійні проблеми зі здоров’ям. Хлопці багато на ногах, постійно важке носять. Найбільше страждають спина і коліна. Тому коли бійці виходять, намагаємося їх відновити, дати відпочити, вітаміни всякі пропивають. Ну і очі страждають, звісно.

• Учасник оборони гостомельського аеропорту: “Мотивація в бою – набити побільше русні”

Як виглядає робота снайпера

Вплив одного снайпера на ділянку фронту може бути дуже великим. Ми іноді «заганяли» ворожу позицію настільки, що вони боялися туди приходити. По перехопленню чули: «Не висовуйтеся, ніхто не ходіть, там снайпер!» Снайпер дуже психологічно впливає на противника. І на нашу піхоту теж. У нас були випадки, коли ми приходили на позицію, де снайпер ворога «спрацював» нашого бійця. І хлопці були дуже пригнічені, не розмовляли, ходили злі. Потім ми приходимо, «спрацьовуєм» ворогів, показуємо, що за піхоту може хтось заступитися — і бійці морально одразу піднесені.

Пріоритетна ціль визначається просто: або він почне командувати, або він найкраще з усіх одягнений.

Є стереотип, що ми стріляємо в голову. Насправді снайпер цілиться туди, куди може попасти. Якщо видно центр тіла, то краще бити туди. Ми стріляємо так, щоб відсоток попадання був максимальним. Якщо на 500 метрах вийде чоловік у повний зріст, я, звісно, не буду цілити в голову, буду стріляти в центр, де найбільша ймовірність ураження.

Раніше снайпер робив один, максимум два постріли — і тихенько сповзав з позиції, дні два-три там не з’являвся. Зараз тактика докорінно змінилася. Якщо ти бачиш з позиції групу противника, то інтенсивно працюєш 10-15 хвилин, а далі швидко «знімаєшся», бо по тобі спрацює артилерія. Зараз ми стріляємо — переходимо, стріляємо — переходимо. Один, два, десять пострілів.

Із сучасним обладнанням немає різниці, коли працювати — вдень чи вночі. Зараз, наприклад, більше робота нічна. А ще у кіно є образ, що снайпер завжди стріляє лежачи. Але реалії війни показали, що це лише 10% випадків, тому що влітку піднялася висока трава. Я говорю про свій підрозділ: десь 80% ми стріляємо стоячи, 10% — сидячи, 10% — лежачи. Гвинтівка важить 10 кг, але є сучасні карбонові триноги, ми беремо дві такі, ставимо на неї зброю, затискаємо — і можна навіть не торкатися зброї, стояти так всю ніч. Бо трава висока, а косити ми ж її не будемо.

Війна позивного «Тарас»

Я можу поспілкуватися з людиною і хоча б наполовину зрозуміти, буде з нього снайпер чи ні. Снайпер має горіти своєю справою — це головне. А коли людина з перших слів каже: я на 1600 метрів попадаю, на 1900 метрів попадаю — то одразу розумієш, що людина трошки не спеціаліст. Профі з такого не починає.

У мене був постріл на 1595 метрів. Щоправда, я влучив з третьої спроби. Але, мабуть, найкращий мій постріл — на засаді в Гостомелі. Там було лише 130 метрів, і я ніколи не думав, що я з такої важкої гвинтівки буду стріляти так близько. І це було як в кіно: куди цілишся, туди попадаєш, а ворогів було настільки багато, що ми стріляли, стріляли, стріляли.

• Экс-командующий Сил спецопераций ВСУ про первый день войны, партизан и российские трофеи

На початку повномасштабного вторгнення ми взагалі активно використовували засідки, наприклад, в тому ж Гостомелі. Ми тоді настріляли понад 20 ворогів. Насправді ми навіть не рахували, настільки велика була інтенсивність бою. Тільки вже після цього дивилися і казали: ось це я застрелив, це я.

Де працює артилерія, там снайпер майже безсилий. Може хіба що моментами пробувати щось зробити. Найефективніше снайпери показують себе у забудові. Взагалі ідеальна позиція снайпера — це багатоповерхівка. Ти всередині будівлі, а навколо інші споруди. В тебе є простір для маневру, а артилерія для тебе вже не така страшна. Як у тому ж Бахмуті, де наші снайпери настріляли ну дуже багато.

На фронті я зустрічався з ворожими снайперами. Вони «спрацювали» нашого військовослужбовця, ми приїхали туди й «спрацювали» їхнього. І далі ми були на ділянці фронту 500-1000 метрів. Ми знали, що вони десь тут, і вони знали, що ми тут. Була така гра до помилки. Хто помилиться — того застрелять. Так ми провели дві доби, але ніхто нікого не побачив. А прямо снайперських дуелей як в кіно я не знаю. Якщо на одній ділянці з двох сторін зустрічаються профі, то 90% вірогідності, що вони просто один одного не знайдуть через маскування.

Ми слідкували за снайперами росіян та їхніми змаганнями ще до початку повномасштабного вторгнення. У росіян доволі високий рівень снайпінгу і все західне — американські приціли, кулі, стволи. Але от на останніх змаганнях чомусь поменшало цих російських снайперів. Їх на початку вторгнення використовували нераціонально, наприклад, кидали на штурми. Можливо, щось з ними нехороше сталося.

Ми в підрозділі все підтверджуємо відео. Якщо немає відеодоказу, вважай, що ти не спрацював. Якщо навіть не спрацювала тригер-камера, можна підняти коптер і полетіти дивитися, чи лежить тіло. У нас є прилади, що дозволяють фіксувати влучання або промах. Промахи теж важливі — влучання тебе нічому не вчить, вчать саме промахи.

Снайпер — це найкраща робота у світі, бо не ти її обираєш, а вона тебе. Я думаю, що зараз українці — це найкращі снайпери у світі. Такої війни не було з Другої світової. У нас багато фахівців, які влучно стріляють і багато настрілюють.

А ворогам я можу сказати: ми вас всіх знайдемо. І покараємо.

Seek.studio, United24 Media. Фото — Віталій Юрасов.