Сповідь серба, який воював за рашистів проти України: “Більше ні ногою. Життя для росіян нічого не варте”
Сербський найманець розповів “Радіо Свобода“, як розчарувався в Росії після участі у війні проти України, що йому довелося побачити на фронті, як мусульманина, який приїхав воювати на російському боці і загиблого в бою мусульманина поховали за православним обрядом, які фірми використовують для прикриття вербування найманців із Сербії та чому “братство” росіян і сербів – це міф..
У червні 2023 року в Белград прилетіла група сербів, будівельних робітників, які поверталися з багатомісячного відрядження в Росію. Принаймні в документах, які в них були при собі, йшлося про те, що весь цей час вони проходили стажування в будівельній фірмі.
Насправді ці люди повернулися з війни в Україні, де воювали на боці Росії ще з 2022 року. Факт участі сербів (як громадян Сербії, так і володарів паспортів інших балканських країн) у війні добре відомий, але відомості про кількість тих, хто пройшов через неї, розрізнені, і жоден із цих людей до сьогодні не погоджувався говорити з журналістами західних або незалежних російських видань.
Драган (ім’я змінено) і ще кілька сербських добровольців виїхали з Росії після закінчення піврічного контракту і повернулися на батьківщину, незважаючи на серйозний ризик: влада Сербії після початку повномасштабної війни посилила застосування закону, що забороняє громадянам країни брати участь у військових конфліктах за кордоном. За його порушення їм загрожує до 8 років в’язниці.
Президент Сербії Александр Вучич у січні 2023 року публічно засудив дії вербувальників, які заманюють сербів на війну. Водночас Сербія залишається однією з небагатьох країн Європи, яка не вводить санкцій щодо Росії через її вторгнення в Україну.
Історія Драгана розкриває систему, яку використовують громадяни Сербії для поїздок до Росії та подальшої підготовки в російських таборах. Він пропонує свою оцінку кількості громадян Сербії та інших балканських країн, загиблих і поранених на війні, розкриває назви компаній, які використовуються для прикриття вербування. Багато з описаних Драганом подій і фактів підтверджуються документами, а також незалежними джерелами і відкритими даними. Одне з небагатьох тверджень, у яких нам доводиться вірити йому на слово, – що в Росію він повертатися не хоче.
Це контрастує з думками, які були в голові у Драгана в жовтні 2022 року, коли він уперше вирушив до Москви. “Я зробив це з власної волі, хотів допомогти братньому російському народу. А ще я думав про російське громадянство, яке мені обіцяли дати, – каже він. – Думав, що в Росії, коли закінчу контракт і почну працювати на звичайній роботі, житиму краще, ніж у Сербії”.
Арматурники і торговці яблуками
Незважаючи на ризик переслідування з боку сербської влади, двоє громадян країни, Деян Берич і Давор Савічич (позивний “Вовк”), ще до повномасштабної війни Росії проти України, з 2014 року, вербували сербів для участі в бойових діях на українській території, в тому числі через ПВК “Вагнер”. Восени 2023 року вони самі визнали це. У Савичича з’явився свій “іменний” батальйон “Вовки”, набирати людей у який почали незадовго до російського вторгнення в Україну в лютому 2022-го. Контракти “Вовки” підписували з неіснуючою компанією під назвою “Редут” – у 2022-2023 роках це була стандартна схема вербування на війну під егідою ГРУ. Із “Редутом” підписував контракт і Драган. Зараз, за його словами, контракти укладають уже безпосередньо з Міністерством оборони. Про це говорив публічно і сам Давор Савичич.
Щоб уникнути проблем із сербською владою, найманцям видавали документи, згідно з якими в Росії вони нібито стажувалися в “будівельній фірмі”. Про те, що він не воює в Україні, а “займається будівництвом”, у 2016 році говорив в інтерв’ю “Фонтанці” і сам Давор Савичич. У 2023 році мати одного з сербських добровольців, що воювали в Україні, Вукашина Стевановіча, також розповідала журналістам Бі-бі-сі, що в Росії її син “працює на будівництві”.
Радіо Свобода дізналося, про яку компанію могла говорити мати Стевановича. Драган передав нам фотографію документа, який йому видали в Росії і з якого випливає, що він не воював в Україні, а стажувався на посаді арматурника в ТОВ “Монте Градня”. Воно було зареєстроване навесні 2021 року із зазначенням будівництва та ремонтних робіт як основних видів діяльності. У довідці написано, що вона призначена “для пред’явлення в посольстві Росії в Белграді”, хоча Драган ще каже, що він приїхав до Москви як турист, і візу з правом на роботу в РФ заздалегідь не отримував. Він ще раз підкреслює, що документ від “Монте Градня” отримав перед від’їздом із Росії для того, щоб уникнути проблем із сербською владою.
Єдиним засновником і генеральним директором “Монте Градня”, як випливає з російського реєстру юридичних осіб, є Райко Бацкович (його підпис стоїть на документі). Бацкович також володіє 35 відсотками ТОВ “Волк Группа”. Цю компанію зареєстрували у грудні 2023 року, вказавши як основний вид діяльності “будівництво житлових і нежитлових будівель”. Крім Бацковича, її засновниками є Небойша Малович і сам “Вовк”, Давор Савичич.
Савичич значився серед засновників ще однієї російської компанії, ТОВ “Вірлін”, яка займалася торгівлею фруктами і була закрита в травні 2022 року.
Сербія, Росія і “санкційні” яблука
Про те, що Савичич пов’язаний із “торгівлею фруктами”, говорить і Драган. ТОВ “Вірлін” дійсно можна знайти на сайтах, присвячених оптовій торгівлі овочами та фруктами. Одне з розміщених компанією оголошень повідомляло, що вона займається “оптовим постачанням яблук із Сербії”. Після того як Росія ввела заборону на імпорт низки товарів з ЄС у 2014 році, Сербія поряд з Білоруссю стала одним з основних хабів із перепакування яблук із “підсанкційних” країн та їхнього експорту в Росію. Через це 2015 року російська влада на деякий час навіть обмежувала імпорт яблук із Сербії, проте зараз ця країна знову у лідерах з поставок цього товару в РФ. Ані Райко Бацкович, ані Савичич не відповіли на запитання “Радіо Свобода”, надіслані їм у месенджерах і в соціальних мережах.
У самого Деяна Берича, як виявилося, теж є офіційний бізнес у Росії: компанія, що торгує поштою наживками для лову риби. Свої наживки були у Берича і для сербських добровольців, наприклад оплата авіаквитків і допомога з отриманням російського громадянства.
Драган показав нам фотографію свого квитка, за яким він прилетів до Москви з пересадкою в столиці Туреччини, Анкарі. Деян Берич запевняв, що він поверне за нього гроші. Цього так і не сталося – як не зрушило з мертвої точки і питання отримання сербськими найманцями російських паспортів.
“Ніхто більше не вірить Беричу”, – каже Драган, не приховуючи, що звернутися до журналістів його мотивувало, зокрема, невдоволення одним із відомих рекрутерів сербських найманців у Росії. “Ми чекали, що він очолить нас, що разом із ним ми підемо в бій. Замість цього ми бачили Берича на війні лише двічі, коли він приїжджав, щоб записати відео для свого каналу на YouTube”. Командирами “Вовків” в Україні, за словами Драгана, були переважно жителі Луганської області, які перейшли на бік Росії ще під час подій 2014 року.
У тренувальному таборі в Алабіні йому і його товаришам платили 110 тисяч рублів на місяць, після заходу на територію України ця сума подвоїлася. У Росії гроші привозив у табір готівкою чоловік, який представився “Амуром”. Про офіцера ГРУ з таким же позивним розповідали і жителі Харківської області, з якими розмовляли після її деокупації журналісти Української служби Радіо Свобода. У спільному розслідуванні проєктів “Система” і “Схеми” про ПВК “Редут” ішлося про те, що “Амур” давав завдання шукати людей для допитів на окупованих територіях і кидати їх у “ями”. Потім “Амур” особисто допитував і катував затриманих.
Перші кроки по “братській” землі
Після прильоту в московський аеропорт “Внуково” Драгана зустрів на білому мінівені з глухо тонованими шибками ще один чоловік, який стверджував, що він працює в ГРУ, і назвався Дімою.
“Ми їхали приблизно 45 хвилин, потім звернули з шосе в якийсь населений пункт. Навколо почали з’являтися шлагбауми. Усе навколо нас було військове. Охоронці просто стояли, віддавали честь і відкривали [шлагбауми], нічого не кажучи”, – розповідає Драган.
Його відвезли на полігон Алабіно в Московській області, поруч із полем, на якому раніше проводилися змагання з “танкового біатлону”. До Алабіна від аеропорту Внуково справді близько 40 хвилин їзди із заторами.
Радіо Свобода порівняло надіслані Драганом фотографії з відео, опублікованим Деяном Беричем у грудні 2022 року і знятим, як стверджується, в Алабіні. Вони були зроблені на тому самому полігоні (координати), у такому самому наметі, як той, що показував на відео Берич, – з однаковими меблями і навіть телевізорами однієї моделі.
В Алабіні Драгана привели в намет з іншими сербськими бійцями. Два місяці, поки вони перебували на полігоні, нагляд за ними здійснював Діма і ще один офіцер ГРУ, який назвався Олегом (невідомо, справжнє це ім’я чи ні). До кінця грудня 2022 року в Алабіні зібралося близько 25 сербів, але кілька з них відмовилися підписувати контракти і поїхали. Серед тих, хто залишився, були серби із Сербії, а також із Республіки Сербської (утворення у складі Боснії і Герцеговини), Північної Македонії, Чорногорії, і навіть один серб із Франції. Драган підписав контракт на шість місяців просто в наметі Діми й Олега, за 450 метрів від місця, де жили найманці. “У контракті можна було побачити, що він не має нічого спільного з Міністерством оборони Росії, що це приватна військова компанія ТОВ “Редут”, – розповідає Драган.
Групу навчали чотири інструктори з Сил спеціальних операцій. Драгана розподілили в 1-шу диверсійно-розвідувальну штурмову бригаду “Вовків”. “Росіянам було потрібне [гарматне] м’ясо, Берич їм пообіцяв, що організує це, і хто знає, який відсоток він отримував”, – каже Драган, обмовляючись, що в нього немає доказів, які б підтверджували матеріальну зацікавленість Берича.
Драган додає, що Берич втратив його довіру вже на навчальному полігоні. Його група провела в Алабіні два місяці, тоді як деякі з тих, хто приїхав пізніше, отримали тільки два тижні тренувань і були відправлені на війну непідготовленими.
“Ми були єдиними, хто отримав нормальне навчання. В інших воно тривало від п’яти до 14 днів”, – каже Драган. На запитання про те, скільки сербів було вбито за ті півроку, що він провів в Україні, Драган називає приблизну цифру в 15 осіб, яку ми не можемо підтвердити з інших джерел. Як доказ своїх слів він надіслав голосове повідомлення, в якому один із найманців у розмові з ним перераховує позивні загиблих. Драган каже, що знає приблизно про 70 сербів, завербованих на війну.
Після двох місяців, проведених на навчальному полігоні в Алабіні, Драган вирушив на окуповані українські території – але спочатку всю групу відвезли під Тамбов, на полігон 16-ї окремої гвардійської бригади спеціального призначення ГРУ “Тригуляй”. Такий маршрут збігається з описаним в інших розслідуваннях про ПВК “Редут”.
В Україні Драгана і членів його загону поселили в одному з класів початкової школи №4 у Ясинуватій, передмісті Донецька. Потім вони перебралися в покинутий приватний будинок у ще в одному передмісті Донецька, Макіївці. Драган надіслав нам фотографію, зроблену у дворі будинку. Радіо Свобода змогло підтвердити, що знімок зроблено в Красногвардійському районі Макіївки (точні координати). Найманці з Сербії не обов’язково весь час воювали пліч-о-пліч: іноді їх розділяли і відправляли в різні місця.
Загін Драгана брав участь у боях у районі Авдіївки, під Соледаром і в Бахмуті. При цьому двома найважливішими базами для “Вовків”, каже він, були населені пункти в Луганській області: село Металіст і місто Алчевськ, куди вони приїжджали на ротацію.
За 20 кілометрів від Алчевська, у Кадіївці (колишній Стаханов) серби у квітні 2023 року знову опинилися пліч-о-пліч із російськими “мобіками” – на території вагонобудівного заводу. Фотографувати там було суворо заборонено, але те, що будівлі підприємства використовувалися російськими військовими як база, задокументовано. Наприклад, саме тут колишній президент самопроголошеної Південної Осетії, генерал-лейтенант Анатолій Бібілов влаштовував рознос мобілізованим, які відмовилися підписувати контракти з “приватною військовою компанією” замість Міністерства оборони.
По цій базі армії РФ Україна неодноразово наносила удари з реактивних систем залпового вогню HIMARS, що підтверджує і наш співрозмовник.
“У Стаханові в нас були проблеми не тільки з українськими ударами, а й із російськими мобілізованими з Татарстану. Їм платили вдвічі менше, ніж нам навіть у тренувальному таборі, – 50 тисяч рублів. При цьому їм категорично заборонялося залишати територію заводу, але поруч із заводом був магазин, і деякі все одно намагалися туди піти. Тоді ми стріляли в повітря. Якщо після цього людина не зупинялася, ми могли її вбити”, – розповідає Драган.
Як раніше з’ясували журналісти “Системи” і “Схем”, у 2022 році “Вовки” також встигли повоювати в Київській і Харківській областях України.
Мусульманин, похований за православним обрядом
Одним із найманців, які поїхали воювати в Україну практично без підготовки, каже Драган, був Емрах Зорнич з Нові-Пазара, міста на південному заході Сербії, недалеко від кордону з Косовом, населеного переважно босняками, слов’янами, які сповідують іслам. Боснійські і сербські ЗМІ повідомляли в серпні 2023 року, що Зорнича вбили в Україні й поховали в Тамбовській області. Журналісти Радіо Свобода, які побували в Нові-Пазарі, підтвердили, що Зорнич був із мусульманської сім’ї, хоча родичі відмовилися говорити про обставини його смерті.
“Він (Зорнич) проходив навчання тільки один день, до цього отримав зброю, і все”, – розповідає Драган, додаючи, що Берич організував похорон загиблого солдата за православним звичаєм, хоча той був мусульманином. Це викликало обурення в нього та інших сербських найманців.
Про те, що Зорнич був “похований під православним хрестом”, повідомляли й інші джерела, наприклад, створена в 2007 році в соціальній мережі “ВКонтакте” спільнота “Сербія” з 55 тисячами підписників. За час підготовки цього матеріалу, після того як ми надіслали наші запитання Деяну Беричу, пост в співтоваристві “Сербія” було видалено, проте його копія залишилася в кеші “Яндекса”.
Радіо Свобода знайшло сюжет телеканалу ДТРК “Тамбов” від 25 серпня 2024 року, присвячений відкриттю нового пам’ятника на могилі Зорнича на цвинтарі в селі Нова Ляда, за 12 кілометрів від полігону “Тригуляй”, через який сербські найманці потрапляли в Україну. Заупокійний молебень біля нового монумента відслужив настоятель місцевого православного храму. У сюжеті згадується, що Зорнич служив у загоні “Вовки”, але нічого не йдеться про те, що він був мусульманином.
“Він став на захист нашої держави, незважаючи на те, що за національністю серб. Національностей у світі незліченна кількість, але є одна національність – це воїн проти темряви”, – говорить на відео присутній на церемонії Андрєй Саприкін, “експерт Тамбовського регіонального фонду сприяння бізнесу”, заступник командира батальйону “Дон”, який називає себе заступником командира батальйону “Дон”. За його словами, бойовий шлях Зорнича був коротким – він загинув під Бахмутом за два тижні після відправки в Україну.
Деян Берич в інтерв’ю каналу “Соловйов LIVE” говорив про людину, “не серба, а мусульманина”, яка загинула під Бахмутом і нібито була “єдиною загиблою” серед найманців, які приїхали із Сербії. Імені Зорнича він не назвав. На запитання про похорон Зорнича, як і на інші запитання Радіо Свобода, Берич не відповів.
Утім, свою позицію щодо багатьох із них Берич неодноразово викладав. “Сербські ЗМІ намагаються показати, що ми ошуканці і злодії, але ми розуміємо, навіщо ми це робимо: якщо ми хочемо, щоб Сербія жила, Росія має бути сильною”, – говорив він.
13 вересня, коли ми готували цей матеріал, Берич, уже прочитавши наше повідомлення, уперше за три тижні випустив відео на своєму каналі. Воно зняте на штучно накладеному тлі у вигляді горища з будівельними матеріалами, а Берич каже, що давно не публікував відео “через накладені на нього ютьюбом обмеження”. “Мені сказали, що мене більше не поважають, тому що я не солдат. Я відповідаю цим людям: так, я більше не солдат, тепер я відеоблогер. Я відслужив своє, тепер я на пенсії”.
“Росіян, якими ми їх уявляємо, дуже небагато”.
Коли його запитують про те, як російські командири ставилися до сербських бійців, Драган відповідає, що це залежало від конкретної людини, але деякі серби мали в цьому відношенні не найкращий досвід.
Після шести місяців, проведених у Росії та в Україні, Драган розчарувався в російській армії і каже, що в ній процвітають “бізнес і корупція”. “Росіяни, якими ми, серби, їх уявляємо, існують у дуже невеликій кількості”, – каже найманець. “Людське життя для них так само цінне, як і за часів Сталіна”.
Погляди Драгана на війну Росії проти України також зазнали змін.
“Насправді, все це просто один великий бізнес, у якому гинуть звичайні люди, чи то найманці, чи то мобілізовані”, – каже він.
Радіо Свобода не вдалося дізнатися, чи триває зараз набір сербів до російської армії. Офіцер ГРУ, який в Алабіні представлявся найманцям як Олег, спершу не відповів на дзвінок журналіста Радіо Свобода, зроблений з російського мобільного номера, але майже одразу передзвонив сам. Він підтвердив, що його звуть саме так, але на подальші запитання відповідати не став і повісив слухавку.
Згідно з даними, отриманими Радіо Свобода від усіх Вищих судів Сербії, від 2014 до вересня 2024 року в Сербії за участь у війні в Україні було засуджено 37 осіб, ще одну – за організацію такої участі. Лише один вирок пов’язаний з участю у війні після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Усі інші рішення ухвалено за злочини, скоєні в період з 2014 по 2022 рік. 5 осіб із 37, засуджених за найманство, були засуджені до реальних тюремних термінів, 32 отримали умовне покарання, “організатор” – 6 місяців домашнього арешту з носінням електронного браслета. Суди не надали Радіо Свобода імен засуджених. Наразі сербські суди не розглядають жодної кримінальної справи за фактом участі або організації участі у війні в Україні.
Автори: Марк Крутов, Майя Живанович, Мілош Катіч
Джерело: Радіо Свобода
Tweet