Вранці 8 березня 2022 подружня пара з двома малолітніми дітьми евакуювалася у колоні авто з окупованого смт. Немішаєво Київської області.

Сімʼя їхала до житомирської траси, в напрямку Києва. За кермом була Наталя (імʼя змінено з міркувань безпеки — ред.).  У суді, пригадуючи події річної давнини, жінка іноді замовкала, бо на очі наверталися сльози, пише «Судовий репортер». Потерпіла переконана, що того дня російський солдат мало не вбив її чоловіка — Степана (імʼя також змінено — ред.).

Зразу вирішили, що він «бандеровець», «фашист»

Перший російський блокпост вони проїхали без проблем: окупанти тільки перевірили документи і мобільні телефони.

— Нас попередили, що можна проїхати, якщо дати алкоголь. Всі в колоні їхали з якимось алкоголем, — каже жінка.

Після блокпоста потерпілим попався бус, з якого вийшло двоє у спецодягу з українськими шевронами і запевнили, що далі їхати безпечно, бо там свої. Виїхавши на трасу Житомир-Київ, люди побачили купу розбитої техніки, але з упевненістю рухалися далі.  Близько 14.30 неподалік села Бузова назустріч їм вибігли двоє ворожих солдатів — Дамбаєв, як тепер відомо, і ще один досі невстановлений військовий.

«Повискакували буряти, з лісу вибігли», — описує Степан. Поодалік були інші солдати, які також перевіряли машини, а ще на вогнищі кипів казанок, в якому окупанти готували собі їжу.

— Дамбаєву Степан зразу не сподобався, — пригадує Наталя. — Каже: «Цей залишається з нами». Степан ще і слова не встиг сказати. Вони зразу вирішили, що він «бандеровець», «фашист». Вивели нас із машини. Сказали: показуйте документи, речі. Степан почав балакати на українській мові. Він російською взагалі не розмовляє. Вони почали агресувати, чого українською розмовляєш. «Что не умеешь не русском? Мы тебя научим». Ударили прикладом по голові. Сказали роздітися до пояса і почали дивитися татуювання.

На перепліччі в області променевої кістки у Степана є зеленувате тату із зображенням черепа і ока. Дамбаєв сказав, що це нацистська свастика і вдарив чоловіка прикладом по голові.

— Дамбаєв був із гвинтівкою і направив її у вікно, відкрив двері і попросив мене вилізти. Я підняв руки і він побачив татуювання, сказав роздітися. Я роздягся до пояса. Він у мене гвинтівкою тикав і заставляв крутитися, щоб побачити чи ще є щось подібне. Почав включати мій телефон, але він був розряджений. Рулив усім Дамбаєв. А той парєнь стояв з автоматом Калашникова і ні слова, нічого, — пояснює чоловік.

Дамбаєву вдалося включити мобільний Наталі, який ще мав 8% заряду. Солдат лютував, побачивши символіку — фото прапора України.

— Сказав: «Мені пох**. Я розстріляю вас і ваших дітей». За українські символи і те, що розмовляли українською. Були дуже агресивні, пʼяні… Ми пропонували їм пляшку віскі: «Пропустіть. Ми при чому?! Ми цивільні». А вони: «Где войска Зеленского? Мы приехали вас спасать, а вы нас расстреливаете», — переповіла суду потерпіла.

Далі солдат начебто прицілився у Степана з гвинтівки, маючи намір вистрелити. Тоді із автоколони позаду вибіг незнайомий чоловік і впав на коліна, прохаючи не чіпати хлопця. У цей час позаду почувся шум — з лісу виїжджали ще машини. Росіяни, почувши це, побігли в ту сторону. А Дамбаєв на прощання таки узяв у потерпілих пляшку віскі.

Скориставшись моментом, Наталя і Степан повернулися до своєї машини і поїхали до Києва.

Згодом, 17 березня, в телеграм-каналі жінка побачила фото Дамбаєва.

— Було написано: «Затримано нащадка Чингісхана». Я впізнала його лице.

Чінгіс Дамбаєв походить із міста Улан-Уде, що є столицею Республіки Бурятія Російської Федерації. Йому 31 рік і він служить снайпером-розвідником у військовій частині 4608 5-ї окремої гвардійської танкової Тацинської Червоного прапора ордена Суворова бригади.

Офіційно підозру Дамбаєву вручили 13 квітня 2022-го. І приблизно тоді ж «у період з 13.04.2022 року відбувся обмін». Через 7 днів російського військовослужбовця оголосили у розшук.

Слідчі зустрічі потерпілим із підозрюваним не організували. Впізнання Дамбаєва проводилося за фото.

«Якби я його спровокував, він би мене шльопнув»

На запитання судді Степан уточнює, що саме Дамбаєв, а не інший невстановлений солдат, бив його прикладом по голові.

— Коли я сів у машину ще раз ударив прикладом по голові через вікно. Ми евакуювалися і мали біле полотенце. Він це біле полотенце намотав на палку і ще раз мене по голові огрів і сказав, щоб їхали, щоб видно було, що ми евакуювалися.

— Чи погрожував вам Дамбаєв? — запитав суддя.

— Так, зброєю і розстріляти, якщо знайде бандерівську символіку.

— На вашу думку, він хотів вистрелити чи просто погрожував?

— Думаю, якби я його спровокував, він би мене шльопнув. Одним більше, другим менше… Різниці ніякої. Вони там людей нормально повбивали.

— Все ж таки він зі своєї волі не вистрілив?

— Я просто не спровокував. Я коли по голові останній раз получив, то вже, навєрно, і по-руски говорив, навчився…

— Йому все-таки заважало щось вас застрелити? — запитав суддя.

— Ні, нічого абсолютно.

— А чому тоді не стріляв?

— Я його поведінки не розумів. Поведінку таких людей дуже важко понять, що вони від тебе хочуть. Просто, мабуть, повезло. Він звернув увагу, що в нас персні були однакові з жінкою, тому мене не потягнули в бліндаж… Я навіть нічого не встиг сказати. Він зразу визначив мене як фашиста…

Наталя каже, що коли вони відїжджали, то Дамбаєв їм натякнув, що стежитиме за ними і, не дай бог, хтось щось скаже. Зараз вона видалила інформацію про себе із соцмереж. Каже, що не хоче, щоби Дамбаєв знав, що вони з чоловіком свідчили проти нього, боїться наслідків, адже росіянин залишається на свободі.

За версією обвинувачення, Дамбаєв не завершив задумане із причин, що не залежали від його волі і тому заслуговує максимального покарання — 12 років увʼязнення. Як обтяжуючу обставину покурор називає скоєння злочину у стані алкогольного спʼяніння.

Після потрапляння у полон Дамбаєв зізнавався, що російські солдати пиячили також зі страху. В інтервʼю перед обміном він розповів, що командир наказав стріляти по колесам машин, які не зупинятимуться. Цьому передував випадок, коли росіяни нібито затримали двох диверсантів, які здавали координати пересування їх армії. Дамбаєв каже, що при ньому розстріляли трьох і зробили це танкісти, чиїх імен він не знає. Йому веліли прибрати тіла і від страху він вистрелив.

— Взял за ногу и он захрипел или как сказать… Мне просто страшно стало. Закричал я и выстрелил.

Адвокат Олександр Паєта у дебатній промові сказав, що бути захисником в такій категорії справ складно з моральної точки зору. Він вважає, що виправдати такий злочин неможливо. Але хотів би пояснити поведінку Дамбаєва, щоби розраховувати на певну поблажливість суду.

Захисник розповів, що на допиті перед обміном Дамбаєв скаржився, що на батьківщині нема шансів знайти роботу, щоб забезпечувати родину. Після школи Дамбаєв із бідності начебто не зміг навіть здобути середню спеціальну освіту, тому проходив строкову військову службу і в подальшому уклав контракт. На утриманні у солдата є дві малолітні дочки.

* * *

27 березня колегія суддів Києво-Святошинського райсуду Київської області під головуванням судді Олександра Гришка заочно винесла Дамбаєву вирок — 12 років увʼязнення. Це покарання він відбуватиме, якщо його коли-небудь затримають.

Автор: Ірина Салій

Джерело: «Судовий репортер»