Vatnik Soup. Експерт із дезінформації Пекка Калліоніємі – про те, як влаштована російська пропаганда і чому вона ефективна на Заході
У вересні вийшла книжка “Vatnik Soup: Повне керівництво по російській дезінформації” фінського дослідника пропаганди, доктора комп’ютерних наук Пеккі Каліоніємі, що ґрунтується на популярній серії його публікацій у соцмережі X. У книзі автор пояснює, як працює російська дезінформація, викриває фейкові наративи та розповідає про людей, які їх поширюють.
Зокрема, Калліоніємі досліджував, як російська пропаганда використовує зарубіжних блогерів, таких як Аліна Ліпп з Німеччини, Любовь Сива з Іспанії, Єва Барлетт з Канади, які створюють контент іноземними мовами для західної аудиторії. Такі блогери часто виявляються розповсюджувачами потрібних Кремлю наративів, поряд зі звичайною конспірологією або критикою західного істеблішменту і політичного устрою.
Кореспондентка видання “Нова газета.Європа” Юлія Ахмедова поговорила з авторкою книжки про те, як влаштована російська пропаганда сьогодні і що дає їй змогу успішно маніпулювати свідомістю людей у різних країнах.
– У рамках свого проєкту Vatnik Soup ви вивчили понад 300 персон, які займаються поширенням російської пропаганди. Чи розумієте ви, як відрізнити тих, хто працює з ідейних міркувань, від тих, хто – за гроші?
Зрозуміти справжні мотиви людини складно, але є певні підказки. Так, багато американців, які поширюють пропагандистські наративи, – це люди, які затамували образу на США, НАТО та інші американські інститути. Припустімо, вони служили в армії або на флоті, обіймали хорошу посаду, але в якийсь момент їх перестали просувати і їхня кар’єра обірвалася. Один із таких людей, наприклад, – полковник армії США у відставці Дуглас Макгрегор, який раптом почав давати коментарі прокремлівським медіа і постійно ними цитуватися.
Щоб описати, що рухає такого роду людьми, я часто спираюся на типологію MICE – гроші, ідеологія, примус і его (MICE – money, ideology, coercion and ego – використовується у контррозвідці, аби описати мотиви, що можуть примусити людину здійснити зраду або співпрацювати з ворожою організацією. – Прим. ред.). Тобто кимось дійсно рухають гроші. Хтось, як, наприклад, американські комуністи, підтримує Путіна, бо відчуває ностальгію за комуністичною системою. У деяких випадках люди змушені це робити, тому що в російської сторони є на них якісь компрометуючі матеріали. І, нарешті, звичайно ж, его – всі хочуть, щоб їх цінували, щоб їх слухали. Мотивація багатьох людей, які поширюють пропагандистські наративи, щось із цих чотирьох елементів обов’язково містить.
– Які з майданчиків, які використовує російська пропаганда, більшою мірою забезпечують її успіх? Канали в Телеграмі? Боти в Х?
Це залежить від того, як ми вимірюємо успіх, а також від контексту. Я б сказав, що загалом X (колишній Twitter) – одна з платформ із найбільшим впливом. Її також часто називають елітарним майданчиком, тому що X використовують для спілкування багато політиків. Або, наприклад, один із найбагатших людей планети Ілон Маск сьогодні займається там тим, що агітує на користь Дональда Трампа.
Якщо говорити про молодь, то для неї набагато важливіший TikTok. Для літніх людей усе ще актуальний Facebook. А на російську та українську аудиторію краще працює Телеграм. Звісно, і в Instagram є пропагандистський контент, але все ж таки фокус там трохи інший – більше на шахрайстві та криптовалютних махінаціях.
Крім того, ми забуваємо, що більшість літніх людей все ще отримує інформацію з телевізора. Тож, звісно, контекст, географія, демографічна ситуація, вік аудиторії мають значення.
Після блокувань RT і Sputnik на Заході їх змінили прокремлівські блогери та новинні сітки в Telegram – ми знайшли майже 800 таких каналів 30 мовами.
– Які основні стратегії використовує російська пропаганда?
На мій погляд, Росія розробила найкращу у світі модель інформаційної війни, яка постійно еволюціонує та адаптується до нових викликів.
Усі ці ферми ботів і тролів, які ми продовжуємо обговорювати на міжнародних конференціях, зараз становлять лише малу частину [інструментів російської дезінформації].
Більш сучасна стратегія – використання величезної мережі сайтів, створених штучним інтелектом (ШІ). Здебільшого вони генерують звичайні новини, які беруть з інших новинних сайтів, але періодично там з’являється якась одна фейкова історія. Наприклад, про те, що Зеленський купив яхту або стару машину Гітлера. Виходить, що цей фейк публікується на новинному сайті, де всі інші новини достовірні.
Інша стратегія – робота з інфлюенсерами в соцмережах. Ви платите великим YouTube-блогерам із мільйонами передплатників і кажете їм: “Скажіть, що теракт у “Крокус Сіті Хол” був спланований і влаштований українцями”. Коли ці історії транслюють популярні акаунти, відбувається так зване відмивання інформації. Останній гучний приклад подібного – випадок американської компанії Tenet Media.
За даними Міністерства юстиції США, Tenet Media отримала 10 млн доларів від співробітників RT Костянтина Калашникова та Олени Афанасьєвої. На ці гроші компанія найняла відомих американських консервативних блогерів, таких як Тім Пул, Бенні Джонсон і Дейв Рубін, у кожного з яких мільйонна аудиторія, для створення відеороликів та іншого контенту, який “розпалює політичні розбіжності в США” в цілях російського уряду. Стверджується, що всім цим блогерам, які, за їхніми словами, не знали про зв’язки Tenet з Росією, платили до 400 тис. доларів на місяць.
Володимир Соловйов. Фото: Alexander Scherbak / EPA / TASS/Host photo agency / Pool
Платежі Tenet Media надсилали через підставні компанії в Туреччині, ОАЕ і на Маврикії, їх супроводжували коментарі про те, що це перекази на купівлю електронної техніки. Тобто спочатку відмиваються гроші, а потім відмивається інформація. Але спочатку історія [яку пропонується транслювати] походить від Кремля, про що самі блогери, дійсно, можуть не підозрювати. Це геніальна і дуже ефективна стратегія.
Коли у вас велика аудиторія, вона схильна вірити будь-якому вашому слову. Саме цей фендом створює ауру довіри до великих блогерів і дозволяє використовувати їх у пропагандистських цілях.
Цю ж стратегію Росія застосовує в TikTok. Багатьом молодим блогерам платять за те, щоб вони говорили приємні речі про Путіна, про “спеціальну військову операцію” тощо. Тож така екосистема впливових контентмейкерів використовується Кремлем дуже агресивно.
– Чи вірно, що багато російських фейків створюються штучним інтелектом?
Так. ШІ використовується для створення фальшивих коментарів, дискусій, новинних сайтів, фотографій, відео, аудіозаписів. Так, наприклад, у Словаччині за два дні до парламентських виборів восени 2023 року з’явився нібито запис розмови лідера ліберальної проєвропейської партії “Прогресивна Словаччина” Міхала Шімечкі з журналістом про те, як будуть “маніпулювати” “голосами циган” на користь його кандидатури. Запис виявився фейком, згенерованим АІ, але перевірити це і довести змогли далеко не відразу. Тисячі користувачів встигли поділитися цим аудіо в соцмережах, і воно негативно позначилося на образі проєвропейського кандидата. (У результаті вибори в Словаччині виграв Роберт Фіцо, риторику якого називають проросійською. – Прим. ред.).
Саме цього я боюся і у випадку з виборами у США. Я думаю, будуть спроби зробити щось подібне і там. Тим паче що Ілон Маск уже розповсюджував контент із записом, у якому за допомогою ШІ було імітовано голос Камали Гарріс.
– У яких країнах проросійські наративи поширюються найуспішніше та де вони можуть становити справді серйозну загрозу для Європейського союзу? .
Країни з низьким рівнем довіри до влади, з високим рівнем корупції та з високим ступенем поляризації суспільства є надзвичайно гарними для російської або будь-якої іншої пропаганди. Якщо політики вже мають погану репутацію, людям легше повірити в ще більшу брехню про них.
Прикладом тут можуть слугувати США – екстремально поляризована країна, де є лише дві партії – демократи та республіканці. Це надзвичайно чорно-біле суспільство з повною свободою слова – небезпечна комбінація. Я не кажу, що свободу слова потрібно придушувати, але виходить так, що США – це ідеальний ґрунт для такого роду інформаційних операцій, тому що суспільство дуже легко поляризувати. І тому є підтвердження: через політичні міжусобиці, коли дві партії воювали одна з одною і не могли ухвалити рішення, затримали на півроку військову допомогу Україні. У результаті загинули тисячі солдатів, а також мирні жителі.
Так працює ефект поляризації, і Росія продовжує його використовувати. Тому я часто кажу, що для боротьби зі шкідливою пропагандою і дезінформацією ми повинні створити максимально відкрите суспільство, де про проблеми говорять і де їх не замовчують. Але це складне завдання.
– Але, на мій погляд, зараз суспільство поляризоване і не дуже-то довіряє своїм політикам у багатьох країнах. Виходить, дезінформація успішна по всьому світу?
Ні, вона не дуже ефективна, наприклад, у країнах Північної Європи.
Я часто говорю про когнітивну стійкість, яка виникає в людей, якщо їх із дитинства навчати критичного мислення та медіаграмотності. У багатьох країнах Північної Європи дітей зі школи вчать критично ставитися до інформації, знаходити її джерела, аналізувати результати брехні тощо.
Це має бути інтегровано в систему освіти.
– А як щодо Німеччини? .
У таких країнах, як Німеччина і Франція, часто підтримкою Кремля користуються популістські політичні партії. Вони пропонують прості рішення дуже складних проблем – імміграції, безробіття тощо.
У Німеччині є права партія “Альтернатива для Німеччини” (AfD) і ліва партія “Союз Сари Вагенкнехт”, і це найпопулярніші партії в східній частині країни з біднішими регіонами, де сильна антиіммігрантська риторика. Люди там незадоволені своїм життям і хочуть змін. У підсумку вони голосують за популістів не тому, що ті займають відкрито проросійську позицію, – хтось із виборців, можливо, взагалі Росію не підтримує. Просто ці люди хочуть змін у суспільстві.
І зараз ми бачимо, що ці партії зміцнюють позиції в багатьох країнах. Так що Росія дуже хороша і в цій стратегії – підтримувати [європейські] партії, які потім підтримують її.
Партія AfD. Фото: Filip Singer / EPA-EFE
– В одному з інтерв’ю ви сказали, що ЄС робить недостатньо для боротьби з дезінформацією. А які взагалі є інструменти для боротьби з цим?”.
– У нас є Закон про цифрові послуги (Digital Services Act, DSA), який покладає відповідальність на великі технологічні компанії та платформи, як-от Facebook чи Google, за інформацію, що поширює пропаганду, ненависть або нелегальні послуги. Мені подобається ця ідея, але на практиці вона не працює. Чому?
По-перше, ЄС насправді не така однорідна структура і не може швидко ухвалювати рішення, на відміну від авторитарного режиму або диктатури. Усередині ЄС багато розбіжностей, зокрема навколо Закону про цифрові послуги.
По-друге, штрафи недостатньо великі, щоб мати значення для бізнесу. Наприклад, Ілону Маску буде все одно, якщо його оштрафують на 10 мільйонів доларів. Тим більше це не має значення, якщо рішення про штраф винесуть за кілька років після публікації дезінформації, коли шкоди вже завдано. Тобто регулювання в демократичних країнах завжди занадто запізнюється.
Тим часом у Росії асиметрична ситуація. Якщо Роскомнадзор бачить загрозу в інформаційному просторі, він просто вводить заборону. Потрібно заборонити Twitter? Добре. Потрібно заборонити Discord? Без проблем. Усе робиться дуже швидко і без зайвих обговорень. Але в демократичних країнах так не працює.
Акаунт Ілона Маска в колишньому Twitter. Фото: Vidapress / SOPA Images Limited / Alamy
– А як щодо блокування деяких російських джерел у ЄС? Наприклад, RT і Sputnik були заблоковані, але чи допомогло це? .
RT і Sputnik ніколи не були популярними майданчиками в Європі. Але потрібно було щось робити, тому вирішили заборонити російські державні ЗМІ. Ефект від цього нульовий, тому що в Росії є обхідні шляхи відмивання інформації. Крім того, я завжди кажу, що
для Європи цензура – це не вихід. Якщо ми дійсно хочемо контролювати потік інформації, нам доведеться почати цензурувати тисячі веб-сайтів. Я не думаю, що це хороший варіант.
– Але ж не тільки Росія виробляє дезінформацію. Кого ще можна назвати великими гравцями на цьому полі?.
Китай: у нього величезні ресурси, він може проводити дуже масштабні операції. Чого Китаю не вистачає, так це витонченості. У Пекіні гірше, ніж у Кремлі, розуміють західний спосіб мислення. Тому китайські пропагандистські кампанії часто зроблені дещо грубо, і їх легко розпізнати. Але в міру розвитку ШІ це поступово змінюється, Китай вчиться й адаптується. Експерт із дезінформації, заступник директора Hybrid CoE – організації, що займається протидією гібридним загрозам, – Якуб Каленський якось сказав, що якщо Китай зможе навчитися в Росії її якості інформаційних операцій, то в Заходу справді почнуться великі проблеми.
Крім цього, на Близькому Сході є багато великих комерційних підприємств, які займаються дезінформацією. Наприклад, у Саудівської Аравії величезна кіберармія, яка готова атакувати будь-якого опозиціонера, який критикує саудівське керівництво. Велика кіберармія і в Ірану, і він також проводить операції зі злому і витоку. У КНДР працюють дійсно хороші хакери, але вони не ведуть інформаційних війн або роблять це тільки в корейському просторі, а не на Заході.
І не варто забувати про США, які проводять безліч психологічних операцій уже протягом десятиліть.
Протест у прямому ефірі російського телебачення проти вторгнення Росії в Україну. Фото: DSK / EPA-EFE
– Про американську пропаганду хотілося б поговорити окремо. Як ви думаєте, чи є у неї щось спільне з російською? .
Зазвичай російські операції проводяться таємно, і російські дезінформатори працюють у тіні, приховуючи своє походження. Америка ж більше діє при світлі дня. У практично будь-якому голлівудському фільмі ви побачите американський прапор, а герої питимуть кока-колу і говоритимуть про свободу. Уся ця риторика – це просування американської ідеї, що ти можеш бути ким хочеш. Ще частина фільмів показує, як Америка рятує світ. І все це теж пропаганда.
– Розуміючи, як працює пропаганда, чи вірите ви в те, що робота незалежних журналістів може змінити позицію людей, які до цієї пропаганди схильні? .
Не зовсім. Принаймні, така зміна – тривалий процес. Коли люди глибоко занурюються, наприклад, у теорії змови, вони починають читати про це більше і більше, дізнаючись про ще більш божевільні історії, і все це набуває для них сенсу. Вчені називають це “кролячою норою”. Але щойно люди занурюються в це досить глибоко, їм дуже важко повернутися звідти.
Є приклад англійця Брента Лі, який упродовж п’ятнадцяти років був прихильником теорій змови (наприклад, він вірив, що політикою, банками, індустрією розваг керують таємні товариства та що більшість терористичних атак насправді є організованими урядом ритуальними жертвоприношеннями. – Прим. ред.). Потім він, за його словами, одужав і тепер виступає доповідачем на міжнародних конференціях з дезінформації та веде подкаст, де викриває теорії змови. Але це поодинокий випадок. Такі “зцілення” трапляються не часто, і це дуже тривалий процес.
І знову ж таки, Кремль дуже добре використовує цей ефект “кролячої нори”, тому об’єднує власну пропаганду в теорії змови і створює свого роду парасолькову теорію про те, як Росія з її традиційними, консервативними цінностями бореться проти західного декадансу.
Тому я так часто говорю про необхідність переглянути систему освіти і вводити уроки медіаграмотності в школі. Я думаю, це і є протиотрута, і ми маємо цього повчитися.
