Як ЗСУ можуть прорвати оборону Росії на півдні: Мелітополь відкриє дорогу до Криму
130 кілометрів – це лінія фронту, що тягнеться, починаючи від річки Дніпро до адмінмежі Запорізької та Донецької областей. Цю ділянку в ЗМІ часто називають Південний або Запорізький напрямок. У червні 2023 року сили оборони України тут розпочали масштабні контрнаступальні дії.
Як стверджують військові аналітики, мета – пробити коридор на Токмак, Мелітополь, перерізати створений Росією сухопутний коридор із Кримом, звільнити лівобережну частину Херсонської області і в перспективі вийти на рубежі з півостровом Крим для його подальшої деокупації.
«Крим – вирішальна територія. Україна звільнить її своїм багатоплановим контрнаступом: ізолює сухопутними атаками, зробить його непридатним для російського флоту, військово-повітряних сил та логістики», – опублікував у своєму твітері генерал Бен Годжес, екскомандувач армією США в Європі.
На шляху пробивання коридору до Азовського моря російське командування створило кілька стримуючих факторів, які уповільнюють просування Збройних сил України, зазначають фахівці.
«Перше – це гіпертрофована кількість фортифікаційних споруд, щільність фортифікаційних споруд. Фактично це – лабіринти. Другий фактор – це величезна кількість людського ресурсу, яким вони затикають усі свої діри у прямому та переносному сенсі. Практично кожен окоп, практично кожен ВОП, РОП, траншея, будь-яка яма – всі вони заповнені людським ресурсом, який перетягують навіть із інших плацдармів. І це є елементом, що гальмує. А третій – це авіація, на жаль, ця проблема була, є та й залишається. Використання великої кількості КАБів, використання тактичної авіації, а також ударних гелікоптерів – все це також гальмує», – прокоментував проєкту Радіо Свобода «Крим.Реалії» військовий оглядач групи «Інформаційний спротив» Олександр Коваленко.
На момент публікації матеріалу у напрямку Токмака українським Збройним силам, в районі села Роботиного, вдалося пробити першу лінію російської оборони. ЗСУ пройшли так звану «лінію Суровікіна», створили своєрідний клин – завширшки 11 кілометрів та глибиною близько десяти. Це відповідає площі півтори тисячі футбольних полів, або трохи менше за територію князівства Ліхтенштейн.
«Це фактично суцільна смуга, глибока смуга оборони. В кожній лісосмузі окупанти окопалися, тобто в кожній лісосмузі – позиції, окопи, вогневі точки, пункти спостереження. Всі поля там заміновані, перед кожною лісосмугою йде щільна смуга мінування. Проходи й пересування відбуваються у вузьких проходах», – зазначив у інтерв’ю проєкту «Крим.Реалії» Олександр Солонько, аеророзвідник ЗСУ.
Олександр на цьому напрямку працював близько трьох місяців. У своєму твітері він неодноразово публікував фото та відео російських окопів, вказуючи на особливості розташування опорних пунктів та концентрацію укріпрайонів.
Ці окопи практично нічим не відрізняються від того, що споруджували за часів Другої світової війни. Наприклад, у книзі-інструкції 1939 року «Развитие и оборудование окопов», а також «Фортификация пехоты» 1942 року є опис Т-подібного окопу для 5-10 осіб, вказані бійниці, ніші для боєприпасів та кулеметні майданчики по флангах. Дуже схожі споруди зараз можна побачити і на Запорізькому напрямку.
«Геометрія – доволі точна наука, я вам це скажу як гуманітарій до «мозку кісток». Від часів Першої світової війни у людей не змінився кут зорового огляду, саме тому ви й займаєте ту чи іншу вогневу позицію. Відповідно, деталі якісь може й відрізняються, але загальні принципи – це чиста геометрія, вона не змінилася з тих часів, очевидно», – пояснив Олександр Солонько.
Правильне розташування окопів, таке, як облаштоване на Запорізькому напрямку, дозволяє вести кругову оборону. Крім того, у багатьох місцях укріплення збудовані в кілька паралельних кривих ліній, які тягнуться по кілька кілометрів. Це дозволяє задіювати маневрену тактику. На думку експертів, цю лінію оборони росіянам вдалося збудувати завдяки нестачі засобів нападу в українській армії. Наразі тут три класичні лінії оборони, як за підручником, кажуть експерти.
«Перша лінія оборони – це переважно мінно-фугасні загородження, мінні поля, траншеї, окопи, ВОПи, це «секрети» з протитанковими ракетними комплексами та іншими засобами ураження техніки. Завглибшки ця смуга забезпечення, тобто перша лінія оборони, приблизно п’ять кілометрів. Друга лінія оборони також має велику кількість траншей, окопів, опорних пунктів, і завглибшки вона близько п’ятнадцяти кілометрів, це середній показник. Третя лінія оборони – це тилова лінія, там розміщуються склади з боєприпасами, паливно-мастильними матеріалами, командні пункти, пункти управління, системи протиповітряної оборони, комплекси різного призначення», – каже Олександр Коваленко, військовий оглядач групи «Інформаційний спротив».
Також, якщо подивитися на мапи, що позначають російські укріплення, можна побачити, що в населених пунктах Очеретувате і Токмак, російські військові створили траншеї та окопи, повністю оточивши ці місця. Такі інженерні рішення називають оборонними рубежами.
На думку Коваленка, штурмувати такі оборонні рубежі буде вкрай складно. Набагато раціональніше буде обійти їх та оточити. Але перед цим обов’язково треба розширити клин.
«Не так швидко, як очікувалося, не так, як у фільмах про Другу світову війну. Головне – не втратити цієї ініціативи (яка у нас є). Ми маємо одну мету – звільнення наших територій. Як би важко це не було, ми працюватимемо далі. І я хочу подякувати навіть скептикам, їхня критика теж впливає на успіх нашого завдання», – прокоментував CNN генерал Олександр Тарнавський, командувач угрупованням військ «Таврія».
«Коли розпочнеться процес оточення, російському командуванню доведеться ухвалювати рішення – залишати там свої підрозділи чи відводити їх. Вони, навіть будучи в оточені, дійсно можуть вести оборону та гальмувати процес звільнення цієї великої території, але при цьому велика кількість цих підрозділів буде або знищена, або взята в полон. Отут і виникає питання: на що піде російське командування? Віддавати їх «200-ми», «300-ми» та «400-ми» чи все ж таки буде відводити? Я думаю, що відводити», – вважає Олександр Коваленко.
За інформацією зібраної фахівцями deepstatemap, на цій ділянці фронту, на першій та другій лініях оборони, сконцентровано близько сорока різних формувань – батальйонів, полків, бригад та дивізій. Маючи ці дані, ми підрахували приблизну кількість особового складу – виходить близько 110 тисяч осіб, це по 850 осіб на один кілометр. Якщо вишикувати їх усіх в одну лінію – то військові зможуть взятися за руки.
А на думку військового експерта Івана Киричевського, ця цифра може бути ще більшою, щонайменше на третину.
«Наскільки мені відомо, то лише на тій ділянці, яку загально прийнято називати або Запорізько-Мелітопольський напрямок, або Бердянський напрямок, виходить близько 150 тисяч багнетів. А ще на тимчасово окупованій лівобережній Херсонщині перебуває 60-70 тисяч. Просто прийміть на віру, що 150 тисяч багнетів росіян на цій ділянці фронту, а більшість із них зосереджені якраз в районі Роботиного, Вербового – це дуже багато. Це, вибачте, але навіть задоф*га», – прокоментував «Крим.Реалії» Іван Киричевський, військовий експерт.
Також одна з головних перешкод, з чим зіткнулися українські війська, – це тотальна замінованість територій.
«Росіяни навколо деяких своїх вогневих позицій мінують на 360°. Для себе, щоб просто проводити ротацію чи підносити боєкомплект, вони залишають вузьку стежку. Мінування там дуже щільне – це протитанкові міни, це багато видів протипіхотних мін, там розтяжки і тому подібне», – розповів Олександр Солонько.
Таке мінування дозволяє силам противника не тільки запобігати масштабним наступальним діям, але й заводити атакуючі групи в зручні для обстрілів сектори. Також така тактика звужує простір для маневру наступальної бронетехніки. Українським воїнам доводиться переміщатися, підвозити БК та евакуювати поранених вузькими коридорами, як кажуть, колія в колію.
Стандартних засобів для розмінування в українській армії не так уже й багато. Це переважно УР-77 «Метеорит», УР-83 і M58 MICLIC. Але відразу після застосування ці установки самі стають ціллю для артилерії противника.
«Коли надія поєднується з відповідним обладнанням, Україну не зупинити. Наш обов’язок – підтримувати цю надію, підтримувати її фінансуванням та обладнанням, поки робота не буде виконана», – зазначив для Telegraph Бен Воллес, ексміністр оборони Великої Британії.
Ще один важливий фактор уповільнення, як кажуть експерти, – російська перевага у небі. Це стосується як роботи безпілотних розвідувальних апаратів, так і тактичної авіації, яка широко застосовує керовані авіабомби, так звані КАБи.
«Без переваги в повітрі такі операції мають доволі, скажімо так, обмежені ефект і можливості. Я впевнений, що жодна армія в світі, жодне НАТО ніколи б не почало подібну операцію, не забезпечивши собі переваги в повітрі над супротивником. Були випадки, коли там за годину могло впасти в секторі до 20 КАБів. Залетіли на велику висоту, скинули, не підходячи близько до лінії зіткнення. Вона не є там суперточною, але тим не менш затримує. Це величезна проблема. Це один з найбільших страхів взагалі», – зазначив Олександр Солонько.
«Незрозуміло, що робити з російськими КАБами. Тому що теоретично, щоб не скидалися КАБи, можна було б повторити бійню брянського ППО. Тільки проблема в тому, що в нас для бійні брянської ППО, тільки десь на південному напрямку, недостатньо «Петріотів». В принципі на всю нашу країну», – прокоментував Іван Киричевський.
Опитані нами експерти переконані, що операція з контрнаступу на Токмак буде результативною. Швидше за все, темпи прискоряться після отримання Україною винищувачів Ф-16 у 2024 році. Також у великий прорив після взяття Токмака вірить командувач угрупованням військ «Таврія» Олександр Тарнавський.
«Цілком можливо, що наступного року Україна звільнить значну територію, але на цьому все не закінчиться. Навіть якщо росіяни будуть витіснені з України, я маю на увазі повністю, вони все одно зможуть регулярно бомбардувати Україну ракетами далекого радіусу та перешкоджати функціонуванню її економіки», – зазначив для видання news.err Джек Уотлінг, експерт британського Королівського інституту оборонних досліджень (RUSI).
Tweet