Проблема підліткової злочинності в Україні. Які альтернативи кримінальній відповідальності для підлітків є в Україні

Проблема підліткової злочинності в Україні. Які альтернативи кримінальній відповідальності для підлітків є в Україні

Проблема підліткової злочинності в Україні досі актуальна, хоча нині вона не така гостра, як була до 2012 року, коли кримінальне законодавство гуманізували, порівняно з радянським спадком.

В Офісі генерального прокурора у відповідь на запит видання Тиждень повідомили, що кількість правопорушень, скоєних дітьми, з 2012-го зменшилася приблизно у 3,5 раза: із 14,5 тис. до 4 тис. зафіксованих випадків. Якщо ж говорити про два останні роки, то кількість таких порушень знизилася майже на 15%: із 4750 випадків у 2018-му до 4088 випадків у 2019 році.

«На початку року завжди утримується тенденція до незначного зростання рівня дитячих правопорушень, однак до кінця року ця динаміка зазвичай зменшується. За п’ять місяців поточного року таких випадків було зафіксовано 1432 проти 1373 за відповідний період торік (+4%). Водночас кількість неповнолітніх, які порушили закон, зменшилася на 7%: із 1129 за п’ять місяців 2019 року до 1048 за такий самий період 2020-го», — пояснив у коментарі виданню Тиждень заступник генерального прокурора Гюндуз Мамедов, який курує напрям ювенальної юстиції.

За його словами, нині більшість злочинів, скоєних неповнолітніми, — це правопорушення проти власності. Насамперед крадіжки, яких торік було 2,5 тис. Водночас, за словами Мамедова, понад третина злочинів, учинених дітьми, — тяжкі чи особливо тяжкі. Торік їх було зафіксовано 1,6 тис., зокрема 26 умисних убивств або тяжких тілесних ушкоджень, які спричинили смерть. Він також додав, що близько 20% неповнолітніх на час учинення правопорушення перебували поза контролем суспільства: ніде не навчалися й не працювали. Водночас в Офісі генпрокурора говорять про тенденцію до скоєння злочинів учнями шкіл і профтехучилищ: 42% та 35% відповідно. А на повторний конфлікт із законом іде понад 15% дітей.

Згідно з Кримінальним процесуальним кодексом, малолітніми вважаються особи до 14 років, а неповнолітніми — від 14 до 18 років. Кримінальний кодекс визначає, що неповнолітніх, які скоюють нетяжкий або середньої тяжкості злочин, суд може звільнити від кримінальної відповідальності. І призначити альтернативне покарання: обмеження дозвілля, призначення вихователя, обов’язок відшкодувати майнові збитки тощо. Також неповнолітніх можуть оштрафувати, призначити їм громадські чи виправні роботи, арештувати чи позбавити волі.

Однак є кілька важливих нюансів. «За моїми даними, станом на початок року в колоніях за злочини середньої тяжкості сидять 80 дітей. Більшість із них перебувають за ґратами за крадіжки майна на невеликі суми. Справді, українське законодавство дозволяє звільнити неповнолітнього від кримінальної відповідальності чи відбування покарання, якщо злочин вчинений вперше, він не тяжкий або неумисний.

Проте, наприклад, під звільнення від відповідальності не потрапляють крадіжки від 2–3 тис. грн. Тобто якщо дитина краде смартфон чи велосипед – то їй найчастіше загрожує реальне або умовне позбавлення волі. Хоча Кримінальний кодекс передбачає альтернативні покарання для неповнолітніх, але в законодавстві не прописано чіткого механізму їх реалізації. Проте останніми роками активно розвивається пробація (система виховних заходів до засуджених, не пов’язаних із позбавленням волі. — Ред.). Однак через неї проходить ще небагато дітей, які у конф­лікті із законом», — пояснила виконавча директорка фундації DEJURE Ірина Шиба.

В ОФІСІ ГЕНЕРАЛЬНОГО ПРОКУРОРА У ВІДПОВІДЬ НА ЗАПИТ ТИЖНЯ ПОВІДОМИЛИ, ЩО КІЛЬКІСТЬ ПРАВОПОРУШЕНЬ, СКОЄНИХ ДІТЬМИ, З 2012-ГО ЗМЕНШИЛАСЯ ПРИБЛИЗНО У 3,5 РАЗА: ІЗ 14,5 ТИС. ДО 4 ТИС. ЗАФІКСОВАНИХ ВИПАДКІВ

Співрозмовники Тижня в прокуратурі й серед адвокатів, які спеціалізуються на роботі з неповнолітніми, зазначили, що часто діти можуть наважитися на злочин під впливом несприятливих життєвих обставин: наркотиків, алкоголю, впливу оточення, проблем у сім’ї тощо. До того ж частина неповнолітніх, які скоїли правопорушення, не розуміли наслідків своїх дій або не припускали, що вчиняють злочин.

«Наприклад, на Львівщині серед неповнолітніх поширені крадіжки у магазинах. Бо це для них своєрідне випробування, змагання. Діти, з якими говорили мої колеги, кажуть, що не розуміли серйозності того, що вони роблять. Мовляв, вони думали, що їх просто змусять повернути вкрадене. Максимум — зателефонують батькам. Але внаслідок таких дій дитина може опинитися в колонії. А коли у 15 років неповнолітній опиняється за ґратами, то не здобуває нормальну освіту, розриває соціальні зв’язки – і це впливає на психіку.

ФОТО: Олександр Чекменьов

Фактично дитина втрачає час, коли треба вирішувати, чого вона хоче від життя. Цей важливий етап підліток пропускає. І після виходу з колонії йому важче адаптуватися. Навіть якщо судимість умовна, то все одно є проблеми. Дитину починають стигматизувати в суспільстві», — зауважила Шиба.

Як альтернативу суворому судовому процесу вона назвала пілотний проект відновного правосуддя, що віднедавна працює в Україні за підтримки Дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ), який стартували спільним наказом Генеральної прокуратури й Міністерства юстиції від січня 2019 року. Одна з основних його відмінностей – це досудове примирення та укладання угоди між неповнолітнім правопорушниками та постраждалим від злочину за посередництва медіатора.

Такі програми реалізовано в Німеччині, Італії, США, Грузії, Нідерландах тощо. Це має такий вигляд: після скоєння правопорушення прокурор пропонує неповнолітньому взяти участь у програмі відновного правосуддя, після його згоди аналогічну пропозицію озвучують потерпілим. Якщо на участь погоджуються обидві сторони — прокурор звертається до регіонального Центру з надання безоплатної правової допомоги (БПД), який призначає адвоката-медіатора.

Згодом за посередництва представника БПД відбуваються зустрічі, під час яких сторони намагаються розібратися в причинах вчинку неповнолітнього й намагаються вирішити, як саме дитина повинна відшкодувати завдані збитки. Якщо сторони змогли домовитися, то цю інформацію прокурор передає до суду, який ухвалює рішення про звільнення неповнолітнього від кримінальної відповідальності.

У деяких випадках прокурор може сам закрити кримінальне провадження. Після укладення угоди неповнолітній певний час перебуває на контролі в правоохоронних органів, які стежать за тим, щоб він не скоїв повторного злочину. За потреби дитину можуть відправляти в різні гуртки чи секції для ресоціалізації, залучати до роботи психологів тощо. За словами ініціаторів проекту, це дає дітям змогу осмислити свій вчинок.

«Якщо говорити про «класичну» відповідальність, то зазвичай неповнолітні відшкодовують потерпілим завдані збитки. І в суді захисник просить звільнити дитину від відповідальності. Але якщо ми говоримо про відновне правосуддя, то намагаємося пояснити дитині наслідки її вчинку й шукаємо його причини. З нами може працювати психолог, ми можемо почати ресоціалізацію дитини. Наприклад, відправляємо її до якогось гуртка.

Дитина має зустрітися з потерпілим, поговорити з ним і зрозуміти, що її вчинок поганий. А потерпілий має розуміти, що саме він пробачає. Наприклад, у нас був випадок, коли потерпілий не хотів брати компенсацію від неповнолітнього, бо вважав, що це «гроші батьків». А отже, для дитини втрата цих грошей нічого не означатиме.

Але батьки пояснили, що це кишенькові гроші, які їхній син відкладав собі на взуття. І зрештою постраждалий змінив свою думку», — розповів виконувач обов’язків директора координаційного центру з надання правової допомоги Олег Баранов. У прокуратурі додають, що торік пілотний проект працював лише у шести областях: Донецькій, Одеській, Львівській, Луганській, Миколаївській і Харківській. За цей час через нього пройшли понад 110 неповнолітніх, які уклали майже 100 угод із постраждалими.

У квітні цього року Міністерство юстиції повідомило, що проект зарекомендував себе доволі успішно, тож його вирішили поширити на всю Україну. До того ж якщо торік фінансуванням витрат на медіаторів займався ЮНІСЕФ, то цього року такі витрати взяла на себе держава.

«Цей проект пілотний, оскільки ми хочемо побачити, які механізми програми працюють, а які ні. Щоб потім не доводилося вносити велику кількість правок до законодавства. Скажімо, коли ми починали працювати, то навіть не припускали, що неповнолітній і постраждалий можуть бути з різних областей. Ми не могли передбачити, що великий відсоток учасників програми буде навіть не з районних центрів, а з сіл і невеличких містечок, до яких іще треба добратися. Також є проблема з перевантаженістю судів, тому навіть після примирення потрібен час, щоб затвердити угоду в суді. Зараз ми поширили проект на всю країну, і я впевнений, що можуть з’явитися додаткові нюанси, яких ми не взяли до уваги», — розповів Баранов.

Щоб програма почала повноцінно працювати, необхідно прийняти низку змін до законодавства. Зокрема і спеціальний закон, що врегулює роботу медіаторів. Адже зараз їхню функцію виконують адвокати з центру БПД. «Наразі Україні не вистачає спеціального закону про медіацію — цей документ потрібен, щоб урегулювати відносини держави й медіаторів, яких залучають у проект. Ми сподіваємося, що до вересня текст закону фіналізують і внесуть до парламенту. І він насправді потрібен не лише дітям, які порушили закон, а й тим, які, наприклад, зазнали домашнього насильства. Врешті, діти не народжуються злочинцями, вони можуть стати такими через оточення, погане ставлення батьків або брак виховання», — зауважила керівниця Програми захисту дітей ЮНІСЕФ Наїра Аветісян.

Водночас варто розуміти, що відновне правосуддя не має на меті звільнити неповнолітніх від покарання. Адже дитина несе відповідальність перед потерпілими, просто не кримінальну. І насамперед воно покликане допомогти дітям, які скоїли злочин уперше. Але щоб програма запрацювала повноцінно, потрібні зусилля всіх державних структур, залучених у кримінальний процес.

Автор: Станіслав Козлюк; ТИЖДЕНЬ

Читайте также: